Що мені подобається у виступі бед банні на супербоулі, так це те, що він розуміє різницю між культурою і музейним артефактом. Він цілком собі міг би притащити якісь культурні символи Пуерто-Ріко, їхній національний костюм, народні ремесла, фолк музику і тд. Замість цього ж він з'явився серед вуличних продавців напоїв, майстринь манікюру, на доволі сучасному латиноамериканському весіллі і з реггетоном - він чудово вловив, що культура живе, дихає, розвивається, десь відмирає, але водночас і нарощує нові елементи. Ця культура не є стерильною: сам бед банні є мігрантом, реггетон як жанр з'явився в Панамі і лише потім набув популярності в Пуерто-Ріко, танець електриків взагалі, наскільки я знаю, є відсилкою на культуру корінних народів Мексики (а Мексика і Пуерто-Ріко, нагадаю, є доволі відмінними країнами). Що змусило мене пригадати нацвідбір 2022 і протистояння між Калуш оркестром і Аліною Паш: поки Калуш торкалися живої української культури, Аліна Паш намагалася змішати музейний артефакт на апараті життєзабезпечення з купою різних елементів. У першому випадку вийшла емульсія, в іншому - суспензія, розумієте?
Тож, у попередньому дописі ми з’ясували, що носити сакуру, коли цвіте сакура — це крінж і спроба переплюнути природу 👎 Але що робити, якщо у вас немає окремого кімоно на кожні два тижні року, а виглядати гарно хочеться?Тут японці, як народ, який придумали дофіга правил, а потім як їх обійти, придумали систему нюансів, щоб не купувати по сто тисяч кімоно. Я б їх виділила у кілька категорій, адже більшість з ньюансів доволі схожі. Категорію для цього допису можна назвати "Реалістичність орнаменту".Тож перший в цій категорії – це орнамент міксу сезонів — найкращий друг фінансової грамотності☝️ Уявіть, що на вашому кімоно намальовані сакура (орнамент весни) і червоний клен момідзі (орнамент осені) одночасно. Що це означає? Це означає, що сезонність анулюється!Коли ви змішуєте рослини з різних пір року, ви створюєте універсальний всесезонний візерунок. Це геніально з точки зору економії, адже одне таке кімоно можна носити практично будь-коли, бо це вже не про погоду, а про красиву композицію. Тож лише залежить від урочистості події.Другий ньюанс — це символізм, який стоїть над сезонністю. Існують так звані "щасливі поєднання", які настільки сильні за своїм значенням, що байдуже, яка там температура за вікном.Класичний приклад – це "три друзі зими" (шьочікубай, 松竹梅) — сосна, бамбук і слива. Це вважалося доволі усталеним зимовим, новорічним орнаментом, проте через своє значення, такий орнамент можна вдягати на будь-які урочистості.Ці рослини символізують стійкість, довголіття і вірність. Тому таке кімоно цілком нормально вдягнути на весілля навіть у серпні. Як я і казала, кімоно — це послання для інших. Вдягаючи шьочікубай влітку, ви транслюєте, наприклад на весіллі, побажання молодятам стійкості та щастя. Тож сенс важливіший за сезон.Третій ньюанс – це абстрактність малюнку. Пам’ятаєте правило "не конкурувати з природою"? Воно стосується насамперед гіперреалістичних зображень.Якщо квітка на тканині виписана до кожної жилки і тіні, вона ніби намагається бути "справжньою". А от якщо квітка стилізована, спрощена, майже "мультяшна" — це вже мистецтво, а не ботані цека. Абстрактна сакура не намагається довести, що вона краща за живу. Вона існує у вимірі вашої уяви. Тому абстракцію носити безпечніше і простіше в плані сезонності.І останній, мабуть, мій найулюбленіший – це квіти на предметах. Часто на кімоно зображують не просто квіти, а предмети, на яких є квіти. Наприклад, намальована розгорнута книга, а на її сторінці — півонія. Або віяло, розписане хризантемами.Тут вмикається цікава логіка, адже головний герой малюнка — це книга або віяло. Квітка тут — лише декор декору. Тому сезонність квітки відходить на другий план, і ви можете сміливо ігнорувати ботанічні календарі. Звичайно, що невеликий відтінок сезону воно матиме, але не такий сильний.Тож висновок простий, правила є, але якщо ви знаєте, як ними грати, то ваше кімоно може бути не лише гарним, а й доречним цілий рік.п.с. • 1-2 фото: різнотрав'я різних сезонів• 3-4 фото: орнамент шьочікубай, згаданий у дописі• 5-6 фото: абстрактні зображення квітів сакури та сливи відповідно • 7-8 фото: зображення віяла сенсу та м'яча темарі із зображенням на них квітів
Я от помітила, що всі розмови про нацменшини/корінні народи, ЛГБТ, нейровідмінних та людей з інвалідністю, тощо базуються на протиставленні "ми vs вони". Ці категорії є дуже умовними і штучно створеними, у реальному соціумі нема ніяких "ми проти вони", все дуже сильно перемішано і в багатьох випадках визначення приналежності до тієї чи іншої групи є ситуативним, а не об'єктивним. Наприклад, ЛГБТ не є якоюсь закритою групою людей, це ваша колега, а може і ви - пам'ятаєте вашу близьку дружбу у старших класах? Чи ваше таємне бажання спробувати пожити хоча б один день як людина протилежної статі чи безстатева людина? Квір не десь далеко назовні, квір поряд з вами і всередині вас, це потенціал, вектор. З темою нейровідмінності та менталок та ж історія. Вони не існують в ізоляції від "нормального суспільства", вони поряд з вами. І не хочу заходити на "всі трошки на спектрі", але нейровідмінність не є чимось чужорідним: ви можете жити цілком собі "нормальне" життя і виявити, що весь цей час у вас, наприклад, була дислексія. Та й навіть якщо людина абсолютно точно не на спектрі, це геть означає, що вона не може мати чогось спільного з аутичними людьми і є нездатною їх зрозуміти. Пора відкинути оце от "ми vs вони".
Є одна цікава штука, яку я помітила у пісні вітру і дерев (яку я так і не дочитала), юній революціонерці Утені та ґандамі 0083. Ґільберт вважається небезпечним і брудним. Анші зневажають і винять у всіх можливих бідах. Шіма є цап-відбувайлом. Загалом, усіх трьох демонізують хоч і не на рівному місці, але явно перебільшують їхню поганість. У той же час, Серж, Утена і Клара відповідно мають щире бажання бути з ними і допомогти їм. Їх усіх також об'єднує те, що вони є "нормальними" лише відносно своїх любовних інтересів і насправді є ще тими аутсайдерами: Серж виділяється етнічною приналежністю, Утена муляє очі андрогінністю, а Клара банально на рівні світогляду є протилежністю типового зеонівця. Їх приймає суспільство лише на умові того, що їхня інакшість поверхнева і не руйнує суспільні машини. Ймовірно, саме ця інакшість дозволяє їм полюбити ну геть вигнанців суспільства. І саме в момент, коли вони обирають між гнітючими структурами і своїми почуттями, все стає краще (хз щодо пісні вітру і дерев, щоправда). Цікава штука на подумати. #ґандампостинг #утенапостинг
⚒️ Донеччина 🏳️🌈 Життя ЛҐБТІК+ 🇺🇦 1991-2014 рокиЯ Марко, я з окупованого росією вже 11 років Донецька, звідки виїхали в 10. Я ґей, і зараз розумію, що нічого не знаю про життя ЛҐБТІК+ в своєму місті. Більше знаю про те, що відбувалося після 2014: репресії.Якщо Донецьк колись мав найкращий період життя, то це роки між 1991 та 2014. І завдяки проєкту Unit від n-ost я змогли попрацювати над матеріалом, який би розкрив, як жили ЛҐБТІК+ на Донеччині в цей час. Дивіться, читайте та поширюйте:⚒️ Велику текстову статтю, опубліковану на «Вільному радіо»🌻 Інтерв'ю на ютубі з Андрієм Кравчуком — співзасновником першої ЛҐБТІК+ організації у Луганську «Наш світ», яка до 2014 працювала також і в Донецькій області, де він розповідає «все, і трошки більше» про реалії життя ЛҐБТІК+ в Україні загалом та на Донбасі ще з кінця радянських часів до початку періоду після Революції Гідності.Це перше в моєму житті інтерв'ю зі студійним записом, і де я — інтерв'юер.🇬🇧 А також матеріал англійською на сайті проєкту Unit
Нещодавно я загіперфіксувалася на Батаї і його книзі проклята частка. Сама книга про, як не дивно, економіку. У ній Батай стверджує, що будь-якій економіці притаманний надлишок ресурсів, який має кудись діватися. Ріст і накопичення ресурсів можуть тривати до певного часу і в якийсь час їх треба змарнувати - витратити без сподівання, що ці ресурси повернуться чи збільшаться. Сучасний капіталізм Батай називає обмеженою економікою (на противагу загальній економіці), бо при капіталізмі марнотратства вважається нераціональним і небажаним, бо навіть споживання лакшері продуктів не є марнотратством, а робиться заради підвищення статусу та подібних речей. Оця от надлишкова частина економіки у Батая є проклятою часткою: її історично витрачали у різноманітних фестивалях, війнах (але є нюанси), мистецтві, нерепродуктивній сексуальності, людських жертвоприношеннях, тощо. Я гадаю, що цей концепт може допомогти пояснити гомофобію як явище. Якщо суспільству не пощастило з ресурсами і потрібно постійно їх накопичувати та/або там превалює накопичення над марнотратством з інших причин, то ставлення до діяльності, яка не примножує ресурси та не є репродуктивною, певно має бути негативним, бо фактично гомосексуальні практики якраз є витратою проклятої частки - ні профіту, ні примноження ресурсів. Власне, можна помітити, як у колективній свідомості гомосексуальність і загалом квірність асоціюються з богемами і аппер міддл класом, особливо в уявленні гомофобів це завжди хто завгодно, окрім робочого класу. У той же час, якщо ставлення до марнотратства спокійніше (ті ж ацтеки, про який каже Батай, мали аж ціле божество для квірів), то і гомосексуальність є більш прийнятною у такому суспільстві. Варто ще вказати на те, як чоловіча гомосексуальність історично є більш табуйованою і сприймається більш серйозно, ніж жіноча. Це можна пояснити тим, що чоловіки марнують сім'я, тоді як жінки максимум марнують час. До того ж, у патріархаті жінки не є суб'єктами бажання, тож сексуальний потяг жінки, виходить теж не марнує - бо як, якщо століттями вважалося, що лише чоловіки здатні отримувати сексуальне задоволення, а жінкам, які (відкрито) любили секс, приписували демонічну чи відьомську природу? От і економічне підґрунтя гомофобії. Туди ж можна віднести і трансфобію: якщо подивитися, то трансфобні тейки про транс перехід часто акцентують увагу на тому, що операції і ЗГТ не є життєво необхідним і є марнуванням ресурсів медичної системи. Доволі показово, що про це чути саме з Америки і Британії - країн, де системи охорони здоров'я працюють не дуже і є недофінансованими.
Пару років тому Саша (яку я не можу знайти у фб), розповіла мені про доньку головного художника УНР Георгія Нарбута — корифейку балету Австралії Марину Березовську. Я тоді подумала: «Ого, яка історія», і, на жаль, нічого з цим не зробила.Десь перед Новим роком я знову згадала Березовську, вже в контексті: «Це ж історія, про яку треба писати книжки» в іншій розмові. І вже цього року згадала втретє, бо задивилася на балет на виставці Сержа Лифаря. Я щиро радію, що Дарія Гірна розповіла цю історію у відео, розшукала онуку Марини Березовської — Івонн Коллінз — та її учениць Аліду Сіґал і Керен Баркер-Роджерс, які надали унікальні фото й відео, що раніше ніде не публікувалися. Ви взагалі розумієте, наскільки це крута й складна робота?Дарія пише, що у випуску є зворушливі кадри приїзду Березовської в Україну після 50 років розлуки з братом художником Данилом Нарбутом.Я не надто добре орієнтуюся в балеті, але ми всі розуміємо, який величезний вплив на цю сферу намагалася (і намагається) мати росія, часто знищуючи або привласнюючи українське. Через це сьогодні майже ніхто не може чітко говорити про «українську школу балету».Марина Березовська разом з росіянкою Кірою Буслав (на її запрошення) заснували відому балетну компанію — West Australian Ballet. Хоч компанію вони запускали разом і ділили обов’язки та постановки навпіл, бренд, який успішно гастролює й досі, чомусь асоціюється лише з росіянкою. Ім’я Березовської в історії Західноавстралійського балету не фігурує ані на офіційному сайті, ані в міському музеї.Більше читайте у Дарії на сторінці й обов’язково подивіться фільм. І друзям, подругам дайте посилання.
Журналісти-розслідувачі Kyiv Independent зняли новий документальний фільм «Гра, у яку воюють діти» — про системну мілітаризацію українських дітей росією.Фільм розкриває тривожну стратегію — системну ідеологічну обробку дітей для підготовки їх до служби в російській армії.У стрічці розповідається історія родини Ірини (ім’я змінене), яка виїхала з окупації, щоб урятувати свого сина від можливої мобілізації. Місяцями раніше окупаційна влада змушувала її віддати дітей до місцевої школи — інакше їх погрожували відправити до дитячого будинку. Інша героїня, Оксана (ім’я змінене), думала, що їде на відпочинок до Криму, але замість цього потрапила до табору «Авангард» у Волгоградській області, де свою діяльність розгорнув центр «Воїн» — проєкт, створений за ініціативи президента володимира путіна після 2022 року. Там колишні військові, що воювали проти України, проводили з дітьми навчання з тактичної підготовки — від копання окопів і керування дронами до навичок мінування та розмінування.@divochemedia
Ми створили письмо, якому передувало спілкування символами, щоб тепер спілкуватися мемами та реакціями на них Ми не помітили, як інстаграм із соцмережі з веселими фото з моря в 2012 році став блогом з саморозвитку або онлайн-сховищем із фотодампом красивого життя, бажано без зайвих слів.Паралельно нам (в глобальному значенні) не зручно постити «просто» фото, але це навіть не минула ера «ванільного фото» з цитатою Ніцше. Це феноменально велика кількість контенту з діаметрально протилежними сенсами та емоційним навантаженням — багато біди, проблем, чужі діти ростуть, льодовики тануть і приносять страждання пінгвінам, а в яєчках чоловіків знайшли мікропластик. Постити просто матчу незручно — але можна створити свій телеграм-канал з шітпостом. Можливо саме тому зараз регулярний постинг, розвиток блогу, я розказую про себе і свої психологічні травми вважається чимось близьким до «визначного» вчинку, шось близьке до творчості. Бо цей крок одночасно вимагає і певної сміливості (зважаючи на все сказане вище) — легкий прилив адреналіну, і в результаті ти наче шось створюєш - адже можна потім прийти і на шось подивитися (на кількість лайків і як красиво фото дивиться в профілі). Про телеграм-канали: є враження, що темпи життя стали настільки швидкими (через одночасне інформаційне перевантаження), шо виникла потреба, хоч якось і десь фіксувати точку «тут і зараз», яка буде не так сильно перебиватися всім іншим в загальній стрічці. Інформації дофіга, але я 1. теж її продукую з усіма, отже я існую, 2. існую отут в затишному куточку без чужих лиць. Чверть століття тому глобальна поява інтернету оцінювалась зокрема як позитивне явище, яке створило нову, віртуальну модель спільноти. Можна було поговорити з кузиною по телефону, а потім відправити хрещеній імейл. Але ще раніше розвиток інтернету забезпечили жартівливі імейли між студентами. Десь між цим були форуми з котами, яких обрали як символ трікстера, бо котів завжди гірше розуміли, ніж собак. Це я і про тебе, Декарт, який викинув кота з вікна!!!!! Зараз один із ризиків Інтернету проріс до стерильної самотності, в тебе є так багато тік-токів, які вражають в саме серце, стільки обговорень проблем аналогічних твоїм — здавалося б весь світ нарешті обʼєднався. Ми розуміємо одне одного без слів, достатньо мему чи мелодії Pretty little baby. Але саме через таку кількість контенту і швидкий допамін ми більшість часу думскролимо, замість купувати будинок, який став дорожчим, ніж будь-коли, а ти знала в Італії, до речі, можна купити замок дуже дешево, але доведеться його реставрувати, тому вийде дуже дорого, а можна в Ісландії жити в доміку, збираємо заявки до кінця місяця, на відстані 20 км жодної людини, а можна податися в експедицію в Антарктиду, до речі українські науковці нещодавно дістали біопсію касатки, до речі, касатки відмічені в жорстокості заради розваги, написала наука.юа; ростити дерево не інвазивного виду, оскільки відсутність карантину на ввіз рослин з-за кордону вже спровокувала поширення іспанських жовтих слимаків, які зʼїдають все до чого дотягнуться і народжувати дітей — тут без коментарів, безмежно поважаю всіх молодих батьків.
Вчора (сьогодні, технічно) я подивилася к-поп мисливиць на демонів. Без зайвих слів, мої враження по пунктах: • я люблю усіх дівчат. Міра? Хот і нереально крута. Зої? Релейтабл і мила. Румі? Цю бубочку треба обійняти. • відносини Румі і Джіну цікавіше розглядати не як любовні. Назвіть мене крейзі хімеджьоші, але я бачу їх виключно у платонічному тоні, як людей, які знайшли когось зі схожими травмами/проблемами. Джіну об'єктивно є поганою людиною, думаю, ґві'ма таки правий щодо його минулого і він дійсно поматросив і забросив своїх родичів. Але він був досвідом, який Румі потребувала, аби зрозуміти себе та свої відносини з Мірою і Зої. • я не шиперю Зої і Міру. Арти милі, так, але це в першу чергу тріо. Ці двоє хотіли затягнути Румі в купальню, ну невже вони не мали наміру explore each other's bodies? І я не скажу, що їхні стосунки можна охарактеризувати як платонічні чи романтичні, бо їхні зв'язок одна з одною і любов набагато глибші за ці лейбли. • я ридала на this is how it sounds like. Це абсолютний пік.
TGLIST.COM.UA
