Булгаков відкрито, системно, послідовно зневажав українців, українську мову, ідею української незалежності. У цьому плані він нічого нового не придумав — це було до нього і це є зараз, називається «русскій мір». А якщо точніше — звичайний московитський шовінізм. Це зрозуміло кожному, хто мав хоч поверхневе знайомство з його творчістю («Бєлая Гвардія», «Я убіл», «Кієв-город» і т.д.). Заперечувати це може лише той, хто:1. Нічого з вище переліченого не читав. 2. Знаходиться у тотальному запереченні очевидного і просто на чорне говорить біле. 3. Погоджується з ідеями Булгакова. 4. Всі три попередніх пункти одночасно. Водночас, ніхто не «забороняє» читати Булгакова. По-перше, це неможливо. По-друге, недоцільно. Для кращого розуміння предмета читати можна кого завгодно, хоч Адольфа Гітлера, хоч Сталіна, хоч Булгакова. Я от читав усіх цих трьох і нічого страшного зі мною не сталося. Але читати і публічно вшановувати — це абсолютно не одне і те ж. Памʼятник — це публічне вшанування. Це немає жодного стосунку до приватних оцінок і смаків, це елемент політики памʼяті. І ніяким боком, під жодним соусом українофоб Булгаков не може бути частиною української політики памʼяті. Бо це просто смішно — настільки це абсурдно. Але досі треба пояснювати очевидне.До речі, памʼятник Булгакову було встановлено за кошти Дениса Баса (заступник мера Києва Черновецького, та сама «молода команда»). Він ще років 15 тому звалив у Москву, де й досі живе і займається будівельним бізнесом. До того він та його колеги з молодої команди активно займалися «будівельним бізнесом» у Києві, перетворивши рогульську хаотичну забудову та знищення історичних памʼяток Києва на корупційну машину. Знищував Київ — а потім звалив у Москву. Цікаво, що це середовище вирішило поставити памʼятник саме Булгакову.
Кірпенко Володимир Олександрович «Вовк»09.05.1985 — 31.05.2026Захищаючи рідну землю, у бою на Східному фронті смертю Героя поліг боєць батальйону «Свобода» 4 бригади оперативного призначення НГУ «Рубіж» Володимир Кірпенко. Побратими згадують: «Володимир мав позивний «Вовк», позивний обрав не випадково, був для нього Вовк тотемною твариною: символом високої моральності, відданості родині, зграї.Воїн за духом, був людиною честі, гідності та сильного характеру. Не міг похвалитись міцним здоров’ям, мав проблеми із суглобами, які давали про себе знати, інколи кожен рух давався через страшний біль, але стискав зуби і робив те, що потрібно для виконання завдання, для рятування побратимів, для наближення перемоги.Володимир залишався людяним навіть у найважчі часи, поважав своїх товаришів, цінував дружбу та завжди знаходив слова підтримки для тих, хто цього потребував. Деякі побратими проміж себе звали його «батя», у спогадах лишився доброю, справедливою та мужньою людиною, яка своїми вчинками заслужила повагу оточуючих.Війну Володимир Кірпенко сприймав, як випробування, яке необхідно пройти заради майбутнього своєї країни, своїх рідних і всіх, кого любив. За деякий час до своєї загибелі вперше за 4 роки побачився зі своєю дитиною, для цього отримав дозвіл на виїзд за кордон. Повернувся, щоб надалі рятувати життя побратимів. Вірив у перемогу, у силу українського народу, у те, що свобода і незалежність варті боротьби. До останнього залишався вірним своїм принципам, побратимам і військовому обов’язку.Будемо пам’ятати завжди!».Прощання з Володимиром Кірпенком відбудеться 06 червня об 11:00 на Лісовому цвинтарі Києва.Картка для фінансової підтримки родини Героя 5168745166723624 (Вікторія Борисівна, мати).Вічна Слава Герою!В строю!
Ви напевно вже це чули. Орден Білого Орла, та сама визначна польська державна нагорода, яку у 2022 році вручили президенту України і тепер хочуть у нього забрати, бо він надав почесне звання «Героїв УПА» одному з українських бойових підрозділів — у 1923 була вручена Беніто Муссоліні. І ніхто досі її не відкликав. Але на відміну від наших польських сусідів, давайте будемо обʼєктивними. Насправді нічого особливо компрометуючого в цьому нагородженні немає. У 1923 році Беніто Муссоліні був не престарілим диктатором-невдахою і головним посіпакою біснуватого фюрера, а світовою знаменитістю, засновником ідеології та режиму, яким цікавились світові інтелектуали та який наслідували європейські політики. Серед них, наприклад, Вінстон Черчиль (дуже хотів дружити з Муссоліні свого часу, тим більше Британія та Італія — союзники у Великій війні, а там де Муссоліні вчився імперіалізму — Черчиль викладав), польська держава (у 1923 році, до речі, ще відносно демократична, до державного перевороту Пілсудського та «режиму санації» ще лишається три роки), і (о, жах) український інтелектуал Дмитро Донцов, який у 1920-х писав компліментарні статті про Муссоліні. А чого б не писати, бо з одного боку — криваве пекло більшовизму, з іншого — системна політика полонізації українських земель з боку польської держави. А у 1919 році на той момент топовий італійський журналіст та молода політична зірка Беніто Муссоліні, який вже встиг побути соціалістом та пацифістом та навіть познайомитись з Леніним, а потім відвоював на фронті та став стрімко правішати — писав натхненні статті про українську армію, яка йде в похід проти більшовизму. Якщо ви зараз почитаєте вислови умовного Романа Дмовського (топовий політичний діяч Польщі першої половини ХХ століття, памʼятник у Варшаві, вулиці його імені по всій Польщі, ікона польських правих), то порівняно з його етнічним шовінізмом трактування нації як політичної спільноти часів раннього Муссоліні викличе питання, хто ж тут справжній фашист. Так що панове поляки — можете не забирати орден Білого Орла у Муссоліні. Але перестаньте грати святих. Ви не святі. Не намагайтесь бути святими, намагайтесь бути трохи розумнішіми. І я в це досі вірю — мені не дають у цьому зневіритися два аргументи: поляк Рудий з нашого батальйону «Свобода» та поляк Опус з нашого батальйону «Свобода», який загинув у бою за вільну Україну і вільну Європу.
НАША ЗЕМЛЯ — НАШІ ГЕРОЇ!Щодо перепоховання Голови Проводу ОУН полковника Андрія Мельника та спроб зовнішнього втручання в українську політику національної пам'яті.Повернення на рідну землю праху видатного борця за українську державність, полковника Армії УНР, Голови Проводу Організації Українських Націоналістів Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник – це історичний акт справедливості та відновлення нашої національної гідності. Принагідно звертаємо увагу представників влади, що на Пантеоні Національних Героїв мають бути перепоховані всі Герої національно-визвольної боротьби за Україну та присвоєно їм звання Героя України (посмертно).Водночас Всеукраїнське Об'єднання «Свобода» заявляє: жодна іноземна держава не має права вказувати українцям, кого шанувати, як будувати свій національний Пантеон та якими іменами називати свої вулиці і бойові бригади. Очевидно, що нинішня інформаційна атака на постать Андрія Мельника – це лише превентивний удар від ворожих ідеологічних центрів. Головний і значно потужніший напад готується на саму ідею безкомпромісної боротьби за незалежність України.Офіційна реакція Міністерства закордонних справ Ізраїлю із засудженням цього перепоховання є прямим і неприпустимим втручанням у внутрішні справи України. Спроби таврувати українських Героїв шаблонами московської – совєцької та сучасної – пропаганди є відвертою зневагою до української історії. Подібні демарші лише підігрують московському агресору, який намагається знищити нашу державу і нашу Націю.Окремо наголошуємо, що останні заяви польських політиків щодо перейменування одного з підрозділів Сил Оборони України на честь Героїв УПА також є неприйнятною спробою впливу на внутрішні рішення нашої держави. Україна має суверенне право самостійно визначати військові традиції, символіку та найменування своїх підрозділів. Будь-які зовнішні застереження чи тиск у цих питаннях є проявом неповаги до українського народу, який нині ціною власної крові захищає свободу не лише для себе, а й для всієї Європи, зокрема і сусідньої Польщі.Сьогодні право на власну пам'ять і свободу виборюється у найважчих боях. Переважна більшість членів ВО «Свобода» перебуває у лавах Сил Оборони України, безпосередньо на фронті, стримуючи московську навалу. Саме свободівці у найгарячіших точках фронту щодня доводять, що право шанувати своїх Героїв – непохитне. Ми захищаємо не лише наші кордони, а й право Української Нації самостійно визначати свої орієнтири, шанувати своїх лідерів і творити майбутнє без чужого нагляду чи дозволів.Пам'ять про полковника Андрія Мельника є невіддільною частиною нашого державного фундаменту. Україна була, є і буде суверенною державою, де імена борців за її волю визначає виключно Українська Нація. І ми обов'язково повернемо прах усіх видатних Героїв і Борців за нашу державність з чужини на українську землю. Дозволу чи схвалення від інших держав для цього не потребуємо!Слава Україні! Героям Слава! москва впаде!
МЗС Ізраїлю випустило заяву, де засудило урочисте перепоховання полковника Армії УНР і Голови ОУН Андрія Мельника та облило його брудом.Раніше у подібних випадках я писав великі дописи, де порівнював біографії Бандери і Шухевича та Менахема Бегіна, складний та кривавий шлях українців та євреїв до створення своїх держав – і таким чином викривав лицемірність та кричущі подвійні стандарти закидів офіційного Ізраїлю до діячів української національної-визвольної боротьби. Але час історичного просвітництва завершився.Шановне МЗС Ізраїлю! Кого перепоховувати на українській землі, кому віддавати українські державні почесті та кого вшановувати в Україні – це не ваша справа. Ваша думка з цього приводу не цікава. Займіться своїми проблемами, зокрема різким зростанням антиізраїльських настроїв в усьому світі в останні роки. Яких, до речі, аж ніяк не спостерігалося в Україні. Але такими заявами ви робите великий внесок у те, щоб Україна таки приєдналася до загального тренду. І злізайте з постаменту моральної переваги – у вас її немає. І ваша позиція (точніше її фактична відсутність) з приводу кривавої московської агресії проти України яскраво це демонструє. І так, Мельник майже всю війну просидів у нацистському концтаборі Заксенхаузен, як і Бандера. Українським воїнам єврейського походження, які б’ються та віддають своє життя за вільну Україну проти московських окупантів – честь!
100 років тому московським агентом було вбито Голову Директорії Української Народної Республіки, Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюру. У мене завжди була політична і чисто людська симпатія до Петлюри. Поки інші переважно говорили і красномовно сперечалися про те, яку саме ідеальну Україну будувати – він цю Україну будував. Не ідеальну. З трагічними помилками, поворотами не туди, серед суцільного анархічного хаосу та війни на всі фронти – але будував реальну державу та реальну армію. Не був геніальним полководцем – але (окрім Січових Стрільців) перші добробати почав створювати Петлюра. І не фіктивні збіговиська дезертирів, які розбігалися після перших зіткнень з реальним противником – а дисциплінований та боєздатний хребет регулярної армії. Коли все летіло шкереберть і гірше вже не було куди – не падав та рятував те, що ще можна було врятувати. І продовжував битися.І що дуже важливо – Симон Васильович не вважав себе генієм. І це дуже важливо і рідкісно для українського політика в усі часи. Його особистість не руйнувало усвідомлення, що він не найкращий за усіх в усьому, що його візія України – не єдино можлива, а він не завжди в усьому правий.І так, ми прекрасно знаємо про усі його гріхи і «гріхи». І він сам знав. Але ми не керували щойно проголошеною державою посеред пекла на неможливому рівні складності – а він керував. І на певному етапі майже переміг. Якби не Симон Петлюра та інші наші попередники — не було би сучасної України.Салютую Головному Отаману.
Суд скасував висновок релігієзнавчої експертизи щодо звʼязків Української православної церкви московського патріархату з російською православною церквою. Тобто шостий апеляційний адміністративний суд скасував наказ ДЕСС, яким було затверджено висновок релігієзнавчої експертизи щодо зв’язків УПЦ (МП) з РПЦ.Нагадаю передісторію. Після проголосованого Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності релігійних організацій в Україні» держава мала: 📍встановити механізм виявлення афілійованості релігійних організацій з росією 📍передбачено можливість обмеження або заборони діяльності таких структур через суд📍посилити роль держави у питаннях релігійної безпеки. Саме цей закон і створив підставу для дій ДЕСС та проведення відповідних експертиз.Сьогодні суд (більшість суддів родом з Донецької області) фактично поставив під сумнів релігієзнавчу експертизу. У час війни такі рішення виглядають як зрада. Бо мова не лише про релігію. Мова про безпеку. Нещодавно керівник ОП К. Буданов заявив, що УПЦ МП не має відношення до РПЦ. Це рішення суду є шоком для всіх притомних громадян, які чудово розуміють масштаби впливу російських спецслужб через релігію та своїх попів, які прославляють Московію та путіна. Вважаю, що чітку і однозначну державну позицію мають висловити проукраїнські політики та суспільство, ми не маємо права тут змовчати.
Ізраїль знову приймає російські кораблі із кривавим зерном. Саме так — не просто краденим, а кривавим, бо на ньому українська кров, кров війни та окупації. Українські протести просто ігноруються. Згадується жовтень 2023 року, коли весь Київ був в ізраїльських прапорах, а українське суспільство майже одностайно висловлювало солідарність з Ізраїлем після нападу ХАМАСу. І це попри те, що з 2022 року Ізраїль послідовно зберігав «особливі стосунки» з Москвою, не ввів жодних санкцій проти агресора та не змінив свою політику навіть після того, як на голови українців полетіли іранські дрони. Особливо показовим цей урок цинічної «реалполітік» у виконанні Ізраїлю виглядає на фоні нещодавнього вступу в дію закону про антисемітизм в Україні. Хтось може сказати, що прийняття українського закону та політика держави Ізраїль – це різні площини, які не накладаються. Якщо ми живемо у світі чистих теорій і формальностей – то так, це різні площини. Але якщо живемо в реальному світі політики – то є очевидним, що такі речі мають величезний вплив на двосторонні стосунки між державами. Уявімо, що Кнесет приймає закон про українофобію (насправді не уявляємо, бо його немає навіть в Україні), або закон про відповідальність за заперечення Голодомору (так само не уявляємо, бо його теж немає навіть в Україні), або визнає Голодомор геноцидом української нації. І буквально через тиждень після такого кроку Ізраїлю Україна робить якийсь показовий антиізраїльський крок, підтримує його відвертих ворогів. Я такого уявити не можу. Але Ізраїль зараз робить саме це.В Ізраїлі багато людей підтримують Україну – і подяка їм за це. Але епоха одностороннього романтизму з боку України по відношенню до Ізраїлю має завершитись. Реалполітік – так реалполітік.
На жаль, з Донбасу не виходить їздити на суди у Львів, але ситуація навколо процесу над обвинувачем у вбивстві Ірини Фаріон потребує суспільної уваги. Є очевидні спроби затягнути справу та перетворити її на блюзнірство над пам’яттю про Ірину Фаріон. І що найбільш огидно – на справжні психологічні тортури для рідних і близьких пані Ірини. Суди постійно переносяться. То «захворів» один адвокат обвинуваченого, то інший. То вони взагалі змінюють адвокатів та знову тягнуть час на «ознайомлення з матеріалами справи». Коли не вдається перенести засідання – обвинувачений то пробує «повіситись» на футболці прямо в залі суду, то «втрачає свідомість». До цього жалюгідного фарсу можна було би ставитись просто як до хаотичного відчаю перед неминучою розплатою за скоєне, якби не йшлося про жахливий злочин вбивства. А ось пряма цитата «адвоката» у судовому засіданні. Це він про холоднокровно вбиту, беззахисну Ірину Фаріон: «не була громадською діячкою та всі її дії були спрямовані на розпалювання ворожнечі». «Адвокат» забув, що судять взагалі-то не Фаріон, а її вбивцю? «Адвокат», до речі, відомий тим, що захищає колаборантів та навіть депутатів російської «госдуми». Дуже показово. Навіщо потрібен весь цей абсурдний потік бруду та примітивних маніпуляцій, якщо ти вважаєш себе невинуватим? Не дуже логічна лінія поведінки, коли проти тебе всі експертизи (портретна та одорологічна), особливо коли загрожує довічне. Можна ж просто дати відповідь на очевидні запитання:1. Що привело мешканця Дніпра у двір Ірини Фаріон у Львові? 2. Для чого він влаштував весь цей маскарад з окурярами, шапкою, дивним одягом, який попередньо купив в інтернеті, а потім сам собі з Дніпра пересилав у Львів?3. Чому він робив напередодні вбивства сотні дивних пошукових запитів, особливо з приводу того, як замітати сліди, «вбити людину і не понести покарання»?4. Навіщо йому скріншоти місця проживання Ірини Фаріон? 5. Чому одразу після затримання обвинувачений вів себе зухвало, а зараз грає невинну жертву «у відчаї»? Але при цьому знову ж таки жодного суттєвого слова по фактичних обставинах справи?Якщо ж нема чого сказати по суті – лишається лише тягнути час та поливати брудом вбиту Фаріон. Сподіваюсь, суд здійснить правосуддя.
Московія фінансувала просування сумнозвісного закону Ківалова-Колєснічєнка. Це не є великою сенсацією, бо ясно було і так. Але тепер випливли документи, які це підтверджують — з фактами, сумами, іменами. Нагадаю, що цей закон фактично вводив в Україні російську як другу державну на рівні окремих регіонів та був величезним кроком у підготовці російського поглинання України, сепаратизму та війни. Також показово, що попри протести та Мовний майдан цей закон був прийнятий у часи Януковича у 2012 році, а скасований лише у 2018 році через рішення Конституційного суду. Тобто чотири роки в Україні вже не було Януковича, чотири роки вже йшла війна — а написаний російськими агентами антиукраїнський закон продовжував діяти. І діяв би напевно далі, якби не депутатське подання до Конституційного Суду, яке ініціювала «Свобода», а найбільше — Ірина Фаріон. Памʼятаю, що і за спробу скасувати цей закон у 2014, і за подальшу боротьбу з ним і «Свободі», і конкретно Ірині Фаріон дісталося чимало критики та навіть закидів у роботі на Кремль. Бо «не на часі», а у 2014 році взагалі в тренді була риторика в стилі «єдіная страна» і «Львов гаваріт па-рускі» — якщо хтось забув. Але життя все розставляє на свої місця. Інколи пізно, але невблаганно.
TGLIST.COM.UA
