Коли Коновалець вів вуличні бої в Києві в січні 1918 року, квартал за кварталом очищаючи столицю від московських ДРГ та місцевої більшовицької пʼятої колони — навряд він думав про те, що пройде 108 років і його нарешті поховають у Києві. Столиці незалежної української держави, яка готується зустрічати 35-річчя свого відновлення під час нового етапу тієї ж війни за Незалежність, яку вів він — тільки фронт на 13 рік цієї війни ще досі на Донбасі. Коли Коновалець після кількох років війни на всі фронти та повної окупації України вирішив продовжувати боротьбу проти всіх окупантів за повну незалежність, він мав лише кілька тисяч послідовників (у кращому разі). Проти були не лише Москва та Варшава, проти був весь світовий порядок, якому плювати було на українців з їхньою трагедією та боротьбою. До вільного, українського, стольного Києва було дуже далеко. До нього було фактично століття боротьби кількох поколінь найкращих представників української нації. Коли зараз Коновалець повертається до Києва — це означає, що наші мертві стоять з нами в один ряду у вирішальній битві тієї самої війни, яка триває століття. Мені легше на душі від думки, що наші великі врешті вдома. З ними ми сильніші.