Харків змінюється. І виконавчі органи міської влади теж мають змінюватися.Структура, яка формувалася в мирний час і працювала в умовах великої війни, сьогодні потребує оновлення. Бо місто має працювати швидше. Бо управління має бути простішим, зрозумілішим і відповідальнішим.Тому на сьогоднішній сесії я запропоную депутатам підтримати кілька рішень. Перше: скорочення кількості заступників міського голови - з 13 до 8.Це не про скорочення заради скорочення. Це про те, щоб у системі не було зайвих ланок і розмитої відповідальності: менше дублювання, менше зайвих витрат, натомість більше конкретної роботи й персональної відповідальності.Кожна посада має бути виправдана результатом. Кожна функція - потрібною місту. Кожна гривня - працювати на харків’ян.І тут ми підходимо до другого, як на мене, ще більш важливого рішення - до контролю. Я пропоную створити Департамент внутрішнього контролю та аудиту. Він буде підпорядкований безпосередньо мені.Його завдання просте: перевіряти, як у комунальних підприємствах, установах, департаментах та управліннях міста використовуються бюджетні кошти.Хто працює чесно - тому боятися нічого. Хто звик жити коштом міста - начувайтеся.Бо бюджет Харкова - це не чиясь годівниця. Це гроші людей. Гроші на тепло, на безплатний транспорт, на лікарні, школи, укриття, відновлення після обстрілів і зарплати тим, хто щодня тримає місто.Якщо хтось думає, що під час війни можна «хуліганити» з міськими грошима, тихо красти, списувати, завищувати ціни, домовлятися чи “освоювати” кошти, - він дуже помиляється.Я ще вступаючи на посаду обіцяв, що у місті не буде недоторканих. І я не буду прикривати нікого. Ні керівників комунальних підприємств, ні чиновників, ні “своїх”, ні “важливих”.Харків вистояв не для того, щоб хтось заробляв на його болю.Гроші харків’ян мають працювати на Харків. Не на чиїсь кишені.Сподіваюся, депутати підтримають запропоновані зміни.
У травні маємо ще 208 пошкоджених будинків. А сукупна кількість пошкоджених ворогом житлових обʼєктів вже наближається до 10 тисяч. Саме через такі масштаби руйнувань у Харкова сьогодні два ключові завдання: рятувати те, що ворог намагається знищити просто зараз, і водночас проєктувати місто, в яке люди захочуть повернутися.Обидва завдання надскладні. Обидва доводиться вирішувати під постійним російським терором. Але ми це робимо.Минулого місяця наші комунальні служби закрили понад 1,5 тис. вікон та відремонтували 50 дахів. Усе для того, щоб люди могли залишатися вдома, а дощі та негода не погіршили стан будівель та квартир після вибухів. Це дає змогу зберегти хоча б те, що вціліло.Загалом же під час війни ми вже відновили третину житла з різним ступенем руйнацій. Проте масштаби російського терору настільки великі, що жоден міський бюджет самостійно таке відновлення не потягне. І навіть підтримка держави ситуацію хоч і покращить, але не закриє всі потреби повністю. Адже, крім Харкова, в Україні залишається ще чимало розбитих прифронтових громад, які теж критично потребують ресурсів.До речі, брак внутрішніх коштів - це і є та головна причина, чому я погоджуюся на міжнародні відрядження. Нам необхідно напряму говорити з партнерами, банками та інвесторами, щоб залучати конкретні гроші під конкретні проєкти відбудови. Кілька тижнів тому в Баку ми домовлялися саме про це.
Починається літо. Проте для Харкова зміна сезону не принесла полегшення - безпекова ситуація залишається складною, а інтенсивність ворожих атак стабільно високою.У травні ворог продовжив випробовувати на місті свій арсенал. Ми фіксували масовані нальоти «Шахедів», удари БПЛА «V2U», «Молнія», «Ланцет» та «Гербера», а також атаки FPV-дронами й ракетами. Загалом за місяць ворог завдав 98 ударів по різних районах. Це лише трохи менше, ніж було у квітні.Внаслідок атак у травні постраждали 88 харків’ян, зокрема 15 дітей. Одна людина загинула. Мої співчуття! Розгорнутий звіт щодо масштабів руйнувань житлового фонду ми оприлюднимо завтра. Але загальна картина вже цілком очевидна: під прицілом постійно перебувала критична та цивільна інфраструктура. Також агресор бив по бізнес-майданчиках, навчальних закладах, залізничних вузлах, а на початку місяця здійснив цілеспрямовану серію ударів по автозаправних станціях.Якщо говорити суто про останній тиждень травня, то маємо вісім ворожих влучань. Йдеться переважно про пошкодження житлових будинків. Частина дронів упала без детонації. Саме тому, на щастя, хоча б останні дні місяця минули без жертв і поранених.Окреме випробування - повітряні тривоги. За місяць тривога в місті тривала сумарно понад 16 повних діб. Для порівняння: по області цей показник вищий на десять діб і сягає 26 днів безперервної небезпеки. Ці цифри важливо усвідомлювати, адже саме в таких умовах працює наш транспорт, лікарні, підприємства, школи та комунальні служби. Це надвисоке навантаження і на психологічний стан кожного з нас.Але, попри все, Харків не зупиняється. Рятувальники першими йдуть туди, де небезпечно. Комунальники оперативно закривають контури, прибирають уламки, повертають у домівки воду і тепло, відновлюють дороги й мережі. Наші двірники, транспортники, ремонтні бригади та всі дотичні фахівці щодня тримають місто в робочому ритмі.Медики рятують життя. Волонтери підхоплюють ініціативу там, де потрібна оперативна допомога. Правоохоронці фіксують наслідки та забезпечують порядок. А наші захисники та захисниці роблять головне - не дають ворогу зламати Україну і Харків.Саме ці люди зберігають життя нашого міста. Його рух, безпеку, комфорт, майбутнє та непохитну віру в те, що ми обовʼязково вистоїмо!
Сьогодні в українських школах лунає останній дзвоник.Цьогорічні випускники прийшли до школи тоді, коли війна вже торкнулася життя України. А дорослішали під час пандемії, дистанційного навчання, блекаутів, сирен і укриттів. Вони не обирали таких випробувань. Але навчилися триматися, допомагати один одному і не втрачати себе там, де і дорослим часом було дуже важко.Вся Україна вже бачила символ цього покоління - випускний вальс харківських дітей біля руїн 134-ї школи у 2022 році. А нині - не лише у Харкові, а по всій Україні - діти знову чують дзвоник, складають іспити та будують плани.Сьогодні багато говорять про те, якою буде Україна після війни. Але відповідь на це питання вже є. Наше майбутнє будуть творити ті, хто стоїть на шкільних лінійках - у Харкові, Херсоні, Запоріжжі, Миколаєві, Сумах, Дніпрі, Одесі, Києві. У містах і громадах, які жили під обстрілами, але зберегли головне - своїх дітей, їхні мрії, їхвіру у майбутнє.Я хочу, щоб кожен випускник знав: ми пишаємося вами не лише за результати. Ми пишаємося тим, як ви пройшли цей шлях. Тим, що не перестали вчитися. Тим, що зберегли в собі світло.І наше, доросле, завдання - зробити все, щоб ви могли не просто виживати, а жити. Вчитися. Працювати. Кохати. Будувати своє майбутнє - саме тут, в Україні.Бо після всього, що ви пережили, ви заслуговуєте не лише на атестат. Ви заслуговуєте на мир. На безпеку. На великі можливості. На країну, яка вміє берегти своїх дітей.Пишаюся кожним і кожною. Пишаюся нашими вчителями, батьками, Харковом і Україною.Вірю в нашу молодь. Вірю в Харків. Вірю в Україну.
Минулого тижня росіяни зробили ставку на безпілотники. Маємо 20 прямих атак на Харків десятьма «Шахедами», дев'ятьма FPV-дронами та однією «Молнією».Агресор відверто полює на цивільних. Був випадок удару FPV-дрону по вантажівці на Кільцевій дорозі. Саме там загинув чоловік. Зараз певні ділянки Кільцевої перетворилися на зону підвищеної небезпеки, тому закликаю всіх бути максимально обережними!Через безпекову складову ми були змушені змінити маршрут одного автобуса, а ще один - тимчасово скасувати. Зазначу, що останній автобус курсував лише раз на тиждень, і ми вже шукаємо альтернативні варіанти для об'їзду небезпечних ділянок.Загалом за останні сім днів поранення дістали п'ятеро містян. Під ворожим вогнем опинилися Салтівський, Новобаварський, Київський, Немишлянський та Холодногірський райони. Окупанти били по інфраструктурі, гаражних кооперативах та приватному сектору. Окремий прояв підлості - тактика подвійних ударів. Ми чітко побачили це на прикладі логістичного термінала пошти: ворог вдарив безпілотником, дочекався приїзду служб для ліквідації пожежі - й знову вдарив.Попри все, місто продовжує приводити до ладу об'єкти, які обстріляв ворог. Це результат титанічної, цілодобової праці рятувальників ДСНС, комунальників, енергетиків, медиків та волонтерів. І, безумовно, це залізна воля наших військових, які тримають небо і знищують цю навалу ще на підступах до Харкова.Кожен на своєму місці робить надможливе, аби харків'яни могли жити і працювати.Щодо повітряних тривог. У Харкові сирени лунали 58 разів - це майже 82 години. Проте загальна тривалість небезпеки безпосередньо в місті зменшилася на 60 годин. І це на 43% менше порівняно з областю.
Дві паралельні реальності. В одній - сучасне Баку, майданчик World Urban Forum 13 і діалог про розвиток міст. В іншій - екран мого телефона з новинами про черговий ворожий удар по Харкову просто під час виступу.Попри цей страшний контраст, ми маємо чітке усвідомлення: без роботи на таких глобальних заходах відновлення неможливе. Бо саме тут закладається фінансовий фундамент нашого майбутнього.Великі інвестиції не приходять під емоції чи красиві слова. Вони вимагають досконалої, прорахованої до копійки документації, розробка якої коштує надзвичайно дорого. І нам вдається створювати такі якісні проєкти та заручатися підтримкою донорів ще на етапі підготовки! Харків не чекає ідеальних умов. Ми готуємося до відродження міста і повернення наших людей вже зараз!І я дякую нашим надійним партнерам: Європейській економічній комісії ООН, Федеральному міністерству економічного співробітництва та розвитку Німеччини, GIZ, ініціативі UN4UkrainianCities, а також команді українських і міжнародних експертів за спільну роботу та проєкти, спрямовані на відновлення Харкова!
Ефективне партнерство народжується там, де є спільність цінностей, повага до громади та розуміння відповідальності за майбутнє. І я щиро радий, що в розмові з Ніязі Байрамовим, мером Гянджі, ми абсолютно сходимося у цих поглядах. Гянджа - друге за величиною місто Азербайджану, потужний промисловий, освітній та логістичний вузол. У його розмаху й динаміці легко впізнається Харків. Адже ми завжди були осередком університетів, сучасного виробництва, сильних людей та високих амбіцій.Проте головна паралель - у характері. Не так давно Гянджа теж переживала жахи війни. Саме тому пан Байрамов як людина з великими життєвим досвідом добре розуміє, в якій реальності нам доводиться жити.Водночас. Азербайджанська діаспора в Харкові - історично одна з найчисельніших. І показово, що її представники переважно теж нікуди не поїхали у найтемніші часи. Вони зберегли колективи, підтримують економіку, продовжують допомагати та інвестувати в суспільний розвиток. І це найвищий прояв відданості місту, котре вже давно є для них рідною домівкою.Тож під час зустрічі обговорили плани щодо встановлення офіційного побратимства між нашими муніципалітетами. Такий крок дав би поштовх наступному етапу взаємодії з Азербайджаном і можливості впровадження інноваційних технологій, кооперації у відновленні інфраструктури та обміні управлінським досвідом.Сильні міста завжди знаходять точки дотику. А завдяки синергії формується довіра, і втілюються перспективні проєкти.Вдячний колезі за конструктивне спілкування, величезну повагу до харківʼян та тверду віру в Україну!
Сьогодні разом із колегами по Асоціації прифронтових міст та громад звернувся до Уряду та Верховної Ради щодо недопущення масового, неконтрольованого залучення трудових мігрантів.Я категорично не згоден із тим, що складну проблему дефіциту кадрів Україні пропонують вирішувати найпримітивнішим шляхом - через масовий імпорт дешевої робочої сили. Світовий досвід демократичних країн доводить, що такий підхід консервує технологічну відсталість. Якщо нам і потрібні іноземці на ринку праці, то це має бути жорстко квотований процес: утримання іноземних студентів, які вже адаптовані в Україні, та точкове залучення виключно висококваліфікованих фахівців під складні інженерні чи технологічні проєкти відбудови.Але - і тут не може бути двох думок - передусім роботою мають бути забезпечені громадяни України.У нас є величезний внутрішній резерв. Сотні тисяч ветеранів, які вже зараз і особливо після досягнення справедливого довготривалого миру потребуватимуть нормальних робочих місць та повноцінної реінтеграції у цивільне життя. Мільйони людей, які змушені були виїхати за кордон. Хтось взагалі серйозно оцінював український кадровий потенціал перед тим, як просувати ідею масової міграції?Україні потрібна принципово інша трудова політика. Це масштабні програми перекваліфікації та підтримка фахівців 50+, реальні перші робочі місця для молоді, гарантовані програми зайнятості для ВПО. Ми маємо створювати економічні умови для повернення українців додому. І тут ключову роль відіграє горизонтальне співробітництво та побратимські зв'язки наших міст із західними муніципалітетами - саме через такі міцні партнерства ми здатні залучати інноваційні виробництва на місця, створюючи реальний стимул для людей повертатися.За оцінками ООН, значна частина українців, які виїхали через війну, вагається щодо повернення. В таких умовах ми просто не маємо права подавати тим людям, які ще хочуть жити вдома, нищівний сигнал: «На ваше місце вже шукають інших». Як і не маємо права залишати без підтримки тих, хто лишається в Україні.
Минулий тиждень ми, харківʼяни, знову прожили від тривоги до тривоги.За цей час російський агресор здійснив 24 обстріли міста. Бив «Шахедами», «Молніями», FPV-дронами, а також БпЛА типу «Італмас». Географія ударів охопила Основ’янський, Київський, Шевченківський, Салтівський, Холодногірський, Новобаварський та Немишлянський райони.Під вогнем було, як і завжди, все те, з чого складається звичайне життя містян. Приватні будинки й багатоповерхівки. Двори з цивільними автівками. Залізнична інфраструктура. Контактна мережа транспорту. Виходи з метро. Магазини, кафе, університетські корпуси, промислові будівлі.І куди б не припадав удар, наслідки ніколи не залишаються в межах однієї адреси. Вибухова хвиля розбиває вікна у будівлях навколо. Уламки пошкоджують машини, мережі, дороги, фасади. Звісно ж, передусім потерпають люди, які були вдома, на роботі, у дорозі.За тиждень постраждали 46 громадян, серед них - дев’ятеро дітей. Втім, найголовніше, - без загиблих.Після кожного вибуху, незалежно від години, на місце події одразу виїжджали рятувальники, медики, комунальні служби, енергетики та дорожники. Гасили пожежі, прибирали уламки, відновлювали рух, закривали вибиті вікна, повертали людям світло й воду. Разом із ними працювали волонтери.І я дякую всім, хто не чекав спокійнішого часу, а відразу виходив і допомагав!Окремо хочу подякувати Силам оборони України та, зокрема, нашим підрозділам ППО. Вони знищили значну частину повітряних цілей, які ворог спрямував на Харків. А це врятовані люди, вцілілі будинки, під’їзди, двори, вулиці.Попри все, у самому Харкові тривоги тривали на 43 години (31%) менше, ніж в області.Харків не звикає до обстрілів і ніколи не звикне до війни. Проте ми навчилися діяти як один злагоджений організм - швидко, зібрано, з турботою одне про одного. Так, ворог може намагатися зруйнувати інфраструктуру, але йому ніколи не зламати наш дух. Тримаймося! Ми разом!
Прифронтові громади заслуговують на справедливі можливості.Можливості захищати людей. Утримувати економіку. Відновлювати житло. Будувати власну енергетику. Давати роботу, послуги, освіту, медицину і, головне, - перспективу життя там, де ворог щодня намагається залишити лише руїну.Ця спільна мета об’єднує нашу Асоціацію прифронтових міст та громад. І сьогодні я вітаю представників Київщини та Житомирщини, які до нас долучилися! Наш голос стає гучнішим - голос територій, що тримають на собі безпекову архітектуру всієї України.Перший пакет державної підтримки зафіксував базовий факт: прифронтові громади опинилися у безпрецедентній реальності, яка вимагає специфічних інструментів. Проте зараз настав момент рухатися далі - від точкових кроків до масштабної національної програми. З єдиною логікою. З відповідальним управлінням. З реальним фінансуванням. І з чітким усвідомленням, що наші міста - це не буферна зона очікування, а повноцінний простір для праці, розвитку та подальшої відбудови.Наш порядок денний максимально конкретний: безпека, підтримка бізнесу, збереження кадрів. Адже без економіки люди не залишаться. Без житла, в якому є світло, вода та опалення - не повернуться. Без енергетики - не працюватиме інфраструктура. Нам потрібна системна політика з боку уряду. Харків добре знає ціну стійкості. І ми так само чітко розуміємо: майбутнє не можна відкладати на «після війни». Його треба закладати в сьогоденні - навіть під обстрілами, навіть у найважчих умовах.І ми будемо й далі працювати так, щоб не було соромно, для кожного, завдяки кому наші громади живуть і борються.
