Новий мирний план Трампа. Уроки українсько-російських мирних переговорів для США та Ірану. Дещо з допису Тімоті Еша:На переговорах між росією та Україною росія висунула свої максималістські умови, бо принципово не хотіла угоди, тоді як у цьому випадку, як на мене, Трамп справді хоче угоди. Ба більше, Трамп відчайдушно прагне угоди. Він виклав свій максималістський список вимог, але, ймовірно, дасть задню щодо багатьох із них. Питання тут у тому, як Ізраїль і загалом проізраїльський американський істеблішмент відреагують на те, що Трамп піде на поступки Ірану.У тих переговорах, як на мене, ми зрозуміли, що для Трампа сам факт переговорів уже є перемогою, навіть якщо вони дають дуже мало. Справді, якщо згадати переговори між Україною та росією, то за рік вони не дали абсолютно нічого. Але вони дали Трампу змогу опинитися в центрі сцени, виглядати важливим і людиною дії. Ті переговори також використовувалися для зміни новинного циклу і наративу. Відмінність у випадку з переговорами щодо Ірану полягає в тому, що Трамп відчайдушно прагне угоди – хоча ризик для держав Перської затоки в тому, що Трамп просто оголосить угоду, будь-яку угоду, і перейде до наступної кризи у стилі "Хвіст крутить собакою", чи то Куба, чи Гренландія, чи знову росія-Україна.Інша проблема Трампа в тому, що він не залучає до справи справжніх експертів – тобто Віткофф, схоже, нічого не тямив у питаннях росії та України й припустився там такої кількості очевидних помилок, і це, ймовірно, підірвало шанси на успіх переговорів. Іранці, ймовірно, теж не в захваті від Віткоффа – після того як він, за повідомленнями, провалив перший раунд мирних переговорів в Омані. Усе це, вірогідно, пояснює, чому Іран, схоже, закликав до залучення інших переговорників з боку США, ймовірно, до Джей Ді Венса. Можливо, таким чином іранці роблять ставку на Венса як на наступного президента, адже хочуть, щоб будь-яка угода, укладена зараз, пережила президентство Трампа. Вони, можливо, також знають, що Венс не був у захваті від ще однієї американської військової авантюри на Близькому Сході. Можливо, вони вважають, що Венс погодиться на що завгодно, аби вийти з нинішнього безладу.Але крім усього цього, що створює для мирних переговорів ще більший виклик, ніж у випадку переговорів між Україною та росією, тут просто дедалі більше впливових гравців, з якими доводиться рахуватися.У Кремлі запасаються попкорном. Їм подобаються вищі ціни на нафту, які стають для путіна рятівним колом після великого падіння доходів росії від енергетичного експорту наприкінці 2025-го та на початку 2026 року. Вони бачать у війні з Іраном чинник, що розпорошує підтримку НАТО для України та дає путіну важелі впливу на Трампа на переговорах про мир в Україні. Москва із задоволенням спостерігала б, як війна затягується, підриваючи позиції США у світі й виснажуючи запаси їхніх ракет, які потенційно могли б знадобитися в Україні.Певною мірою схожий у своїх прагненнях на росію в тому, що тішиться труднощами США в Ірані. Ідеальний сценарій для нього – щоб США витратили ще більше крові й ресурсів на чергову провальну війну на Близькому Сході. Його трохи непокоїть вплив на світову економіку, ризик глобальної системної економічної кризи та удар по зростанню через вищі ціни на нафту і перебої в ланцюгах постачання. Але Китай має величезні стратегічні нафтові резерви – 1,3 млрд барелів, тож вважає, що добре підготовлений, аби пройти через цю кризу, і що він також може укладати двосторонні угоди з Іраном, щоб гарантувати подальші поставки енергоносіїв, як і з росією. Китай вважає, що найбільше страждатимуть саме союзники США по НАТО в Європі та Азії, і все це ще більше підриває трансатлантичний альянс, що підштовхне європейських союзників по НАТО до поглиблення зв'язків з Китаєм як противаги дедалі більш непередбачуваним і ненадійним США за правління Трампа.Китай вважає, що він перемагає. І так воно і є!