Війна алгоритмів. Штучний інтелект дає змогу націлюватися на лідерів противника та вести масове стеження. Головне з колонки Енріке Данса: Війна на Близькому Сході – це нова модель конфлікту: пріоритетною метою є вже не знищення військових підрозділів або захоплення території, а виявлення, встановлення місцезнаходження та ліквідація конкретних людей у ланцюгу командування, науковому апараті та політичному керівництві. Близький Схід став найпомітнішою лабораторією цього процесу. Ізраїль використовує ШІ для обробки розвідданих, перехоплення комунікацій і ведення спостереження, щоб формувати цілі "швидше". Це не другорядна деталь: коли технології Microsoft, Google, Amazon чи OpenAI входять до операційного циклу війни, дистанція між Кремнієвою долиною і полем бою перестає бути концептуальною і стає контрактною.Питання не в тому, чи повинні держави використовувати ШІ як частину свого законного права на самозахист. Питання в тому, хто визначає межі такого використання. "Відповідальний" ШІ використовуватиметься для ведення війни, а Пентагон вирішуватиме, що є законним. Ідеться не про якийсь футуристичний сценарій. Система, здатна обробляти мільйони комунікацій, зіставляти фінансові, біометричні та геолокаційні бази даних і в реальному часі витягувати поведінкові моделі, не лише ідентифікує підозрюваних – вона може передбачати поведінку, картографувати цілі соцмережі та позначати емоційні стани або політичні тенденції.Ключовим елементом є індивідуальна ідентифікація. Коли війна вчиться бачити обличчя, співвідносити їх з історіями дзвінків, пересувань, родинних зв'язків або моделями поведінки, ворог перестає бути силою і стає конкретною ідентичністю. Поле бою більше не лише на мапі – воно в базі даних.Ліван продемонстрував ще один похідний прояв цієї самої трансформації: здатність проникати в ланцюги постачання, мережі комунікацій і контури довіри противника доти, доки вони самі не стають зброєю. Знищення Ізраїлем пейджерів "Хезболли" демонструє, що сучасна технологічна перевага полягає в зараженні матеріальної екосистеми ворога. Достатньо складного поєднання розвідки, інфільтрації, стеження та здатності до точного удару, щоб перетворити повсякденні рутини противника на смертельні вразливості.Іран показує наступний крок: поширення цієї логіки обезголовлення. Ізраїльські удари в червні 2025 року знекровили керівництво Корпусу вартових ісламської революції та уразили науковців і критичну інфраструктуру. Систематичне усунення лідерів може давати негайні тактичні успіхи, але рідко розв'язує сам конфлікт і часто зрештою лише посилює динаміку радикалізації, мучеництва або передачі влади ще радикальнішим фігурам. У цьому й полягає центральний парадокс цієї війни точності: технічно вона вражає; стратегічно – не завжди спрацьовує.Найважливіший наслідок війни з використанням ШІ полягає в стисканні часу. Виявлення, верифікація та ураження цілі раніше вимагали відносно повільних процесів. ШІ скорочує це до мілісекунд. Навіть якщо людський контроль і далі залишається необхідним, середовище, в якому ухвалюється це рішення, дедалі більше попередньо налаштовується машинами.Це має очевидні політичні наслідки. Щойно лідери усвідомлюють, що можуть будь-якої миті стати персональними цілями, спокуса захиститися, сховатися, відключитися та делегувати повноваження дедалі меншим і непрозорішим колам лише зростатиме. Це не обов'язково дає більше стримування: часто це лише породжує більше параної. Ще одним, можливо, навіть важливішим, наслідком є поширення. Сьогодні ці кампанії ведуть США та Ізраїль. Вони мають перевагу в повітрі, привілейований доступ до супутників, хмарних технологій і передової аналітики. Але технологія, що робить це можливим, значною мірою є комерційною, модульною і дедалі доступнішою, тож проста динаміка технологічного поширення означає, що ця перевага недовго залишатиметься в руках небагатьох.