Повернення "історичних земель" росії: як далеко сягають імперські амбіції путіна? Знищення України – це лише початок. Головне з колонки Пітера Дікінсона:Поки американські чиновники обговорюють перспективи компромісного миру з Кремлем, президент росії путін вкотре дав зрозуміти, що його експансіоністські амбіції далеко не вгамовані. У промові 17 грудня в Москві він заявив, що максималістські цілі вторгнення в Україну буде досягнуто "беззастережно", назвав війну хрестовим походом і попередив: якщо "протилежна сторона" та її іноземні покровителі відмовляться від "реальних переговорів", росія "звільнятиме свої історичні землі" військовими засобами.Це продовження давньої лінії путіна: він виправдовує агресію псевдоісторією та порівнює нинішнє вторгнення з імперськими завоюваннями. Але нині ключове питання — що саме він вкладає в поняття "історично російські землі" і як далеко може зайти.Найвужче тлумачення зводиться до частини Донбасу, яку контролює Україна. Проте путін паралельно говорить про "неминуче визволення Донбасу та Новоросії". "Новоросія" – термін царської доби для великих територій півдня та сходу України; Кремль відродив його після 2014 року. У такому трактуванні мова може йти про приблизно половину країни — все чорноморське узбережжя, Одесу, Харків. Окремо стоїть Київ: у російській міфології це сакральний центр і "матір міст", а в путінській аргументації — привід заперечувати легітимність української державності. Мир, який залишає Київ столицею незалежної України, для нього концептуально неприйнятний.З публічних заяв путіна випливає, що "історично російськими" він вважає всю Україну: у 2025 році він прямо сказав, що росіяни й українці — "один народ", а "вся Україна належить нам". Та його уявлення "історичної росії" ще ширше: він називав СРСР "історичною росією" і оплакував його розпад як втрату того, що "будувалося протягом тисячі років". У такій схемі майже будь-яка колишня територія імперії може бути оголошена "своєю" — від Балтії та Польщі до Фінляндії, Молдови, Кавказу й Центральної Азії. Показовий його цинічний принцип: "У нас є старе правило: все, де ступає нога російського солдата, належить нам".За даними Reuters, західні оцінки розвідки виходять із того, що путін не відмовився від наміру захопити всю Україну і претендувати на частини Європи. Скептики вказують на невтішні результати російської армії, але це радше доказ сили й жертовності України. Якщо Україна впаде, її найбільша в Європі (після росії) армія та інноваційна оборонна промисловість можуть бути інтегровані в кремлівську військову машину, і Європа отримає суттєво сильнішого противника. путін при цьому діє опортуністично: поступова ескалація війни показує, що апетит приходить під час їжі.Додаються внутрішні стимули режиму: мілітаризоване суспільство, сотні тисяч ветеранів і потреба тримати війну "в роботі". Є й зовнішнє вікно можливостей: повернення Дональда Трампа до Білого дому посилило сумніви щодо готовності США гарантувати безпеку Європи, зокрема в контексті статті 5. Європа ж повільно переозброюється, демонструє роз'єднаність і страх ескалації, навіть щодо використання заморожених російських активів для підтримки України. На цьому тлі путін посилює гібридну війну: диверсії на критичній інфраструктурі, зальоти дронів, дипломатичний тиск із вимогами до НАТО відвести війська з Центральної та Східної Європи, а риторика держЗМІ щодо Фінляндії та Балтії дедалі більше нагадує передінвазійні наративи.Висновок: "компромісний мир" на основі обмежених російських здобутків не заспокоїть путіна. Умови, що залишають близько 80% України поза контролем Кремля та відкривають шлях до інтеграції із Заходом, у Москві сприйматимуть як поразку. Стійкий мир можливий лише тоді, коли тиск і стримування зроблять продовження агресії для путіна небезпечнішим за відступ.