«ВПО без допомоги, це план?» – запитують мене підписники. Вони обурюються, що за роки війни так і не напрацьована комплексна стратегія та дієві механізми підтримки внутрішньо переміщених осіб.Мова йде про 4,6 мільйона наших співгромадян. За цією статистикою – трагедії людей, які переважно втратили все. У них просто немає куди повертатися. Спілкуючись з ВПО, найчастіше чую про дві ключові проблеми. Це робота і житло. Люди хочуть працювати, щоб утримувати себе і свої сім’ї. Хочуть розуміти, що зможуть розраховувати на доступну іпотеку, аби знову мати власне житло.Частково політика із підтримки ВПО реалізується, але слід визнати, що саме глобальні проблеми досі залишаються невирішеними. Я неодноразово підкреслював: держава повинна активніше діяти в цих питаннях.Про що саме йдеться?Про програми допомоги в навчанні та перекваліфікації для людей із вузькоспеціалізованими індустріальними спеціальностями, які не дозволяють знайти роботу за фахом в інших регіонах. Про стимулювання роботодавців, надання пільг для працевлаштування ВПО. І в системних масштабах, а не так, як відбувається зараз. Нагадаю, що за даними Державної служби зайнятості за весь 2024 рік лише 15 тисяч ВПО працевлаштовано за рахунок компенсації роботодавцям витрат на оплату праці. Порівняйте самі цю цифру із загальною кількістю внутрішньо переміщених осіб. Про будівництво соціального житла та розвиток інституту іпотеки. Раніше розповідав про допомогу міжнародних партнерів, зокрема БРРЄ (проекти пільгового кредитування та компенсації за втрачене житло). Це важливо, і ми дуже вдячні за підтримку. Але тут слід бути проактивними. Знаходити та залучати додаткових міжнародних партнерів. Розвивати існуючі програми іпотеки та впроваджувати нові спеціальні цільові житлові програми для найбільш вразливих категорій населення.Проблем багато. Розв’язати їх можна, але лише активними комплексними діями.