Зʼїж книгу

«Тиша vs шум» або «Ким би ми були без Ейнштейна»«Тиша»Дон ДеліллоП’ятеро друзів збираються разом, щоб подивитися Супербоул. Двоє з них — Джим і Тесса — вже підлітали з Парижа до Нью-Йорка, коли літак почав здійснювати аварійну посадку. Друзям усе ж вдається зустрітися, однак проблеми з електрикою змушують їх дивитися тепер не в телевізор, а один на одного і, що ще страшніше, в середину себеЦікаво, що автор створює для своїх героїв буквально протилежні умови тим, які були в його романі «Білий шум», але водночас з тим, у тексті все одно проглядаються схожі теми, які хвилюють автора. Герої обох романів ковтають якісь незрозумілі білі пігулки, а ще перебувають у світі технологій, який, можливо, їх одурманює. У цьому світі новим храмом стає або (як у Шумі) супермаркет, або (як у Тиші) стадіон, а футбол (навіть по телевізору) перетворюється на спільну релігіюТа телевізори разом із телефонами гаснуть і все, що залишається, це втупитися в чорний екран і сказати «привіт» самому собі в цих нових умовах, де більше немає ані пошуковиків, ані месенджерів. Один із героїв у перші хвилини цього нового типу апокаліпсису буквально починає імітувати коментатора і описувати матч, ніби заповнюючи незручну паузу тишіДелілло красиво натякає своєму (ймовірно, молодшому за нього) читачеві, що сьогодні світ без технологій — це ампутація третьої ноги і другої голови водночас. Технології — це все ж свобода чи залежність (гарний приклад з не найприємнішим політом Джима і Тесси), ось у чому питанняА ще цікаве питання, але вже по тексту, що ж роблять герої, позбавлені електрики? Відповідь: практично нічого. І цікаво, що вони навіть не намагаються з’ясувати, що сталося, інколи прикриваючись теоріями Ейнштейна, зрадою китайців і, звісно, криптовалютами, залишаючись абсолютно пасивними і по черзі виголошуючи мінімалістичні монологиЗагалом мінімалістичними є не лише діалоги, а й сам роман. У ньому відчувається тиха текстуальна розкіш «Художниці тіла», а також певна красива театральністьСуб’єктивно.Маленький, але великий; прозовий, але поетичний; сюжетний, але концептуальний роман одного з останніх ще живих постмодерністів точно вартий вашої уваги! Раджу до читання#зк_відгук 149 (44)

Після Пінчона безперечно потрібен відпочинок, тож оголошуємо місяць свят та розваг в книжковому клубі «Зʼїж книгу»!🔥 (і це буде останній місяць перед зміною ціни підписки; тож стрибайте в останній вагончик всі, хто давно хотів до нас приєднатися!)В програмі:• читаємо «Нескінченну історію» Міхаеля Енде • слухаємо лекцію про книгу та автора від Макса Нестелєєва• унікальний контент по книзі та автору від мене та Кості Жученка • дивимось та обговорюємо фільм Leave the world behind (на укр перекладено «Ілюзія безпеки») • а ще всіх учасників спільноти чекає новорічний інтелектуальний квіз, переможцю звісно буде приз🥳Про що книга:Це історія про хлопчика, який читаючи книгу неочікувано для себе, стає її героєм, а разом із цим потрапляє в світ своїх фантазій. Книга обіцяє бути не такою дитячою, якою може здатися на перший погляд. А ми з вами якраз і станемо дослідниками більш глибоких рівнів, що були закладені автором!Участь• читаємо з 3.12 по 23.12• дата обговорення 23 грудня о 19:30, google meet• вартість участі:350 грн (тг чат + стрім лекції та засідання на ютюб) 500 грн (тг чат + лекція + участь в засіданні)• буде відеозапис лекції та зустрічі Приєднуйтесь!💚Кількість місць обмежена. Для того щоб взяти участь пишіть @krilistva#зк_букклаб

Друзі, запрошую разом відсвяткувати Міжнародний день сексу в нашому лекторії❤️‍🔥 Через тиждень будемо слухати лекцію Макса Нестелєєва Літературні дослідження українського сексу: від Івана Котляревського до Софії АндруховичСекс в українській літетаратурі довгий час був табу, на яке натякали або замовчували, тоді як у фольклорі та культурі народу він займав досить значне місце. Секс ховався в грайливих описах Котляревського, у загадкових символах романтизму і темних кімнатах реалізму... і лише у добу модернізму нарешті став одним із художніх мотивів у Кримського, Підмогильного і Домонтовича. І вже в українському постмодернізмі про секс почали писали без усіляких умовностей і заборон: бестселер Забужко, сексизм Бу-Ба-Бу і порнографія Винничука. Про це і багато іншого в запропонованій лекції• 25 листопада (вівторок), 19:00• Google meet• 60 хв лекції + 15 хв на наші запитання • участь: 500 грн (та 300 грн — для членів книжкового клубу «Зʼїж книгу»)• буде відеозапис лекціїДля участі пишіть @krilistva#зк_лекторій

Крик з-під землі«Джонні отримав гвинтівку»Далтон Трамбо5/5Молодий американський солдат Першої світової війни приходить до тями після поранення й поступово виявляє, що він втратив руки, ноги і обличчя, включно з очима, вухами, носом, зубами та язиком. Проте його мозок лишився неушкодженим. Таким чином Джонні залишається сам на сам із власними думками, спогадами та ще й бажанням знайти спосіб хоч якось комунікувати зі світомГерой порівнює своє становище з ув’язненням у материнській утробі (у нього, як у плода, навіть є трубка, крізь яку він отримує їжу) з однією тільки різницею — він ніколи не вибереться назовні. Герой Трамбо, перебуваючи в клаустрофобній тиші та будучи «мертвою людиною, яка живе» або «живою людиною яка є мертвою», звучить (навіть кричить!) як збірний голос солдатів з-під землі, за яких несправедливо говорять живі, мовляв, яке це щастя — померти за батьківщину, за свободу, за демократію. Але«чи воскрес хоч хтось із мертвих, бодай один-єдиний із мільйонів убитих», щоб сказати, що він радий умерти за все це? (Ні)Трамбо розглядає війну, висуваючи на передній план інтереси маленької людини, яку фактично позбавляють її особистої свободи заради (якоїсь незрозумілої) загальної свободи та ще незрозумілішої демократії. А у найгіршому випадку — позбавляють власного життя заради (якогось незрозумілого) іншого життя.«Вони кажуть — людина має померти, щоб смертю відстояти своє життя. Раз, мовляв, ти погодився битися, значить, погодився померти. Померти, щоб захистити своє життя! Але ж тебе вже не буде! То в чому сенс таких міркувань?»Цікаво, що історія Джонні звучить як збірний образ історії звичайного солдата: його мобілізують умовно під пропагандистські патріотичні мотиви «Over There», де звучать рядки: «Johnny, get your gun, get your gun. Take it on the run, on the run, on the run…» (власне звідси й назва книги); потім він отримує поранення, несумісне з нормальним функціонуванням і тоді він в обмін на життя отримує медаль; а коли наприкінці герой (у всіх сенсах цього слова) хоче, щоб про його історію дізналося якомога більше людей, йому в цьому відмовляють (звісно, бо це невигідно владі)Але ми з вами знаємо історію Джонні, і насправді за нею стоять два реальні випадки, на основі яких (як зазначено в деяких джерелах) Трамбо й писав свій роман. Крім того, деякі ранні спогади головного героя засновані на автобіографічних фактах автора. Але найцікавіше — роман вийшов у 1939 році, за два роки до того, як США вступили у Другу світову, і зрештою книга стала об’єднавчим орієнтиром для лівих, які виступали проти участі США у війні. Однак після того, як Америка все ж вступила у війну, перевидання книги призупинили і Трамбо вважав це правильним (бо як то кажуть, не на часі) Суб’єктивно.Одразу хочу зазначити, що загалом ідеї героя роману місцями перегукуються з ідеями Біллі Пілігрима (з «Бійні номер п’ять») та Йосаріана (з «Пастки-22»). Також важливо зазначити, що всі ці три герої — американці, які воювали не на своїй землі.«Джонні отримав гвинтівку» — прекрасний і водночас жахаючий роман, про який хотілося б сказати, що він гіперболізований і карикатурний, але, на жаль, абсолютно реалістичний. Щиро раджу до прочитання (до речі, незабаром має вийти перевидання українською мовою)На цьому все💚#зк_відгук 147 (42)

Коли зло це не містичні монстри, а реальні люди «Чотири сезони»Стівен Кінг4/5Збірка повістей, яку сміливо можна було б назвати книгою спогадів (а може, й навіть сповідей), адже (майже) кожна з чотирьох історій розказана ретроспективно. Крім того, (майже) усі тексти об’єднує рідкісна для автора немістичність, бо роль зла тут відіграють не монстри, а людська неідеальністьЦікаво, що Кінг першочергово й замислював цю збірку як спосіб позбутися звання письменника жахів — і навіть заклав такий сенс у назву книги, яка в оригіналі звучить як Different Seasons — це ніби натяк на перехід в інший стан, ніби існує зміна сезону, тобто, пори року. На жаль, у перекладі ця гра слів загублена. Також з українського видання чомусь зникли епіграфи й підзаголовки до кожної повісті. В оригіналі кожне оповідання відповідає одному сезону: Hope Springs Eternal — «Весна довічних сподівань», Summer of Corruption — «Літо розбещення», Fall from Innocence — «Осінь невинності», A Winter’s Tale — «Зимова казка». Краса ж?Без перебільшень, кожен із текстів цілком тягне на окремий роман«Ріта Гейворт і втеча з Шоушенка», що відповідає весні, символізує відродження та надію. Це історія про несправедливо засудженого Енді Дюфрейна — і про те, як у жорстокій в’язниці він зберігає себе та власну гідність«Здібний учень», що відповідає літу, натякає на спеку й символізує моральний розпад. Це історія, яка буквально досліджує природу людської жаги до насильства (хоч і не так тонко, як у Берджеса, але все ж вартісна). Розумний хлопець дізнається, що його сусід — колишній нацист, і починає шантажувати старого, аби той розповідав йому історії з концтаборів у найстрашніших деталях. Кінг майстерно розкриває тему соціального впливу і грає на знайомому страху «потрапити в погану компанію».(моя улюблена повість у збірці!)«Тіло», що відповідає осені, — текст про згасання дитинства та перехід у доросле життя. Четверо друзів вирушають на пошуки зниклого хлопця, аби прославитися. Історію ретроспективно розповідає головний герой, якому зрештою вдалося вирватися й стати успішним письменником. І знаєте, це такий тип тексту, що змушує згадати, хто з твоїх однокласників таки пішов «не тим шляхом» та замислитись про значення власного вибору. Цікаво, що Кінг майже повністю запозичив цю історію у свого друга по коледжу, який поділився нею з ним. Він вивів фабулу і важливі сюжетні гачки, але так і не зміг написати свою книгу. Після виходу книги він просився в співавтори, однак Кінг назустріч не пішовЗимовий «Метод дихання» — найбільш таємнича історія, де Кінг таки не втримався від містики. Текст і справді виглядає як зимова страшилка, яку розповідають у темряві, підсвічуючи обличчя ліхтариком. Головний герой — лікар, який погоджується вести позашлюбну вагітність (йдеться про часи, коли це вважалося ганьбою). Він навчає жінку особливого методу дихання, що позбавляє болю та вселяє віру у власні сили. Зрештою, цей метод спрацьовує, коли жінці доводиться народжувати дитину бувши без голови. Така собі притча про самоконтроль і віру в себе.(відверто — найслабший текст у збірці)Суб’єктивно.Цією збіркою Кінг довів, що здатен розповідати не лише містичні історії. Очевидно, що він чудово розуміється на людських страхах: деякі епізоди його текстів — наче здирання скоринки з рани й подальше її розколупування пальцем. Тут не буде десятиповерхових конструкцій символізму, але часом можна натрапити на справжнє чорне дзеркалоНа цьому все#зк_відгук 146 (41)

Прочитане в жовтні дуже коротко«Процес» Франц КафкаАбсурдистський роман про маленьку людину, що бореться проти бюрократичних кіл пекла.Одного дня Йозеф К. прокидається й дізнається, що його заарештовано. Причину йому так і не називають, проте наказують з’явитися до суду. Тут є зал засідань просто всередині житлового будинку, є порножурнали замість професійної літератури, а ще чесний адвокат, який майже поневолює свого клієнта. Попри те, що книжку написано понад сто років тому, текст досі залишається актуальним (хіба наше життя не театр абсурду з усіма цими «щось мені важко 1,6 млн баксів нести»)«Джонні отримав рушницю» Далтон ТрамбоОднозначний претендент у мій «топ 10 найкращих прочитаних».Це антивоєнний роман, у якому ми опиняємося всередині голови молодого ветерана, прикутого до ліжка; він без ніг, без рук, без половини обличчя, без зору та слуху.Головний герой згадує життя і розмірковує про війну — зокрема, про те, чому живі беруть на себе право говорити від імені мертвих солдат, приписуючи їм «бажання» померти героями.Бувши водночас напівживим і напівмертвим, він ніби стає справжнім голосом полеглих.Повноцінний відгук буде пізніше, але одразу зазначу: книжка — неймовірна (хоча, можливо, зараз не надто «на часі» для українців)Зі збірки «Чотири сезони» Стівена Кінга:«Здібний учень»Історія про те, як розумний хлопчисько дізнається, що його сусід — колишній німецький нацист. Отримавши цю інформацію, він бере старого на гачок і починає використовувати його у власних, дуже неочікуваних цілях.Шикарна історія, яка розкриває тему темної сторони людини«Метод дихання»Головний герой — лікар, який погоджується вести вагітність жінки без чоловіка (говоримо про часи, коли це було майже злочином). Він навчає її особливого методу дихання для пологів.І все було би чудово, якби не абсолютно крінжовий містичний фінал, де жінка зрештою народжує дитину… будучи без голови(Збірку дочитано)І не можу не згадати (хоч окремого відгуку не буде) ще один текст, який вартий уваги:«Хорошу людину нелегко знайти» (A Good Man Is Hard to Find) Фленнері О’КоннорДуже коротке оповідання, після якого ще хвилин сім сидиш у заціпенінні.Без спойлерів важко, але якщо коротко — сім’я вирушає в подорож, і на шляху стається дещо неочікуване.Ця історія нагадує притчу, де читачу пропонується подумати про (поверхову) віру, (показову) доброту, про (погану) хорошу людину😒#зк_списки

Що варто знати перед початком читання книги Томаса Пінчона «Виголошення лоту 49» • роман опубліковано у 1966 році, коли автору було лише 28 років• Томас Пінчон вважається одним із найскладніших сучасних авторів, однак «Виголошення лоту 49» — його найдоступніша книга• «Виголошення лоту 49» часто потрапляє до різних списків найкращих і найвпливовіших книжок. Зокрема, журнал «Time» включив його у список 100 кращих англомовних книжок 20 століття• у передмові до своєї збірки оповідань Пінчон іронічно називає «Виголошення лоту 49» оповіданням, яке продавали як «роман»• існує декілька супроводжувальних книг для кращого розуміння тексту, зокрема «A Companion to The Crying of Lot 49» Дж. Керри Гранта та «New Close Readings of The Crying of Lot 49» Реберта Кона• роман порушує безліч тем, від історичного контексту формування Америки до прихованого фашизму у ній, від бітломанії до ролі мистецтва у культурі загалом, від демона Максвелла до переосмислення історії про царя Едіпа й тд• однак попри заплутаність і складність — роман все ж таки досить веселийНаразі вже почали читати (75 учасників💪) цей роман в моєму книжковому клубі, ще є можливість приєднатися за тарифом «активний читач» #букклаб

Рідкісний кадр — Артем Чех в Одесі (на презентації своєї книги «Гра в перевдягання»)А ще підписала для вас дві його книги, скоро розіграємо!Декілька цікавинок з презентації: • свій перший вірш Чех написав у 10 років (щось про друзів у дворі) та загалом з дитинства знав, що хоче бути письменником • вже в 23 роки він виписався (бо видавництво Фоліо потребувало багато книг), а потім не писав цілих 6 років • але також зазначив: «Коли я сказав, що на 6 років взяв паузу, я трошки збрехав, бо я все ж таки писав нонфікшн на замовлення, наприклад, книжку про історію мотоспорту»• «Точка нуль» могла бути втричі товще, в книгу не увійшли контроверсійні фрагменти • запитання модераторки: чи розумієш ти зараз, як військовий, свого персонажа Фелікса з твоєї книги «Хто ти такий?»відповідь Чеха: мені здавалось, що я розумів свого героя після того (враховую те, що я пережив в армії вперше), проте зараз я розумію, що ніфіга я тоді його не зрозумів, а зрозумів тільки зараз після того, як побував на війні після повномасштабного вторгнення (не цитата, але переказ)• Чех почав писати «Пісню відкритого шляху» ще до того, як почав писати «Хто ти такий?»• в «Грі в перевдягання» Чех зокрема пише про те, що ніяк не може дописати «Пісню відкритого шляху»• «Назва "Гра в перевдягання" несе в собі прямий сенс. Тобто це про те, як я то вдягаю форму, то вдягаю цивільний одяг».Крім того, назва пішла від короткого тексту, який писав Чех якраз про те дивне відчуття, коли вдягаєш воєнну форму• Запитала у Артема Чеха, чи вважає він свій роман «Точка нуль» антивоєнним, відповідь — ні. Проте зазначив, що наразі якраз пише антивоєнний роман💚

Друзі, запрошую вас до участі у спільних читаннях в листопаді!Читаємо «Виголошення лоту 49» Томаса Пінчонав програмі:• лекція про книгу та автора від Макса Нестелєєва• дописи з цікавинками про книгу та автора від Кості Жученка• кіноклуб! Дивимося стрічку, яку часто порівнюють з романами Пінчона (анонс трошки згодом)• а ще фантастичні знижки на лекторій (300 грн замість 500 грн для учасників клубу). В листопаді слухаємо лекції про секс в укр літ та про легендарного Алана Мура Про що книга«Виголошення лоту 49»:Подіїкниги відбуваються влітку 1964 року у вигаданому місті Сан-Нарцисо в Каліфорнії. Домогосподарка Едіпа Маас неочікувано для себе отримує оголошення про те, що вона виконавиця заповіту свого колишнього коханця й вирушає у подорож до іншого міста, аби розібратись із бухгалтерією та документами щодо поточної справи. І сама не помічає як вийшовши за межі звичного життя потрапляє у параноїдальний світ викривленої АмерикиРоман порушує безліч тем, від історичного контексту формування Америки до прихованого фашизму у ній, від бітломанії до ролі мистецтва у культурі загалом, від демона Максвелла до переосмислення історії про царя Едіпа тощо Участь• читаємо з 3.11 по 27.11• дата обговорення 27 листопада о 19:30, google meet• у нас буде зручна тг-група для обговорення книги, спілкування, цікавинок навколо книги та автора, а також на зустрічі буде лекційна частина від літературознавця Макса Нестелєєва• вартість участі:350 грн (тариф «активний читач»: тг чат + стрім засідання / відеозапис засідання) 500 грн (тариф «активний учасник»: тг чат + участь в засіданні / відеозапис засідання) Приєднуйтесь!💚Кількість місць обмежена. Для того щоб доєднатися пишіть в особисті @krilistva

Людина vs система, логіка vs абсурд, Франц К. vs Йозеф К.«Процес»Франц Кафка5/5Одного разу банківського службовця вищої ланки Йозефа К. заарештовують. Причину арешту йому не повідомляють і навіть дають дозвіл надалі жити звичним життям й ходити на роботу. Однак тепер паралельно з його буденністю починається (безнадійний!) судовий процесЦікаво, що тема з’ясування причини процесу майже не обговорюється. Більше того, деякі другорядні персонажі, на відміну від самого Йозефа К., знайомі з його справою, а дехто навіть удає, ніби прагне йому допомогтиІсторія, що розгортається в романі, радше нагадує реалістичний сон, ніж саму реальність: зал судових засідань — це кімната на верхньому поверсі багатоквартирного будинку (така собі небесна канцелярія?), книги чиновників — журнали з порнографією (можливо, тому, що їхня робота доволі брудна), художник продає Йозефові три різні, але однакові картини (як і пропонує три різні, але однаково безнадійні версії розв’язання його справи), а чесний адвокат фактично поневолює свого клієнта, який обирає шлях нескінченного затягування процесу, щоб уникнути покаранняАвтор, з усією увагою до деталей, створює надзвичайно тонкий, абсурдний світ і безжально закидає туди свого, спершу, впевненого в собі героя, якому належить у всьому розібратисяАле чи можна тут хоч у чомусь розібратися і таки «увійти до закону», коли «при брамі стоїть вартовий»?Кафка, здається, натякає нам, що ні. І не лише тому, що бюрократичні кола пекла, можливо, навіть гірші за дантівські, а й тому, що людина схильна так сильно зменшуватись перед обличчям влади, що готова приймати її правила гри й не заглиблюватисьА ми з вами, навпаки, дуже любимо заглиблюватись, тому ось ще кілька варіантів пояснення тексту (все ж таки роман ніби створено для СПГС 🙂):• можливо, ця історія не стільки про провину перед законом, скільки про внутрішнє відчуття провини, яке супроводжує людину протягом життя. І саме ця провина найчастіше здається безкінечною. І навіть довівши свою невинність, суспільство знайде, у чому ще вас звинуватити. Адже, ми народжуємось грішними• можливо, ця історія не стільки про збірний образ жертви системи, скільки про самого Франца К.Йозеф, як і Франц, — крихка натура, яка зрештою мириться з вироком. Однак не всі ж такі, чи не так? Не всі змиряються з безглуздістю спротиву (і я, до речі, на боці непримиренних, пробач, Йозефе!)• можливо, ця історія (трошки конспірологічно, але най буде), написана 1914–1915 року, пророкує майбутній, майже абсурдний, але на жаль реальний тоталітаризм• релігійні інтерпретації залишимо осторонь — їх можна знайти практично всюди (а той, хто вважає, що не практично всюди — нехай перший кине в мене камінь 🌝)Суб’єктивно.Якою б не була правильна інтерпретація, чи яка б із них (а в літературній критиці їх 100500) вам не подобалася найбільше, цей текст насамперед цінний тим, що неймовірним чином віддзеркалює сучасну реальність (або ж наш сьогоднішній «реалістичний сон»).Очевидно, що Кафка випередив свій час, і так само очевидно, що нам, на жаль, ніколи не прочитати цей роман очима людей 1925 року. Ми дивимося на нього розбещеним сучасною літературою поглядом, і, можливо, декому ідеї Кафки можуть здатись не надто оригінальними, але саме його творчість стала прообразом безлічі сучасних текстівКнига — супер. Читати обов’язково! #зк_відгук