Дьіра

📃Про правильний прийменник зі словом «Україна» в російській мові в роз'ясненні XXI століттяУ 2009 році Оксана Грунченко опублікувала відповідь⁽¹⁾ на запит Юрія Шеляженка до РАН: Шановний пане Шеляженко!На Ваш запит від 12.01.2009 (вих. № 408) щодо правильності вживання прийменників «в» і «на» зі словом «Україна» повідомляємо таке.З назвами адміністративних одиниць — держав, областей, районів, штатів, міст, сіл тощо — у конструкціях зі значенням місця в сучасній російській мові вживається прийменник «в»: у Чехословаччині, у Московській області, у Дмитровському районі, в Іллінойсі, у Торжку.Прийменник «на» трапляється у відносно нечисленних сполученнях: на Орловщині, на Брянщині, на Україні. Саме форма «на Україні» була єдиною нормативною до 1992 р.Але в 1993 р. Уряд України вимагав визнати нормативними для російської мови варіанти «в Україну» (відповідно «з України»)....З одного боку, у текстах, призначених для українських адресатів, можна йти назустріч їхнім побажанням і вживати, дотримуючись принципів коректності, форму з прийменником «в». У такому разі, як зазначає академік В. Г. Костомаров, «доводиться миритися і з найнаївнішим політичним та національним мисленням: є речі вищі за недоторканну чистоту літературно-мовного канону».Саме тому в офіційних документах, що стосуються взаємин Росії та України, часто надається перевага формам «в» і «з». — Կᥲᥴ᧐ᥰᥙᥴ#наука #мова #росія #XXI

📃Про фальсифікацію Росією свого історичного хороніма в джерелах у рецензії XX століттяУ 1990 році Олена Чистякова видала працю⁽¹⁾⁽²⁾⁽³⁾: Цікаво відзначити характер правки: вона була не лише технічною, а й змістовною. На берегах (полях) зроблені такі зауваження: «похибки в знанні давнини» (арк. 19); «похибки в історії» (арк. 22, 153); «похибки про прийняття закону Махометова» (арк. 30); «похибки про рязанських [князів]» (арк. 31) і т. д. Велика правка проведена тим самим почерком і в самому тексті: так, замість слів «цар і цариця» написано «хан і ханша» (арк. 55); замість слова «царство» поставлено «влада» (арк. 71); слова «московському государю» замінено на «російському» (арк. 95). Правник негативно ставився до вставок церковного змісту: так, на арк. 161 він вигукує: «забобони про волхвів!», а текст про «чудеса» викреслює з книги Лизлова 9. Таким чином, перед нами список, над яким ретельно працювала людина, обізнана в історії. Вона не лише провела звірку тексту, а й критично сприйняла написане, залишаючи на берегах та в тексті свої зауваження. Важко сказати, у чиїх руках побував цей примірник, можливо, у Г. Міллера.Одним із найцікавіших виявився список з архіву БАН 20. На арк. 1 на берегах іншим чорнилом написано: «Татіщева». Це один із найстаріших списків; він датується 90-ми рр. XVII ст. Текст трьох частин татіщевського списку (з арк. 8 до арк. 114) сильно правлений червоним чорнилом. Створюється враження, що рукопис готували до видання або переписування — ретельно проставлені розділові знаки та наголоси. У закінченнях слів (чернігівські, переяславські та ін.) замість «е» поставлено «я» (арк. 11). У словах «Ефрат» «?» перероблено на «ф» (арк. 10), написання букви «о» всюди виправлено на давніше «?» (арк. 8). У деяких місцях вставлено пропущені слова: «про (другий) похід» (ч. III, розд. 5, арк. 69 зв.), «зухвалістю (відповів)» (арк. 70 зв.), «прабатьків (мужність)» (арк. 70 зв.), «більшою (вежею)» (арк. 77), «Дмитра Івановича (Донського) і поганим (Мамаєм)» (арк. 92), «у султана іменем (Саладіна)» (арк. 160). Виходячи з цього, можна припускати, що цей список був звірений з оригіналом. На арк. 20 було зроблено вставку двох рядків, пропущених переписувачем (у друкованому примірнику ч. II, розд. 1, с. 33). Дещо інша правка була зроблена чорним чорнилом, тим самим почерком, що й напис «Татіщева». У фразі «Інші історики...» (арк. 5; у друкованому — с. 6) закреслено слово: «Москва», «россиане» виправлено на «Руссиа», перед словом: «Литва» вставлено: «Польща». На берегах закреслено уточнення деяких слів, переважно власних назв (Хінгіс, Ункам — арк. 10, комета — арк. 10 зв., Мстислав — арк. 11 зв.). — Կᥲᥴ᧐ᥰᥙᥴ#історія #наука #рі #XVIII

📃Про столицю Русі в монографії XXI століттяУ 2014 році Антон Введенський видав працю⁽¹⁾: У давньоруській літературі домонгольського періоду нам вдалося виявити лише три згадки прикметника стольний (усі стосовно Києва) і одне свідчення про стольного князя (також київського). Усі ці свідчення читаються не в літописах, а в агіографічних творах, написаних у другій половині XI ст. і приписуваних Нестору: тричі у Житії Феодосія Печерського та один раз у Сказанні про Бориса і Гліба.1) Місто є на відстані від Києва, міста стольного, 50 поприщ, на ім’я Васильєв. У тому [місті] були батьки святого, які у вірі християнській жили і всіляким благочестям були прикрашені;2) …було в той час певне см'яття від вселукавого ворога у трьох князях, братах по плоті, так що двоє почали війну проти одного найстаршого свого брата, христолюбця, який воістину був боголюбцем Ізяславом. Через це він вигнаний був із міста стольного, а ті двоє, прийшовши в місто те, посилають за блаженним отцем нашим Феодосієм…;3) Отець же наш Феодосій був у всі дні й ночі, молячи Бога за христолюбця Ізяслава, і ще в єктенії велів того поминати, як стольного того князя і найстаршого над усіма, того ж, хто, як кажуть, проти закону сів на столі тому, не велів поминати у своєму монастирі;4) Чесне ж тіло його взявши, несли в місто, зване Вишгород, яке є від Києва, міста стольного, за 15 стадій, і там поклали блаженного Бориса.До кінця XIII ст. в оригінальній давньоруській літературі ми не зустріли більше жодного випадку вживання прикметника стольний. Воно утворене від іменника стол (у значенні «престол, трон, місце правління князя, царя»), яке в давньоруській літературі, особливо в літописах, зустрічається досить часто. Наприклад, у Повісті временних літ воно фіксується 20 разів. — Կᥲᥴ᧐ᥰᥙᥴ#історія #наука #русь #IX #X #XI #XII #XIII