Цього тижня «Жорж» анонсував серію «Вершники Перна» Енн Маккефрі. Її часто згадували в опитуваннях про те, яку фантастику видати українською. Тож зібрала цікаву інформацію про серію.Серія «Вершники Перна» стартувала в 1967 р. і зараз налічує 24 книги та 2 збірки оповідань. Її авторка Енн Маккефрі стала першою жінкою, що отримала премії Ґ’юґо та Небула. Та хай вас не лякає така кількість книг. В циклі є «класичний кістяк» - оригінальна трилогія та «трилогія Гарпер Голл», після яких вже можна зорієнтуватися, що читати далі: продовження, чи пріквели.Події книг охоплюють величезний період часу – 2500 років. Та авторка рекомендувала читати книги в порядку написання, а не хронологічно.Починаючи з 2002р. року Енн Маккефрі працювала над серією у співавторстві з сином Тоддом. То були переважно пріквели. Цікаво, що Енн Маккефрі дала дозвіл своїм дітям – Тодду і Джіджі писати власні історії у світі Перна. Тож останню на сьогодні книгу (24-ту за рахунком) написала одноосібно Джіджі (2018 р.). На даний момент у Джіджі – це перший і єдиний роман.Повернімося до сюжетів книг. Дія відбувається на планеті Перн, яку колонізували люди. Світ феодальний, але з артефактами втрачених технологій типу вогнеметів та хімічних добрив. А головне – на Перні живуть розумні дракони, і люди можуть на них літати. Між вершником і драконом виникає особливий зв’язок. До речі, попри звичну для фентезі світобудову, серія відноситься до наукової фантастики (і навіть дракони отримають цілком прагматичне пояснення). «Пернський цикл» заклав фундамент всього сучасного фентезі про драконових вершників накшталт «Пісні Льоду та Полум’я», «Четвертого крила», «Як приручити дракона» та незліченного стосу подібних книг. Цікаво, що письменниця обожнювала верхову їзду і навіть вирощувала коней на своїй фермі в Ірландії. Багато хто відзначає, що дракони в неї описані подібно до коней з їх красою та грацією. Серія не одразу увірвалася в серденька читачів, на початку авторка стикалася з нерозумінням концепції драконових вершників. Наприклад, Лондонське видавництво «Futura Publications» представило письменницю «авторкою, що пише про динозаврів для дітей». Також було в новинку, що в її книгах з’являються сильні жіночі персонажі (тоді як наукова фантастика вважалася традиційно «чоловічим» жанром). І це при тому, що письменниця була активною у спільнотах любителів фантастики, навіть встигла побувати секретарем-скарбником письменників наукової фантастики Америки (1968-1970), а після переїзду до Ірландії стала почесною гостею на великому конвенті «Істеркон» у Британії (1971 р.). Зараз серія про вершників Перну вважається класикою фантастики (у першої книги на Ґудрідз майже 145 000 оцінок і рейтинг 4,1 / 5). Це буде перший офіційний переклад книг українською. Якщо ви колись читали серію, поділіться ностальгією, як вона вам?
Про ці 2 горори я писала раніше, тому об’єднаю в один анонс«Куб» Євген Товстоног~ в липніКоштує 360 / 450 грн.Посеред спекотних канікул друзям трапляється чудернацька знахідка. Чорний, мов сажа, гладенький, як скло,куб не горить і не тоне, його неможливо подряпати чи розбити. А ще він впливає на свідомість та показує моторошні речі.Це обтяжує і без того непросте життя дітей. Катя ходить у синцях, бо росте в сім’ї алкоголіків. Тато Сашка три дні тому вийшов із дому й досі не повернувся. А ще в місті об’являється Андрій, який відсидів п’ятнадцять років за вбивство і хоче позбутися привидів минулого… у вкрай незвичний спосіб.
«Анатомія жаху» Серафима Біла ~ в серпніКоштує 312 / 390 грн.Науково-популярне дослідження горору, його витоків, розвитку, естетичних і концептуальних засад.У книзі розглянуто біологічні механізми страху, соціокультурне різноманіття його форм, міфологічні, фольклорні та модерні образи, що сформували сучасне уявлення про жахливе в літературі, кінематографі та відеоіграх.
Дочитала 5 том «Щоденників Вбивцебота», і тепер це моя улюблена книга серії. Після 4 томів-манюнь вийшов повноцінний роман із некепським розвитком героя. Вікіпедія каже, що книга зібрала бінґо з «Локусу», «Ґ’юго» і «Небули» у 2020 р.У цій книзі Вбивцеботу більше не треба придурюватися людиною чи сумирним несвідомим роботом. Він опиняється серед людей, які знають його таємницю, і може бути собою. Мені подобається, як персонаж прокачує соціальні навички, вчиться підбирати підхожу репліку в діалогах і навмисно дратувати людей, які йому не подобаються:) Оповідь йде від першої особи, і нам прямо показують, які варіанти відповіді розглядає Вбивцебот, і це реально смішно.Нагадаю, що наш герой зламав модуль контролю і тихенько вивчав людей, переглядаючи розважальні серіали. А потім дивувався, що люди в житті поводяться не так, як в серіалах, і якось нервують, коли він звертається до них словами персонажів з клішованої космоопери.Друга цікава ситуація – це взаємодія з іншими свідомими ботами. Попередні книги вже показували, що Вбивцебот – не єдиний конструкт із особистістю, власним характером та інтересами. У цій книзі знову з’являється космічний корабель ДАТ (з другого тому), а потім вони разом із Вбивцеботом будують дивні стосунки трохи по-нашому, трохи по-комп’ютерному.У п’ятому томі закрита сюжетна арка і цікавий гачок із натяком про нову локацію, команду і потенційно незручні і смішні ситуації. Чекатиму на продовження. Цикл видає «Жорж». Гарне)
У Lobster з’явилося кілька українських обкладинок до фантастики, що готується.«Усі ці світи» — третя кульмінаційна частина циклу Bobiverse, у якій людство опиняється на межі виживання, а армія штучних розумів – копій Боба – веде боротьбу за майбутнє галактичної цивілізації.«Бегемот» — це друга книга трилогії «Левіафан». Альтернативно-історичний, науково-фантастичний роман, події якого розгортаються під час Першої світової війни у світі, де технології розділили людство на два табори: дарвіністи, що створюють живі біоінженерні організми, і кленкери, які покладаються на складні механічні машини. У центрі цієї частини — Стамбул, місто на перетині імперій, культур і стратегічних інтересів.«Швидкість темряви» — нф про дорослого з аутизмом на ім’я Лу Аррениус, який живе у недалекому майбутньому, де наука навчилася ефективно коригувати нейровідмінності. Але коли з’являється можливість «вилікувати» аутизм повністю, Лу постає перед найважливішим вибором у житті: залишитися собою чи стати «нормальним».
Дочитала «Бібліотеку цензора» від видавництва «Lobster». Це одночасно антиутопія, сюрреалізм і сучасна проза, де авторка грає з читачем у відсилочки.Головний герой працює цензором книг. Йому заборонено вдаватися до інтерпретацій тексту, тільки шукати по ключовим словам. У Новому Світі, який постав після Революції, категорично заборонені сюжети з фантастикою, еротикою, релігією і демократією. Цікаво, що при цьому якось робляться нові переклади забороненої дореволюційної літератури, і цензори мають кожного разу їх перечитувати (і відбраковувати).Світ, описаний у книзі, всотав всі класичні антиутопії: держава схожа на «1984», поводження з книжками – на «451 за Фаренгейтом». Є сюжетна арка з забороною уяви для громадян (як в фільмах-антиутопіях, де людям забороняли емоції). Авторка навмисно будує світ з відсилочок і прямо каже, що «всі сюжети йдуть по колу» і десь повторюються.Отже, наш молодий Цензор прочитав три книги, від яких його вштирило: «Грека Зорбу» (українського перекладу після 1991 р. не було, тож уточню, що це роман про авантюриста і ловеласа), «Алісу в Країні Див» і «1984». Після читання Цензор почав божеволіти, розмовляти з вигаданими героями, і більше не міг відрізнити тексти від реальності. Оскільки сюжет подається його очима, та ще й у світі очевидних відсилочок, читачів теж накриває хвилею сюрреалізму.Мені сподобалася ідея з донькою Цензора – 5-річкою, яка гралася у сюжети відомих казок, які ніде не могла почути. Оці казкові сюжети вважали чимось типу атавізму, як мавпячий хвіст. Ніби у всіх дітей з народження «зашиті» класичні казки, як архетипи колективного несвідомого. Здається, я такого в фантастиці ніде не читала. Ну, і дівчинці в такому світі явно було не ок.А от що не дуже зайшло - це фінал гри з відсилочками. Авторка каже, що Цензорам не можна інтерпретувати текст і водночас насипає купу відсилочок для читачів, починаючи від відомих антиутопій, закінчуючи білими кроликами, які безладно бігають у держустановах. Авторка ніби запрошує: «Гайда розгадувати мій шифр», а коли розгадуєш, кроляча нора виявляється не такою й глибокою. Там заховано щось типу: «читати прикольно» і «зацініть,як я можу міксувати сюжети».У романі великий пласт тексту приділено любові до читання. Книжки буквально олюднюються (про них пишуть, як про людей, що можуть «кликати до себе», «кусатися» та «страждати», розуміючи, що їх відправлять на спалення). Книжки описуються «сиротками, яких ніхто не утішить» і в’язнями концтабору, приреченими на смерть.А от протистояння «Людина-Система», притаманне антиутопіям, тут невиразне. За законами жанру є підпілля, куди втягується наш Цензор, керуючись любов’ю до читання та бажанням захистити доньку. Тільки рух опору протестує геть пошепки: тримає підпільні книгарні і малює революційні графіті десь в маленькому неосвітленому провулку, щоб менше людей побачило.Під кінець тексті проскакує думка, що опозиція у чудовому Новому Світі – це ніби герої заборонених книжок, приречених на знищення. В сюжеті з’являється Автор, перетворюючи своєю присутністю роман з сюрреалістичної антиутопії на метамодерн, а головну ідею – на ісекай для героїв казок. Я б навіть сказала пекельний ісекай, - бо книжки спалюють.Тож «Бібліотека Цензора» - це в певному смислі книга про цензуру і самоцензуру в голові Автора, боротьбу між надмірною уявою і вторинністю. Це не чиста фантастика, а сучасна проза, метамодерн, де сюжет гойдається, мов маятник, між зрозумілими моментами і інтерпретаціями.
Читаю книгу «Бібліотека цензора» від видавництва «Lobster». Це антиутопія про світ схожий на «1984», де з книжками поводяться, як у «451 за Фаренгейтом». Книга невеличка, 269 сторінок, трохи проміжних вражень.Світ пережив Революцію, на її уламках постав Новий Світ (який чудовий, ага), де викорінюють всі пережитки минулого. Головний герой – молодий Цензор. Його начальника звуть Перший цензор, а начальника начальника – Директор. В тексті всі безіменні. Наш герой перевіряє книжки, щоб там не було різних неподобств. До неподобств відносять: фентезі, порнуху та згадки інтернету (бо він заборонений). Зате можна пропускати любовні романи і мотиваційку про успішний успіх.Мене дивує підхід до роботи цього відділу: цензорам заборонена інтерпретація, тільки поверхневий аналіз ключових слів. Далі ще дивніше: якщо заборонена книга виходить у новій редакції чи перекладі, вони мають знову її перечитати. Цензори не забібікують крамолу, а просто вибраковують книгу, якщо там є щось таке. А ще у них по Міністерству Правди Інформації бігають білі кролики. Тобто авторка однією рукою забороняє інтерпретації для цензорів і другою – навалює книжкових відсилок для читачів. З антиутопії твір повільно перетікає в сюрреалізм.Станом на середину книги наш молодий Цензор піддався спокусі інтерпретацій і став тибзити заборонку собі додому. Від прочитаних книг його штирить, як від снів під температурою. Він «дивиться мультики» наяву, розмовляє з персонажами, йому здається, що книги «покусали і вигнали з ліжка його дружину». Про книги дедалі більше говориться, як про живих людей, котрим дуже кепсько у цій антиутопії (бо їх спалюють). Тут книги порівнюються з сиротками, «яких ніхто не погладить по спині, щоб заспокоїти» і з в’язнями концтабору, приреченими на смерть. Коротше, чим більше читаю «Бібліотеки цензора», тим більше думаю, що це не класична антиутопія, а сучасна метамодерна проза, де фантастичний жанр – це інструмент, а відсилочки – літературні прийоми, щоб передати авторську ідею. Тож текст змушує задуматися, скільки відсилок і навіщо вклала туди авторка, і яку гру з читачем вона затіяла.
Невеликий допис про те, чим живе горор-спільнота в Україні. Дуже багато горору готує «Жорж». Наприклад, вчора анонсували нонфік «Анатомія жаху» від літературознавиці Серафіми Білої. Книга досліджує горор у фольклорі, літературі та кіно. У «Жоржа» в роботі горор-роман «Куб» Євгена Товстонога – про кількох друзів, що знайшли дивний куб, який впливає на свідомість. А також готується збірка готичних детективів від українських авторів (спільно з горор-платформою «Бабай»).Недавно у «Жоржі» вийшов екогорор «Залишена» Оксани Ковальчук (на скільки чула, там багато про забобони і ритуали, як у першому сезоні «Справжнього детектива»).Збірки оповідань від спільноти «Бабай» активно видаються у Жупанського. Минулого року співзасновник спільноти Дімка Ужасний випустив там дебютну збірку «Скотомогильник». А в цьому році буде збірка мілітарі-горору від письменників у ЗСУ – «Птахи у пітьмі» (видає «Білка»).Інша спільнота любителів горору – фензін «Підвал» готує на цей рік збірку найкращих оповідань у «Komubook».
Нуль днів без анонсів роментезі. У "РМ" готується нова трилогія.АнотаціяБранка короля пітьми. Дівчина, яка змушена шукати світло в собі.Арвен Валондейл і уявити не могла, що їй стане хоробрості обміняти власну свободу на життя брата. Тепер вона заручниця в найнебезпечнішому королівстві континенту — і в неволі зцілює солдатів жорстокого правителя Оніксу своїм рідкісним магічним даром.Довкола королівського замку —темний ліс, і Арвен знає: нерозсудливо потикатися туди самій. Тож єдиний шлях до свободи — здобути підтримку іншого в’язня. На жаль, він нестерпний і облудний, ще й, здається, отримує хворобливу насолоду, граючи на найпотаємніших страхах дівчини.Та в Королівстві Оніксу довіра має ціну. І та ціна може виявитися надто високою.Щоб втекти від ворогів, Арвен доведеться мати справу з підступними королями, темною магією та жахливими чудовиськами. Але і в ній самій криється незнана сила, що лише чекає на іскру. Якщо дівчина зуміє її запалити — то, можливо, врятує не тільки власне життя, а й своє серце.
Читаю другий том манґи «Вовчі діти: Аме та Юкі» - політ нормальний. Мені подобається ця історія, де градус концентрованої милоти помітно зріс. Це видно за сюжетом і малюнком.Діти-перевертні трохи підросли і вже контролюють перевтілення. Тож мама вирішує їх соціалізувати. Загалом, класно показано, як вона дослухається до потреб дітей, жертвуючи власним комфортом: донька хоче ходити до школи і бути гарнюнею – мама сидітиме ночами, шитиме їй нове платтячко, сина тягне до дикої природи – мама кидає все, влаштовується до заповідника і водить дитину із собою.Я думаю, що тема дорослішання – безпрограшний варіант для сюжетів. По-перше, можна малювати героїв у різному віці: від чибіків до дорослих – і просто цікаво дивитися, ким вони виростуть. По-друге, у кожному віці в дітей свої приколи, зумовлені психологічними особливостями розвитку. У другому томі добре показано, як у малих формуються особистості з власними цінностями та інтересами. Мені залишився третій том – фінал історії. Видає «Molfar».
У видавництві «Lobster» вийшла антиутопія «Бібліотека цензора». 📓 За сюжетом у тоталітарному суспільстві, яке пережило Революцію, книги ретельно перевіряються. Для цього створена окрема професія – книжковий цензор. Головний герой – новачок у цій професії, і чим більше заборонених книг він читає, тим сильніше переймається їхньою цінністю, яскраво уявляючи вигадані світи і сюжети.У відгуках пишуть, що цей роман – суміш Бредбері, Орвелла і… «Аліси в Країні Див». Авторка Ботайна аль-Есса додала туди смачний пласт відсилок на інші твори і власні роздуми про цінність літератури. До речі, письменниця родом із Кувейта, тож це доволі нетипова соціальна фантастика для українського ринку. На Ґудрідз у книги рейтинг 3,9 за результатами 10,9 тис. оцінок. У 2024 р. книга попала в списки американської премії «National Book Award» в категорії перекладної літератури. 🐇 Цікавий факт: в оригінальному і англомовному виданнях на обкладинці є білий кролик – певно, відсилка до Аліси.🔗 Придбати книгу можна тут.#Df_promo
TGLIST.COM.UA
