Альманах фантастики "Das ist fantastisch!"

І до анонсів, які показали «КСД») Сьогодні день Кінга і роментезі. Ніколи не здригайся Коли в поліцейське управління надходить лист від людини, що обіцяє «вбити тринадцять невинних і одного винного» в «акті спокути за безглузду смерть невинного», детективка Іззі Джейнс не знає, що й думати… Прокляття богів. Кн. 3 Доля охопленого війною світу висить на волосині. Після кривавої битви під Данміденом Ая зникла безвісти… Непристойно багатий фейрі. Кн. 1 Ґейджі контролюють усе в місті, проте особисте життя приховують дуже ретельно. Кейт намагається знайти Лаклана Ґейджа, щоб повернути борги брата. Та Лаклан, окрім того, що смертельно небезпечний, ще й неймовірно привабливий. Ув'язнити дику пташку. Кн.1 Ендлок — тюрма, де багатії задля потіхи полюють на в'язнів. Рейвен вистежувала злочинців. Та одного дня за ґратами опинився її брат. Єдиний шанс витягнути Джеда — самій потрапити до в’язниці. А там на неї чекає неочікувана перешкода — привабливий вартовий. П.С. Дві останні анотації дуже схожі.

​​Я дуже хотіла, щоб «Остання з однорогів» мені сподобалася, але, на жаль, не склалося. Це сумна казка для дорослих, де розмов автора з читачем більше, ніж взаємодії між героями.Почну з хорошого. Якщо взяти і переказати сюжет, то він чудовий (мабуть, тому я люблю мультик за цією книгою). За атмосферою – це класична європейська казка про подорож, де щасливий кінець не для всіх. Головна героїня – безсмертна одноріжка – живе не тужить у чарівному лісі, де її магія творить вічну весну. Аж поки не дізнається, що залишилася останньою зі свого племені, тож вирушає у мандри, аби зрозуміти, що стало з іншими. У подорожі вона зустрічає казкових ворогів і друзів, типу чарівника-невдахи і банди лісових розбійників. Хто дивився мультик, той знає, що в якийсь момент однорожку перетворять на прекрасну дівчину, щоб урятувати. І за нею почне впадати не менш прекрасний принц. Це все було дуже мило.Головна проблема для мене в тому, як все написано. У книзі величезна кількість підморгувань автора читачам. Але вони зроблені для людей іншого покоління з іншої літературної бульбашки. Наприклад, однорожка зустрічає метелика, який говорить виключно рядками творів класичної англійської поезії, і чомусь джаз-бенду, що співає про Нью-Йоркське метро (останнє було особливо дивно). У тексті це виглядало, як шизофазія і набувало смислу, тільки якщо сприймати текст, як діалог автора з читачем. Ще один момент, який можу відмітити як плюс для одних читачів та мінус для інших, – текст надзвичайно поетичний, сповнений багатими образами і метафорами. Кожного разу, як треба щось сказати про вірші, це мене фруструє, і на думку спадає фраза: «я погано знаюся на поезії». Від того, як написана «Остання з однорогів», я періодично ловила фрустрацію, відчуваючи себе не достатньо розумною і витонченою для цього твору. Мов персонажі-маргінали, що дивилися на одноріжку і не могли розпізнати її чарівну красу, замість того бачили звичайну білу кобилу. Наприклад, обличчя принца «було ніжне і приємне, як зефір», чи «холодною коброю звивалася ніч, всіяна лускою зірок», або дівчина «довго вдивлялася у морську зелень жилок на зап’ястках – жвавих, як молоді видри».Книга вийшла в «Апріорі». Окремо хочу похвалити переклад. Він вишуканий і багатий, як личить цьому поетичному стилю. Плюс є пояснення, коли автор вдавався до цитування класичних творів, щоб читачі типу мене могли зрозуміти ідею діалогів. Мені переклад сподобався, а зноски були помічні. На останок додам, що окрім «Останньої з однорогів» у книжці є повість «Два серця» - про долю головних героїв багато років опісля. Якщо перший текст – це скло, то другий – скло, намазане кислотою – меланхолійна казка, возведена в абсолют. Я очікувала іншого фіналу (у мультфільм це не увійшло). Закінчення історії з принцом і одноріжкою було несподівано щемким.

Дочитала 4 том «Монстриці», і щось історія пішла не туди. Всі персонажі дуже пафосні і загадкові, але за великим рахунком, відбувається НІ-ФІ-ГА. Вважаю, що «розставляти фігури» і пояснювати «баланс сил» чотири томи поспіль – то занадто.Персонажі щось роблять, але загальна ідея, конфлікт, антагоніст– не окреслені. Натомість нам вивалюють кілька критичних частин лору, які мали вигулькнути ще в 1 томі, але персонажі про них «забули, бо спогади неприємні». І цей клішований прийом використаний кілька разів. Я з задоволенням прочитала перші томи, бо кожного разу було відчуття, що «ось зав’язка, і в наступній частині підуть основні події». Але після 4-го тому, який схожий на пролог навіть більше, ніж 3-ій, є підозра, що з сюжетом якась фігня. Дивіться, щоб збалансувати таке довге розкачування сюжету, на основні події треба відвести з-десяток томів, і ще на півдесятка томів розтягти фінал. А в наявному темпі воно не тримає увагу. До плюсів віднесу малюнок: все таке химерне і незвичне, що хочеться позалипати.

​​Третій том корейського фентезі «Той птах, що п’є сльози» різко змінив тональність. Замість лайтових пригод команди героїв тут одразу починається велика битва добра зі злом, яка має бути у кожному епічному фентезі.На початку книги я не розуміла: хто всі ці люди (і факел на ніжках), і чи нормально я пам’ятаю попередню частину? Виявилося, що це такий літературний прийом: автор почав книгу з розпалу битви, а потім пів книги пояснював, що до неї привело. А між 2 і 3 томом є часовий стрибок. Коли нарешті вигулькнули герої попередніх частин, читати стало максимально зрозуміло.Загалом, мені сподобалося. Екзотичний лор нікуди не вивітрився і доповнився ще кількома неординарними персонажами. А саме за вміння дивувати я найбільше ціную цю серію.Наприклад, дракони тут – це рослини, що виростають із зернятка у величезну істоту, схожу на драконів із «Гри престолів», і розмножуються, випускаючи спори. Є велетенські летючі рибини – небоплави – на спинах яких руїни невідомої цивілізації. Є кілька розумних рас з унікальною культурою та звичаями. І, як належить епічному фентезі, є політичні інтриги, сімейні таємниці, розборки між впливовими родинами (в одній із рас панує жорстокий матріархат, а чоловіки – це спільна власність (більшість інтриг плетуть як раз незадоволені своїм становищем чоловіки)).Ще хочу відмітити український переклад – перекладачка робить зноски, в яких пояснює відсилки до корейської культури, міфів та імен, що є в тексті. Це допомагає краще зрозуміти те, що було очевидно корейським читачам. Цикл складається з 4 книг, у нас всі вийшли, видає «Bookchef». До речі, за книгою планують зробити комп’ютерну гру (в інтернеті є перший тизер), а автор написав продовження – «Той птах, що п’є кров», дія якого відбувається через 50 років.

Читаю корейське фентезі «Той птах, що п’є сльози». За книгами у розробці гра, тож ловіть трохи фан-артів і промо для атмосфери. І добірку рандомних фактів про цикл.1. Цикл базується на корейській міфології. Всі 4 томи вийшли в Кореї в 2003 р.2. У циклу є продовження «Той птах, що п’є кров», дія якого відбувається через 50 років. У продовженні 8 томів, і вони теж вийшли в Кореї одночасно – в 2005 р.3. У Кореї це дуже популярний автор. В 2020 р. за циклом «Той птах, що п’є сльози» зробили аудіокнигу з найдорожчим на той момент бюджетом (100 000 дол.) і з 20 акторами озвучки. Книга побила рекорди продажів аудіокниг у Кореї. А за кілька років її перемогла інша книга Лі Йондо – теж фентезі – «Дракон Раджа».4. Цікаво, що інші країни зацікавилися серією аж через 20 років. У 2023 р. права на переклад продані у 12 країн. ЗМІ писали, що авторський аванс склав 500 000 дол. І на той момент це був найбільший аванс для корейського письменника за одну серію книг.5. Українською вийшло всі 4 томи у «Bookchef».

​​Продовжую агресивно радити серію «Цей химерний світ» (агресивно тому, що на неї якось мало відгуків). Прочитала вже третій том, який називається «Любов розлучить нас», враження і далі позитивні.Це гумористичне фентезі про журналістів, що пишуть про надприродне. Їм довгий час всі оці полтергейсти були хіханьками та хаханьками, поки одного разу вони не зустріли справжніх монстрів. З кожним томом нам показують більше лору. Загалом, кожна книга – це завершене журналістське розслідування, але сюжет наскрізний. Тож читати серію варто по порядку, не пропускаючи частин.Третій том закриває майже всі містичні загадки, що переслідували працівників газети «Цей химерний світ». Там буде і про привида в редакції, і про головного редактора, якого зводила з розуму загибла дружина (в смерть якої він не вірив всією своєю професійною чуйкою), і про справжніх господарів істоти-шпигуна, якого підсадили в мозок одному з героїв. Особисто на мій смак, третя частина найдовше розкачувалася, але «ставки» і ризики для героїв у ній чи не найбільші в серії.Окремо хвалитиму гумор. Між розділами є вставки статей газети «Цей химерний світ». І там багато гіківського контенту. Наприклад, є замітка про привидів колишніх косплеєрів Йоди, Обі Вана і Дарта Вейдера, що з’явилися на Комік-коні наприкінці «Повернення джедая», а потім випитували присутніх, чим закінчилася «Гра престолів» - але ніхто не хотів їм розповідати, щоб не засмучувати.Я дуже сподіваюся, що в нас видаватимуть всю серію. Зараз у ній 5 томів і збірка оповідань, автор доволі працьовитий – пише по книзі на рік. Раджу спробувати хоча б першу книгу, в серії більш-менш однаковий настрій, якщо зайде гумор – можна сміливо читати далі. Видає «Bookcheef».

​​Цього тижня «Жорж» анонсував серію «Вершники Перна» Енн Маккефрі. Її часто згадували в опитуваннях про те, яку фантастику видати українською. Тож зібрала цікаву інформацію про серію.Серія «Вершники Перна» стартувала в 1967 р. і зараз налічує 24 книги та 2 збірки оповідань. Її авторка Енн Маккефрі стала першою жінкою, що отримала премії Ґ’юґо та Небула. Та хай вас не лякає така кількість книг. В циклі є «класичний кістяк» - оригінальна трилогія та «трилогія Гарпер Голл», після яких вже можна зорієнтуватися, що читати далі: продовження, чи пріквели.Події книг охоплюють величезний період часу – 2500 років. Та авторка рекомендувала читати книги в порядку написання, а не хронологічно.Починаючи з 2002р. року Енн Маккефрі працювала над серією у співавторстві з сином Тоддом. То були переважно пріквели. Цікаво, що Енн Маккефрі дала дозвіл своїм дітям – Тодду і Джіджі писати власні історії у світі Перна. Тож останню на сьогодні книгу (24-ту за рахунком) написала одноосібно Джіджі (2018 р.). На даний момент у Джіджі – це перший і єдиний роман.Повернімося до сюжетів книг. Дія відбувається на планеті Перн, яку колонізували люди. Світ феодальний, але з артефактами втрачених технологій типу вогнеметів та хімічних добрив. А головне – на Перні живуть розумні дракони, і люди можуть на них літати. Між вершником і драконом виникає особливий зв’язок. До речі, попри звичну для фентезі світобудову, серія відноситься до наукової фантастики (і навіть дракони отримають цілком прагматичне пояснення). «Пернський цикл» заклав фундамент всього сучасного фентезі про драконових вершників накшталт «Пісні Льоду та Полум’я», «Четвертого крила», «Як приручити дракона» та незліченного стосу подібних книг. Цікаво, що письменниця обожнювала верхову їзду і навіть вирощувала коней на своїй фермі в Ірландії. Багато хто відзначає, що дракони в неї описані подібно до коней з їх красою та грацією. Серія не одразу увірвалася в серденька читачів, на початку авторка стикалася з нерозумінням концепції драконових вершників. Наприклад, Лондонське видавництво «Futura Publications» представило письменницю «авторкою, що пише про динозаврів для дітей». Також було в новинку, що в її книгах з’являються сильні жіночі персонажі (тоді як наукова фантастика вважалася традиційно «чоловічим» жанром). І це при тому, що письменниця була активною у спільнотах любителів фантастики, навіть встигла побувати секретарем-скарбником письменників наукової фантастики Америки (1968-1970), а після переїзду до Ірландії стала почесною гостею на великому конвенті «Істеркон» у Британії (1971 р.). Зараз серія про вершників Перну вважається класикою фантастики (у першої книги на Ґудрідз майже 145 000 оцінок і рейтинг 4,1 / 5). Це буде перший офіційний переклад книг українською. Якщо ви колись читали серію, поділіться ностальгією, як вона вам?

Про ці 2 горори я писала раніше, тому об’єднаю в один анонс«Куб» Євген Товстоног~ в липніКоштує 360 / 450 грн.Посеред спекотних канікул друзям трапляється чудернацька знахідка. Чорний, мов сажа, гладенький, як скло,куб не горить і не тоне, його неможливо подряпати чи розбити. А ще він впливає на свідомість та показує моторошні речі.Це обтяжує і без того непросте життя дітей. Катя ходить у синцях, бо росте в сім’ї алкоголіків. Тато Сашка три дні тому вийшов із дому й досі не повернувся. А ще в місті об’являється Андрій, який відсидів п’ятнадцять років за вбивство і хоче позбутися привидів минулого… у вкрай незвичний спосіб. «Анатомія жаху» Серафима Біла ~ в серпніКоштує 312 / 390 грн.Науково-популярне дослідження горору, його витоків, розвитку, естетичних і концептуальних засад.У книзі розглянуто біологічні механізми страху, соціокультурне різноманіття його форм, міфологічні, фольклорні та модерні образи, що сформували сучасне уявлення про жахливе в літературі, кінематографі та відеоіграх.

​​Дочитала 5 том «Щоденників Вбивцебота», і тепер це моя улюблена книга серії. Після 4 томів-манюнь вийшов повноцінний роман із некепським розвитком героя. Вікіпедія каже, що книга зібрала бінґо з «Локусу», «Ґ’юго» і «Небули» у 2020 р.У цій книзі Вбивцеботу більше не треба придурюватися людиною чи сумирним несвідомим роботом. Він опиняється серед людей, які знають його таємницю, і може бути собою. Мені подобається, як персонаж прокачує соціальні навички, вчиться підбирати підхожу репліку в діалогах і навмисно дратувати людей, які йому не подобаються:) Оповідь йде від першої особи, і нам прямо показують, які варіанти відповіді розглядає Вбивцебот, і це реально смішно.Нагадаю, що наш герой зламав модуль контролю і тихенько вивчав людей, переглядаючи розважальні серіали. А потім дивувався, що люди в житті поводяться не так, як в серіалах, і якось нервують, коли він звертається до них словами персонажів з клішованої космоопери.Друга цікава ситуація – це взаємодія з іншими свідомими ботами. Попередні книги вже показували, що Вбивцебот – не єдиний конструкт із особистістю, власним характером та інтересами. У цій книзі знову з’являється космічний корабель ДАТ (з другого тому), а потім вони разом із Вбивцеботом будують дивні стосунки трохи по-нашому, трохи по-комп’ютерному.У п’ятому томі закрита сюжетна арка і цікавий гачок із натяком про нову локацію, команду і потенційно незручні і смішні ситуації. Чекатиму на продовження. Цикл видає «Жорж». Гарне)

У Lobster з’явилося кілька українських обкладинок до фантастики, що готується.«Усі ці світи» — третя кульмінаційна частина циклу Bobiverse, у якій людство опиняється на межі виживання, а армія штучних розумів – копій Боба – веде боротьбу за майбутнє галактичної цивілізації.«Бегемот» — це друга книга трилогії «Левіафан». Альтернативно-історичний, науково-фантастичний роман, події якого розгортаються під час Першої світової війни у світі, де технології розділили людство на два табори: дарвіністи, що створюють живі біоінженерні організми, і кленкери, які покладаються на складні механічні машини. У центрі цієї частини — Стамбул, місто на перетині імперій, культур і стратегічних інтересів.«Швидкість темряви» — нф про дорослого з аутизмом на ім’я Лу Аррениус, який живе у недалекому майбутньому, де наука навчилася ефективно коригувати нейровідмінності. Але коли з’являється можливість «вилікувати» аутизм повністю, Лу постає перед найважливішим вибором у житті: залишитися собою чи стати «нормальним».