💁‍♀️ Інколи під час написання я розумію, навіщо мені структурно той чи інший епізод, але взагалі не уявляю, що там будеЗнаю, що на початку першого акту в експозиції мені треба показати, що головна персонажка – махрова брехуха. Не розказати, а саме показати, бо це важлива її особливість, яка запускає події. Щоби в потрібний момент це не виглядало out of the blue, я маю ненав'язливо прокинути це раніше в кількох епізодах. До прикладу, в поепізоднику в мене є "сцена Тати з Женею, де Тата бреше". Я не знаю, якою саме вона має бути і про що Тата має брехати, але знаю, що в цьому моменті вона має збрехати. Далі починається "гра у фігурки", де подумки розміщую персонажів у різні сетинги і прикидаю варіанти, як може виглядати сцена, про що вони говорять і що Тата може, власне, збрехати. Паралельно думаю, що ще можна у ній дати – розкрити інших персонажів, показати стосунки, розвернути якусь тему... Виграє комбінація, що виконує найбільше функцій і виглядає найбільш органічно. Ніби пазл стає на місце.Сьогодні врешті завершила другий епізодик "Гомункула". Іде дууууже повільно, але це вже щось 🤞