За вихідні написала перші 1500 слів до нової історії."Ой, і що тут такого?", подумає хтось. Але для мене це дійсно big deal, бо довгий час я знаходилася в стані певної кризи, де металася від "ніколи більше не буду писати" до "я маю терміново щось писати бо всі пишуть а я ні". Які інсайти зловила, вперше сідаючи писати за, певне, роки три:🔸 редагувати я люблю значно більше ніж писати. Писати – це довго. Редагувати також довго, але там ти значно швидше бачиш результат, текст стає кращим.🔸писати історію не у вигаданому світі – кайф. Дуже сумувала за цим. Звісно, ніхто не відкидає химерності чи магічного реалізму.🔸тема підлітків зі мною навіки. Сильно люблю.🔸перемкнутися з першої на третю поки важко. Мені не вистачає зближення, зануренності в персонажку. 🔸перемкнутися з теперішнього на минулий час також важко. Куди ви діваєте всі ті "був,була, були, було"? Як же вони бісять!🔸деякі історії плануються на етапі ідеї, а деякі треба почати писати, пощупали канву оповіді, перш ніж огорнути їх в план чи поепізодник. Ця історія з других, її спочатку треба відчути. Я знаю початок, тож пишу. Далі сяду за планування.Власне, ось перший абзац. Маю робочу назву і тестові імена персонажів. Далі будемо дивитись😉Тата торкнулася закривавленого тампона, що стирчав з її лівої ніздрі, та одразу ж відсахнула руку. Відчуття були такі, ніби хтось встромив їй до носа вказівного пальця. Раніше вона бачила подібне тільки в кіно, де хлопці чистили одне одному морди, переважно під час спортивних змагань чи чогось подібного, а потім їм засовували в ніздрі тампони. Тата ж програла двобій із дверима кабінету праці. Вона не відчувала себе героїнею кіно. Хіба що якогось притрушеного.