🤦‍♀️ Є письменницька проблема, про яку рідко кажуть, а саме "страх другої книги". У цю яму я і впала й не знала, як звідти виборсатись. Мені ніби й хочеться писати. Я навіть маю класну ідею – глобальну, сенсову, складну. Маю розписаний поепізодник, карти персонажів, майндмапу з прописаними деталями світу... Маю все, аби почати писати. Але не починаю. Бо мені страшно. "Промені" забрали в мене дуже багато сил, емоційно вичавили мене, і мені банально страшно знову ступати у цю подорож, яка може знову затягнутись на кілька років. Я не певна, що витягну це, бо я емоційна письменниця, і просто зараз не маю достатньо сил, аби починати щось настільки глобальне, емоційне й масштабне.💫 Що із цим робити? Я вирішила дозволити собі відкласти велику складну ідею (яка в мене в голові вже стала моїм Опус Магнумом!) і піти у щось простеньке й фанове. Без складних світобудов. Без глобальних сенсів і трагічності. Придумала історію, яка має стати міксом "Зайчика" Авад, "Скота Пілігріма проти усіх" та "The end of the f***ing world". Чорна комедія про підлітків з фантастичним елементом, трохи базована на власних шкільних роках. І мене трохи попустило, бо за неї я братися не БОЮСЬ. Do you hear me? I'm not afraid anymore!Власне, аж дихати стало легше🙄