Україна має отримати все необхідне для перемоги!Публічні й приховані домовленості між Трампом і Путіним роблять ризик нав’язування «миру» все більшим — «миру», який фактично легітимізує окупацію, депортації, масові вбивства та культурну колонізацію. Такий договір не припинить війну, а продовжить її іншими засобами.Позиція «компромісу» між жертвою й агресором веде до нових конфліктів і підриву демократичних прав не лише в Україні, але й по всьому світі. Тому солідарність із Україною сьогодні — це обовʼязковий політичний вибір на користь права на самооборону, справедливого покарання злочинців і відновлення прав постраждалих.Європейська мережа солідарності з Україною (ENSU) звертається до урядів ЄС, Норвегії та Великої Британії з вимогою відмовитися від політики умиротворення й зайняти рішучу позицію, яка дійсно захищатиме суверенітет і життя людей.ENSU наполягає на невідкладних і безкомпромісних діях:▪️ повне й негайне озброєння України та масштабна підтримка для розвитку власної оборонної промисловості;▪️ передача заморожених російських активів Україні та посилення санкцій проти путінського режиму, його олігархів і компаній, що фінансують війну;▪️ сприяння відмові Європи від російських енергоносіїв і впровадження суворих заходів проти тих, хто продовжує торгівлю з нею;▪️ переслідування воєнних злочинців і захист прав усіх постраждалих.Солідарність з Україною потрібно посилити та примножити. Тож закликаємо вас поширювати декларацію ENSU проти фальшивого «миру», що штовхає до умиротворення коштом жертви.
31.08. Континент бунту: історія лівих рухів Латинської АмерикиКраїни Латинської Америки не раз ставали лабораторією для суспільних експериментів. У XX столітті в них відбулась низка знакових лівих революцій та правих переворотів. Останні встановили тут військові диктатури, які першими здійснили антисоціальні неоліберальні реформи, які згодом поширилися світом — власне, ми живемо у створеній тими реальностіІ саме тут у ХХІ столітті почався зворотній процес — так званий «лівий поворот», коли на виборах перемагали сили лівіше центру різного ступеню радикальності. Але вже за десятиліття здавалося, що ця хвиля відступає: економічні кризи, корупційні скандали, правий реванш і нові форми авторитаризму змінили карту регіону. Разом із тим, нові соціальні протести проторували лівим шлях до влади навіть у тих латиноамериканських країнах, які видавалися цитаделями реакціїВід сапатистів до чавістів, від бразильського безземельного селянства до чилійського студентства, від ліворадикальних священників до збирачок коки, від колишніх партизан до безпринципних опортуністів — політолог й активіст «Соціального руху»Денис Пілаш розгляне ліві рухи та партії регіону, головне, що варто про них знати, їхні успіхи та провали від країни до країни💥Як рухи корінних народів, феміністки й профспілки кинули виклик старим елітам і чого досягли? 💥Який досвід може бути корисним і для нас, а в якому проявилась обмеженість альтернативних моделей розвитку?Коли: 31 серпня (неділя) о 17:00Де: Київ, вул. Ярославська, 35аРеєстрація за посиланням
🧑🔧 Ви ремонтуєте свої ґаджети чи купуєте нові?Найчастіше ми просто позбавлені цього вибору. Адже великий бізнес створює барʼєри для можливості ремонту: відсутність інструкцій, запчастин та інструментів змушує нас купувати нове, навіть коли старе можна полагодити.💡 Проте, згідно з дослідженнями, багато людей готові витратити час на ремонт, аби не викидати старі, ще цілком працездатні прилади.У новій статті читайте про важливість права на ремонт, історію руху за нього та те, як він може змінити нашу взаємодію зі світом електроніки. Зокрема, ви дізнаєтесь:▪️ чому нам потрібно право на ремонт;▪️ як технологічні гіганти перешкоджають ремонту та змушують нас витрачати більше грошей;▪️ як рух за право на ремонт допомагає долати екологічні та соціальні виклики.У статті автор також обговорює потенціал розвитку ремонтних майстерень в Україні та те, як такий підхід може стати осердям нашої інноваційної економіки.Читайте матеріал і приєднуйтеся до руху, який змінює правила гри у світі технологій.
🛢 Радіоактивні річки, забруднене повітря, смертельні хвороби — такою є ціна «зеленої» енергетики та новітніх технологій 🔋Ми звикли сприймати «зелену» енергетику як шлях до чистого й безпечного майбутнього. Але реальність її виробництва — зовсім не чиста.Щоб створити електрокар, вітрову турбіну чи сонячну панель потрібні рідкісноземельні метали. А їх видобуток — надзвичайно токсичний процес: у повітря, ґрунт і воду потрапляють миш’як, важкі метали, фториди й радіоактивні речовини.Результат — радіоактивні річки, ракові села, спустошені ландшафти й невиліковні хвороби в регіонах, де зосереджено це виробництво.📍 Наслідки такого виробництва можна спостерігати на території між шахтами Баян-Обо та заводами в Баотоу (Китай), що є центром глобального видобутку рідкісноземельних елементів.📖 Цьому регіону присвячено розділ книжки «Rare Earth Frontiers» американської географині Джулі Клінгер, який ми публікуємо сьогодні в українському перекладі.Цей текст важливий і для України — на тлі обговорень про видобуток власних рідкісноземів.Тож чи готові ми повторити шлях Баотоу?
🌱 Чи може екологічна трансформація співіснувати з логікою капіталізму? 💴Одним із найпоширеніших підходів до подолання кліматичної кризи сьогодні є так званий зелений перехід: вітряки замість ТЕС, електромобілі замість бензинових автівок, переробка замість полігонів сміття.Однак на практиці така екологічна політика часто опиняється під контролем групи експертів, при цьому залишаючись відірваною від реальних потреб і прагнень людей. Одним із перших, хто звернув увагу на цю невідповідність, був філософ ХХ століття Андре Ґорц. Його екологічне мислення не обмежується критикою зростання як такого. Ґорц наполягав: питання не лише в джерелах енергії, а в тому, який спосіб життя вони обслуговують.▪️ Тож як екологічна криза може стати основою для перебудови суспільства?▪️ Як пов'язані екологія і демократія?▪️ І чому екоактивізм — це насамперед політичний рух, а не лише проєкт експертів?📖 Читайте статтю Андре Ґорца про політичну альтернативу, в центрі якої не прибуток, а солідарність, автономія особистості та етика самообмеження.
Ідеї інтернаціоналізму, солідарності й дружби народів сьогодні звучать як заяложені радянські формули. Але в історії XX століття були численні випадки, коли ці принципи справді втілювалися в реальність.У 1923 році понад сто ремісників, робітників та інженерів із Чехословаччини добровільно об’єдналися в кооператив «Інтергельпо» та разом із киргизами, узбеками, дунганами, росіянами й українцями будували соціалістичне інтернаціоналістське місто на території Киргизстану.Коли 1925 року перша група кооператорів прибула до Пішпека (нині — Бішкек), їх зустрів сухий, майже пустельний ландшафт. У місті не було електрики, водогону, а залізничною станцією слугувала дерев’яна платформа серед степу.Проте вже за кілька років зусиллями інтергельпців тут зʼявилися електростанція, меблеві й текстильні фабрики, пивоварня, школа й садок, шкіряний завод і житловий квартал. А для повсякденного спілкування в багатонаціональному середовищі вони навіть розробили власну імпровізовану мову — спонтанне есперанто.Цей експеримент не пережив сталінський терор і був остаточно згорнутий під час Другої світової. Сьогодні Інтергельпо — занедбаний район неподалік центру Бішкека, історію якого майже не памʼятають навіть його мешканці.Проте спадок цього місця навряд чи можна означувати самими руїнами. Адже втілення кооперативу в життя — це приклад, що повертає політичну уяву.👉 Більше про Інтергельпо читайте у дослідженні німецького історика Давіда Лойпольда, заснованому на архівних документах і польовій роботі в Киргизстані.
🕳 «Я живу в люке. Сейчас у меня тут классно, пока не на что не жалуюсь».
Так розповідає про свою домівку, облаштовану в люці біля теплотраси, безпритульний Руслан. Взимку умови проживання під землею складніші. Проте люк для нього — не лише укриття від негоди. Тут Руслан віднайшов власний простір для усамітнення, якого часто позбавлені його безпритульні знайомі.🌳 Щоб вижити на вулиці, люди вдаються до надзвичайної винахідливості — знаходять прихистки в парках, під’їздах, електричках, скверах, на пляжах, у підвалах, склепах на цвинтарях, теплотрасах та закинутих будівлях.Бездомні заповнюють практично весь міський простір, водночас залишаючись витісненими з нього. Їхні потреби ігноруються в політиках соціальної підтримки. Їх не помічають або не хочуть помічати на вулицях. Тож усе-таки як це — жити просто неба? Про це активістка ініціативи Street.Aid.Daily розпитала людей, які мешкають на вулицях Одеси — міста, яке завдяки південному клімату стало своєрідним прихистком для біженців і знедолених.
Вільна школа у Львові повертається!Після успішного минулого року "Вільна школа" знову збирає тих, хто прагне ділитися знаннями й творити разом!Що це?Проєкт створений студентами львівських університетів для всіх, хто цікавиться культурою, наукою та критичним мисленням. Ми даємо можливість поділитись своїми унікальними знаннями з іншими студентами. Минулого року проєкт об'єднав багато активних учасників і надав можливість обговорити важливі ідеї, знайти нові спільноти та розширити свої горизонти.Прощо?Наша програма охоплює широкий спектр тем – від політичної філософії до критичної педагогіки, від соціології до мистецтвознавства. Конкретна програма буде доступна після набору лекторів. Ми відкриті до різних підходів і точок зору!Практичні деталі- Коли: 14-25 липня 2025 року- Де: Міський палац культури ім. Хоткевича- Скільки коштує: Безкоштовно- Для кого: Переважно для студентів, але відкрито для всіх зацікавленихХто може долучитися?Слухачі: Студенти та всі, хто прагне нових знань та живого спілкування Лектори: Будь-хто, хто має цікаві ідеї чи досвід у своїй сфері та готовий поділитися нимиЯк долучитися?Участь вільна за умови попередньої реєстрації:Стати слухачем/слухачкою Стати лектором/лекторкоюЯкщо у вас є запитання, то пишіть в коментарі, або скористайтесь F.A.Q!
По той бік європейських цінностей, або як бути «гідними» західної цивілізації? ⛓️На тлі збройних конфліктів, війн і підйому імперіалізму все частіше лунають заклики до захисту «європейських цінностей». Проте стає дедалі очевидніше, що Європа — це не лише про рівність, права людини і гуманітарну допомогу. Це також про мілітаризацію кордонів, табори для біженців, експлуатацію периферії та поділ на «гідних» і «чужих».Тож чи не варто визнати, що логіка європеїзації — це не шлях до свободи, а інструмент продовження колоніальної політики та структурного насильства, який виправдовують мовою прогресу, допомоги й інтеграції?Збірка «Європеїзація як насильство: Півдні та Сходи як метод» пропонує подивитися на Європу з іншого, незручного ракурсу. Сьогодні ми публікуємо вступ до цієї книжки, який окреслює концептуальний підхід збірки і є політичною заявою про те:❓ як говорити про досвід пригноблення в умовах кризи антиколоніального та антиімперіалістичного мислення? ❓чому солідарність між пригнобленими вимагає не ідеалізації, а уваги до відмінностей їхніх досвідів? ❓і як артикуляція досвідів пригноблених груп на Сходах та Півднях може допомогти нам виробити новий погляд на сучасні соціальні та політичні процеси?Півдні та Сходи як метод — це не про географію, а про спосіб бачити замовчуване: дисбаланси, межі, лінії насильства — і можливі стратегії опору.
Федералізм майбутнього: об’єднання рівних чи нова форма імперської централізації? 🧩Цього тижня ми опублікували першу частину доповіді французького філософа Етьєна Балібара, виголошеної з нагоди Дня Європи в Брюсселі. У ній він окреслює виклики, що постали перед Європейським Союзом на тлі його суперечливої історії, імперіалістичних загроз, трансформацій капіталізму та екологічної кризи.На думку філософа, у часи, коли національна незалежність перестає гарантувати реальний суверенітет, країни змушені шукати шляхи для об’єднання. ❓Але яким буде цей шлях❓Цьому питанню присвячена друга частина доповіді Балібара. Він показує, як криза соціальної держави, зростання нерівності та «федералізм зверху» породжують недовіру й політичний застій. А також підкреслює, що майбутнє має залежати не від рішень політичних лідерів, а передусім — від сили громадянських рухів і пошуку спільної мови між народами.Тож чи здатна Європа віднайти нову мову єдності, покликану зберегти демократію? Пропонуємо поміркувати про це разом із автором сьогоднішньої публікації.
