30 травня 1949 року пілот-випробувач Королівських повітряних сил, командир ескадрильї Джон Олівер «Джо» Ланкастер, врятував власне життя за допомогою катапультного крісла Martin-Baker під час справжньої надзвичайної ситуації в польоті.Ланкастер випробовував Літаюче крило Armstrong Whitworth A.W.52 над Англією, коли літак почав сильно та некеровано коливатися під час пікірування зі швидкістю 320 миль на годину. Побоюючись, що літак зруйнується, Ланкастер активував крісло Martin-Baker Mk-1 і успішно вилетів з кабіни, після чого безпечно приземлився з парашутом.Компанія Martin-Baker Aircraft, заснована сером Джеймсом Мартіном і капітаном Валентайном Бейкером, розпочала серйозну роботу над системами катапультування після загибелі Бейкера у 1942 році під час випробувань прототипу винищувача Martin-Baker MB.3. Сер Джеймс Мартін поставив собі за мету створити надійну систему аварійного покидання літака, яка рятувала б екіпажі від подібної долі.Завдяки масштабним експериментам протягом 1940-х років, включно з випробуваннями в реальних умовах на літаках Gloster Meteor, компанія Martin-Baker вдосконалила крісла з вибуховим зарядом, здатні безпечно відкидати пілотів від літаків. Успішне катапультування Ланкастера у травні 1949 року надало перші реальні докази того, що концепція працює в аварійних умовах.Катапультні крісла Martin-Baker швидко стали стандартною системою порятунку для західної бойової авіації, їх прийняли на озброєння десятки повітряних сил у всьому світі. Постійні вдосконалення врешті-решт дозволили створити крісла класу «нуль-нуль», здатні рятувати пілотів навіть на нульовій висоті та при нульовій швидкості. Відтоді крісла Martin-Baker встановлювали на літаки різних типів, від English Electric Lightning до Lockheed Martin F-35 Lightning II.«Клуб зв’язки для катапультованих» (Ejection Tie Club), створений для вшанування тих, чиї життя врятували ці крісла, невпинно зростав протягом десятиліть. Згідно з оприлюдненими даними компанії Martin-Baker, її катапультні крісла врятували понад 7 820 життів.