British Armed Forces

Через майже два десятиліття після списання Велика Британія все ще має 42 винищувачі-бомбардувальники SEPECAT Jaguar.Міністерство Оборони, як і раніше, володіє 42 літаками SEPECAT Jaguar, хоча цей тип був знятий з озброєння Королівських Повітряних Сил майже двадцять років тому. Крім того, ще дев'ять літаків були передані Повітряним силам Індії, повідомило оборонне відомство.Ці дані були оприлюднені у письмовій відповіді міністра з питань оборонної готовності та оборонної промисловості Люка Полларда від 3 липня на запит депутата Консервативної партії, який поцікавився, скільки літаків Jaguar модифікацій GR1 та T2 досі перебувають у розпорядженні Міністерства Оборони.«Загалом дев'ять літаків Jaguar були передані Повітряним силам Індії. З них п'ять були модифікації GR1, а чотири — модифікації T2, — зазначив міністр. — Із 42 літаків Jaguar, які Міністерство Оборони все ще має у своєму розпорядженні, 13 належать до модифікації GR1, тоді як жодного літака модифікації T2 більше не залишилося.»У відповіді не уточнюється, до яких модифікацій належать решта 29 літаків, оскільки це не входило до предмета депутатського запиту. Однак можна припустити, що більшість із них — це пізніші варіанти, зокрема модернізовані GR3 та двомісні навчально-бойові T4.SEPECAT Jaguar був створений Великою Британією та Францією в рамках спільного консорціуму SEPECAT як літак маловисотного ударного та тактичного розвідувального призначення. Він надійшов на озброєння RAF у 1974 році та брав участь у бойових операціях під час війни в Перській затоці 1991 року, а також у кампаніях над Іраком і Балканами протягом 1990-х років.У 2007 році літаки були достроково зняті з експлуатації в межах заходів зі скорочення оборонних витрат. Після списання значна кількість машин була збережена, насамперед на авіабазі RAF Cosford, де Школа технічної підготовки КПС протягом багатьох років використовує Jaguar як наземні навчальні зразки. На цих літаках майбутні авіаційні техніки відпрацьовують практичні навички обслуговування, завдяки чому багато машин збереглися у напрочуд повній комплектації.Сьогодні Індія залишається єдиною державою у світі, яка продовжує експлуатувати Jaguar. Основу її парку становлять літаки, побудовані за ліцензією компанією Hindustan Aeronautics Limited (HAL) та відомі в Індії під назвою Shamsher («Шамшер»).Оскільки виробництво Jaguar давно припинене, а запасні частини стають дедалі дефіцитнішими, Повітряні сили Індії звернулися до колишніх експлуатантів цього літака для підтримання льотної придатності свого флоту. Передача британських машин забезпечує джерело вузлів, агрегатів і комплектуючих, що дозволить підтримувати експлуатацію Jaguar протягом останніх років його служби. Індія планує повністю вивести цей тип із бойового складу протягом наступного десятиліття.British Armed Forces

Стан багатоцільових атомних підводних човнів Королівського Флоту — усі субмарини біля причалу. Частина 2Криза докової інфраструктуриДо завершення масштабної модернізації доку №10 у Девонпорті, яка очікується не раніше 2027 року, Велика Британія матиме лише три об'єкти з ліцензією на роботи з атомними підводними човнами:суднопідіймальний комплекс у Фаслейні;сухий док №9 у Девонпорті;сухий док №15 у Девонпорті.Наразі док №9 зайнятий стратегічним ракетоносцем HMS Victorious, який проходить багаторічний цикл глибокого ремонту (Deep Maintenance Period, DMP).Док №15 щойно звільнив HMS Audacious.Док №14 готують для вивантаження ядерного палива та подальшої утилізації списаних атомних підводних човнів — проєкту, який триватиме десятиліттями.Заходи з виправлення ситуаціїДля вирішення проблем реалізуються три основні програми:SWIF (Submarine Waterfront Infrastructure Future) — реконструкція доку №10 у Девонпорті для обслуговування човнів класів Dreadnought, Astute та майбутніх SSN-AUKUS.EUSTON — придбання плавучих доків для бази у Фаслейні.SMRP (Submarine Maintenance Recovery Plan) — програма відновлення ефективності системи технічного обслуговування підводного флоту, запущена у січні.Стратегічні наслідкиЗ оперативної та стратегічної точки зору нинішній стан багатоцільових атомних підводних сил Великої Британії є вкрай тривожним.Протягом останніх п'яти років готовність флоту SSN суттєво погіршилася. Найпотужніші неядерні засоби стримування Великої Британії, вартість яких обчислюється мільярдами фунтів стерлінгів, фактично простоюють біля причалів у той час, коли активність російських підводних сил зростає.Підводні човни класу Astute повинні:▪️прикривати стратегічні ракетоносці класу Vanguard під час виходу та повернення з бойового патрулювання;▪️забезпечувати розвідку;▪️виконувати завдання боротьби з надводними та підводними силами противника;▪️завдавати ударів крилатими ракетами Tomahawk по наземних цілях.Через дефіцит боєготових субмарин зобов'язання Великої Британії в рамках AUKUS опиняються під питанням, а союзники можуть сумніватися в надійності британських військово-морських спроможностей.Крім того, авіаносна ударна група Королівського Флоту змушена діяти без одного з ключових елементів захисту та проєкції сили. Фактично жодна британська платформа наразі не може забезпечити оперативне застосування крилатих ракет Tomahawk.Проблема особового складуНавіть після вирішення інфраструктурних проблем залишатиметься кадрове питання.Підводники не можуть повноцінно тренуватися та накопичувати практичний досвід без регулярних виходів у море. Поки екіпажі стратегічних ракетоносців здійснюють надмірно тривалі патрулювання, екіпажі багатоцільових субмарин змушені проводити час на тренажерах у Фаслейні або нести чергування біля причалу.Брак морської практики негативно впливає на моральний стан особового складу. Підводні сили, які тривалий час вважалися одними з найкращих у світі, не можуть підтримувати високий рівень майстерності без регулярної експлуатації.Особливу стурбованість викликає майбутня підготовка командирів підводних човнів. Через нестачу бойових походів офіцери не отримують необхідного досвіду для просування по службі. Навіть знамениті курси підготовки командирів підводних човнів «Perisher» дедалі більше залежать від участі іноземних субмарин, які також компенсують багато прогалин, що виникли через обмежену присутність британських човнів у морі.British Armed Forces

Ракетний есмінець HMS Devonshire (D02). Він став першим есмінцем Королівського військово-морського флоту Великої Британії, оснащеним керованими ракетами Seaslug (середньої дальності «корабель-повітря») та Seacat (ближньої дії). Корабель був спущений на воду та отримав назву 10 червня 1960 року на верфі компанії Cammell Laird & Co Ltd у БіркенгедіНа службі був до 1978 року, після чого був виведений зі складу флоту та у 1984 році затоплений під час випробувань торпед Mark24 Mod2 TigerfishЩодо позначень на малюнку: (1) Пускова установка Seaslug (2) кают-компанія старшин (3) протичовновий вертоліт Wessex (4) їдальня екіпажу (5) радар наведення ракет (6) місце зберігання ракет (7) зенітна ракета ближнього радіуса дії Seacat (8) торпедні апарати для самонавідних протичовнових торпед (9) надувні рятувальні плоти (10) закритий місток (11) спарені гарматні установки 4,5 дюйма (12) відділення газової турбіни (13) редукторне відділення (14) котельне відділення (15) відділення парової турбіни (16) паливні баки.

8 червня 1940 року авіаносець HMS Glorious та кораблі його ескорту були потоплені німецькими лінійними кораблями Scharnhorst та Gneisenau приблизно за 180 морських миль на захід-північний захід від Лофотенських островів (Норвегія).HMS Glorious через нестачу палива був відправлений назад до Великої Британії у супроводі кораблів HMS Acasta та HMS Ardent. Попри перебування в зоні бойових дій, авіаносець не підняв у повітря жодного патрульного літака, коли був виявлений німецькими лінійними кораблями о 15:46. Спостережні пости не були зайняті, і загрозу не помітили аж до 16:00. О 16:20 було оголошено бойову тривогу та віддано наказ підготувати п’ять літаків Swordfish, проте всі вони були споряджені протичовновими бомбами, тому їх довелося переозброювати торпедами. Через 10 хвилин німці зробили перші пристрілювальні постріли. Ще за шість хвилин залп, випущений з дистанції 26 000 ярдів, влучив у ціль.Снаряд влучив у носову частину, знищивши два літаки на палубі та спричинивши пожежу в ангарі нижче. Палаючі паливо та мастило зробили неможливим доступ до торпед. Залп за залпом влучали в корабель, посилюючи руйнування. Один із ескортних есмінців наблизився для торпедної атаки, але отримав пряме влучання, вибухнув і швидко затонув.Загинуло 1159 членів екіпажу Glorious, а також літаки Sea Gladiator зі складу 802-ї та Swordfish зі складу 823-ї морських авіаційних ескадрилій. Також було втрачено 18 пілотів Королівських повітряних сил (RAF), 41 члена наземного персоналу RAF, 10 літаків Hawker Hurricane з 46-ї ескадрильї (F) та 10 літаків Gladiator з 263-ї ескадрильї (F), які поспіхом прийняли на борт для евакуації з Норвегії.

Британська армія обрала DCE для формування першого оперативного парку безпілотних наземних платформ.Компанію Digital Concepts Engineering (DCE) було обрано для постачання безпілотних наземних платформ (UGV — Uncrewed Ground Vehicle) серії X для Британської Армії за результатами конкурентної закупівлі. За твердженням компанії, це стане першою оперативною спроможністю Британської Армії у сфері безпілотних наземних систем.Відповідно до контракту, виробник із графства Лестершир на початковому етапі поставить 15 платформ X-series Universal Carrier. У DCE заявили, що це найбільше на сьогодні замовлення Міністерства Оборони на безпілотні наземні машини.Компанія повідомила, що виробництво вже триває, а перші машини були передані Британській Армії та залучені до навчань Exercise Rhino Storm у Німеччині.Серія X розроблена для виконання широкого спектра завдань, зокрема:▪️транспортування вантажів і матеріально-технічних засобів;▪️евакуації поранених з поля бою (CASEVAC);▪️ведення спостереження та розвідки;▪️підтримки підрозділів у складних умовах місцевості.DCE також повідомила про відкриття цього літа в місті Гінклі, поблизу Ковентрі, першого у Великій Британії спеціалізованого заводу з виробництва безпілотних наземних систем. Підприємство буде займатися проєктуванням, розробкою та серійним виробництвом роботизованих платформ.Безпілотні наземні системи посідають дедалі важливіше місце в програмах модернізації Британської армії. Командування розглядає їх як засіб:▪️зниження ризику для особового складу під вогнем противника;▪️скорочення фізичного навантаження на військовослужбовців;▪️підвищення ефективності логістики на складній місцевості;▪️забезпечення виконання небезпечних завдань без безпосередньої участі людей.Серед основних сценаріїв застосування найчастіше називають:▪️доставку боєприпасів, води та матеріальних засобів на передові позиції;▪️евакуацію поранених із зон бойових дій;▪️ведення передової розвідки та спостереження;▪️підтримку бойових підрозділів у районах із високою загрозою.Війна в Україні значно прискорила інтерес до таких технологій серед армій країн-членів НАТО. Під час бойових дій безпілотні наземні системи активно використовувалися для:▪️логістичного забезпечення;▪️доставки боєкомплектів;▪️спостереження та розвідки;▪️евакуації поранених військовослужбовців.Практичний бойовий досвід продемонстрував, що навіть відносно невеликі роботизовані платформи можуть суттєво зменшити втрати особового складу та підвищити стійкість підрозділів на полі бою.Ця закупівля також відповідає ширшій політиці британського уряду щодо розвитку суверенної оборонної промисловості. В останні роки уряд Великої Британії намагається максимально спрямовувати оборонні замовлення на підприємства, які здійснюють розробку та виробництво всередині країни.Контракт із DCE є прикладом такого підходу: британська компанія не лише постачає готові системи, а й створює нові виробничі потужності, інженерні робочі місця та власні технологічні компетенції у сфері військової робототехніки.Для Британської Армії ця закупівля є важливим кроком від експериментального використання роботизованих платформ до їхнього регулярного оперативного застосування у складі бойових та тилових підрозділів.British Armed Forces

Велика Британія підтвердила відсутність планів щодо скорочення замовлення на фрегати Type 26.Королівський Флот отримає всі вісім запланованих фрегатів Type 26. Про це заявив державний міністр з питань бойової готовності та оборонної промисловості Люк Поллард, підтвердивши, що замовлення не буде скорочене попри обговорення можливості передачі частини виробничих слотів Норвегії.Поллард зазначив, що під час зустрічі з державним секретарем Норвегії 19 травня 2026 року він із задоволенням обговорив, за його словами, широке та дедалі тісніше стратегічне партнерство між двома країнами. За його словами, Велика Британія спільно з норвезькими партнерами опрацьовує варіанти передачі Королівським ВМС Норвегії виробничих слотів для будівництва кораблів Type 26, які наразі зарезервовані для Королівського флоту Великої Британії.Фрегат Type 26, також відомий як клас City, будується компанією BAE Systems на верфях річки Клайд для заміни застарілих фрегатів Type 23 у ролі кораблів протичовнової боротьби (ASW — Anti-Submarine Warfare).Минулого року Норвегія обрала саме цей проєкт як основу для своєї майбутньої програми фрегатів, приєднавшись до Australia та Canada, які вже експлуатують або будують кораблі на базі британського проєкту. Таким чином, чотири військово-морські флоти отримають уніфіковану платформу протичовнової боротьби, що спростить взаємодію, логістичне забезпечення, підготовку екіпажів та спільні операції в рамках НАТО.British Armed Forces

30 травня 1949 року пілот-випробувач Королівських повітряних сил, командир ескадрильї Джон Олівер «Джо» Ланкастер, врятував власне життя за допомогою катапультного крісла Martin-Baker під час справжньої надзвичайної ситуації в польоті.Ланкастер випробовував Літаюче крило Armstrong Whitworth A.W.52 над Англією, коли літак почав сильно та некеровано коливатися під час пікірування зі швидкістю 320 миль на годину. Побоюючись, що літак зруйнується, Ланкастер активував крісло Martin-Baker Mk-1 і успішно вилетів з кабіни, після чого безпечно приземлився з парашутом.Компанія Martin-Baker Aircraft, заснована сером Джеймсом Мартіном і капітаном Валентайном Бейкером, розпочала серйозну роботу над системами катапультування після загибелі Бейкера у 1942 році під час випробувань прототипу винищувача Martin-Baker MB.3. Сер Джеймс Мартін поставив собі за мету створити надійну систему аварійного покидання літака, яка рятувала б екіпажі від подібної долі.Завдяки масштабним експериментам протягом 1940-х років, включно з випробуваннями в реальних умовах на літаках Gloster Meteor, компанія Martin-Baker вдосконалила крісла з вибуховим зарядом, здатні безпечно відкидати пілотів від літаків. Успішне катапультування Ланкастера у травні 1949 року надало перші реальні докази того, що концепція працює в аварійних умовах.Катапультні крісла Martin-Baker швидко стали стандартною системою порятунку для західної бойової авіації, їх прийняли на озброєння десятки повітряних сил у всьому світі. Постійні вдосконалення врешті-решт дозволили створити крісла класу «нуль-нуль», здатні рятувати пілотів навіть на нульовій висоті та при нульовій швидкості. Відтоді крісла Martin-Baker встановлювали на літаки різних типів, від English Electric Lightning до Lockheed Martin F-35 Lightning II.«Клуб зв’язки для катапультованих» (Ejection Tie Club), створений для вшанування тих, чиї життя врятували ці крісла, невпинно зростав протягом десятиліть. Згідно з оприлюдненими даними компанії Martin-Baker, її катапультні крісла врятували понад 7 820 життів.

З 1995 року Tornado F3 ніс буксировану радарну пастку (TRD) на лівому зовнішньому пілоні, як показано нище. Її розміщували у контейнері BOZ. Система складалася з лампи біжучої хвилі (ЛБХ), з’єднаної з генератором технічних сигналів станції перешкод Zeus приблизно 100-метровим кабелем. Ця система демонструвала виняткову ефективність проти всіх типів ЗРК того часу, а згодом її інтегрували в багато інших винищувачів, зокрема в Eurofighter Typhoon.Після розгортання — зазвичай літак злітав із прибраною пасткою, а випускали її лише в умовах високої загрози або під час захоплення цілі — ЛБХ повертали на базу, скидаючи її на невеликому парашуті. «Я робив це кілька разів, і вимагалося справжнє мистецтво, щоб розрахувати, де саме вона приземлиться. Якщо ЛБХ втрачали над ворожою територією, жодна секретна інформація не потрапляла до ворога, оскільки всі розумні алгоритми містилися в літаку та контейнері, а ЛБХ була звичайним пристроєм, відомим усім. Це дуже розумна конструкція і світова першість для Королівських ПС та британців, які спроєктували, збудували та використовували її на реактивному винищувачі» - згадує колишній пілот літака.

Aeralis оголосила про неплатоспроможність через затримки Defence Investment Plan.Британська компанія Aeralis Limited — розробник модульного легкого реактивного літака, який розглядався як потенційна майбутня заміна пілотажної групи Red Arrows, — перейшла під зовнішнє управління через тривалий фінансовий тиск, пов’язаний із затримками британського Defence Investment Plan. Про це повідомила сама компанія.Рада директорів Aeralis призначила Девіда Бухлера та Джоанн Мілнер із компанії Buchler Phillips спільними адміністраторами (Joint Administrators).У повідомленні про призначення зазначається, що крах компанії став наслідком тривалого тиску на грошові потоки через постійні затримки Defence Investment Plan, а також геополітичних факторів, які негативно вплинули на джерела фінансування.Aeralis розробляла модульну платформу легкого реактивного літака, призначену для:▪️підготовки льотного складу;▪️виконання допоміжних оперативних завдань;▪️використання у пілотажних демонстраційних групах.Компанія позиціонувала свій літак як потенційну майбутню заміну Red Arrows.У межах програми розробки Aeralis створила власну інтелектуальну власність, сформувала стратегічні партнерства та розвинула сучасні цифрові інженерні можливості.Адміністратори повідомили, що продовжать співпрацю з керівництвом компанії та іншими сторонами для оцінки стратегічних варіантів майбутнього бізнесу та його активів, включно з можливістю залучення інвестицій і продовження програми Aeralis у новій організаційній структурі.Defence Investment Plan, який має визначити пріоритети фінансування та програмні зобов’язання Міністерства Оборони, неодноразово відкладався.У нещодавньому парламентському листуванні саме затримка остаточного затвердження цього документа називалася фактором, який блокує ухвалення низки рішень щодо розвитку спроможностей і військової інфраструктури.Неплатоспроможність Aeralis стала першим настільки прямим і публічним наслідком цих затримок для британської оборонної компанії.British Armed Forces

Babcock вироблятиме компоненти для американських підводних човнів у Росайті.Компанія Babcock отримала дозвіл на виробництво складних вузлів підводних човнів на своєму підприємстві в Росайті для програми багатоцільових атомних підводних човнів Virginia Class Block VI Військово-морських сил США.Роботи виконуватимуться в межах розширення чинного стратегічного партнерства між Babcock та американською суднобудівною компанією HII, яка відповідає за будівництво підводних човнів класу Virginia. На верфі в Розиті вже виконується початковий невеликий інженерний контракт.У Babcock заявили, що дозвіл отримано «внаслідок розширення нашого стратегічного партнерства з HII», додавши, що компанія «тепер уповноважена виробляти та збирати складні вузли підводних човнів у Розиті для багатоцільових атомних підводних човнів Virginia Class Block VI».Вартість початкового контракту компанія не розкрила, охарактеризувавши його лише як «невеликий початковий інженерний контракт», який наразі вже реалізується.Підводні човни класу Virginia — це атомні багатоцільові ударні субмарини, розроблені та побудовані для ВМС США. Програму створення було розпочато у 1990-х роках як заміну підводним човнам класу Seawolf з метою створення дешевшої, але водночас високоефективної платформи, здатної виконувати широкий спектр завдань, зокрема:▪️протичовнову боротьбу;▪️боротьбу з надводними кораблями;▪️збір розвідувальної інформації;▪️підтримку сил спеціальних операцій.Будівництво підводних човнів цього класу здійснюється спільно верфями Newport News Shipbuilding компанії HII у штаті Вірджинія та General Dynamics Electric Boat у Коннектикуті. Кожне підприємство відповідає за завершення будівництва почергових корпусів.Програма поділена на послідовні модифікаційні серії («Block»), кожна з яких передбачає поступове вдосконалення можливостей підводних човнів. Варіант Block VI, до якого належить контракт для Rosyth, є найновішою версією проєкту та включає модернізацію:▪️бойових систем;▪️можливостей розміщення озброєння та корисного навантаження;▪️акустичної малопомітності.Підводні човни класу Virginia становлять основу флоту багатоцільових атомних субмарин ВМС США. Наразі у строю перебувають понад 20 човнів цього класу, а нові корпуси продовжують будуватися або замовлятися.Клас Virginia розрахований на дії як у відкритому океані, так і в прибережних районах. Очікується, що ці підводні човни залишатимуться основою ударного підводного компоненту американського флоту щонайменше до середини XXI століття поряд із стратегічними атомними ракетоносцями нового покоління Columbia Class, які нині перебувають у виробництві.British Armed Forces