Захист прав дітей — наш спільний обов’язокУ листопаді на Вінниччині відбудеться засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань захисту прав дітей.До Комісії надходять звернення щодо порушення конституційного права дітей на освіту, зокрема дітей з особливими освітніми потребами (ООП).Окрему увагу буде приділено ситуації у Гайсинському районі.Батьки дітей з ООП звернулися із проханням захистити їхнє право на освіту, гідність, приватне життя та вибір форми навчання.Як повідомляють родини:«Протягом останнього місяця ми зіткнулися з незаконним тиском з боку Служби у справах дітей та Центру надання соціальних послуг Бершадської територіальної громади. Представники служб здійснюють систематичні візити (“моніторинги”) до наших домівок, а також викликають у примусовому порядку до Бершадської міської ради, змушуючи писати заяви про переведення дітей на іншу форму навчання або забрати документи зі спеціальної школи».«Ми не просимо надмірного — лише хочемо, щоб за нами залишили законне право дати своїм дітям освіту, яка відповідає їхнім потребам.Ободівська спеціальна школа — єдина у нашому регіоні, де діти з порушеннями інтелектуального розвитку отримують комплексну підтримку: навчання, корекційно-розвиткові заняття, психологічну та медичну допомогу.Для наших дітей це не просто школа — це другий дім, де їх приймають і розуміютьБатьки також наполягають на збереженні Ободівської спеціальної школи, де діти отримують необхідну підтримку, турботу та можливість розвиватися у стабільному середовищі.📜 Конституція України гарантує кожній дитині право на життя, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист і повагу до її гідності.І держава зобов’язана створювати умови для навчання і розвитку кожної дитини — незалежно від її стану здоров’я чи місця проживання.Наша мета — захист прав дітей у першу чергу.Бо коли страждає дитина — має діяти держава.
💙 Там, де людяність сильніша за втомуСьогодні знову евакуювали людей із прифронтових територій Донеччини.До Вінниччини прибули 19 переселенців, з них 10 — саме до Тиврова.У Тиврівському обласному будинку-інтернаті для осіб з інвалідністю та людей похилого віку вони отримали дах над головою, турботу й безпеку.Я приїхала сюди — без попередження, не з перевіркою, а щоб підтримати.Бо тут живуть самотні, хворі, ті, хто втратив дім і родину.Кожна історія — це біль.А поруч — люди, які щодня роблять надважку роботу.Я завжди говорю з усіма: запитую про умови, заходжу навіть туди, куди зазвичай не ведуть.Не все показую, що бачу. Але скажу одне — чисто, доглянуто, харчування хороше, запаху немає.Більшість стареньких просто сумують за рідними.❤️ Люди, які тримають соціальну сферуТут працюють медсестри, санітарки, кухарки, соціальні працівники — ті, хто щодня тримає на плечах систему турботи.Вони годують, перевдягають, миють, лікують, розмовляють, перевертають лежачих, водять на прогулянки.І перуть — до 200 кілограмів білизни щодня (Більшість із них отримують близько 6 400 грн при мінімальній зарплаті 8 000 грн — без премій, без надбавок, без стимулів.Але саме вони — серце соціальної сфери України.🏠 Потрібні системні рішенняТиврівський обласний будинок-інтернат для осіб з інвалідністю та людей похилого віку потребує оновлення — обладнання, ремонту, покращення умов для проживання та праці.Але проблема не лише у стінах — у системі, яка роками не змінювалась.Саме тому я направила офіційне звернення до міністра соціальної політики, у якому запропонувала: • створити міжвідомчу робочу групу для реформування системи оплати праці у соціальній сфері; • провести аналіз рівня зарплат і подати пропозиції щодо їх підвищення; • розробити нову галузеву систему оплати, що врахує складність і відповідальність роботи; • передбачити необхідні кошти в бюджеті-2026; • ухвалити державну програму підтримки молодих фахівців у соціальній сфері.Важливо також об’єднувати зусилля на місцях, концентрувати увагу на проблемах соціальних закладів і діяти спільно — держава, громади, обласна влада.Проблемні питання у закладі будемо вирішувати поступово. Вже певні результати є.Коли я спілкувалась із працівницями, мені спочатку було важко підняти очі — і подивитись , адже у них стільки втоми, але й стільки людяності.Ми приїхали не з порожніми руками.Але головне — з повагою до людей, які щодня тримають людяність там,де її найважче зберігати. Тиврівський обласний будинок-інтернат — лише один із прикладів.Але така ситуація — по всій Україні.І держава має чути цих людей.Бо без них не буде ні турботи, ні справедливості, ні довіри. 🇺🇦
Від початку повномасштабної війни потенціал української оборонної промисловості збільшено в десятки разів. Наш потенціал у виробництві тільки дронів і ракет у наступному році буде вже 35 мільярдів доларів. Уже на фронті більше ніж 40 % зброї, яка застосовується, – це зброя, вироблена в Україні або вироблена з Україною. І нашої зброї буде тільки більше. Завдання для виробників, для уряду України, для всіх задіяних інституцій – не менш ніж 50 % зброї на фронті на кінець року – наша, українська зброя. І це завдання має бути реалізоване.Ми потребуємо фінансування, щоб увесь потенціал дійсно працював. І ми працюємо з усіма партнерами, які можуть допомогти це забезпечити. Прийшов час запускати експорт нашої української зброї – тих видів зброї, які в нас у профіциті, а отже, можуть бути експортовані, щоб було фінансування для тих видів зброї, які особливо потрібні для захисту. Я вже доручив уряду, Офісу й секретарю РНБО України розробити та представити ключові елементи такої експортної системи. Загальна робоча назва цієї програми – «Зброя». Наш експортний продукт. Вже є домовленості про відкриття експортно-імпортних платформ у Європі, Сполучених Штатах і на Близькому Сході. Завдання до кінця року – запустити в роботу ці платформи.Про це сказав під час Міжнародного форуму оборонних індустрій, який ми сьогодні вже втретє відкриваємо в Україні.
Україна бореться, щоб не допустити російських та білоруських спортсменів на міжнародні змагання.На щастя, щодо Зимової Олімпіади 2026, Міжнародний олімпійський комітет залишив росіян та білорусів лише під нейтральним прапором і багато федерацій їх повністю виключили.АЛЕ кілька днів тому стався ганебний випадок: Міжнародний Паралімпійський комітет прийняв рішення допустити збірні Росії та Білорусі до Паралімпіади 2026 під... національними прапорами.❗Це неприпустимо, адже у складі їхньої паралімпійської збірної є особи, які отримали інвалідність, воюючи проти України!📍Що робить УкраїнаНа найвищому рівні, включно з Президентом, Україна чинить тиск:▫️Парламент і міжнародні федерації готують звернення до Міжнародного Паралімпійського комітету та лідерів цивілізованого світу, щоб скасувати це рішення.▫️Готуємо звернення до Італії, яка приймає Олімпіаду й Паралімпіаду, щоб вона не пустила цих спортсменів на територію своєї країни.Росія продовжує війну, потрібно посилювати тиск на країну-агресорку.
росіяни вбили на Сумщині сім’ю з двома маленькими дітьми.У селі Чернеччина Краснопільської громади ворожий дрон зруйнував житловий будинок.З-під завалів рятувальники дістали тіла чотирьох загиблих — батьків і двох їхніх синів, 6 і 4 років.Це — не статистика. Це вбита сім’я. Це діти, які мали жити.Вічна пам’ять невинно вбитим🙏‼️ Закликаю весь світ: зробіть усе можливе, щоб зупинити цю війну. Тиск на агресора має бути максимальним — політичним, економічним, дипломатичним.Щодня зволікання — це нові вбиті діти, нові трагедії українських родин.Russians killed a family with two little children in Sumy region.In the village of Chernechchyna, Krasnopillia community, a Russian drone destroyed a residential house.Rescuers pulled four bodies from the rubble — parents and their two sons, just 6 and 4 years old.This is not statistics. This is a murdered family. These were children who had the right to live.‼️ I call on the entire world: do everything possible to stop this war. Pressure on the aggressor must be maximum — political, economic, diplomatic.Every day of delay means more murdered children, more shattered Ukrainian families.
З ночі триває ліквідація наслідків російських ударів: понад 800 дронів, 13 ракет, із них чотири – балістика. За попередньою інформацією, декілька дронів перетнули кордон України та Білорусі.У Києві руйнування звичайних житлових будинків. В одному з них розбиті перекриття між четвертим та восьмим поверхами. Станом на зараз відомо про двох загиблих людей, з них одна дитина. Мої співчуття всім рідним та близьким. Загалом лише у столиці десятки постраждалих, пошкоджена будівля Кабінету Міністрів – почалася пожежа на верхніх поверхах. Більш ніж 20 будинків і дитячий садочок пошкоджені в Запоріжжі. Є руйнування торговельних складів у Кривому Розі, загиблі люди у Сафонівці на Сумщині та Чернігівщині. Був приліт по багатоповерхівці в Одесі. Багато регіонів постраждало за минулу добу. Всюди, де потрібно, працюють наші служби.Такі вбивства зараз, коли давно могла початися реальна дипломатія, – свідомий злочин і затягування війни. Не раз звучало у Вашингтоні, що за відмову говорити будуть санкції. Маємо реалізувати все, про що домовились у Парижі. Розраховуємо й на реалізацію всіх домовленостей із посилення нашої ППО. Кожна додаткова система рятує цивільних від цих підлих ударів. Світ може змусити кремлівських злочинців перестати вбивати, потрібна лише політична воля. Дякую всім, хто допомагає.
#СпогадиРоздумиБорзова Я не ідеальна ! Моє життя — між кількома світами.Між парламентом і маминим “Мамо, ти коли будеш”.Між зверненнями виборців — і підпискою на шкільну групу.Між виступом у Раді — і батьківськими зборами.Між надрукованим звітом і вологими серветками в сумці бо в когось потекло морозиво.Між кабінетом у парламенті і магазином де треба вибрати правильний йогурт.Між виступом на сцені на підборах та з болем у животі.Між серйозною нарадою і думками про родину бо зранку посварилисяМіж вийти з дому та тричі вернутися бо телефон, ключі, зарядкаМіж словами я впораюсь і секундним бажанням посидіти в тиші без слів ці питань.Між офіційним виступом у прямому ефірі — і повідомленням з дому: «Мамо, у нас 3:1, ми виграємо!»Між запитом на депутатське звернення — і телеграм-каналами, які «знають про мене більше, ніж я сама».Між державною трибуною — і відчуттям, що всередині серце гупає, а зовні — треба бути незламною.Між кухнею, де я готую брщ — і телевізором, де показуть мене, «публічну», з макіяжем і тезами. А в цей самий час мій син з чоловіком за столом чекають на обід.Між реальністю — і тінню новин про себе, які не мають нічого спільного з правдою.Між поїздкою до лікарні, де поранені війною — і дитячим святом, де потрібно бути світлом.Між важкою розмовою з родиною загиблого — і пологовим будинком жінкою з немовлям, яка чекає усмішку від тебе.Між обіцянками, які я маю виконати — і моментами, коли хочеться просто сісти на підлогу і ридати.Між двома світами — коли зовні все стабільно, а всередині — щось зламалося.Між усмішкою в камеру — і внутрішнім шоком від публічної зради.Між роллю сильної жінки — і тим, що хочеться просто зникнути на день. Хоч на кілька годин.Між гнівними коментарями під фото — і моїм мовчанням, бо іноді мовчати — сильніше.Між «суспільним інтересом» — і моїм особистим болем, який ніхто не бачить.Між політикою, де звикли до ударів — і людиною, яка просто не очікувала їх саме з цього боку.Між сотнею справ на день — і єдиною думкою, яка ранить зсередини: чому саме зараз, чому Я — людина, яка щодня проживає кілька реальностей. І намагається не загубитися між ними.Я не ідеальна. Але я справжня.
Сльози радості й біль втрат: чому важливо говорити не лише про виїзд, а й про в’їздЗ 28 серпня молоді чоловіки віком від 18 до 22 років включно можуть виїжджати з України, маючи військово-обліковий документ. Це доручення Президента Володимира Зеленського, яке вже реалізовано урядом. У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт, який пропонує розширити цю ініціативу й дозволити виїзд чоловікам непризовного віку до 24 років включно. Але він ще має пройти два читання та бути підписаним Президентом. Масового виїзду ми не бачимо — усе відбувається спокійно. Хтось їде навчатися, хтось працювати, хтось до друзів чи до мами, яка давно живе й працює за кордоном. Сьогодні мільйони українських дітей, підлітків і молоді перебувають за кордоном. Батьки часто відправляли їх ще у 17 років на навчання, розуміючи, що після 18 виїзд стане неможливим. І вже майже три роки чимало хлопців віком від 18 до 22, які здобувають освіту за кордоном, не можуть повернутися додому — адже бояться, що більше не виїдуть. Не всі батьки можуть приїхати до них, і це теж боляче. Бо сумують і діти, і батьки. Але коли ми говоримо про в’їзд в Україну, то це вже інші почуття. Це про те, щоб обійняти батьків, побачити бабусю, пройтися рідними вулицями, сходити на цвинтар до рідних. Це про те, щоб бути поруч. Взяти участь у благодійній чи культурній акції, знову почути рідну мову на вулиці, вдихнути запах свіжоспеченого хліба з місцевої пекарні, який пам’ятаєш ще з дитинства. Це про сльози радості й біль втрат, які можна прожити тільки вдома. Саме тому важливо говорити не лише про виїзд, а й про в’їзд. Щоб молоді українці, які скучили за своїми родинами, мали можливість повернутися додому, обійняти найрідніших і не втратити зв’язок із Україною. Бо насправді є молоді люди, які після навчання повертаються в Україну. І багато молоді хоче долучитися до відновлення нашої країни.
#Роздуми_Спогади_Борзова Про любов, підтримку і впевнене майбутнє — для наших дітей.У 22 роки я вже була мамою двох доньок.Відвела їх у садочок досить рано — у рік і десять.Я знаю, що таке декрет. Як це — вставати ще в темряві, готувати пюрешку — фруктову або овочеву. Як це — міняти підгузки, вставати вночі по кілька разів. Як це — стояти біля садочка й дослухатися: чи не плаче твоя дитина, чи не кличе тебе.Сина я народила вже в 34 — коли ми впевненіше стояли на ногах.І це було зовсім інше материнство — зріліше, спокійніше, більш усвідомлене.Але я точно знаю: незалежно від віку — материнство завжди про любов.Дітей треба народжувати у любові.👉 Але любов — це не лише почуття. Це ще й турбота, безпека, можливість дати дитині все необхідне.Бо іноді життя складається по-різному.Хтось має підтримку родини, а хтось — ні.Буває, що молода мама залишається сама. Буває, що важко. Буває, що страшно.Але якщо в 19 років дівчина дізнається, що стане мамою — вона не повинна боятися народжувати.Бо дитина — це не кінець. Це початок.📍 І в цьому початку держава має бути поруч. Не формально — а по-справжньому.Я переконана: допомога має бути — від пелюшок і до диплому.Дитина потребує підтримки в перші дні життя, у садочку, школі — й аж до моменту, коли вона стає дорослою.А ті, хто виховують дітей, мають почуватися більш-менш впевнено.Не боятися майбутнього в Україні. А знати, що держава — не десь там, а поруч. 💙З 2026 року в Україні має запрацювати нова модель державної підтримки родин із дітьми.Верховна Рада вже ухвалила відповідний законопроєкт у першому читанні.Це не ідеальна система. Але це — перший реальний крок до змін.🔹 Що передбачає програма — коротко і по суті:• 💰 50 000 грн при народженні дитини (зараз — трохи понад 10 тис)• 👩🍼 7 000 грн/місяць для жінок без страхового стажу• 👨👩👧 7 000 грн/місяць на догляд за дитиною до 1 року• 🏡 «єЯсла»: — 8 000 грн на догляд, якщо батьки виходять на роботу — або сплата ЄСВ державою, якщо залишаються вдома до 3 роківСьогодні вже працює : • 🍼 «Пакунок малюка» або компенсація 7 500 грн• 🎒 «Пакунок школяра» — 5 000 грн через застосунок «Дія»• 🍲 Безкоштовне гаряче харчування в школах для дітей 1-4 класів (із 2026 року — для всіх учнів 1–11 класів)• 🎓 Освіта та перехід у доросле життя: — безкоштовне навчання (держзамовлення) — компенсація навчання дітям ветеранів — 💸 гранти до 25 000 грн на контракт для тих, хто добре склав НМТВажливо запровадити європейську систему : — 🧑💼 Молодіжна гарантія: протягом 4 місяців після завершення освіти держава зобов’язується запропонувати: - стажування - перше робоче місце - або продовження навчанняЦе — про ставлення.Про те, що в центрі державної політики стоїть не бюрократія, а людина. Не система, а дитина і родина.Я дуже хочу, щоб ця політика працювала не тільки на папері — а в реальному житті.Бо майбутнє України — це наші діти.І вони мають зростати з відчуттям любові, безпеки та підтримки. 💛Наші Захисники сьогодні боронять саме це —право української дитини на життя, на майбутнє, на спокій.І ми повинні зробити все, щоб їм було куди повертатися —у країну, яка вміє не лише воювати, а й турбуватися.
Зараз у Києві триває розбір завалів звичайного житлового будинку після російського удару. Черговий масований удар проти наших міст та громад. Знову вбивства. Відомо вже щонайменше, на жаль, про вісьмох загиблих. Серед них одна дитина. Мої співчуття всім рідним та близьким. Люди досі можуть бути під завалами. Десятки поранених. Ці сьогоднішні російські ракети та ударні дрони є чіткою відповіддю всім у світі, хто тижнями й місяцями закликав до припинення вогню та до реальної дипломатії. Росія обирає балістику, а не стіл перемовин. Обирає продовжувати вбивства, а не закінчувати війну. І це означає, що Росія досі не боїться наслідків. Росія досі користується тим, що принаймні частина світу заплющує очі на вбитих дітей і шукає виправдань для Путіна. Ми очікуємо реакцію Китаю на те, що відбувається. Китай неодноразово закликав до нерозширення війни та до припинення вогню. Цього немає через Росію. Ми очікуємо на реакцію Угорщини. Смерть дітей повинна спричиняти точно більші емоції, ніж будь-що. Ми очікуємо на реакцію кожного у світі, хто закликав до миру, а зараз частіше мовчить, ніж займає принципові позиції. І вже точно час нових жорстких санкцій проти Росії за все, що вона робить. Вже зірвані всі дедлайни, зіпсовані десятки можливостей для дипломатії. Росія повинна відчувати свою відповідальність за кожен удар, за кожен день цієї війни. Вічна памʼять усім жертвам Росії!
TGLIST.COM.UA
