як затонути на найвищій точці океану. акт | я в центрі корейських ландшафтів, оминаючи митниці сеульських поліцейських відділків, оминаючи людство як частину спільноти, лишень би дійти до початку. лише б не торкались мого тіла, розірваного шовку моєї щоки, коли прокусую іклами ніжку шкіру, щоб лишень не говорити, не промовляти паскудних пустих слів. залиште мене блять в спокої. я вдягаю темні окуляри і вдягаю навушники, я хочу закрити очі, ніс і вуха, лишень би перенестись на безлюдний острів. таке от блядство моєї самотності в місті населенням десять міліонів. акт || я дістаю з металевого портсігару цигарку, ковток темного пива просочується в печінку, я хочу мати безліч срібних каблучок на пальцях, новий одяг, мати декілька пар взуття, або хоча б бляха одну справну. я продала всі спадки, всі книжки, речі і свою цноту, вже не залишилось, що віддавати за мівіну. паскудство. я роблю ще одну затяжку з присмаком смерті між зубами, карієс і темне відлуння крові на розкусаній губі, я жадаю приєднатися до бійки з закутку клубів, неонові вивіски з ієрогліфами хангилю світять кривавим блиском прямо в харю, і я облизуюсь від думки напитись до останньої краплі соджи.я знов тікаю від арктичних пустель у скронях, я тікаю в глибини метро молючись богові, щоб якийсь тіп в костюмі запропонував пограти в такджи за 100 баксів, мене увезуть на «ігри в кальмара» і я буду знімати там свій блог допоки не переступлю канатну дорогу нудоти від алкогольного струсу мозку. «господи як хочеться подивитись на світ очима мене рік тому» — проноситься в моїх голові, коли теплі нутрощі метрополітену охоплюють мої кінцівки, хтось гукає мене і я відповідаю ламано японсько-корейсько-українською «ідіть до біса» допоки шум води біля скла дзеркала в туалеті не втуплюється на мене з очима пораненого оленя. я бачу в цих очах навпроти вирій загубленості світу.«світ рік тому…» шепіт огортає мурахи по тілу в пекельний шлях спогадів, всі вечірки в сутінках українського гуртожитку від коледжу малолітніх, наркоманів, дизайнерів, відлуння концертних зал стоїть гулом в барабанних перетинках, батьки кидають гроші на карту, ноги ведуть в аудиторії, матюки на парах і бажання дорослого життя, плацкарті вагони як символ безбожного дитячого похуїзму, легкість солодкої вати під ногами, друзі на день і на десять років, життя маленької дівчинки, яке так яскраво світить в темряві і ііістукіт серця при панічній атаці на сотому поверсі сеульського пʼятизіркового ресторану, порвані шкарпетки і склеїні скотчем нью роки, цигарка за цигаркою, життя в модельній індустрії тісно звʼязане з алкоголем, булімією, наркотиками і брудом, оцінка зовнішності, критерії твоїх кусків тіла, очі набиті склом в кожному погляді на фотографії — smile!