07:07 — львівські ночі плачуть за тобою зорепадами сказала мені моя кохана дівчинка, гойдаючись в алкогольному реверансі десь в міліардах км від мене по рідній бруківці, де ми бралися за руки, в яких оживали світлячки від ніжності нашої сполуки. ніхто не може кохати сильніше ніж жінка жінку. жоден чоловік не зміг би огорнути мене більш теплою ковдрою слів, що розливаються в моїй крові ожиновим вином з нашого улюбленого куточку, одного маленького міста зірочок і найбільшої кількості підлітків з кольоровим волоссям, хмільним сміхом після концертів невідомих гуртів на складах і заводах. ніхто не може кохати без липкого бажання сексу, без відстані холодного леза в погляді у обгортці «нерозуміння» але звʼязок між двума дівчатками одного віку, одних проблем з батьками був сильніший будь якого лайна. ми бачимо в одна одній цей болісний спогад — брудними, кривавими руками зашивати серце від покидьків, що торкались тіла проте ніколи не торкалися глибше нутрощів. наш звʼязок брудніше найкривавішої бійні, палкіше найкращого порно, світліше біблійних молитов. я памʼятаю як ти сиділа на моєму зламаному ліжку, вмикаючи свій плей-лист, твоє волосся ще не було кольору пірʼя крука, твої очі світилися вогниками всіх моїх свічок та поцілунків у скроню, я назавжди запамʼятала цей погляд. він допомагає мені дихати в пеклі бажання придумати телепорт машину.