🇺🇦 СБШ (Служба Божа Шевчіку) 🇺🇦

Сирський написав статтю, у якій заявив, що його цікавить лише війна. Розповів, що Сили безпілотних систем створив саме він. Пояснив, що воювати потрібно не лише дронами, хоча, звісно ж, ніхто цього не знав, окрім нього. Також повідомив, що стратегія не обговорюється в публічному просторі, що жодних конфліктів чи інтриг у нього не було, а якщо він когось образив — просить вибачення. І, звісно, Мадяра призначив теж він.Ну що ж, тепер наші коментарі.Мадяра, звісно, без тебе ніхто б не помітив. І якби не ти, Сирський, — то Мадяр так і залишився б на рівні любителя СБС на YouTube. Це зрозуміло.І щодо дронів також дякуємо. Окремо! Бо без тебе, як дізнатися, що СБС потрібні? Вдячні, що розповів про різні види озброєння, які застосовуються у війні. Тепер хоч зрозуміло, як його стріляти. А чому ти не згадав Манька і всю кримінальну двіжуху, яку ти щільно інтегрував у ЗСУ у вигляді своїх штурмових підрозділів, що підпорядковувалися особисто тобі? Там доречі не лише твій кент Манько, там вистачає гномів.Про стратегію говорити не будемо. Яка нам стратегія? Ми в інтернетах. Але варто згадати, як ти разом із Содолем втопив тисячі морпіхів на Дніпрі. Та нахуя така стратегія, Сирський?Тобі їх не шкода? А от нам — шкода. Бо ви — довбойоби.І наостанок.У вашому ОПГ-середовищі є такий термін — «прошляк». Ти ж знаєш, що він означає? Так от, це ти.Іди з Богом. І нехай тебе наздожене трибунал.А той, хто візьме на себе відповідальність, ніколи не повторить твоїх злочинів і зможе розгребти весь той пиздець, який ти після себе залишиш.Дякуємо за увагу до цього важливого питання.

❗️ Генерал Драпатий:Армії потрібні зміни, але без справедливості жодні зміни не матимуть сенсу для людей, які щодня тримають на собі цю війну.З приходом нової команди до Міністерства оборони з’явилася реальна спроба змінити правила, за якими роками жила військова система. Йшлося не про нові назви чи чергову перебудову на папері, а про проблеми, наслідки яких воїни й командири відчувають щодня.Я вдячний команді Міністерства оборони за те, що вона взялася за цю роботу і не побоялася торкнутися речей, які система звикла обходити мовчанням.Я служу у Збройних Силах двадцять шостий рік, і за цей час армія давно стала для мене не посадою, званням чи окремим етапом життя. Це справа, якій я віддав все і за яку відчуваю особисту відповідальність.Я вірю в українське військо, яке вміє вчитися, розвивати технології, берегти людей і давати командиру можливість відповідати за результат. Я знаю багатьох командирів, які щодня працюють саме так, часто долаючи опір значно більший, ніж має бути під час війни.Останні півроку у війська з’явився партнер у Міністерстві оборони, який не лише забезпечував потреби, а й вимагав змінювати підходи, швидше ухвалювати рішення і підтримувати тих, хто готовий брати за них відповідальність.Взаємодія між військами і Міністерством оборони стала іншою. З’явилася готовність чути командирів, швидше ухвалювати рішення і підтримувати зміни, які народжуються у підрозділах. Саме такою ця взаємодія і має бути.Проект Лінія дронів став одним із прикладів того, як вчасне рішення держави може досить швидко вплинути на ситуацію на полі бою. Після нього з’явилися й інші ініціативи, які вже довели свою користь для війська.Сьогодні міністр сказав, що багато з цих рішень доводилося проводити всупереч системі, а не завдяки її роботі. Я знаю, що це правда, і вважаю, що так не має бути. Багато командирів можуть це підтвердити. Коли правильне рішення доводиться проводити всупереч системі, а не завдяки їй, це означає, що сама система потребує змін.Командир не має права мовчати про проблеми, особливо коли їх ціна вимірюється втраченими можливостями, часом і людськими життями. Мовчання не захищає армію, воно лише дозволяє помилкам накопичуватися, поки виправляти їх стає набагато важче.Мовчання командира ніколи не було формою відповідальності.Вимагаючи від підлеглих чесних доповідей, ми самі зобов’язані так само чесно говорити про те, що бачимо. Це потрібно не для пошуку винних, а для того, щоб проблеми переставали бути звичною частиною служби.Армії потрібні нові правила, за яких правильне рішення не залежить від особистої сміливості окремого командира чи підтримки конкретної команди в міністерстві. Якщо зміни допомагають воїну виконувати бойове завдання, їх потрібно продовжувати, захищати й робити частиною щоденної роботи війська.Трансформація сил оборони не може завершуватися разом зі зміною міністра, команди або керівника окремого напряму. Вона має тривати доти, доки справедливі й зрозумілі правила не стануть нормою для кожного, хто служить державі.Ми воюємо за країну, в якій справедливість не залежить від прізвища, посади чи наближеності до керівництва. Армія, яка сьогодні захищає цю країну, має бути першим місцем, де такий принцип справді працює.Я дякую всім, хто сьогодні захищає ці принципи.

Ситуація критичнаЗараз життя кошеняти підтримується завдяки препаратам невідкладної допомоги та базової терапії.Це сімʼя з Оріхова, забрала з поганої перетримки 2 тижні тому, мама кішка та три хлопчика. У діток животи були дуже круглі , максимально великий голод і заглистованість, не могли наїстися. Є патологія(форма черепа як у бульдога) яка можливо виправиться завдяки якісному харчуванню, вийде перерости цей моментВиділення з носика, очей у кішки та двох старших кошенят буває сухий кашель, тобто те про що далі буде написано це не єдині проблеми: після початку тотальної обробки від всіх паразитів довелось відселити матусю( діти вже дуже дорослі для молока), без імунітету через молоко кішки саме маленьке кошеня через декілька днів почало гаснути🥀На стан повпливали продукти розпаду глистів, вірусна інфекція, де шукати причину поки невідомо Тому використовується ціла купа препаратів для того щоб вийти на стабільний стан Мінус апетит, поюс біль, насильне вигодовування мотивувало на діарею та рвоту, протирвотне не стримує цей процес На даний момент ми відійшли від лікування у клініці, консультація проводиться з волонтером у якої 20р стажу в питаннях котівДуже великий список препаратів, на шприци за ці дні пішло більше 2 тисяч, лікуються два братикаЗагалом 7 кошенят, 5 треба зробити профілактику( пробіотики, стимулятори)Йде дуже багато корму, на тиждень 4600 грн Самостійно складно впиратьсяhttps://send.monobank.ua/jar/6pfEUxk3zB

Друзи, зараз у нас 8 котів, яким терміново потрібне лікування.У всіх — виснаження, глисти, запалені очі, нежить і проблеми зі шлунком. Але найстрашніше — панлейкопенія. Організми й так виснажені голодом і паразитами, а тепер їм доводиться боротися одразу з чумкою та вірусною застудою.Одна сім’я — кішка з трьома хлопчиками з Оріхова. Під час вагітності кішка пережила травму, тому кошенята мають патологію розвитку черепа. Їх забрали з дуже поганої перетримки: вони були голодні настільки, що вже третій день не можуть нормально наїстися. Нежить зараз лікуємо, бо без цього він може залишитися з ними назавжди.Того ж вечора з підвалу забрали ще маленьких кошенят-груднічків. Один із них зовсім слабкий і значно менший за інших. Уже зранку почалася діарея, вдень — блювання. Тест на панлейкопенію виявився позитивним.Частину ліків купували для домашнього лікування, але стан важчий, ніж здавалося. Один із препаратів дуже болючий, тому тепер потрібно возити малечу в клініку на уколи, маніпуляції та контроль стану.Потрібна допомога на лікування, ветклініку, корм для кошенят, пелюшки, серветки та повторну обробку від паразитів. Через вушного кліща нам підходить лише Stronghold — 300 грн на одну тварину, на 8 голів потрібно 2400 грн.Вони дуже маленькі, виснажені й хворі, але ще тримаються. Будь-яка сума зараз може стати для когось із них шансом вижити.Банка для кошенят:4874100039189132https://send.monobank.ua/jar/6pfEUxk3zBЗа життям котиків можна наблюдати ось тут: rep.nails_zp

Ми стежимо за цим уже не перший місяць, і це вже відверто починає дратувати.Те, що зараз відбувається навколо Fire Point, виглядає як цілеспрямована спроба придушення компанії через медійний тиск і брудні кампанії.Особливо огидно виглядає те, як постійно тягають Дениса Штіллермана й змушують його виправдовуватись. Він головний конструктор, а не підсудний. Його робота — це створювати технології, займатися розробкою, виробництвом і результатом, а не витрачати час на відповіді людям, які замість власних досягнень займаються інформаційними атаками.Якщо у когось є амбіції щодо державних контрактів і почесне місце на ринку — покажіть свої вироби, свої випробування, свої результати. Саме так виглядає нормальна професійна конкуренція.А коли замість цього починаються вкиди, кампанії дискредитації та спроби заважати працювати тим, хто реально рухає оборонні технології вперед, — це чистий саботаж галузі.Країні потрібні нові системи, серійне виробництво та технологічна перевага. А не ті, хто намагається знищити конкурентів чужими руками.Ми не дурні. І ми все бачимо.

Правова шизофренія: як держава змушує нас благати про власні праваУявіть ситуацію. Ви — вільний громадянин у вільній країні. У вас немає у власності нерухомості, бо ви не зобов'язані її мати. Ви живете у друга, дівчини чи орендуєте квартиру. Власник житла не хоче вас там реєструвати. І має на це абсолютне, стовідсоткове право — це його власність, він розпоряджається нею як хоче і вам нічим не зобов'язаний.Ідеальна картина вільного суспільства, правда? А тепер спробуйте купити авто. Або отримати водійське посвідчення.І тут система жорстко ставить підніжку: "А де реєстрація?"В Україні досі існує дика правова колізія, яка перетворює громадян на заручників чужої нерухомості. Держава вимагає від тебе прописку, щоб ти міг реалізувати свої базові права. Але при цьому не гарантує тобі жодного незалежного механізму її отримання.Давайте розберемо цей трикутник абсурду:1. Я — громадянин. Мені прописка не потрібна. Я знаю, де я живу.2. Власник квартири. Йому моя прописка нафіг не здалася, він не хоче зайвих рухів і має право сказати "ні".3. Держава. Їй прописка потрібна, щоб мене ідентифікувати і контролювати.Але замість того, щоб створити сервіс, де я просто декларую свою фактичну адресу, держава каже: "Це твої проблеми. Йди благай власника квартири, щоб він тебе зареєстрував". Тобто держава прив'язує мої конституційні права до доброї волі третьої особи, яка мені нічого не винна. Якщо я не зможу вмовити іншу людину поставити галочку в ЦНАПі — система випльовує мене. Я не можу продати машину, не можу отримати послуги. Я випадаю з правового поля просто тому, що не володію бетонними стінами.На папері стаття 24 Конституції України гарантує рівність і чітко забороняє дискримінацію за ознаками майнового стану або місця проживання. А профільні закони кричать: "Відсутність реєстрації не може бути умовою для обмеження прав і свобод!". На практиці чиновник у віконці показує тобі відомчу інструкцію, яка цей закон множить на нуль.Це не просто застаріла бюрократія. Це інституційне приниження. Держава делегувала право вирішувати, чи є ти повноцінним громадянином, людям, у яких просто є документ на право власності. І поки ця колізія не опиниться в Конституційному Суді, ми й далі будемо грати в цю принизливу гру, випрошуючи дозвіл на власні права.

Терористичний акт у Києві сьогодні - це чергове нагадування про те, що заборони працюють переважно для законослухняних. Людина, яка має намір стріляти, не діє в межах правил. Вона знаходить зброю там, де може, і використовує її тоді, коли вирішує.Навіть у випадках, коли зброя формально є легальною, це не означає, що система працює ефективно. В Україні досі відсутній повноцінний закон про цивільну вогнепальну зброю, через що дозвільна система залишається такою, що не забезпечує належного контролю.У цей момент усе зводиться до простого питання: що має той, хто опинився поруч? Як правило — нічого. Ні інструменту захисту, ні можливості вплинути на ситуацію. Лише очікування, що хтось встигне приїхати.У реальності в таких ситуаціях вирішують секунди. Різниця між жертвою і тим, хто здатен зупинити загрозу, часто полягає саме в наявності або відсутності можливості діяти одразу. Це неприємна, але базова логіка насильства.При цьому український контекст складніший, ніж проста дискусія про кримінал чи побутову самооборону. Після початку повномасштабного вторгнення стало очевидно, що країна перебуває у стані довготривалої загрози. Йдеться не про абстрактні ризики, а про системну небезпеку з боку терористичної держави «росія», яка не визнає ні правил ведення війни, ні взагалі права на існування незалежної України та української нації. Це держава, яка цілеспрямовано веде війну проти цивільного населення, ігнорує будь-які норми і будує свою політику на насильстві.У таких умовах питання зброї неминуче виходить за межі «можна чи не можна» і переходить у площину ролі громадянина в системі безпеки незалежної держави.Фактично держава вже продемонструвала, що в критичний момент вона готова покладатися на озброєних громадян. Це відбулося на початку вторгнення - автомати Калашникова з можливістю ведення автоматичного вогню роздавалися громадянам за спрощеною процедурою. Але далі ця логіка не була продовжена. Навіть у питанні зниження віку для придбання нарізної зброї прогрес відсутній, а питання короткоствольної зброї, особливо в контексті самозахисту, фактично не просувається. Громадянин знову розглядається радше як об’єкт захисту, а не як його учасник. Тут і виникає розрив.Додатково цей розрив підсилюється нерівністю доступу. Рішення про обмеження для громадян ухвалюють передусім народні депутати Верховної Ради України. І при цьому значна частина з них має нагородну зброю, у тому числі автоматичну. У такій конфігурації аргументи про «небезпеку для суспільства» виглядають як подвійний стандарт: для себе - можна, для інших - ні. Це вже не про безпеку як таку, а про ієрархію доступу і рівень довіри до громадянина.Звичайно, твердження, що легалізація короткоствольної зброї повністю запобігла б подібним випадкам, є спрощенням. Жоден інструмент не дає абсолютної гарантії. Але він змінює баланс можливостей у конкретний момент - між тим, хто нападає, і тим, хто змушений захищатися.У підсумку це питання не тільки про зброю. Воно про просту річ: чи довіряє держава громадянину і дає йому можливість діяти, чи залишає його в ролі того, хто може лише чекати на допомогу.

Психологічна кулсторіКожен раз, при проходженні психологічних тестів на роботі в мене чомусь пункт "самооцінка" коливався десь біля 0 балів. Але, якщо ви скажете людям, які мене знають, що в мене низька самооцінка, то вам посміються в обличчя. Бо це взагалі не так. Ну і я не розумів, що ж таке, чому так. Я навіть дотичних людей до психології питав, вони потискали плечима.Але тут прийшла ера штучного інтелекту і я якось згадав цю проблему. Сформував контекст, додав результати тестувань і попросив машину мене попитати ще щоб зрозуміти причину.Так от, виявилось, що проблема в тому, що мене намагаються перевіряти на те, наскільки я себе оцінюю в очах інших людей. Типу - що люди подумають, якщо я щось. По суті, під "самооцінкою" часто скривається те, як я реагую на зовнішню оцінку зі сторони. А у мене такої установки взагалі в голові немає. Нещодавно мені це ще і жива людина, яка в цьому спеціалізується, підтвердила що таке може бути.Тобто моя реальна самооцінка базується на тому, що те, який я є - це даність. А те, що хтось про мене щось думає якось взагалі нічого не змінює окрім того, що їм це подобається чи ні. І моя робота над собою спирається тільки на те - чи хочу я сподобатись якійсь людині чи групі людей. Виявилось, що зазвичай у людей інакше, тому вирішив всім розповісти як буває. (Може ви всі зараз напишите шо у всіх так - хз)Корочш, якщо я купую одяг, то це 2 категорії одягу - який сподобається мені і одяг для певної соціальної групи, в якій я маю виглядати як свій. Якщо я стрижусь, то це для інших, щоб вони мене сприймали як мені потрібно (бо мені то волосся і не треба). Ну і тд. І коли мене питали - ви хочете схуднути бо ви не впевнені в собі? Я не розумів питання, бо я впевнений в тому, що мені ті +15 кг заважали жити тупо на побутовому рівні, а люди навколо мене сприймали не так, як я хотів би. Ну і корочш концепція впевненості в собі у мене теж не дуже працює, бо я здебільшого знаю межі своїх можливостей.Ну і мені сказали, що це дуже здорове ставлення до себе. Але мені здається, що якщо у всіх інакше, то це наче повинно бути навпаки.Такіє діла

#неШІ Вперше за багато років я щиро вірю, що ми можемо перемогти у цій війні.Зараз як ніколи багато маркерів проблем у ворога:— Економіка не витримує, доводиться підіймати податки: ПДВ, утильзбір та інші;— Божевільні заборони усього на світі, від Телеграм до можливості власним громадянам поповнювати Apple ID;— Блокування каналів збуту й нові податки душать сектор МСБ. Зізнаюся: не без задоволення дивлюся відео мацковських підприємців, які повідомляють, що закриваються;— Алкаші та ЗЕКи закінчуються, доводиться оманою змушувати студентів підписувати контракт з міністерством війни;— Можлива продовольча криза через масовий забій худоби в Сибірі;— Величезні ціни на нафту сповільнюють світову економіку, від чого росія не виграє, а якраз навпаки;— Нереальний рівень невдоволення владою через усе вищеописане, при чому не тільки серед так званих лібералів, але й від людей, які б радо скинули на наші голови щось ядерне. Хоч про пса режиму Ремесло почитайте.Війна йде на виснаження, а для того, щоб вона закінчилася — потрібна ваша підтримка. Грошей мало, владою всі розчаровані, корупція та зубожіння на кожному кроці, але своїми гривнями ви рятуєте не Зеленського чи когось з депутатів, а хлопців, які за нас і замість нас ризикують своїм життям.Це я до чого: прямо зараз до мене звернулися з проханням підтримати збір на НРК Бригаді НГУ «РУБІЖ». За традицією — я починаю.🔗Посилання на банку:https://send.monobank.ua/jar/sC9uV41ef💳Номер картки банки:4874 1000 2642 4823

Розповім вам ситуацію зі вчора Ми вирішили В КОЄ ТО ВЄКІ з марсом пробздється, ще і на громадському транспорті, ну от сіли на старенький такий тролейбус який їхав в центр, вже під вечір (добраться додому ми вже могли лише на таксі, тому вирішили проїхаться чисто по пріколу кудись до україни зайти в сільпо)Ну короч, сідаємо навпроти задніх дверей, проти напрямку руху. Навпроти нас сидять якісь пацани років 20-25, угашені напевно, хз, і слухають люте росіянське лайно, якийсь реп галімий. Типу, ладно ще шось відносно нормальне, але це прям жоске дрісталово було. Отже, помічає ця пацанва нас з марсом і один з них починає строїть мені глазкі, і з кентом шось обсуждать, перемикать треки на ще більше гавніще ніж було. Я ж сиджу це з марсом обсуждаю, дивлюсь на того дауна з тотальним прєзрєнієм, а той лиш робе своє лайніще гучнішим, та ще і підспівуєМи ж думаєм, ну лан, ще пару остановок і єтот ужос закінчитьсяІ тут откуда нє возьмісь — парубок років 16, весь в камуфлі, з патчем сталкер, підходе до цих торчиків з дойобом, мол хулі ви творітє, зробіть тихіше, не одні їдетеНу ці такі зробили, але почали вийобуваться, типу, давай вийдєм, ДАВАЙ ВИЙДЄМЧєл каже "ти хочеш вийти? Ну давай"І от, зупинка, ми вирішили шо ну якось негарно шо тих додіков двоє, а він один, вирішили теж вийти, може поможем І в момент як ми виходим (а вони вивалились першими) чєл дістає перець і заливає нахуй ці два рила, після чого дістає пугалкуВи б бачили ці заплакані почервонівші морди після цього, в моментіВони ще буквально в сльозах шось вслєд кричали типу ти нахуя це зробив ПІДІЙДИ СЮДИ, але поцан вже скрився подаліЦе настільки все швидко відбувалось, шо ми з марсіком отримали моральний оргазм від того як шикарно працює кармаНавіть руку парубку пожали, кстатіТож інколи на общ транспорті ввечері кататься прікольно