Правова шизофренія: як держава змушує нас благати про власні праваУявіть ситуацію. Ви — вільний громадянин у вільній країні. У вас немає у власності нерухомості, бо ви не зобов'язані її мати. Ви живете у друга, дівчини чи орендуєте квартиру. Власник житла не хоче вас там реєструвати. І має на це абсолютне, стовідсоткове право — це його власність, він розпоряджається нею як хоче і вам нічим не зобов'язаний.Ідеальна картина вільного суспільства, правда? А тепер спробуйте купити авто. Або отримати водійське посвідчення.І тут система жорстко ставить підніжку: "А де реєстрація?"В Україні досі існує дика правова колізія, яка перетворює громадян на заручників чужої нерухомості. Держава вимагає від тебе прописку, щоб ти міг реалізувати свої базові права. Але при цьому не гарантує тобі жодного незалежного механізму її отримання.Давайте розберемо цей трикутник абсурду:1. Я — громадянин. Мені прописка не потрібна. Я знаю, де я живу.2. Власник квартири. Йому моя прописка нафіг не здалася, він не хоче зайвих рухів і має право сказати "ні".3. Держава. Їй прописка потрібна, щоб мене ідентифікувати і контролювати.Але замість того, щоб створити сервіс, де я просто декларую свою фактичну адресу, держава каже: "Це твої проблеми. Йди благай власника квартири, щоб він тебе зареєстрував". Тобто держава прив'язує мої конституційні права до доброї волі третьої особи, яка мені нічого не винна. Якщо я не зможу вмовити іншу людину поставити галочку в ЦНАПі — система випльовує мене. Я не можу продати машину, не можу отримати послуги. Я випадаю з правового поля просто тому, що не володію бетонними стінами.На папері стаття 24 Конституції України гарантує рівність і чітко забороняє дискримінацію за ознаками майнового стану або місця проживання. А профільні закони кричать: "Відсутність реєстрації не може бути умовою для обмеження прав і свобод!". На практиці чиновник у віконці показує тобі відомчу інструкцію, яка цей закон множить на нуль.Це не просто застаріла бюрократія. Це інституційне приниження. Держава делегувала право вирішувати, чи є ти повноцінним громадянином, людям, у яких просто є документ на право власності. І поки ця колізія не опиниться в Конституційному Суді, ми й далі будемо грати в цю принизливу гру, випрошуючи дозвіл на власні права.