Після перемоги напишу все, що знаю, бажано - сидячи на березі Чорного моря десь у моєму улюбленому українському місті Місхор, наприклад. А поки що пару днів тому мій друг, який технік-електрик з обслуговування f-16, написав: "Треба троси. Нас сильно потріпало минулого обстрілу, терміново. Три ми зкинулися і купили, є на четвертий?" - Добре, що в мене є волонтерська картка і я полізла, перекинула грошенят з PayPal і проплатила. Коти сьогодні отримали троси і довольні.Такі скромні волонтерські картки-банки іноді працюють швидше, ніж всі зампотилу і міноборони. Так що 100-200-500 грн, які ви кидаєте на банку-картку, йдуть на нашу перемогу.І ще. Коли останній обстріл в Києві я впевнено проспала після важкого монтажу виставки, то просиналася тільки на звук наших літачків, які збивали ненависні російські ракети і шахеди. Знайте, що ось ці самі хлопці збирають на виліт f-16. Дякуємо безмежно.Картку-банку кину в коментарі. Ви допомагаєте на два напрямки - тим, що зараз боронять Констаху і авіаторам. Дякую!🇺🇦
У Віктора Франкла, якого я читала як раз в лютому 2022-го, бо мені не вистачало опори під ногами, є такий момент: щоб вижити в концтаборі, треба було розраховувати свої сили на маленькі відрізки часу. Ті, хто прагнув звільнення на різдво, після надій, що не збулися, хворіли і помирали. Франкл пише, що кожен вечір в таборі коли лягав спати, то уявляв собі щось хороше: свою родину, до якої він прагнув повернутися, найкращі моменти життя, мирного життя, не війну. Це тримало його на плаву.Напевно, мій відхід в дослідження мистецтва, а я за ці роки закінчила магістратуру з мистецтвознавства, - це також спосіб вижити і протриматися. Однієї емпатії, як це було з часів Майдану, якось не вистачило. Важливий момент: чим більше я досліджую сучасне українське мистецтво за умовні 130 років існування, тим більше розумію: як же ми всі жахливо зросійщені і як "период соцреализма" погано вплинув на наш світогляд і наше сьогодення.НЕ/вкрадене. Штудії та омажі - один з проєктів, який я придумала, запропонувала Матвію Вайсбергу і його друзям, і він успішно запрацював: в нас вже друга виставка Україною. Перша була у Львові у листопаді-грудні 2025-го, зараз нас прийняв Музей війни в Києві, за що дякуємо Юрію Савчуку і Розі Тапановій.Дякую всім митцям, хто доєднався до #херсонневкрадене, дякую моїм друзям Олександру Животкову, Олексію Баулі і всім-всім, хто підійшов на відкритті і запропонував доєднатися до проєкту. Ви неймовірні, люди.Не дивлячись на страшні обстріли майже кожну ніч, наша Перемога🇺🇦 складається з маленьких цеглинок нашої жаги до життя, і, сподіваюсь, "НЕ/вкрадене" — це такий великий камінчик. Дякую Збройним Силам України.На фото - інсталяція Оксани Цюпи Вона стоїть при вході в Музей війни. Напишу про неї окремо: це глибока річ з багатьма сенсами. Взагалі майже не робила цей раз фото, бо спочатку монтажу виставки все було не схоже на виставку, а потім завдяки Олексію Белюсенко встало на свої місця. Приходьте в музей. Дякую.
Рефлексія на вчорашній обстріл Одеси: це було на фоні закінчення монтажу нашої виставки про Херсон в Києві в Музеї війни.Це то, чого я боюся більше всього: що бруднодупі методично перетворять центр Одеси в руїни. Тому що всі їхні розказки про «русский город», «жемчужину у моря» і «южную пальмиру» - це суцільна брехня. Яка в дупу «южная пальмира», коли саму Пальміру в Сирії зруйнували росіяни ще десять років тому - і їх зовсім не зупинило, що місто знаходиться під захистом ЮНЕСКО і що це світовий памʼятник архітектури і світової спадщини. Їм плювати: самі не жили нормально і іншим не дадуть.Це колишня 68 школа на колишній Карла Маркса чи Катеринінській, зараз це Європейська вулиця. Зараз тут був віджатий підрахуєм ківаловим «юридичний ліцей» - перший етап його «освітньої» імперії. Не хвилюйтеся, він вміє доїти державу - і, на відміну від багатьох зруйнованих одеських будинків, тут швидко все відремонтують. Але осадочок залишається.Сьогодні пережила обстріл Києва. Дякую Збройним Силам України.
"Ти шо з Херсона?" - якось запитали мене, чому ми займаємося проєктом підтримки Херсонський Художній Музей. Ні, я не з Херсона, я з півдня України. Так вийшло, що я була декілька разів в Херсоні, багато - проїздом, а так - ходили під вітрилами Дніпром: в Олешках друг, який колись приїхав з Харкова в Одесу так й не став одеситом, купив будиночок і будував там найправильнішу швидку яхту в світі - легку і комфортну, сам вирізав і клеїв шпангоути зі старої сухої акації, тому що її не жеруть деревоточці. І ось ми їздили до нього, а потім поверталися в Одесу вже по річці, заходили в Херсон, я "робила базар" - там були найсмачніші в світі помідори і всі-всі овочі-фрукти. І взагалі місто були таким теплим, таким затишним і красивим, як сон в дитинстві у бабусі серед вишитих подушок. Було ще декілька поїздок по роботі, але ніколи до повномасштабного вторгнення я так і не побувала у художньому музеї, хоча завжди роблю це в кожному новому місті. Все думала: наступного разу. І не сталося. Росіяни окупували Херсон, пограбували музеї, і досі кожен день руйнують місто і вбивають людей. Більше всього в світі я хочу, щоб бруднодупі відчипилися від нас назавжди. Щоб залишили окуповані українські території, щоб давали драпака і більше ніколи сюди не лізли. Щоб Херсон повернувся до нормального життя, відновив своє зруйноване, щоб запрацювали музеї, театри, щоб знов можна було гуляти набережною Дніпра і ходити під вітрилами на Конку.Тому ми разом з Матвієм Вайсбергом, Розою Тапановою, Олексієм Баула і українськими митцями, разом з Херсонським музеєм робимо наш проєкт НЕ/вкрадене. Штудії та омажі - щоб всі дізналися, що було в пограбованому музеї. Для того, щоб підтримати Херсон і херсонців, не тільки у звільненому місті під обстрілами, а дати зрозуміти тим, хто находиться у тимчасовій окупації на лівому березі: ми про вас не забули. Ми прагнемо визволення, ми допомагаємо Збройним Силам України, ми робимо все, щоб була Перемога.Приходьте на виставку в суботу 21 лютого в Києві в Музей війни о 15.00 на наше відкриття. Запрошуємо всіх - особливо херсонську громаду у столиці і кримчан, бо Херсон - це ворота до Криму, а 26 лютого ми відзначаємо День спротиву окупації півострова. Проєктом «НЕ/ВКРАДЕНЕ» ми зшиваємо Україну, повертаючи сенс: ми єдині, не дивлячись на окуповані території, ми разом у своєму прагненні перемоги України і повернення своїх територій і культурних цінностей.https://www.facebook.com/events/1576943413548387Дякую всім митцям, які доєдналися до проєкту. Обіймаю. До зустрічі.
Від обстрілів ночі перетворилися в кашу - у всіх сенсах: всі наслідки кожної доби змішалися в купу - куди і як прилетіло, скільки поранено, хто загинув. Все це доповнюється купою битого бетону, скла і розтрощеного всім відомого одеського черепашника. Того самого вапняка, з-за якого під містом катакомби, з якого будували стару Одесу: жовтого, щільного і одночасно крихкого, особливо, якщо намокне,з ракушками. Зараз подумала: з нашою перемогою треба створити фірмовий торт, схожий на наш одеський камінь, і назвати «Одеський черепашник». Жовтий такий. Символ нашої перемоги, тому що у ЙР навіть нема слова «черепашник».Наш Оперний також побудований з черепашнику, як ввесь історичний центр, Молдованка, Пересип… Так що якщо ви якось прокинетеся і в новинах побачите велику гору черепашника, не дивуйтеся, що російські шахеди дісталися до якогось старого палацу в центрі Одеси 🙈 не дай боженька і ЗСУ.Сьогоднішнє фото Олени Соломонової - вона їздить на майже всі прильоти. Тримаємося.Дякую Збройним Силам України✊🏼🇺🇦
❗Нам написали люди з Херсонської області. Їхні слова не можна залишити без уваги.Багато хто думає, що на Херсонському напрямку фронт заморожений і активних бойових дій немає. Це не так. Там щодня - пекло.Олешки, Гола Пристань та навколишні села. Вже майже місяць там відсутній підвіз продуктів. Дороги заміновані. Люди фактично відрізані. Окупанти своїми пайками з цивільними не діляться.Через постійні бойові дії гинуть цивільні. Частину загиблих неможливо поховати належним чином - їх ховають просто на вулицях. Викопують яму та ставлять табличку з ініціалами.Окремо - про Херсон. Щоденні обстріли, удари по цивільних, сафарі на людей. Місто щодня у вогні. Працює все, що тільки може працювати. Половина міста фактично знищена. Прибережні села - стерті з лиця землі.Ми звикли писати про уражені НПЗ, військові об'єкти та хороші новини. Але війна для Херсонщини - це пекло на землі, де кожен день коштує людських життів. Люди не повинні залишатися невидимими.Не забувайте про це. Пам’ятайте про всіх, хто страждає під гнітом російського терору.
Зараз мало хто памʼятає скандал 2017 року зі скульптурою балерини, яку зробив відомий художник Джеф Кунс в Нью-Йорку і поставив біля Рокфеллер-центру: тоді митці одразу побачили плагіат і забили у всі дзвони. Дійсно, балерина Кунса один в один була як порцеляна української художниці Оксани Жнікруп. Скандал палав у всіх соцмережах і медіа - як в наших, так і в західних. Мені просто цікаво, чому всі зараз мовчать про переможця памʼятника Лесі Українки в Одесі? - Це наявний плагіат з робіт радянської скульпторки Галини Кальченко - навіть поза та ж сама, тільки шалик покорьожило)) - Тільки не кажіть мені, що організатори конкурсу і 12 поважних членів «компетентного» журі абсолютно не знайомі з історією мистецтва і навіть не здогадувалися про скульптури Кальченко.Я впевнена, що всім цим 12 «апостолам» просто треба зробити все українське в Одесі навмисно смішним або огидним. Як лавочки в парку Шевченка. Ну, ставлю картинки. Як там пишуть в дитячих головоломках: знайдіть десять відмінностей)))
Я дистанціювалася від обговорень про памʼятник Лесі в Одесі майже навмисно тому що організатори конкурсу так натхненно ставили картинки ШІ - як вони бачать ту скульптуру, що мене нудило і я просто швидко ховала від себе ці пости. Але побачив всіх «переможців», я зрозуміла - як ми знов все проїбали, вибачте. І справа не в тому, що більшість затуркані війною і їм хочеться чогось попсовенького і красивенького. А в тому, що совок в головах настільки укорінений, що сорока років війни нам буде недостатньо, щоб змінитися. Знаєте, ЙР дуже розраховуює, що в будь-якому випадку вони повернуться в Одесу - знов вести свої бізнеси, утримувати готелі і борделі, займатися перевозками, мутити схеми в портах і на митницях, будувати хмарочоси. Тому їм треба тут свої маркери - от той пушкін в деревʼяному макінтоші на бульварі, от та олександрівська колона на честь їхнього царя-освободителя, - все це, щоб продовжувати срати в голови українцям і знов з нас стригти бабло.Тому всі ці радянські Лесі - це не перемога. А наша системна поразка. На жаль. Я ще тут подивилася склад комісії, яка це приймала - ну все зрозуміло. Коли люди 12 років тому проводили час на антимайданах та досі продовжують сидіти у владі і вирішувати - що і як нам, українцям, ставити на вулицях - ну ок, болото так болото.Замість того, щоб в тому парку на третій станції Фонтану зробити сучасний пам’ятник, по якому би могли лазити діти і хотіти читати книжки Лесі, знову буде радянська баба.Навіть поп-артівська скульптура сучасної дівчинки, яка читає книжку - хай це буде «Лісова пісня» - як це робила Нікі де Сен-Фалль - була би куди краще і зрозуміліше. Я не буду судитися за хуйово проведений конкурс, в мене на це не вистачить здоров’я. Але допоможу тій громадській організації, яка зможе знайти сили і оскаржить конкурс і весь цей непотріб, який стався з цим памʼятником.Ну а для вас символічне фото: 1993 рік, Вірменія, співачка і відома світова діва Шер на поваленому леніні. Краса! ❤️
- Так опалення нема.- Та ні, вже включили, вже тепло.Такими словами сьогодні мене зустріли дівчата, які працюють в бібліотеці в центрі Одеси, в самому серці - Троїцька ріг Преображенської, модерновий будинок Блюмберга з баштою нагорі, побудований у 1910-му архітектором Адольфом Мінкусом. Тут, в бібліотеці імені українського мрійника і державника Михайла Грушевського я щосуботи намагаюсь розповідати за сучасне українське мистецтво за останні 125 років його існування, іноді забігаємо й далі по століттях. Кожен раз я розпочинаю лекцію зі слів подяки нашим Збройним Силам України. Тут зранку було нагородження батьків загиблих українських героїв, загиблих в сучасній війні, а потім моя лекція, яка все одно виходить до того, як росіяни нас всі часи гнобили і як нам все одно є, що знати і чим пишатися. Не дивлячись на постійні російські атаки ракетами і шахедами, не дивлячись на запеклу війну, на відсутність світла, тепла і води, ми маємо вижити і перемогти, просто для того, щоб помститися цим нелюдям і розповісти наступним поколінням, що не треба чекати добра, правди і справедливості від болотяних сусідів. Знати своє, досліджувати, вивчати, і з кожним кроком, з кожним днем бути від них якомога далі - ментально, фізично, прагматично і впевнено.Ми переможемо цих довбаних чортів помстимося назавжди. ми поставимо крапку в цій імперській історії. Тому що минулі покоління українців того варті.
Про Соборність. Ми знаємо, що цей день зʼєднання українських земель, акт Злуки між УНР і ЗУНР у 1919-му, ну й перше оголошення незалежності - 22 січня 1918. Це ж треба було дочекатися росіян під Києвом, зрозуміти, що вони все відбирають - від зерна і борошна до коней, золота і одягу, щоб нарешті погодитись бути незалежними, уявляєте рівень зросійщення понад 100 років тому? - Не після лютневої революції оголосили незалежність, не після жовтневого перевороту, а вже коли ворог обстрілював Київ з гармат. Історично ми дуже терплячі.Але зараз про сучасну Соборність, вона важливіше. Неважливо, де ти народився - на сході чи на заході, неважливо, хто в тебе в анамнезі з предків, але якщо ти відчуваєш себе українцем, не просто зі задоволенням одягаєш вишиванку, а робиш Україну найкраще, ніколи не повернешся в совецьке минуле, ти - українець за духом і зі шаною до наших сучасних героїв, ти просто робиш, щоб Україна була - це твоя Соборність. Наше минуле часто дуже несправедливе, страшне і контраверсійне. Наша сучасність - це наша античність, час героїв і геніїв - попри геноцид, це наше виживання. Зараз ми робимо наше українське майбутнє, воно від нас залежить.Дякую Збройним Силам України за можливість святкувати нашу Соборність. Обіймаю міцно.
TGLIST.COM.UA
2024-07-14