Балаба online. Україна. Війна. Перемога🇺🇦

Одесочка - це такий яскравий маркер міжсобойчику. От що заважало новопризначеному голові міської військової адміністрації тихесенько вночі прибрати всі маркери «русского мира» з міста? - красиво і зі смаком? - аж нічого. Але ні. Міжсобойчик - він такий міжсобойчик. Коли хочеться дупу розкласти на два базари, і зробити красиво «і нашим, і вашим»: і русский мир оставить, і марш вишиванок провести 🙈І тут позавчора хтось розбив табличку «святому царю Александру ІІ Освободителю», яку в 2012 році оновив на колоні в парку Шевченка папа Льоші Гончаренко - тоді мер Олексій Костусєв, який вам передає привіт з міста Ріга в Латвії, куди він втік. Ну готували вони місто під росію, готували, тільки чомусь не туди біжали.Боже, що почалося в соцмережах пгт_одессочки! Тьотькі і дядькі з закритими акаунтами або «одна картинка і вітання з днем народження» кричать як навіжені «оставьте нам наши памʼятники» - іноді навіть українською.Рівень ненависті зашкалює. Я розумію, що Служба Божа зараз все більше дрони запускає і газові вишки орчатні підриває, але давно пора взяти за горло тих власників ботоферм, бо буде в нас горе - ці дядькі с тьотьками з пустими аватарами під виглядом демократії роблять дуже погану справу. А вам фото 2023 року: тоді ще табличок не зривали, а красиво заливали рожевою фарбочкою. Перформанс. Справжні митці. Лю ❤️

росія повертається на Венеційську бієнале — вперше за чотири роки великої війни. Ще з проєктом “The Tree is Rooted in the Sky” - "Дерево вкорінене в небі". Тобто тут вони будуть продовжувати вбивати людей, руйнувати і грабувати, а там - показувати "великую русскую культуру", і європейці це "схавають".Ну що, панове українські журналісти, можете й далі не писати про українську культуру і не знімати, "бо в нас війна". Тоді точно до нас повернеться російський театр, російські гельмани, російські концерти.Три телеканали були в нас в Музеї війни на відкриття нашої виставки "ХЕРСОН: НЕ/вкрадене", всього три. І декілька сайтів. Бо культура ж по остаточному принципу. Гучні імена митців? Пограбовані музеї? Красива історія з рефлексією на викрадені роботи? - Ні, не цікаво. Це ж не "кишки-кров-розпідорасіло", таке не клікабельно, "таке дивитися не будуть".На тому й росія й заходить на Венеційську бієнале - українська культура не цікава самім українцям.Фото Олексія Белюсенко з відкриття виставки НЕ/вкрадене.

Тиждень тому Штати насварили Україну за удари по Новоросійському порту: начебто це зачепило інвестиції США в спільний казахстанський бізнес, який постачав нафту через цей російський порт. Там два термінали: один суто російський - Шесхаріс (яка російська назва, так й тхне лаптями і образАми)) і умовний - Казахстана. Так от козаки сьогодні вночі розбили той Шесхаріс вщент, досі палає. Бізнес там у вас? - А в нас війна 12 років, панове. Бруднодупі так відбивалися своїми ПеВеО, що розбили житлові будинки і повалили будівельний кран))В нас найкраща Армія в світі - і навіть не тому, що прем'єр-міністр Великої Британії просить зараз допомогти українських військових навчити збивати іранські дрони над арабськими країнами. А тому що такого досвідченого і крутого війська нема в жодній країні НАТО, та й Китай і його посіпаки також можуть нервово покурити в сторонці. Зруйнувати і знищити Україну можна тільки з середини - це було багато разів в нашій історії. Допомагаємо козакам, не сваримося і саджаємо квіточки. Весна на дворі. Обіймаю.

Мої друзі знають, що Балаба - це завжди щось позитивне. На початку повномасштабки дзвінок мені зранку це було як Good Morning, Vietnam: порція гарного настрою з перцем і жартом. Сьогодні на Привозі. Після довгої блекаутної перерви купляю сулугуні у знайомого картвела. Левані з родини біженців, з Абхазії, дитиною памʼятає ще ту війну 1992-93-го і твердо знає, що її влаштувала ЙР - тільки русским вигідні всі війни на уламках імперії. Його мама робить найсмачніший сулугуні в Одесі: просто білий майже не солоний, зі спеціями, з зеленню, копчений. Ще іноді буває імеретинський, також люблю навіть не в хачапурі) Коротше, купляю сир. Левані сумно каже: «Як воно?» - я розповідаю про виставку, про Херсон, про Київ, про кльових людей навколо, і на завершення кажу: «Чули, як Штати з Ізраїлем вдарили по Ірану? От по р..sni також так буде, вони з аятоллами союзнички, всі їхні шахеди - все одно звʼязок з Іраном, вони через Каспій собі шлях проклали, тільки не шовковий, а збройний, тварюки. Нічого, закінчиться їхній час і дуже швидко закінчиться».Левані посміхається. Він знає, що я мрійниця. Я йому обіцяла після звільнення Херсону повернення до нашого українського Криму. Але все одно приємно.В Одесі сонячно. Завтра весна. Дякую Збройним Силам України ✊🏼🇺🇦

Після перемоги напишу все, що знаю, бажано - сидячи на березі Чорного моря десь у моєму улюбленому українському місті Місхор, наприклад. А поки що пару днів тому мій друг, який технік-електрик з обслуговування f-16, написав: "Треба троси. Нас сильно потріпало минулого обстрілу, терміново. Три ми зкинулися і купили, є на четвертий?" - Добре, що в мене є волонтерська картка і я полізла, перекинула грошенят з PayPal і проплатила. Коти сьогодні отримали троси і довольні.Такі скромні волонтерські картки-банки іноді працюють швидше, ніж всі зампотилу і міноборони. Так що 100-200-500 грн, які ви кидаєте на банку-картку, йдуть на нашу перемогу.І ще. Коли останній обстріл в Києві я впевнено проспала після важкого монтажу виставки, то просиналася тільки на звук наших літачків, які збивали ненависні російські ракети і шахеди. Знайте, що ось ці самі хлопці збирають на виліт f-16. Дякуємо безмежно.Картку-банку кину в коментарі. Ви допомагаєте на два напрямки - тим, що зараз боронять Констаху і авіаторам. Дякую!🇺🇦

У Віктора Франкла, якого я читала як раз в лютому 2022-го, бо мені не вистачало опори під ногами, є такий момент: щоб вижити в концтаборі, треба було розраховувати свої сили на маленькі відрізки часу. Ті, хто прагнув звільнення на різдво, після надій, що не збулися, хворіли і помирали. Франкл пише, що кожен вечір в таборі коли лягав спати, то уявляв собі щось хороше: свою родину, до якої він прагнув повернутися, найкращі моменти життя, мирного життя, не війну. Це тримало його на плаву.Напевно, мій відхід в дослідження мистецтва, а я за ці роки закінчила магістратуру з мистецтвознавства, - це також спосіб вижити і протриматися. Однієї емпатії, як це було з часів Майдану, якось не вистачило. Важливий момент: чим більше я досліджую сучасне українське мистецтво за умовні 130 років існування, тим більше розумію: як же ми всі жахливо зросійщені і як "период соцреализма" погано вплинув на наш світогляд і наше сьогодення.НЕ/вкрадене. Штудії та омажі - один з проєктів, який я придумала, запропонувала Матвію Вайсбергу і його друзям, і він успішно запрацював: в нас вже друга виставка Україною. Перша була у Львові у листопаді-грудні 2025-го, зараз нас прийняв Музей війни в Києві, за що дякуємо Юрію Савчуку і Розі Тапановій.Дякую всім митцям, хто доєднався до #херсонневкрадене, дякую моїм друзям Олександру Животкову, Олексію Баулі і всім-всім, хто підійшов на відкритті і запропонував доєднатися до проєкту. Ви неймовірні, люди.Не дивлячись на страшні обстріли майже кожну ніч, наша Перемога🇺🇦 складається з маленьких цеглинок нашої жаги до життя, і, сподіваюсь, "НЕ/вкрадене" — це такий великий камінчик. Дякую Збройним Силам України.На фото - інсталяція Оксани Цюпи Вона стоїть при вході в Музей війни. Напишу про неї окремо: це глибока річ з багатьма сенсами. Взагалі майже не робила цей раз фото, бо спочатку монтажу виставки все було не схоже на виставку, а потім завдяки Олексію Белюсенко встало на свої місця. Приходьте в музей. Дякую.

Рефлексія на вчорашній обстріл Одеси: це було на фоні закінчення монтажу нашої виставки про Херсон в Києві в Музеї війни.Це то, чого я боюся більше всього: що бруднодупі методично перетворять центр Одеси в руїни. Тому що всі їхні розказки про «русский город», «жемчужину у моря» і «южную пальмиру» - це суцільна брехня. Яка в дупу «южная пальмира», коли саму Пальміру в Сирії зруйнували росіяни ще десять років тому - і їх зовсім не зупинило, що місто знаходиться під захистом ЮНЕСКО і що це світовий памʼятник архітектури і світової спадщини. Їм плювати: самі не жили нормально і іншим не дадуть.Це колишня 68 школа на колишній Карла Маркса чи Катеринінській, зараз це Європейська вулиця. Зараз тут був віджатий підрахуєм ківаловим «юридичний ліцей» - перший етап його «освітньої» імперії. Не хвилюйтеся, він вміє доїти державу - і, на відміну від багатьох зруйнованих одеських будинків, тут швидко все відремонтують. Але осадочок залишається.Сьогодні пережила обстріл Києва. Дякую Збройним Силам України.

"Ти шо з Херсона?" - якось запитали мене, чому ми займаємося проєктом підтримки Херсонський Художній Музей. Ні, я не з Херсона, я з півдня України. Так вийшло, що я була декілька разів в Херсоні, багато - проїздом, а так - ходили під вітрилами Дніпром: в Олешках друг, який колись приїхав з Харкова в Одесу так й не став одеситом, купив будиночок і будував там найправильнішу швидку яхту в світі - легку і комфортну, сам вирізав і клеїв шпангоути зі старої сухої акації, тому що її не жеруть деревоточці. І ось ми їздили до нього, а потім поверталися в Одесу вже по річці, заходили в Херсон, я "робила базар" - там були найсмачніші в світі помідори і всі-всі овочі-фрукти. І взагалі місто були таким теплим, таким затишним і красивим, як сон в дитинстві у бабусі серед вишитих подушок. Було ще декілька поїздок по роботі, але ніколи до повномасштабного вторгнення я так і не побувала у художньому музеї, хоча завжди роблю це в кожному новому місті. Все думала: наступного разу. І не сталося. Росіяни окупували Херсон, пограбували музеї, і досі кожен день руйнують місто і вбивають людей. Більше всього в світі я хочу, щоб бруднодупі відчипилися від нас назавжди. Щоб залишили окуповані українські території, щоб давали драпака і більше ніколи сюди не лізли. Щоб Херсон повернувся до нормального життя, відновив своє зруйноване, щоб запрацювали музеї, театри, щоб знов можна було гуляти набережною Дніпра і ходити під вітрилами на Конку.Тому ми разом з Матвієм Вайсбергом, Розою Тапановою, Олексієм Баула і українськими митцями, разом з Херсонським музеєм робимо наш проєкт НЕ/вкрадене. Штудії та омажі - щоб всі дізналися, що було в пограбованому музеї. Для того, щоб підтримати Херсон і херсонців, не тільки у звільненому місті під обстрілами, а дати зрозуміти тим, хто находиться у тимчасовій окупації на лівому березі: ми про вас не забули. Ми прагнемо визволення, ми допомагаємо Збройним Силам України, ми робимо все, щоб була Перемога.Приходьте на виставку в суботу 21 лютого в Києві в Музей війни о 15.00 на наше відкриття. Запрошуємо всіх - особливо херсонську громаду у столиці і кримчан, бо Херсон - це ворота до Криму, а 26 лютого ми відзначаємо День спротиву окупації півострова. Проєктом «НЕ/ВКРАДЕНЕ» ми зшиваємо Україну, повертаючи сенс: ми єдині, не дивлячись на окуповані території, ми разом у своєму прагненні перемоги України і повернення своїх територій і культурних цінностей.https://www.facebook.com/events/1576943413548387Дякую всім митцям, які доєдналися до проєкту. Обіймаю. До зустрічі.

Від обстрілів ночі перетворилися в кашу - у всіх сенсах: всі наслідки кожної доби змішалися в купу - куди і як прилетіло, скільки поранено, хто загинув. Все це доповнюється купою битого бетону, скла і розтрощеного всім відомого одеського черепашника. Того самого вапняка, з-за якого під містом катакомби, з якого будували стару Одесу: жовтого, щільного і одночасно крихкого, особливо, якщо намокне,з ракушками. Зараз подумала: з нашою перемогою треба створити фірмовий торт, схожий на наш одеський камінь, і назвати «Одеський черепашник». Жовтий такий. Символ нашої перемоги, тому що у ЙР навіть нема слова «черепашник».Наш Оперний також побудований з черепашнику, як ввесь історичний центр, Молдованка, Пересип… Так що якщо ви якось прокинетеся і в новинах побачите велику гору черепашника, не дивуйтеся, що російські шахеди дісталися до якогось старого палацу в центрі Одеси 🙈 не дай боженька і ЗСУ.Сьогоднішнє фото Олени Соломонової - вона їздить на майже всі прильоти. Тримаємося.Дякую Збройним Силам України✊🏼🇺🇦

❗Нам написали люди з Херсонської області. Їхні слова не можна залишити без уваги.Багато хто думає, що на Херсонському напрямку фронт заморожений і активних бойових дій немає. Це не так. Там щодня - пекло.Олешки, Гола Пристань та навколишні села. Вже майже місяць там відсутній підвіз продуктів. Дороги заміновані. Люди фактично відрізані. Окупанти своїми пайками з цивільними не діляться.Через постійні бойові дії гинуть цивільні. Частину загиблих неможливо поховати належним чином - їх ховають просто на вулицях. Викопують яму та ставлять табличку з ініціалами.Окремо - про Херсон. Щоденні обстріли, удари по цивільних, сафарі на людей. Місто щодня у вогні. Працює все, що тільки може працювати. Половина міста фактично знищена. Прибережні села - стерті з лиця землі.Ми звикли писати про уражені НПЗ, військові об'єкти та хороші новини. Але війна для Херсонщини - це пекло на землі, де кожен день коштує людських життів. Люди не повинні залишатися невидимими.Не забувайте про це. Пам’ятайте про всіх, хто страждає під гнітом російського терору.