Коли Трамп прийшов у Білий дім і почав нести ахінею про Мексику, Гренландію, Панамський канал, наїхав на Канаду і т.д., - я зрозуміла, що я не вивезу ще й слідкувати всім цим. І перестала подробно читати такі новини. Відрізала. Залишила собі маневр для психологічного відпочинку. Раніше в мене ранок починався з Bloomberg та ще пари-трійки західних сайтів, а зараз я читаю тільки пару «білих», тобто не анонімних тг-каналів, яким довіряю. Все. Телевізор я не дивлюсь років пʼятнадцять, що таке «марафон» я не знаю. Коли треба, можу на ютубе знайти собі те, що хочу. А хочу я, в силу свого навчання, лекції зі світових музеїв, репортажі про реставрацію картин, історію мистецтва та про художників. Це мене рятує краще всіляких транквілізаторів. Як бонус - кіно, на яке раніше не було часу. Ну, наприклад, American Beauty 1999 року. Буквально вчора дивилася. Епізод з нацистською тарілочкою - прям топ натяк на наші з вами обставини, на Трампа з Маском, АфД у Німеччині та їбанутого хуйла, хай у нього пірʼя в роті поросте та задушить в кінці-кінців. Так що мій лайфхак всім, хто в розпачі від новин: бережіть себе, фільтруйте інформацію, дивитеся на дії, а не на тисячі слів. Найважливіші дії в нас всіх на фронті. Дії тих, хто нас захищає і вже 11 років не здав ворогу. І ще. Сьогодні вранці стали кидати запити на дружбу у фб. Завжди дивлюсь акаунт та що пише той, хто проситься у френди. Бачу: боти. Акаунти закриті або нові і репости кожну хвилину. І 14 спільних друзів вже. Полізлі тварюки. Не приймайте незнайомих в друзі, зараз ЙР буде робити купу провокацій в соцмережах. Тримайте інформаційну гігієну та думайте про свою безпеку, будь ласка.Від нашого з вами психічного стану залежить наше майбутнє та життя України. Бережіть себе. Обіймаю.
Давайте про вчерашнее заявление Келлога о необходимости выборов в Украине, а то и его умудрились неправильно понять.Это заявление появилось только потому, что Путин в качестве аргумента, почему он хочет говорить с Трампом, и не хочет с Зеленским, постоянно бубнит, что Зеленский нелегитимен и вести переговоры с ним нельзя.То есть тупо задрачиват, как он любит делать.Последнее время на эти задрочки никто внимания не обращал, а теперь их записали на листике и предъявляют Украине.Если выборы не состоятся, Путин продолжит козырять этим аргументом. Если же каким-то чудом удастся сломать Украину и заставить провести выборы - переговоры между Путиным и избранным президентом перенесутся в далекое будущее, а пока можно будет пытаться делить с Трампом "сферы влияния".✔️Дополнительный бонус для Путина, если выборы состоятся - можно попробовать привести к власти какого-то "миролюбивого" пидра, чтобы потом Путин вел "переговоры" со своей куклой.В такую вероятность я слабо верю, но, глядя на румынские выборы, ничего отметать не хочется.✔️Еще один бонус - неминуемый срач, который морально еще больше надорвет страну изнутри.✔️Ну и почти наверняка на время проведения выборов будет объявлено прекращение огня. И пока украинцы будут заниматься выдиранием друг у друга последних волос, российская армия сможет перевести дух и подготовиться к новому этапу войны, который неминуемо будет, если результаты переговоров Путина не удовлетворят.Итого. Тема выборов нужна Путину для ослабления Украины. Нам же нужны выборы только после установления прочного мира.
В Одесі затримали двох дівчат, які підпалювали автівки, та чотирьох чоловіків, які не тільки підпалювали, але й ще підривали людей. Я в таких випадках кажу: треба відстежити, звідки та як їм зайшли гроші. Від кого. Дивитися весь ланцюжок. Люди, які давали гроші на одеський антимайдан досі не затримані. Недорогі росіяни зараз дуже "вкладають" гроші у все, що може зруйнувати Україну зсередини, та виправити своє покошене обличчя у світі. Війна показала, що русский балет якось в Іран не відвезеш та й в КНДР його ніхто не чекає. "Русских художників" майже не приймають західні галереї. "Великая русская література" не має попиту у Китаї, Ірані, та Північній Кореї. Ну не втюхаєш.Тому вони вкладають в кіно, не світять, дійсно - яким чином. Бо санкції-санкції. Але чомусь впевнена, що фільм "Анора", який зняв американець Шон Бейкер, зроблений на російські гроші. Дивлюсь як його піарять у світі та хто його піарить - прям воно. І всі роблять вигляд, що ні-ні, росії там нема. І на Оскар протягнули. І на Сезар. Тьфу.В 2023-му пустили кіно про Ізраїль у 1930-ті та "страшних сіоністських бойовиків", зокрема Аврама Штерна, з російською акторкою в головній ролі. Яка там, не виїхала, сидить грає на радість путіну та зетникам. Але кіно прокрутили. На фестивалі пустили. Мерзотний такий фільм про "ми за все хороше проти всього поганого". Стопудово за російські гроші. Але не перевіриш.Світ хаває. Огидно. Так, вони ще не купляють четвертину Лувру, щоб виставити "русского художника Репина", не показують "романтизм росії і Германії" в Берліні, як це було у 2018-19-х роках. Але через кіно вже лізуть. Треба бити. І не тільки по руках.
Не лайкайте. Я взагалі пишу непопулярні речі. Іноді навіть для себе. Іноді щоб заміряти температуру навколо. Я вважаю, що найкращими гарантіями безпеки для України буде не НАТО чи черговий Будапештський меморандум, який можна назвати як завгодно, прикриваючи його сутність "ніхто не допоможе".Найкраща гарантія - це ми з вами. Чоловіки зі зброєю, які живуть в кожній квартирі, в кожному будинку. Жінки, які вміють не тільки ховатися від бомб, ракет чи шахедів, а надавати першу медичну допомогу та, якщо треба, також вміють володіти зброєю. І всі ці люди - вперто за Україну, а не кажуть, що "все не так однозначно", "я вообще за демократію", "я внє політики", "а мне русские ничего плохого не сделали". І таких людей має стати якмога більше, точно більш ніж половина в Україні. А поки що ні. Перший переляк пройшов. Страшні відосики про ТЦК та пропаганда шарія, йому подібних та своїх корисних ідіотів робить свою чорну справу. "Я буду воювати, коли вони прийдуть в мій дім" - ну ок. Чекайте.Хлопці, які зараз тримають Покровськ, Торецьк, Вовчанськ та інші гарячі точки України - не вічні та не залізні. І поки ви шукаєте винних у керівництві, кидаєтесь какашками один в одного, ховаєтеся від ТЦК та готові заплатити будь-які гроші, щоб не піти захищати Україну, чекаєте, що "вирішить Трамп", чи будуть перемовини та чергові "мінські угоди", вороги повзуть нашою землею.Вчора я попросила свого друга-військового на нулі назвати мені швидкий рецепт поламати війну. Він сказав: ми маємо кожний змінити себе. Зрозуміти, що в таких умовах нічого швидкого не буде і поки рф є, вони все одно будуть сюди лізти. І навряд Львів вони віддадуть полякам, а Ужгород - мадярам. Брешуть. Вони хочуть себе все. Ну, й пів Європи, звісно, у додаток. На десерт.Не лайкайте. Міняйтеся.
Людська пам'ять дуже не довговічна. Людям постійно треба нагадувати прості речі, які вони позабували. Ми тут нещодавно виявили, що одесити, наприклад, зовсім не пам'ятають, що міська та обласна влада зникла вщент в перші шість днів з початку повномасштабного вторгнення - як раз під загрозою висадки російського десанту з моря. В місті були тільки ЗСУ, які тримали місто та область, та волонтери, які на прохання наших військових почали збирати пісок та будувати укріплення. Мер з тодішнім головою ОДА Гриневецьким настільки ох....ли і не змогли вибрати сторону перші дні великої війни, що сиділи собі тихо та не висовувалися.Люди про це тупо забули. Уявляєте? - А це було нещодавно. От-от. Три роки не пройшло. Зате на виборах ці покидьки будуть себе позиціювати як "перші захисники Одесочки".Людям завжди треба нагадувати. День пам'яті жертв Голокосту 27 січня - як раз про подібні нагадування. Квіточки до пам'ятників - ок, але мало. Я давно підписана на польські соцмережі деяких музеїв, зокрема Полін та Аушвіц-музеум. Так от, музей концтабору Аушвіц кожен день розповідає історії своїх в'язнів з фото. Серед них євреї, поляки, чехи, німці, українці, литовці - всі, хто був, німці вели строгий облік і контроль. Майже всі знищені у газових камерах, тих, кому пощастило вижити - одиниці. І це дуже торкає, коли вранці відкриває твіттер - а перед тобою така історія з фото. Дуже організує.Нам треба такі віртуальні музеї у всіх соцмережах: наші захисники "на щиті" у сучасній війні, наші цивільні, закатовані на окупованих територіях, наші загиблі українці. Фото та історія. Такі соціальні медіа мають бути у Музеї Голодомору, у всіх музеях геноцидів, які були на нашій землі. Ми маємо знати своїх загиблих в обличчя. Щоб це ніколи не повторилося. Уроки в школах та пари у вишах - само собою, хоча з цим також великий прокол, бо формалізм та байдужість пострадянської системи псують всі ідеї. Нещодавно виявилося, що хто був хто на Майдані нинішні підлітки й не знають. А всього пройшло 11 років. У школах про це казати "не модно"?В нас великі проблеми з історичною пам'яттю. І проговорювати це на всіляких конференціях чи закритих професійних суспільствах, чекати фінансування, плакати, що "все не так" - гуд, але мало. Треба діяти. Вже зараз. Бо в нас дуже сильні Збройні Сили, але слабка та конверсійна історична пам'ять. Тому досі пушкіни та "великая отечественная" у головах як найбільш сильні наративи. Показую скрін сторінки у твіттері: як виглядає щоденна робота музею Аушвіц. І так у всіх соціальних медіа і на сайті. Я вже не кажу про щоденні екскурсії, уроки у школах, про підтримку держави та сформовану національну пам'ять. Те, чого в нас, українців, нема взагалі, і навіть після Майдану мало розвиватися швидкими темпами. Але ні. І це тільки роз'єднує людей і сприяє російській пропаганді, а зараз її буде ще більше - шарії, страна.юа та абрістовичи ніяк не заспокояться, а держава у вигляді мінкульту та стратегічних комунікацій, як ви бачите, просто не вивозять.
Нещодавно на іспиті по теорії мистецтва відповідала на всі питання правильно і викладач мене запитав: "Чому так швидко?" Я відповіла: "Тому що люблю Францію". Ну є така слабкість, угу.Я так люблю Францію, що вночі подивилася новий фільм Франсуа Озона. Quand vient l'automne - "З приходом осені". Лірична назва про вбивство, яке всі роблять непомітним. І всі живуть щасливо після нього - дві старі проститутки, та їхні син та онук. І все мило і лагідно. І дві красивих літніх жінки з їхньою ніжною дружбою. І онук Люка однієї. І син другої, який повернувся з в'язниці. І Людівін Саньє, яка грає нервову жінку, яку вбивають. Взагалі Озон вміє знімати і милуватися дорослими жінками. Але мі-мі-мі нестерпне. Постійно думаєш, що зараз світ теж саме зробить з Україною: "закінчить війну" і не помітить. Ну зробить вигляд - ну ок, здайтеся же, росія сильніше. Всім все підходить, ми так мило і лагідно тут живемо без вашої війни. Це те, що добиваються зараз росіяни. "Додавить xxxlv" та знов возить Заходу світ балет, свою оперу, свого пушкіна, своїх блядей та "загадочную русскую душу".Але ні, ми не здамося. Тому просування своєї культури так потрібно. І внутрішня культурна дискусія. І дискусія на загал. І скандали "Малевич - українець". І Кандинський наш, і Екстер, і Соня Делоне. До крові з очей росіян. І наші картини в західних музеях та всіх інституціях. І просування українських митців. І мітинги с культурними акціями на всіх центральних площах європейських столиць. І від кожного з нас залежить, щоб з нас не зробили жертву, не менше, ніж навесні 2022 року. Ваша україноцентрична українка Балаба.
Дитиною до переїзду в Одесу ми жили в гарнізоні у Східній Німеччині, в радянському гарнізоні. Правда, нам пощастило - це була не советська панелька, а старий німецький двоповерховий будинок, за ним сад, потім ліс, а знизу - залізничні колії, маленький вокзал, гаштет та німецькі маленькі будиночки. Радянський гарнізон був через великий міст над цими коліями, а моя школа, в якій я встигла провчитися трохи більше, ніж половина першого класу, взагалі в іншому місті. Я сама ходила через міст на автобус, який нас довозив до цієї "столиці" "групи советських військ". В нашому містечку було три частини - артилеристи, зв'язківці та радіоконтроль. І хоча, з того часу пройшло багато років, я легко проведу там екскурсію, бо дитяча пам'ять найбільш міцна.Так от. В нас була комуна. Нормальна така звичайна комунальна квартира. Дві кімнати зі старими печами наші, коридор літерою Г, по дорозі вхід у дві кімнати сусідів ліворуч, праворуч - туалет та ванна кімната окремо, та велика світла кухня з дерев'яною підлогою, електричними плитами та великими світлими вікнами в сад за будинком. На кухні звичайно хазяйнувала сусідка тьотя Таня. Вона була висока, худорлява, з темним волоссям та гучним голосом. Зранку вона кричала на свого чоловіка, відправляла його на службу, потім кричала на сина Дімку та ставила його в кут вже у своїй кімнаті. Коли хтось їй робив зауваження, що вона кричить, вона казала, що так розмовляє. І все. Баста. Сперечатися було марно.Я знала, що треба перечекати, коли вона прокричиться та кудись звалить. І тоді можна виходити на кухню, до мами, снідати та йти гуляти. Бо тьотю Таню я не те що побоювалася, просто не хотіла з нею зв'язуватися. До речі, мене в кут ніхто не ставив. Я до чого це написала. Все, що зараз кричить Трамп - байдуже. Треба перечекати. І дивитися тільки на те, що він робить. Бо він так "розмовляє" - тупим тролінгом, шантажем, залякуваннями, перекручуванням фактів та цифр. Тобто можна, звісно, шаленіти від всього цього крику, коментувати та писати про це 100500 емоційних новин та коментарів.А можна не реагувати на крики, економити сили та видавати наше "фе" або "гуд" вже на дії. А в нашій з вами реальності це куди корисніше. Головне: не дати їм з хуйлом домовлятися за Україну без України. Обіймаю.
Соборність України особисто для мене - не пустий звук. Мій тато з Донбасу, з міста, яке окуповане російськими військами з 2014-го. Мама - з Криму, народилася у місті Мала Виска - це майже центр України. Вони зустрілися в Рівному. Тато служив, мама навчалася там і працювала. Одружилися, народилася я. В мої вісім років ми переїхали до Одеси, я «понаехавшая» тут в першому коліні. Місцева бидлота досі мені пише в особистих: «пиздуй в свое Ровно». Ага, зараз, шнурки попрасую.Для мене абсолютно рідні Київ, Маріуполь, весь Крим. Я люблю Херсон, люблю Чернігів, люблю Луганщину - дивовижна земля. Вся Україна - мій рідний дім. Мені боляче її бачити пошматованою. Фізично боляче.Соборність для мене не пустий звук. Це про мене - це мене зібрали з різних шматочків та зробили такою. Це не про козаків з шаблями чи вояків УНР та інші картинки, які малюють в цей день. Це про наших хлопців та дівчат, які зараз нас вперто захищають, не дивлячись ні на що. В про наших людей на окупованих територіях, які чекають наших захисників. Зі Святом. Хай Україна воззʼєднається та буде щасливою. Обіймаю.
Напевно, я б також зараз реготала над зігою Маска та капелюхом Меланії, якби не цікавилися історією та от прям зараз не слухала книгу дослідника нацизму Ніколаса Старгардта "Мобілізована нація" про німців, які писали листи друг другу під час Другої світової війни. Як раз вересень 1939 року. Чоловік пише дружині, як розстрілює жінку з трьома діточками, одного вона несе на руках та покладає їх обличчям вниз в ту страшну яму. Як спалюють заживо польську жінку за те, що вона чинила спротив. Буденно так звичайні "хороші німці", яким треба дотиснути євреїв та поляків, "щоб не залишати війну нашим дітям". Як німецька дівчина пише коханому на польському фронті, що все по талонах - від кави до одягу, але "ти все одно бийся там за нашу Дойче убер аллес". 1939 рік, угу. Як килимові бомбардування німецьких міст з лютого 1942-го не припинили нацизм. Як разом з євреями цинічно знищували тих же свідків Єгови, які відмовлялися присягати гітлеру та йти на війну. Чому ми досі не привезли того Маска та не ткнули мордякою в ті розстрільні ями в Ізюмі? Чому не показали на власні очі американських конгресменів руйнування Харкова, Херсона, Сум та інших наших українських міст, де є доступ і можна проїхати. Я не кажу Покровськ чи Торецьк - я розумію, що вони обісруться навіть якщо їм показати зруйновану станцію метро Лук'янівська в Києві.Все ще можна виправити. Не чекати. Працювати над тим, щоб світ знав більше про нашу війну.Це картина Марка Шагала White Crucifixion 1938 року. Художники відчувають майбутнє.
Політтехнологам не треба розумна публіка, яка вміє робити фактчекінг та спроможна створити інститут репутації в Україні. Багато кому треба тупе бидло, щоб дивилося тіктоки, реготало та вірило в теорії змов. Але ні, любі друзі. Громадяни тим і відрізняються від електорального бидла, що вміють думати та відрізняти обрізані вкиди від фактів. Дивіться, що читаємо та який хейт підтримуємо, ок? Дякую журналістці Катерині Городничій за фактчекінг з обрізаним інтерв’ю з Віталієм Портниковим. Окремий привіт падальщику політтехнологу Гайдаю: вам жерти нема чого, що ви кричите про вибори майже всю повномасштабну війну.«Перша згадка цитати Віталія з'являється в закритій групі в телеграмі. Її постить користувач «⚓️ Одесская Книжка». Далі пост з'являється в телеграм-каналі «На самом деле в Днепре». Потім відео «занесли» в чат обговорення на каналі у Михайла Чаплиги. Теж в телеграмі.Наступним це постить телеграм-канал «Черный список Одесса». І вже ввечері того ж дня, 14 січня, на ютуб-каналі ProUA (між рядків читаємо політтехнолог Сергій Гайдай) вже посилаються на те, що начебто Портников називає депутатів аристократами.Після цього обрізане відео штормом розносять російські ресурси, Соловйов, а далі вже і наші».Посилання на все з відео та його обрізанням ось тут. Не будьте електоральним бидлом. Будьте громадянами. І тоді брудні політтехнологи не зможуть вам срати у мізки.
TGLIST.COM.UA
2024-07-14