Дитиною до переїзду в Одесу ми жили в гарнізоні у Східній Німеччині, в радянському гарнізоні. Правда, нам пощастило - це була не советська панелька, а старий німецький двоповерховий будинок, за ним сад, потім ліс, а знизу - залізничні колії, маленький вокзал, гаштет та німецькі маленькі будиночки. Радянський гарнізон був через великий міст над цими коліями, а моя школа, в якій я встигла провчитися трохи більше, ніж половина першого класу, взагалі в іншому місті. Я сама ходила через міст на автобус, який нас довозив до цієї "столиці" "групи советських військ". В нашому містечку було три частини - артилеристи, зв'язківці та радіоконтроль. І хоча, з того часу пройшло багато років, я легко проведу там екскурсію, бо дитяча пам'ять найбільш міцна. Так от. В нас була комуна. Нормальна така звичайна комунальна квартира. Дві кімнати зі старими печами наші, коридор літерою Г, по дорозі вхід у дві кімнати сусідів ліворуч, праворуч - туалет та ванна кімната окремо, та велика світла кухня з дерев'яною підлогою, електричними плитами та великими світлими вікнами в сад за будинком. На кухні звичайно хазяйнувала сусідка тьотя Таня. Вона була висока, худорлява, з темним волоссям та гучним голосом. Зранку вона кричала на свого чоловіка, відправляла його на службу, потім кричала на сина Дімку та ставила його в кут вже у своїй кімнаті. Коли хтось їй робив зауваження, що вона кричить, вона казала, що так розмовляє. І все. Баста. Сперечатися було марно. Я знала, що треба перечекати, коли вона прокричиться та кудись звалить. І тоді можна виходити на кухню, до мами, снідати та йти гуляти. Бо тьотю Таню я не те що побоювалася, просто не хотіла з нею зв'язуватися. До речі, мене в кут ніхто не ставив. Я до чого це написала. Все, що зараз кричить Трамп - байдуже. Треба перечекати. І дивитися тільки на те, що він робить. Бо він так "розмовляє" - тупим тролінгом, шантажем, залякуваннями, перекручуванням фактів та цифр. Тобто можна, звісно, шаленіти від всього цього крику, коментувати та писати про це 100500 емоційних новин та коментарів. А можна не реагувати на крики, економити сили та видавати наше "фе" або "гуд" вже на дії. А в нашій з вами реальності це куди корисніше. Головне: не дати їм з хуйлом домовлятися за Україну без України. Обіймаю.