Back to the Roots

Дійшли руки переглянути програму «Книжкового Арсеналу». Хочеться на ці чотири дні переїхати в павільйон, щоб ходити на все, але обрала для себе таке:28 травня (четвер)18:00 Ми не на острові. Розмова з Нобелівською лауреаткою Ольгою Токарчук.19:30 Сергій Жадан. Нові тексти.29 травня (п’ятниця)15:00 Презентація книжки «Федір Кричевський».16:30 Дискусія «Знайомі незнайомці. Письменники Центральної Європи про те, чим ми можемо бути цікавими одне одному».17:00 Публічне інтервʼю Віцепрем’єр-міністерки з гуманітарної політики – Міністерки культури України Тетяни Бережної.18:30 (цю модеруватиму, тож чекатиму на вас) Зустріч з авторкою книги «Будинок з півнями. Що замовчували в моїй родині». Як культура, пам’ять і краса стають формами спротиву та дозволяють зберігати відчуття життя навіть у найскладніших умовах». 30 травня (субота)11:30 Професійна програмаЯк залучати до читання більше українців? Розмова про результати національного дослідження читання15:30 Презентація книжки «Як читати чужу інтимність. Розмова довкола книжки «Листування Софії Яблонської, Володимира та Розалії Винниченків (1928–1935)».17:00 «Міжнародний вояж Польових досліджень: до 30-ліття першого національного бестселера», Оксана Забужко та Марія Генкін.19:00 Презентація книжки Наталки Ворожбит «Про що ця п’єса?»31 травня (неділя)11:30 Презентація книги про Всеволода Максимовича «Вічна молодість мистця»13:30 Розмова «Де ми зараз як культура: ми перемагаємо чи програємо?» Оксана Забужко, Олексій Тарасов.18:30 «Свобода як шлях». Публічна розмова із Максимом БуткевичемУся програма тут.

Львів! Дивіться, що у вас буде! 😍9 та 10 травня за адресою Джохара Дудаєва, 15, відбудеться третій Art Charity Pop-Up. Тут можна буде купити роботи сучасних українських художників. У Києві минулого разу усе дуже швидко розібрали. 100% коштів від продажу арт-робіт буде передано на підтримку підрозділів ЗСУ, у яких служать друзі-митці учасників виставки.З 13:00 до 21:00 гостей події прийматиме простір виробництва маскувальних сіток Sitka Community, кафе Mitte пригощатиме кавою та десертами, а my Wine — вином. Всі пригощання будуть за донат. Також за донат можна буде придбати чарівні букети від chervonaruta.flowers. Учасники поп-апу: Анастасія Лелюк, Ася Красільнікова, Артур Солецький, Андрій Роїк, Андріана Чуніс, Богдан Кухарський, Богдан Локатир, Богдана Давидюк, Василь Грубляк, Вероніка Чередниченко, Вікторія Романчук, Віталій Кохан, Віталій Кравець, Віталій Протосеня, Влодко Кауфман, Володимир Мамчур, Володимир Семків, Данило Мовчан, Денис Шиманський, Дзвенислава Загайська, Евеліна Тринцолин, Елена Субач, Євген Коршунов, Ігор Канівець, Ігор Ковалевич, Людмила Давиденко, Маргарита Журунова, Маргарита Шерстюк, Марина Талютто, Марія Пляцко, Максим Мазур, Микола Курилюк, Мирослава Бачкур, Михайло Алексеєнко, Наталя Сацик, Ніна Савенко, Ніна Смикалова, Нікіта Кравцов, Нікіта Цой, Оксана Стратійчук, Олександра Вороніна, Олена Мороховська, Олена Турянська, Олеся Драшкаба, Ольга Заремба, Ольга Кузюра, Ольга Сабко, Олексій Абрамов, Олексій Золотар, Петро Сметана, Роксолана Худоба, Роман Зілінко, Руслан Личко, Рустам Жураєв, Саміра Янушкова, Сергій Декалюк, Сергій Сабакарь, Сергій Савченко, Софія Короткевич, Софія Станко, Стас Жалобнюк, Тарас Король, Тарас Ковач, Тарас та Ірина Дзиндри, Христина Кодекс, Юлія Беляєва, Юлія Семків, Юрій Болса, Юрій Дворник, Юрій Коваль, «ЦМОК», Adamina Schneider, Ave Libertatemaveamor, Kinder Album, Maksym Son, PHgm, Sadil.Заздрю вам!

Серж Генсбур стверджував, що він російський єврей. Його батьки-музиканти втекли від погромів та більшовиків з Російської імперії до Франції, де виховували своїх дітей. Та щоденникові записи його батька Йосипа, написані в 1970-х роках, в яких він розповідає про своє життя до еміграції, розкривають більше деталей про походження одного з найвідоміших французьких шансоньє. І так, вони не з російських територій, а українських. Частково ці записи оприлюднило видання Le Monde. Нижче маленький фрагмент. «Ах! Прекрасні, ніжні спогади мого дитинства. Найдавніші — з порту Маріуполя, що на Азовському морі. Зовсім маленьким хлопчиком — у віці шести років — я міг впізнати корабель, що з’являвся далеко на горизонті, прямуючи до нашого порту (...). Таксисти на пристанях часто питали мене:— Гей! Йосипе! Це Марія чи Іван підходить?— Це Марія!Я ніколи не помилявся (...) . Я добре знав особливості «моїх» човнів, так часто бачив, як вони швартувалися переді мною. Ми жили біля порту (мій батько був шкільним учителем, і царські рублі не дуже наповнювали його кишені). Я любив ці грубо вимощені набережні, де проводив довгі, прекрасні дні, граючись обличчям до південного російського моря». Фото з приватного архіву Генсбура, опубліковані Le Monde.Back to the Roots в telegram • instagram • podcast •книга

Думаю, ці спогади Олександрі Екстер було б читати боляче. Але вони вийшли через 6 років після її смерті. Її колишній коханий, італійський футурист Арденго Соффічі, опублікував мемуари, де вперше оприлюднив подробиці їхнього дворічного роману з художницею, коли вона була у шлюбі з адвокатом Миколою Екстером. Перебираючи матеріали, знайшла фрагмент, якого не було у моїй книжці. Ось так починається розділ Соффічі про Олександру, з листа, який він отримав від подруги Єлени д’Еттінген з Парижа: «У нас тут гостює одна моя київська подруга. Колись вона почала симпатизувати Сергію, але наш роззява вважав її потворною і вдав, що нічого не помітив. І тут я подумала про вас... Тільки не обурюйтеся та не ображайтесь на ці слова. Я хочу сказати, що ви краще, ніж він, розумієтеся на жінках і, можливо, не погодитеся з його оцінкою.Майже впевнена, що ви зумієте оцінити той шарм, яким, на мою думку, а ви знаєте, що я на цьому дещо знаюся, - має наша співвітчизниця. Я вже говорила їй про вас і хвалила, як ви того заслуговуєте. На мою думку, небезрезультатно. Тому поспішайте з приїздом. Приїжджайте ж, на вас чекають. Звати її Аїса, вона теж займається живописом». Соффічі справді «оцінив» шарм Аїси, так Олександру називали у Франції. Але вважав, що попри талант, її техніка «невпевнена», та завдяки його порадам якість її робіт значно покращилася… Сьогодні роботи Екстер є у збірках найкращих музеїв світу - від MоMA до Музею Вікторії й Альберта в Лондоні. Її роботи йдуть з молотка за понад мільйон фунтів стерлінгів. І уявіть, ця художниця близько 35 років жила в Києві.

«Коли не було світла взимку, я сиділа і постійно писала ці тексти», — каже мені подруга, колишня головна редакторка Harper’s Bazaar Катя Попова. Ця творча сублімація вилилася у 521 сторінку (!) про моду і стиль, оформлені в онлайн-журнал STYLESENSE. Якби це був друкований примірник, вийшов би фактично том, який Катя створила разом зі стилісткою Мариною Мартинів. Хоча я 5 років працювала в глянці, саме стайлінг дається мені складно. Бачу, коли красиво, сама створити не можу. А тут — не просто журнал, а буквально посібник з трендбуком, відеоуроком, аудіосупроводом та з гіперлінками на конкретні позиції з гайдів.«STYLESENSE народився з наших розмов про те, що мода і одяг — це ніколи не “просто речі”. Це мова, якою ми щодня спілкуємося зі світом. Ми вирішили об’єднати досвід, щоб створити дещо особливе», — розповідають про свій проєкт дівчата. Сподіваюся, дівчата продовжуватимуть, і робитимуть випуски щосезонно. А якщо у вас теж немає часу слідкувати за модою і трендами, то це точно створено для вас. Лишаю лінк на STYLESENSE тут.

Ми мали записувати її інтервʼю на початку лютого минулого року. Але за тиждень до зйомки вона подзвонила та сказала, що її забирає швидка, їй дуже шкода, але інтервʼю треба відмінити. І поклала слухавку. Це мала б бути перша велика розмова Клод Бессі про Сержа Лифаря для української аудиторії. Вона б стала частиною нашого документального фільму про балетмейстера, який народився в Києві та став зіркою французького балету. А також був учителем та другом Клод. Балерині було 92 роки, коли ми планували зустрітися. Вона попросила надіслати запитання листом та відправити їх поштою. А коли лист дійшов, запросила до себе додому. Клод Бессі мала показати нам фото та відео з Лифарем з особистого архіву. А також ту саму каблучку Chanel, яку він подарував їй, отримавши такий дарунок колись від самої Коко Шанель. І звісно поділитися спогадами: про знайомство з Лифарем, коли їй було 13 років, про Другу світову та післявоєнний суд, коли його звинувачували у колаборації, про те, яким він був (продовження нижче)👇🏼

Не знаю, чи пам'ятаєте ви про це, але я пам'ятаю, бо тоді король Швеції приїхав до нас. На Херсонщину. Я була школяркою, і сама думка про те, що він дістався аж сюди, у село Зміївка, що від нас лише через дамбу, здававалася немислимою. Про це гуділи всі. Але звісно він туди приїхав не просто так. У 1782 році Катерина II депортувала шведів з острова Даго у Балтійському морі до Зміївки, тоді вона називалася Альтшведендорф. Шлях був надзвийчано тяжким, тому багато людей загинуло в дорозі. Минулого тижня у Національному ахіві Швеції мені сказали, що дісталося села близько тисячі людей. На момент приїзду короля там жило лише 108 шведів. І от заради них він туди подався.Писали, що він хотів почути старошведську мову, яка збереглася лише у Зміївці, вона передавалася з покоління в покоління століттями, так далеко від Батьківщини. Але мені здається, що мова могла бути лише однією з причин, враховуючи яку підтримку Швеція надавала громаді. Зокрема, протягом останніх чотирьох років. Сьогодні Зміївка — це руїни. І Швеція уже заявила, що виділить 7,6 мільйона на його відновлення.

Напевно, залишалося просто видихнути і насолоджуватися. Але я втиснулася в крісло, і майже не дихала півтори години, прислуховуючись до зали. Особливо до Посла Франції у Швеції Тьєррі Карльє, який сидів поруч. Чи зрозумів він цю сцену про Другу світову? Чи вловив зв’язок про післявоєнний так званий суд над Лифарем і комуністами? Як же нам пощастило, що погодився тоді дати інтерв’ю історик Олів’є Вівйорка! Але куди поділося те фото Лифаря у вишиванці, чи я пропустила його в усіх цих хвилюваннях? «Ви маєте показати цю стрічку в Парижі! Чи маєте у планах дистрибуцію там?» - каже одразу після показу посол. Я видихнула. «Ви, напевно, самі не розумієте, що зробили», — каже директорка Українського інституту в Швеції Наталія Пасічник. На її думку, Лифар — один з найяскравіших прикладів для іноземців зрозуміти трагедію наших талановитих митців та що таке українська ідентичність. Дискусія після премʼєри нашої документальної стрічки «Справа Артиста: Сергій Лифар», яка відбулася на European Festival: Ukrainian Spring, тривала настільки довго, що нас просив покинути приміщення охоронець кінотеатру. «Про що цей фільм для вас?» — питає наостанок посолка Украіни в Швеції Світлана Заліщук. Я спочатку замислююся, тому що в процесі роботи це змінювалося. Але, відповідаю, що вочевидь у першу чергу для мене фільм про шлях Сергія Лифаря додому. Ця дорога для нього була дуже довгою, і хочеться, щоб нарешті закінчилася заслуженою увагою та повернутим спадком — поставленими балетами на сцені рідного Києва.Я вдячна усій-усій нашій команді. І Українському інституту в Швеції за організацію показу! Ви пишете, що чекаєте на премʼєру в Україні, ми теж. І вона обов’язково відбудеться цього року.https://life.pravda.com.ua/columns/u-stokgolmi-pokazali-film-pro-sergiya-lifarya-zirku-francuzkogo-baletu-314304/

День весілля Грищенко детально описав у своєму щоденнику. Рукопис зберігається в архіві NAMU, і сьогодні музей вперше опублікував кілька рядків звідти:«28 липня − який день вирішальний (в оригіналі − роковой). Скільки років минуло, скільки разів мене спокушали. Нарешті, настав час… У цю спеку було неприємно одягатися в чорну пару, натягувати жорсткий комір, сорочку з пружною манишкою, чорні шкарпетки та білу краватку. Все здавалося надто ошатним… З’явилася наречена, вся в білому, чарівна, з великим обличчям і великими очима. Голова прикрашена тонким мереживом, а сукня — лебединим пухом. Дбайлива Cristiane покликала нас на терасу. Клацнула двічі своїм мініатюрним фотоапаратом. Наречена біла, як свічка, струнка, насторожена, чиста; білий шлейф дбайливо несуть дівчата з ангельськими обличчями, у однієї з них голова як на фресці П’єро делла Франческа. Кортеж повільно рушив вузькою вуличкою, що кишіла людьми та натовпом… Тиша, напружена увага та цікавість. Ми увійшли до старовинної церкви. На вівтарі — квіти, електричні лампочки замість свічок, світяться люстри, відбиваючи світло у підвісках. Усі сіли, і ми теж — на крісла. На хорах — шепіт, сповнені напруги обличчя… Почалася служба…» Back to the Roots в telegram • instagram • podcast •книга

Одеситка Соня Делоне — зірка світового масштабу. Вона стала першою дизайнеркою з України, чия сукня потрапила на обкладинку американського Vogue (у 1925 році), та першою художницею, яка мала прижиттєву виставку у Луврі (у 1964 році). Вона розвинула принципи симультанізму — художнього підходу, заснованого на взаємодії кольорів і форм, що створюють відчуття руху та ритму і формують цілісне візуальне середовище.5 квітня 2026 року з нагоди 140-річчя від дня народження Соні Делоне в Музеї сучасного мистецтва Одеси відкриється виставковий проєкт «Ода Соні».«Ода Соні» актуалізує спадщину Соні Делоне в одеському культурному просторі та відкриває її як джерело впливу для сучасного мистецтва. Її практика постає як цілісна система мислення, в якій поєднуються мистецтво, дизайн та повсякденне життя. Головна ідея проєкту полягає у виявленні зв’язків між її творчістю та сучасними художніми практиками. Ідеї Делоне, сформульовані понад сто років тому, знаходять продовження у нових матеріалах, формах і контекстах. Разом вони формують простір діалогу між минулим і сучасністю — між Одесою Соні Делоне та Одесою сьогодні.«Ми говоримо про Соню Делоне як про художницю світового масштабу, але водночас повертаємо її в місто, з якого почалася її історія», — кажуть куратори Андрій Сігунцов та Анна Мороховська.В експозиції будуть представлені не тільки роботи Делоне, а й таких митців, як Дмитро Ерліх, Франсуаза Оз, Михайло Рева.Виставковий проєкт «Ода Соні» відбувається за підтримки Амбасадорів культури та за сприяння Французького інституту в Україні і Почесного консула Французької Республіки в Одесі.