До дня Святого Миколая для дітей наших загиблих та зниклих безвісти побратимів-волинян з ініціативи командування 100 омбр організовано захід «Щедрий Миколай».Сприяння в його організації надали громадська організація Тетяни Потоцької «Воїни Світла», Волинська обласна рада та Волинська обласна державна адміністрація.Підтримку заходу забезпечили ресторанний комплекс «Жито», Управління соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Луцької міської ради, Волинська обласна клінічна лікарня, а також ціла низка організацій, які потужно долучилися до підтримки діток Героїв.Нестримно динамічна і приголомшливо цікавезна розважальна програма із залученням команди професійних аніматорів: ігри, конкурси, естафети, а також… трохи хуліганські розваги (як от побиття поролоновими палицями сніговика, або закидування сніжками ведмедика!)......Більше фото і більше інформації за посиланням: https://www.facebook.com/100TrVolyn/posts/pfbid05HuxVik8KDGpAvddSXV52o1kVBRwZzwqu25Sj76uNbFd8PFb5vriJkVHLQvv4nksl?locale=uk_UA
У першу неділю жовтня в Україні відзначається День працівників освіти, або ж День учителя.В лавах 100 омбр служать десятки і десятки вчителів, які (попри передбачену законом «бронь» для освітян!) стали на захист України.Один із них – Сергій Лукич Федорук. Чоловік впродовж 32 років учителював у селі Карасин Камінь-Каширського району Волинської області. Викладав географію та хімію.Та дізнавшись про повномасштабне вторгнення пан Сергій не вагаючись пішов до ТЦК і добровольцем став до лав нашої бригади.За спиною у «Лукича» (таке армійське псевдо у нашого героя) – запеклі бої на Лиманському, Покровському, Торецькому напрямках.Нині 59-річний капітан Федорук – командир інженерно-позиційного взводу інженерно-саперної роти «Сталевої Сотки».Докладніше про цього вчителя-воїна – у матеріалі «Суспільного Донбас»...https://www.youtube.com/watch?v=Rs3MqqShq1A#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #інженерно_саперна_рота #зсу #сухопутні_війська #битва_за_торецьк #день_учителя #позивний_лукич
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Пан Олександр на псевдо «Соловей» і пані Олена на псевдо «Фурія». Вони подружжя і разом служать на посадах кухарів у 2 механізованому батальйоні 100 омбр.До лав ЗСУ теж стали разом – 13 серпня 2023 року.– Надумали, взяли валізи і приїхали на Схід. Тоді «сотка» була ще бригадою ТрО, воювала в Серебрянському лісі на Лиманському напрямку. Згодом був Покровський напрямок, тепер – Торецький, – розповідає Олександр.До мобілізації подружня пара жила у Ковелі, що на Волині. Пан Олександр працював далекобійником. А його дружина була власницею магазину «Свіжина», що торгував свіжим м’ясом.В арсеналі кухарів 2 мехбату – десятки найрізноманітніших страв:– Чого ми тільки вже не вичворяли на цій кухні! – усміхаючись розповідає «Фурія». – І фарширована качка була, і фарширована риба. Найрізноманітніші салати, піци, пиріжки, деруни… Та чи не найбільше бойові побратими й посестри люблять гОлубці за нашим фірмовим волинським рецептом – залюбки споживали б цю страву чи не щодня!
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»У цивільному житті пан Володимир працював на одному із підприємств Вінничини. Нині чоловік – піхотинець 1 мехбату 100 омбр. Завдяки легкості характеру та оптимізму, боєць отримав від колег позивний «Добрий».Під час одного з бойових завдань на околиці Торецька, Володимир разом із побратимом взяли у полон двох окупантів. «Ми проводили зачистку на околиці Торецька. Під час перевірки однієї з будівель виявили двох орків, які ховалися в підвалі. З’ясувалося, що обидва, в недалекому минулому, відбували покарання за збут наркотиків і підробку документів. До кінця терміну їм залишалося чотири роки, але в колонії їм запропонували альтернативу – поїхати на війну та вбивати українців. Наступного дня під масованим артобстрілом ми зуміли вивести зеків до наших позицій, аби в подальшому їх передали відповідним службам», – розповідає «Добрий». Вдома на Володимира чекає дружина та двоє синів, тож запевняє – робитиме все можливе, аби наблизити Перемогу та якнайшвидше повернутися додому.
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Віктор народився і виріс у Старобільську – на споконвіку українській Луганщині. Коли у 2014-му рашисти окупували Луганськ, хлопцю було 16 років – він закінчував перший курс технікуму.У 2016-му – в день свого 18-річчя – юнак добровольцем став до лав ЗСУ.З огляду на юний вік Віктор одержав у війську псевдо «Малюк»……Нині йому 27 років – і впродовж восьми із них він на фронті (була лишень перерва у 2020-2021 рр., пов’язана з одруженням та народженням сина).Боєць служить на посаді мехвода в 1 мехбаті 100 омбр – кермує БМП «Бредлі».Дорогий «Малюку» Старобільськ рашисти окупували у перші дні «повномасштабки». Тож найбільшою мрією Віктора є звільнення рідного міста та усієї Луганщини з-під ярма ординців:– Я точно знаю, що на Луганщині люди чекають на ЗСУ і беззастережно вірять у своє українське майбутнє. Коли ми повернемося на ці територїї – на центральних площах міст, містечок і сіл українського солдата зустрічатимуть з квітами, синьо-жовтими прапорами та сльозами на очах…
«Чєловєк нє дрон – нє жалко!»Не є секретом, що між Збройними Силами України та армією здичавілої орди нині тривають запеклі перегони щодо розробки, виробництва і застосування на полі бою наземних роботизованих комплексів.Щоправда, філософія використання цих комплексів є діаметрально протилежною.Підрозділи ЗСУ застосовують НРК з метою збереження життів особового складу.Натомість для окупантів-ординців саме «робот» є справжньою цінністю. Аби ще раз переконатися в цьому, «помилуйтеся» кадрами, відзнятими на Торецькому напрямку.НРК вирушає на завдання, а оператор (замість сидіти у безпечному сховку!)… йде за ним на відстані буквально кількадесяти метрів, не випускаючи з поля зору (аби не загубити!).Але й це не все. Перед роботом… йде ще один орк (звісно, не з власної волі!) – аби у випадку позаштатної ситуації, скажімо вогневого ураження, прийняти удар на себе! У підсумку так і стається: орк-поводир миттєво відправляється на концерт кобзона – натомість дороговартісна «залізяка» лишається неушкодженою…
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»– Ми зможемо дати лупня зайдам-ординцям! Бо це наша земля, а вони – дов***оби! – коротко і влучно каже старший водій мотопіхотного батальйону 100 омбр Дмитро на псевдо «Дніпро».У цивільному житті чоловік працював водієм-далекобійником. Також захоплювався відновленням ретроавтомобілів.А ще – страшенно любив футбол! З дитячих років і сам займався цим видом спорту в академії легендарного ФК «Дніпро», грав на позиції правого захисника…До лав ЗСУ «Дніпро» (псевдо на честь рідного міста та улюбленої команди!) мобілізувався 6 червня 2024 року. Після проходження БЗВП потрапив служити до «Сталевої Сотки».– Спочатку на колісній техніці їздив – здебільшого, на пікапах. Потім одержав новенький бронеавтомобіль «Гюрза» – на «Гюрзі» їздив. Але обстановка на фронті змінилася – стали багато мін розкидати, – розповідає Дмитро, – А якось мене запитують: «На М113 зможеш?». – Відповідаю, що треба спробувати. Покатався полем і кажу: «Нормально – зможу!». Увечері то ж дня поїхав на Торецьк…
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Пан Олександр родом із Луцька. Перший військовий досвід чоловік здобув наприкінці 90-х років, коли служив «строчку». Опісля закінчив виш, влаштувався на престижну роботу та створив сім’ю. За словами Олександра, він і подумати не міг, що колись знову одягне однострій, але доля вирішила інакше…У «сотці» Олександр потрапив до мінометної батареї одного з батальйонів, де обрав собі позивний «Тур».В складі мінометної батареї «Тур» брав участь у боях на Лиманському та Покровському напрямках.З точки зору логіки, міномет ставиться на галявині, аби сторонні речі не заважали здійснювати стрільбу. Втім, розрахунок нашого героя діяв з точністю до навпаки, і одного разу це допомогло врятувати життя бійцям.У вересні 2024 року після проходження військово-лікарської комісії Олександр потрапив до пожежного взводу, де служить і донині.Неодноразово вогнеборці 100 омбр спільно з бійцями ДСНС ліквідовували займання, котрі виникали внаслідок ворожих обстрілів у Краматорську та Миколаївці.
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Пан Андрій – старший навідник міномета 2 мінометної батареї 3 механізованого батальйону 100 омбр. Родом наш герой із села Михлин, що неподалік Луцька. До війська чоловік приєднався 27 лютого 2022 року. Ще в перші дні служби артилерист обрав собі позивний «Скат». Воїн зізнається: псевдо обрав спонтанно, назвав перше, що прийшло в голову. За час російсько-української війни «Скат» встиг побувати на багатьох гарячих напрямках: Київщина, Серебрянський ліс, Покровський напрямок, а нині – Торецьк. «Найважче було в Очеретиному. Там я втратив кількох своїх побратимів, з якими воював із перших днів повномасштабного вторгнення. Досі боляче це згадувати. Якщо ж говорити про Торецький напрямок, то за інтенсивністю боїв, він нічим не легший. Але попри все, ми стримуємо ворога, аби він не зумів просунутися далі», – розповідає Андрій. Після війни «Скат» мріє повернутися на малу Батьківщину, де на нього чекає сім’я: дружина Галина, донька Богдана та мама Світлана Анатоліївна.
«Дорога смерті», одна з вулиць Торецька – фінішна пряма «знаменитої» траси, на якій відбувається моторалі «Горлівка-Торецьк».За наказом командування армії рф серед особового складу окупантів регулярно у примусовому порядку визначаються «добровольці».Попередньо «заправивши» їх психотропами, заздалегідь приречених на смерть орків вмощують за кермо мотоциклів і віддають команду щодуху газувати в напрямку Торецька……Абсолютна більшість цих нелюдиноподібних створінь безславно гине ще на підступах до міста – артилерія та дронарі 100 омбр свою справу знають!Але окремим «щасливчикам» з-поміж сотень учасників ралі іноді вдається прорватися у сам Торецьк. – Вони удостоюються особливої «честі» від бійців «Сталевої Сотки» – бути знищеними безпосередньо на фінішній прямій, а їхні рештки мають шанс потрапити на таке ось відверто моторошне відео…Хороша русня – мертва русня! – І бійці 100 омбр уже впродовж майже десяти місяців свого перебування на Торецькому напрямку не втомлюються робити цей світ кращим!
TGLIST.COM.UA
