Сталеві воїни «Сталевої Сотки»– Батько розповідав, що колись у школі йому випало бути «зайцем» на Новий рік. Відтоді до нього і «приклеїлося» прізвисько «Заєць». А мені воно наче вже як у «спадок» дісталося, – з усмішкою розповідає історію походження свого позивного боєць 100 омбр Вадим, – Хоча згодом мені також довелося бути «куцохвостим» на шкільному новорічному ранку!Родом чоловік із села Скулин, що в Ковельському районі Волинської області. У 2011-2012 роках служив «строчку» в понтонно-мостовому батальйоні тодішнього 12-го інженерного полку в місті Звягелі (тоді ще Новограді-Волинському).У цивільному житті Вадим працював на підприємстві з виготовлення металопрофілю. Та вже 25 лютого 2022 року прийшов до ТЦК і став до лав нашої 100 бригади.Служив у роті вогневої підтримки тодішнього 54-го, або ж Ковельського батальйону 100 обр ТрО, який згодом став 2 механізованим батальйоном 100 омбр.«Заєць» піхотинцем пройшов запеклі бої у Серебрянському лісі, а згодом на Покровському і Торецькому напрямках. В серпні 2025-го зазнав важкого поранення: у пікап, в якому Вадим їхав разом із побратимом, влучив ворожий FPV-дрон.Після лікування боєць повернувся до строю – тепер уже на посаду оператора в батареї перехоплювачів БпЛА зенітного ракетного дивізіону «Сталевої Сотки».На п’ятому році «великої війни» волинянин зізнається, що попри увесь драматизм фронтових буднів, про своє рішення стати тоді до лав ЗСУ не шкодує:– Якби у перші дні «повномасштабки» сотні тисяч добровольців не взяли до рук зброю і не стали на захист України, сценарій «Кієв за трі дня» цілком міг би стати реальністю…Вдома на Вадима чекає з Перемогою найдорожча людина – мама Лідія Іванівна. А ще старший брат Сергій із власною сім’єю – у складі якої відразу троє племінників нашого героя!Також боєць сумує за своїми довоєнними захопленнями: іграми у футбол і волейбол «вживу», а також запеклими баталіями на футбольному симуляторі FIFA.Телефони рекрутингового центру 100 омбр:06780481000931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #зрдн #19_ак #сухопутні_війська #зсу #прості_люди_непроста_робота #захищаємо_своє #рекрутинг
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Євгеній на псевдо «Чірік» родом із Білгорода-Дністровського – міста біля моря, де, як він сам каже, «без почуття гумору ніяк». Йому 42 роки, і з початку 2024 року він у лавах Збройних Сил України.«Одразу після початку повномасштабки я разом із племінником пішов до ТЦК. Його забрали без вагань, а мені відмовили через відсутність бойового досвіду. Незабаром племінник, на жаль, загинув поблизу Куп’янська», – розповідає Євгеній. У цивільному житті «Чірік» працював на меблевій фабриці, а потім десять років очолював будівельну бригаду з 28 людей. Разом вони зводили елеватори та зерносховища по всій Україні.«Ми з хлопцями об’їздили майже всю Україну, всюди будували, тож нинішня робота у війську мені дуже близька», – каже він.Службу Євген розпочав у піхоті 2 механізованого батальйону 100 омбр, але згодом його перевели до інженерно-саперної роти. Там його досвід став особливо цінним. Тепер він разом із побратимами облаштовує позиції для піхотинців – часто буквально за кількасот метрів від ворога.«Їздимо, копаємо позиції для наших хлопців. Досить часто доводиться працювати на максимально близьких відстанях від лінії фронту. Так, буває важко, небезпечно, але хто, якщо не ми», – говорить про свою роботу «Чірік».Його голос змінюється, коли мова заходить про мирне життя і те, що було втрачено. «Багато разів бачив, як окупанти зруйнували об’єкти, які нам з хлопцями доводилося будувати», – каже Євгеній, і в його очах з’являється сум.На запитання про те, чим планує зайнятися після війни, він не вагаючись відповідає:«Зерносховищами! Бригада чекає. Прийде час – і ми все відновимо», – каже «Чірік».Окрім улюбленої роботи вдома на Євгенія чекає родина: дружина Марина, доньки Наталія, Євгенія та Кіра й син Владислав. Телефони рекрутингового центру 100 омбр:06780481000931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #інженери #19_ак #сухопутні_війська #зсу #прості_люди_непроста_робота #захищаємо_своє #рекрутинг
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Владислав родом із Луцька. Станом на лютий 2022 року він був студентом Фахового коледжу технологій, бізнесу та права ВНУ імені Лесі Українки. Але коли розпочалася повномасштабна війна, хлопець у свої 20 років без вагань змінив навчальну аудиторію на бліндаж, ставши на захист держави у складі 100 бригади.«До війська пішов, аби захистити свою сім’ю, Батьківщину та не пустити ворожу погань на рідну землю», – говорить Влад.В армії він узяв собі позивний «Скриня» – похідний від прізвища. В якості піхотинця пройшов найгарячіші напрямки фронту: Бахмутський, Куп’янський, Лиманський, Покровський, Торецький.«Покровський та Торецький відтинки фронту, через нашестя ворожих «пташок», були найважчими», – пригадує «Скриня». Згодом він став оператором БпЛА у зенітному ракетному дивізіоні. Його нова війна – це боротьба за чисте від ворожих дронів українське небо.«Найкращим засобом протидії ворожим дронам є помпова рушниця та FPV-перехоплювач», – переконує фахівець. Нині його підрозділ стримує ординську навалу на Костянтинівку. Тут найчастіше доводиться мати справу з розвідувальними безпілотниками противника.«На нашому напрямку зазвичай мінусуємо ворожі розвідувальні БпЛА «Zala» та «Князь Вещий Олег». За зміну один екіпаж може збити від п’яти «пташок», – розповідає Влад.До служби Владислав захоплювався спортивною риболовлею, що неабияк знадобилося в зоні бойових дій. Вміння чекати, відчувати момент і точно діяти – тепер це про полювання не на рибу, а на ворожі цілі в небі.А ще у нашого героя є вірний товариш – пес Семен, американський стаффордширський тер’єр.«Півтора року він служив разом зі мною в ЗСУ. Зараз же в нього собачий дембель. Він знаходиться в Луцьку і радіє життю», – з усмішкою розповідає боєць.Нині Владислав найбільше прагне повернутися на Волинь, де на нього з нетерпінням чекає велика, любляча родина. Телефони рекрутингового центру 100 омбр:06780481000931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #зрдн #19_ак #сухопутні_війська #зсу #прості_люди_непроста_робота #захищаємо_своє #рекрутинг
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Лютий 2022 року змінив життя Тараса, як і тисяч українців. Родом із Ковеля, у цивільному житті він працював на підприємстві теплових мереж «Ковельтепло» та мав цікаву віддушину – розводив кролів.«Якщо без фанатизму, то доходило до 150 штук», – усміхається Тарас, згадуючи своє господарство.Сьогодні він – солдат ЗСУ, водій маскувального взводу інженерно-саперної роти 100 омбр. Втім, його сфера відповідальності значно ширша, ніж може здаватися на перший погляд.«По факту – це і ремонт автомобілів, і заготівля лісу, і робота на пилорамі. В нашому підрозділі всі вміють робити все. Одним словом – господарники», – пояснює боєць.Тарас долучився до інженерного підрозділу «Сталевої Сотки» восени 2022 року і майже одразу отримав від побратимів псевдо «Ювелір» (пояснення позивного – трохи згодом!). Тут цінують не лише витривалість, а й практичні навички, які він здобув ще в мирному житті. Саме такі люди тримають на собі повсякденну, непомітну, але критично важливу роботу.Разом із побратимами Тарас пройшов найгарячіші ділянки російсько-української війни: Серебрянський ліс, Очеретине, Торецьк…Попри війну, Тарас не перестає думати про майбутнє. Планів багато, але один – особливо близький серцю.«Після війни хочу знову займатися кролями», – каже він.Є в нього і ще одна пристрасть – риболовля. І тут Тарас має чим похизуватися.«Найбільший улов – сом 56 кілограмів. Зловили разом із кумом на Стиру», – згадує він із помітною гордістю.Вдома на нього чекає велика родина – дружина Світлана та чотири доньки: Оля, Софія, Христина і Леся (тепере розумієте, чому «Ювелір»?). Саме вони – головна мотивація Тараса.Телефони рекрутингового центру 100 омбр:06780481000931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #інженери #19_ак #сухопутні_війська #зсу #прості_люди_непроста_робота #захищаємо_своє #рекрутинг
Нова приголомшлива історія від «Волинських Бобрів» (нагадаємо, саме так називається підрозділ НРК нашої 100 омбр)!Кілька днів тому «бобри» вдало втілили у життя чергову логістичну місію. Наземним дроном Sirko-S1 вони доставили побратимам на Костянтинівському напрямку боєприпаси, медикаменти, акумуляторні батареї, харчі, воду тощо.Вже повертаючись назад, наш «Sirko» запримітив край дороги групу бійців з іншої бригади, які намагалися евакуювати возиком пораненого побратима.Під’їхавши ближче, «Sirko» промовив (так-так, наші техніки вже давно навчили наземні дрони «говорити»!):– Слава Україні, козарлюги! Вам, часом, допомога не потрібна?Попервах хлопці буквально втратили дар мови… – Аж, нарешті, один із них вкрай здивовано вигукнув:– Трясця! – Воно ще й говорить!Наші оператори через встановлену на НРК колонку швидко пояснили, як правильно покласти та закріпити пораненого. А також з’ясували, на яку точку евакуації його доставити.Впродовж наступних 20 хвилин «Sirko» мчав з усіх сил, адже ворожі FPV-дрони не дрімали……Тим часом на визначеному місці вже чекали інші побратими пораненого бійця. На радощах вони готові були мало не розцілувати нашого наземного дрона. Але «Sirko» серйозним тоном заявив:– Відставити позастатутні відносини! – Разом крокуємо до Перемоги!https://www.youtube.com/watch?v=n937K6ttb1kПідтримайте 100-ту омбр донатом: https://send.monobank.ua/jar/2VtzHVahES#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #19_ак #сухопутні_війська #зсу #нрк #волинські_бобри #sirko #евакуація
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Руслані Дучаловій лише 23 роки – і шість із них вона у лавах ЗСУ!Дівчина виросла в селі Довжок Могилів-Подільського району Вінницької області.Після закінчення школи – у 2020-му – перед 17-річною юнкою постало питання вибору майбутньої професії:– Обирала між навчанням у педагогічному університеті та Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Віддала перевагу таки військовому вишу, – розповідає Руслана, – Було важко, особливо спочатку. Не страшно, бо я не з лякливих, а саме важко. Ще вчора ти сиділа за шкільною партою, а сьогодні вже курсантка військової академії…До речі, в академії однокурсники з Інституту морально-психологічного забезпечення дали Руслані прізвисько «Мулан» – на честь головної героїні відомого мультиплікаційного фільму.– Вочевидь, звернули увагу не лише на східні риси у зовнішності, а і на мій часом доволі войовничий характер, – усміхаючись згадує Руслана.Хай там як, «Мулан» була дуже старанною і наполегливою курсанткою. Сумлінно опрацьовувала увесь матеріал, який викладачі подавали на лекціях. Та все ж, зізнається Руслана, найбільше… їй подобалися стрільби!– Дуже люблю стріляти! Коли ми виїжджали на полігон, я тільки і чекала тих стрільб, – зізнається дівчина, – Зі стрілецької зброї найбільшою моєю любов’ю була СВД – особливо, нічні стрільби з цієї снайперської гвинтівки. Також подобалося стріляти з різної бронетехніки – танка, БМП, БТР…У червні 2024-го – після випуску з академії та вручення лейтенантських погонів – Руслана Дучалова потрапила за розподілом до нашої 100 омбр. Де й служить впродовж уже майже двох років на посаді офіцера відділення психологічної підтримки персоналу.До речі, згодом контракт із 100 омбр підписав і 19-річний брат Руслани – Максим. Ще раніше – у 2021-му – до лав ЗСУ за прикладом доньки став батько, Сергій Анатолійович.– Виросла я на Вінничині – в центральному регіоні України. Навчалася на заході нашої держави – у Львові. А служити довелося на сході – на споконвіку українській Донеччині, – розповідає «Мулан», – До речі, раніше на сході України мені ніколи не доводилося бувати. Але за майже два роки служби тут я просто закохалася у цей прекрасний край – у цих людей і ці неймовірні краєвиди! І коли хтось наважується пропонувати нам «віддати» комусь цей регіон, моєму обуренню немає меж! Так і хочеться вигукнути: «Дідька лисого вони одержать, а не нашу Донеччину!».Хоча дівчина і зізнається: попервах на Сході було таки лячно через постійні обстріли. Особливо незвично було засинати під звуки канонад. Допомагала бабусина порада: щовечора молитися і не думати про погане…Тим часом вдома на Руслану із нетерпінням чекають найдорожчі люди: бабуся Тетяна Миколаївна, дідусь Анатолій Михайлович, молодший брат п’ятикласник Михайло та мама Світлана Борисівна.Телефони рекрутингового центру 100 омбр: 0678048100 0931933673#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #ппп #19_ак #сухопутні_війська #зсу #прості_люди_непроста_робота #захищаємо_своє #рекрутинг
Командний пункт 100 омбр на сході України відвідали Президент, Верховний Головнокомандувач ЗСУ Володимир Зеленський та Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.Глава держави подякував воїнам за службу і захист України та вручив бійцям, які відзначилися під час виконання бойових завдань, ордени Богдана Хмельницького, «За мужність» та медаль «За врятоване життя».«Маю честь нагородити вас. Сьогодні ми на цьому напрямку, і весь світ говорить сьогодні про Україну і про схід, про нашу Донецьку та Луганську області. Дуже важко на цьому напрямку захищати державу. Я вам вдячний за те, що так тримаєтесь міцно і тримайтеся надалі. Будемо допомагати, чим можемо», – наголосив Президент.Володимир Зеленський та Олександр Сирський заслухали доповідь командира 100 омбр, полковника Руслана Ткачука про оперативну обстановку в смузі відповідальності бригади на Костянтинівському напрямку.Високим гостям також вручили пам’ятні сувеніри із символікою «Сталевої Сотки» – легендарної бригади, яка впродовж чотирьох років повномасштабного вторгнення била і б’є ворога на Київському, Бахмутському, Лиманському, Куп’янському, Покровському, Торецькому та Костянтинівському напрямках.Також було проведено нараду із залученням командирів структурних підрозділів 100 омбр щодо актуальних проблемних питань та пошуку ефективних шляхів для їх вирішення.#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #19_ак #сухопутні_війська #зсу
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»Лучанка Діана Коваль 2015-го року закінчила Луцький базовий медичний коледж (нині – Волинський медичний інститут) і за розподілом потрапила на роботу в село Семки тоді ще Маневицького району Волинської області.Протягом 10-ти місяців 18-літня дівчина обіймала посаду фельдшера / завідувача ФАП (фельдшерсько-акушерського пункту).А влітку 2016-го Діану викликали у тодішній військкомат… і запропонували стати до лав ЗСУ.– Напередодні мені якраз виповнилося 19 років. Я трохи подумала – і погодилася, – з усмішкою згадує Діана, – Рідні були в шоці. Вони знали, що я дівчинка бойова – серйозно займалася боксом, волейболом. Але що наважуся піти на контракт до війська – такого точно не чекали…Дівчина потрапила служити до 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де одержала позивний «Вітамінка». Починала з посади операційної медсестри, потім стала санітарним інструктором, згодом – старшою медсестрою евакуаційного відділення медичної роти. Брала участь в АТО і ООС.Після закінчення контракту та кількамісячної перерви, Діана Коваль продовжила службу в травматологічному відділенні Луцького військового гарнізонного госпіталю. Спочатку була постовою медсестрою, згодом – старшою медсестрою відділення.– Травматологічне відділення – найскладніше. Воно працює на війну, а війна – на нього. Постійно мали справу з травматичними ампутаціями, політравмами, – розповідає «Вітамінка», – Особливо, коли приїжджав черговий евакуаційний потяг. Доводилося усім колективом надавати пораненим першу психологічну допомогу. Бо спочатку хлопці були агресивними. А потім: помилися, добре поїли, поспілкувалися з дівчатами – і відтанули… Це дуже сприяло подальшому лікуванню.Згодом Діана повернулася на передову, служила в 503 окремому батальйоні морської піхоти. А в червні 2025-го перевелася в танковий батальйон нашої 100 омбр, оскільки вже чула і знала про «Сталеву Сотку» багато хорошого. Нині «Вітамінка» є ТВО начальника батальйонного медичного пункту.За майже десять років служби медикині сотні і сотні (якщо не тисячі!) разів доводилося евакуйовувати поранених. Ситуації, коли не вдавалося доставити пораненого на стабілізаційний пункт живим у її практиці також, на жаль, траплялися. Як розповідає Діана, таких випадків менше, ніж пальців на одній руці – проте кожен із них вона дуже добре пам’ятає…Водночас, багато разів траплялися ситуації, коли побратима вдавалося буквально видерти з лап смерті. Як от на Покровському напрямку, коли з околиць Мирнограда довелося вивозити «важкого» з кульовим пораненням у ліву скроню:– У таких випадках зоровий контакт – це основне. Якщо він бачить страх у твоїх очах – ти його не довезеш. А якщо він бачить впевненість, ти з ним спілкуєшся – все буде добре, – пояснює «Вітамінка», – Той чувак з простреленою скронею вижив, одужав і повернувся до строю…На жаль, війна принесла Діані багато особистого горя. Вона забрала у дівчини двоюрідного брата Віталія, який воював з 2014-го року. А ще – нареченого Богдана, який загинув 2023-го під Куп’янськом……До речі, з батьками Богдана – Ольгою Андріївною та Олександром Марковичем – дівчина продовжує підтримувати дуже теплі відносини. А сестра загиблого нареченого, Катерина, служить з нею разом у танковому батальйоні 100 омбр.Маючи величезний бойовий досвід, «Вітамінка» не втрачає віри в переможне для нашої держави завершення війни. Адже вона, її побратими та посестри борються за святе – за майбутнє України.Тим часом у рідному Луцьку на Діану чекають мама Катерина Львівна, тато Сергій Іванович та молодший брат Павло.#сталева_сотка #хоробрим_бог_допомагає #100_омбр #танковий_батальйон #19_ак #сухопутні_війська #зсу #позивний_вітамінка #медицина
Бійці та бійчині «Сталевої Сотки», чотири роки тому розпочалося повномасштабне вторгнення військ рф на територію України.Ворог сподівався швидко зламати волю українців і стерти нашу державу з політичної карти світу.24 лютого 2022 року окупанти справді вірили у «Кієв за трі дня». Проте із самісінького початку все пішло не за кремлівським сценарієм. Наша боротьба в умовах повномасштабного вторгнення триває вже чотири роки – це довше, ніж німецько-радянська війна 1941-1945 років……Це чотири роки української стійкості, чотири роки українського героїзму. І увесь цей час на вістрі боротьби за Україну перебуває наша, вже без жодного перебільшення легендарна, 100-та бригада.Ми билися і б’ємося на найгарячіших напрямках фронту – Київському, Бахмутському, Лиманському, Куп’янському, Покровському, Торецькому, Костянтинівському.Виконуючи бойові завдання ми, на жаль, втрачаємо наших найкращих побратимів і посестер. Згадуючи сьогодні, у Національний день молитви, усіх загиблих та зниклих безвісти – чітко усвідомлюємо: завдяки їхньому подвигу стоїть Україна.Чотири роки на війні – це дуже важко і дуже драматично. Хочу подякувати кожному і кожній, хто щодня та щохвилини робить неможливе можливим.За сотні кілометрів від рідного дому та своїх родин, під постійними обстрілами – ви виявляєте неймовірну мужність і продовжуєте виконувати поставлені завдання. Саме завдяки вам 100 омбр вже давно називають не інакше як «Сталевою Соткою».Дорогі побратими та посестри, дякую за чотири роки сталевої стійкості, дякую за чотири роки справжнього героїзму! – Тримаємо стрій!Командир 100 омбр, полковник Руслан Ткачук.
Гармашів «Сталевої Сотки» нагородили відзнаками Міністра оборони України Тривалий час артилерійські підрозділи нашої бригади стримують навалу ворога на Костянтинівському напрямку. Так, лише у січні «Боги війни» виконали понад 300 успішних бойових завдань, що дозволило їм посісти почесне восьме місце в рейтингу найкращих артилерійських підрозділів загальновійськових бригад.У п’ятницю, 20 лютого, за успішне виконання бойових завдань, начальник артилерії 100 омбр полковник Володимир Ратнюк вручив особовому складу самохідного артилерійського дивізіону почесні відзнаки Міністра оборони України: «Захиснику України», «Воєнний хрест», «Хрест ракетних військ та артилерії», а також «20 років сумлінної служби». «Ми працюємо для піхоти, працюємо 24/7 – в погоду та негоду, вдень та вночі. Ці відзнаки – символ нашої боротьби. Панове, вітаю із заслуженими нагородами та дякую кожному з вас за сумлінну працю на благо нашої держави. Разом до Перемоги», – звернувся до присутніх полковник Володимир Ратнюк.
TGLIST.COM.UA
