Я з України

Але для того, щоб нас було не 22, а навіть 40 на 1 кв.км., не треба чекати, коли подіє child-friendly society. 3. Міграція і повернення.Тому що українці НЕ вимирають. Основні втрати українців - навіть не від війни, а від міграції + природне вимирання покоління бебі-буму. Висока смертність - це афтершок бебібуму. Вони народжували в середньому по 1-2 дитини, і їх діти теж, і тепер вмикається проста математика. Українців стало дуже багато в Європі. Що робить панство, яке патякає про народжуваність і пакистанців? Правильно, вони гнобить українців, цькує біженців, робить все, щоб виїхавші з України назавжди зреклися української ідентичності. Ні, не треба прикриватися травмою. Будь-яка нормальна людина не дуже хоче терпіти, коли їй впродовж років говорять: “ти ніщо і звать тебе ніяк, ти не маєш ніяких прав, але адвокатуй і спонсоруй нас”. Воно якось або хрестик, або трусики. Можна, звісно, піднести травму яко стяг. Ну, але тоді не хникать про народжуваність і бангладешців. Насправді, всі ті під 10 млн українців, що виїхали, вони скоріше хочуть вернутися, ніж не хочуть. Навіть якщо вони затято не хочуть - бо війна, бідність тощо - вони насправді хочуть. Бо кожен, хто жив за кордоном, а не був туристом, знає, що рідна мова, рідна земля - це не пусті слова. І хоча людина може обрати поневіряння заради хліба замість рідної землі, але між хлібом на чужині і хлібом на батьківщині, будь-яка людина обере хліб на батьківщині. Але пафосний популізм “повернення українців додому” смердить “возвращенієм Крима в радную гавань”. Внаслідок популістичної політики, коли Україна просить європейські уряди ускладнить життя біженцям, тобто сприяти їхньому поверненню, ми вже маємо втрату українського соціального капіталу (люди працюють на роботах нижче їхнього рівня кваліфікації, опускаються на соціальні низи), і втрату української ідентичності (люди намагаються віддалятися від всього українського, злитися з тубільною масою, щоб їх не виділяли, не цькували тощо). Шо сказать? Чемпіони по стрільбі в ногу. Під аплодисменти паТТріотичної публіки. Якщо якийсь міністр чи ректор вищої школи хоче вернути українців, він повинен почати з свого ж уряду. Банально - менше красти, менше саджати політичних опонентів, менше ручного правосуддя. Нормальна податкова, нормальне правосуддя. Це вже принесе і податки і гроші на пандуси і школи. Але ж ніт. Це скушно. І дядя Вова дасть в рило. Ну, або інший дядя. Краще в ФБ написати гівно. Моралізаторствувать завжди легко. Прикольно. Біле пальто. Але є одна проблема. Ці моралізаторства призводять до фрустрації - надмірні очікування, але півбіди, бо вони ще й дебільні очікування. А фрустрація веде до вигорання, нервів, агресії. Зверніть увагу, про війну я не говорив. Бо це інша тема, а пост і так довгий. Далі буде.P.S. Якщо коник не їде, може, його погодувать треба, а не давать шпори?П.П.С. Читаю паралельно як одна прем'єрка отримує 6 тис. доларів зарплати. У виші, чий ректор патякає про потребу завозити мігрантів і про депопуляцію України І про радницю Нафтогазу, що в якості вихідної допомоги при звільненні з роботи отримала 7 млн грн. Ну, триндіть далі про "рожать дітей" і "вертать біженців". Тільки не дивуйтесь, що від вас смердить.Володимир Волковський.

Перш ніж говорити про Афганістан, треба пояснити саме слово, яке описує феномен.Мізогінія (від грецьких misos — ненависть і gyne — жінка) — це стійка ворожість, зневага чи страх перед жінками.Поняття виникло ще в античній філософії: Арістотель писав, що жінка — «недосконалий чоловік», Піфагор стверджував, що “краще бути псом чоловічої статі, ніж жінкою”.У середньовіччі це мислення стало релігійною догмою: Єву проголосили винною у “гріхопадінні”, а жінку джерелом спокуси.Згодом це переросло у соціальну норму, що пережила епохи, війни, і тепер існує в трьох формах: особистій (коли людина ненавидить жінок), культурній (через звичаї та побут) і державній (через закони).І от саме ця державна мізогінія сьогодні має конкретну адресу — Афганістан.Після другого приходу Талібану до влади у серпні 2021 року країна повернулася не в минуле, а в темряву поза часом.Там жінка не людина, а власність.До січня 2023 року Талібан видав 80 указів, із яких 54 спрямовані безпосередньо проти жінок і дівчат.Це не хаос, а структурована програма ліквідації жіночої присутності.Дівчаткам заборонено навчатися після шостого класу.Жінкам заборонено працювати у більшості сфер — від держслужби до медицини.Заборонено подорожувати без чоловіка-«махрама».Заборонено отримувати медичну допомогу без чоловічого супроводу.Заборонено лікуватися в лікаря-чоловіка.Заборонено вивчати медицину, право, журналістику.Заборонено показувати обличчя, голос, сміх, думку.Заборонено відвідувати парки, салони краси, спортзали, навіть кладовища.Дівчат віддають заміж у десять, вісім, шість років. І коли вони гинуть у першу шлюбну ніч, це називають “волею Аллаха”.Жінка в Афганістані не має права навіть на смерть, бо без чоловічого дозволу її не можна поховати.Так виглядає узаконена мізогінія, коли ненависть стає адміністративним документом.І найстрашніше не закони, а чоловіки, які сприймають це як норму. Вони не протестують, не соромляться. Вони підтримують Талібан, бо тепер їхня зверхність має печатку держави.Тепер бити, принижувати, контролювати не злочин, а обов’язок. Коли чоловікові дозволяють принижувати, він рідко відмовляється.Світ знає про це. Але мовчить. Жоден уряд офіційно не визнав Талібан, але десятки країн уже співпрацюють із ним. Китай, Росія, Іран, Катар, Пакистан, Об’єднані Арабські Емірати, Туреччина, Європейський Союз — усі вони відкрили свої представництва в Кабулі, а Пакистан, Іран, Китай, Росія, Катар і ОАЕ дозволили талібським дипломатам працювати на своїй території. Світ, що вважає себе цивілізованим, потис руки тим, хто офіційно узаконив гендерний апартеїд. Варварство отримало дипломатичний статус.Та мізогінія не живе лише там, під чадрою.Вона живе й тут: у словах, у побуті, у зверхності. У чоловіках, які не б'ють, але ранять словом. У тих, хто сміється з “жіночої логіки”, хто називає жінку “істеричною”, “безглуздою”, “надто розумною”. Вони — ті самі таліби на мінімалках, з чистими руками, але брудною свідомістю. Їм не треба законів для приниження, їхня зброя це жарти, іронія, презирство.25 листопада — Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства над жінками. І цей день потрібен доти, доки світ живе під владою мізогінії — тої самої, що в Афганістані тримає жінку під чадрою, а тут під сарказмом та насмішками.

Проте в питаннях оцінки розташування валлійці випереджали англійців."Це свідчить про те, що діти, які вчаться валлійською, мають дещо точніше уявлення про двозначні числа", - вважає Енн Даукер, керівниця дослідження та психолог з Оксфордського університету."Вони краще розуміють зв'язки між числами та їхню величину відносно інших чисел", - додає вона.🔷️ Проблема перевертнівВ деяких мовах десятки та одиниці в двозначних числах стоять в зворотному порядку. Наприклад, у німецькій або нідерландській - числівник 94 звучить як "чотири і дев'яносто".Як свідчать результати дослідів, це може ускладнювати арифметичні дії.Так, приміром, маленькі нідерландці гірше за англомовних одноліток виконували завдання, в якому треба було приблизно скласти двозначні числа."Той факт, що вони однаково справлялися з іншими аспектами лічби і мали труднощі лише з двозначними числами, доводить, що причиною цієї різниці дійсно є мова", - підтверджує Іро Ксеніду-Дерву, провідний автор дослідження та викладач математики з Університету Лафборо.Як пояснює дослідник, коли діти бачать, наприклад, число 38, вони подумки проговорюють його, а потім уявляють його положення на метальному рядку чисел.У нідерландській мові їм доводиться виконувати додатку дію, повертаючи десятки та одиниці на свої місця. Саме це й впливає на результат.Здається, це стосується не лише дітей. Щоби глибше вивчити цей механізм, дослідники розробили версію завдання для дорослих. Під час його виконання вони також стежили за рухами очей випробуваних."Рухи очей допомагають відстежити когнітивні процеси, які відбуваються в мозку людини, зокрема, на яке число в рядку дивиться людина", - зазначає Ксеніду-Дерву.Як свідчили їхні рухи очей, обидві групи учасників однаково точно визначали остаточну позицію числа.Однак при сприйнятті чисел на слух, нідерландці спочатку дивилися на позицію перевернутого числа.Отже, якщо їх просили подивитися на число 94, їхні очі робили стрибок у бік 49, і лише потім у правильному напрямку. Англомовні учасники експерименту ніколи таких рухів не робили.Ці результати вражають, адже дотепер вважалося, що в дорослих зв'язок між зображенням числа і його назвою в мові є автоматичним. Іншими словами, мова не впливає на те, як наш мозок обробляє числа.Вочевидь, це не так.І хоча завдання із загальної арифметики обидві групи виконували з однаковим результатом, можливо, менш прозора назва числівників в нідерландській мові ускладнює математичні дії для її носіїв."Звичайно, різниця невелика. Але з огляду на те, що в повсякденному житті дорослим доводиться виконувати подумки доволі складні арифметичні дії, навіть невеликі труднощі, спричинені назвою чисел, можуть ставати додатковою перешкодою", - зазначає автор дослідження.Чи повинні ці нюанси враховуватися при навчанні дітей математики?На думку дослідників, так. Вчителі мають усвідомлювати, які труднощі постають перед дітьми, і, можливо, знайомити їх з числовою системою трохи раніше, вважає Ксеніду-Дерву.Отже, хоча всі ми й користуємось системою чисел, слова, якими ми їх називаємо, можуть впливати на те, як ми їх сприймаємо подумки.Кажуть, мова математики – універсальна, можливо, це не зовсім так.Ананд ДжагатіяBBC Future23 листопада 2019

Двоє з чотирьох прадідових синів, в тому числі й Іван, вже були серед повстанців.Мадяри тримали Карпати до зими 1943 ( це за словами діда, факт я не перевіряв), коли раптом в Косів та околиці увійшли німці. Яка кішка пробігла між мадярами і німцями, дід не знав, але влада змінилася. Змінилися і порядки. Німці забирали вдвічі більше, ніж мадяри. І в хаті прадіда оселився офіцер Вермахту, який працював в управі.Можливо, саме це і врятувало родину від «залітних» солдат, які частенько навідувалися до селян з несподіваними візитами.Офіцер був досить ввічливим і інтелігентним ( до війни служив у банку), і не вимагав чогось особливого. Навпаки, інколи ділився з родиною прадіда своїм пайком. Татові цей німецький офіцер запамʼятався на все життя, бо вперше дав йому скуштувати шоколад.Вже в 43 році в сімʼї прадіда залишилися лише старі люди, жінки і діти. Двоє молодших братів діда теж подалися в гори до повстанців.Можливо, активізація повстанців і стала причиною приходу в гори німців.Цікавий факт щодо трьох дідових братів - всі пішли воювати в різні загони. Дід поїхав в Жебʼє, середній брат, Марко, в Кути, і двоє наймолодших - Василь і Стефан - в Станіслав та Стрий.Такий розподіл зробили на родинній раді ще до приходу німців - раптом якийсь з загонів знищать, то поляже не вся родина, а лише хтось один.До закінчення війни дожили лише Іван і Стефан. І якщо Івана схопили в 46-му, і відправили копати руду, то Стефан воював до 51-го, поки не поліг від рук енкаведистів десь під Коломиєю.Ще раз напишу, що все це дід розповідав ще за совєцької влади, тому назв загонів і імен не називав.З дуже цікавого, наведу лише один факт. В Косові в 1912 році горяни за свій кошт побудували памʼятник Шевченку.За Австро-Угорщини за ним дивилися люди, які мали хати поруч. За Польщі в управі був хлопець, який відповідав за те, щоб біля памʼятника не було сміття і росли квіти. Коли прийшли гонведи, поставили одного вояку на варту біля памʼятника, а німці цю варту подвоїли! Всі чудово розуміли, що Тарас Григорович вже тоді був символом України, і його слід було якщо не поважати, то хоча б охороняти, щоб не було якихось провокацій. І лише за совєцької влади памʼятник ніхто не охороняв, а в семидесятих роках будівельний кран, який працював поруч, зніс Шевченкові голову.. Добре, що швидко відновили.І під кінець розповіді дід сказав те, що записувати тоді було не варто - синку, так паскудно і бідно, як при совєтах, ми не жили ніколи.Коли зайшли червоні, у них відібрали все - і худобу, і землю, і запаси.Жодних податків не було. Сказали, що буде колгосп і всі будуть рівні - голодні і босі.НКВС лютував так, що в гори пішли навіть діди і жінки. За тиждень половину села відвезли до Коломиї, а потім відправили в табори.Совєти відразу взяли на службу поліцаїв, які служили німцям, бо вони знали де саме треба було шукати загони УПА.Загін, в якому воював дід Іван, потрапив в засідку в вересні 45-го. Більшість бійців загинуло, частина втекли. Втік і дід. В селі Смодному, де була їхня хата, були і прибудови - літня кухня, стайня і кілька прибудов для птиці. Там дід і ховався майже рік, поки його таки не схопили. Але це вже геть інша історія.PS. Фото бійців УПА взяте з інтернету. У діда не було фотографій з війни. Можливо, й було щось, але мені він їх не показував.Андрій Боєчко.

Він - єдиний, хто зумів вийти із "Азовсталі" й не потрапитив полон до московитів.Олександр Іванцов,позивний Схід."Я родом із Луганщини, та завжди брав участь у проукраїнських заходах і сутичках із проросійськими силами. У 2015-му приєднався до "Азову"після загибелі на фронті двох моїх друзів.Коли росія почала повномасштабну війну, я працював за кордоном. Через кілька днів повернувся до України - ніколи б не пробачив собі, якби вчинив інакше.У березні 22-го знову долучився до війська й прилетів в уже оточений Маріуполь. Друзі дуже зраділи моїй появі.Коли ми отримали наказ здатися, я не хотів його дотримуватися і вирішив залишитися на "Азовсталі". Розповів усім про своє рішення і, коли комбінат залишив останній наш солдат, сховався в тунелі. У мене були із собою невеликі запаси води, їжі, чай, кава, матрац і спальний мішок. Я знав, що мій план може здатися трохи божевільним, але на той час він був переконаний, що маю більше шансів вижити, сховавшись, ніж здавшись ворогам. Я планував переховуватися на комбінаті 10 днів, сподіваючись, що за цей час росіяни послаблять пильність і що я зможу вийти звідти. Втім, за тиждень з'їв усі шість банок тушкованої курки, 10 банок сардин і випив майже всю воду з восьми півторалітрових пляшок. Я почувався дуже погано. Я зрозумів, що мушу йти, бо не зможу прожити там ще три дні.Тож переодягнувся в цивільне, позбувся зброї й вийшов на територію заводу. Я уникав ворожих позицій, бо росіяни дуже й не ховалися. Мені знадобилося шість годин, аби вийти до Маріуполя. Я планував дійти до району, де жив раніше, щоб попросити знайомих про допомогу, поїсти й помитися. Втім, все пройшло не так, як я очікував, адже місто було повністю зруйнованим. Я бачив тіла тварин, людські тіла. Валялися частини тіл. Могла лежати рука, яку кудись тягнув пес...Я зрозумів, що потрібно вибратися з міста й прямувати на територію, контрольовану Україною, аби вижити. У мене були сталеві нерви, жодних емоцій, жодних думок. Тільки цілеспрямованість і холодний розрахунок. По дорозі мені допомагали люди, яких зустрічав випадково. Як-от, жіночка, що дала мені напитися води з колодязя.Загалом я подолав 200 кілометрів за 18 днів. Ноги були в крові, я втратив 11 кілограмів, а спина і коліна так сильно боліли, що було важко ходити.Коли я нарешті дійшов до українських військових, вперше за 18 днів зміг поїсти й випити кави. Я ніколи не куштував кращого хот-дога і не пив кращої кави.Наразі я знову в ЗСУ і борюсь за Україну."Сильний і незламний.Олександр Іванцов❤️Оніщенко Людмила

Олена Пчілка — потужна женщіна, мати Лесі Українки, теж феміністка. В носі мала всю царську владу, на відкритті пам'ятника Котляревському виступила українською, наплювала на сувору імперську заборону. Ввела моду на вишиванки. На святкуванні роковин Шевченка огорнула його пам'ятник жовтоблакитним прапором. Знову скандал і захват публіки. Коли до Петербурга їхала делегація вимагати скасування Емського указу, у її складі була й Пчілка. Мати шістьох дітей. Це, до речі, вона придумала псевдо "Леся Українка", яке більше пасувало б маленькій дівчинці, а не письменниці зі світовим іменем. Уявляєте, як Лесі було жити з такою владною авторитарною маман? А ще Олена Пчілка вигадала слова "палкий" і "променистий". Марко Вовчок тоді дуже обурювалася, що оці молоді псують прекрасну народну мову. Але й сама Вовчок була жінка-агонь. Теж феміністка. У неї був закоханий Пантелеймон Куліш, допомагав друкуватися. А коли отримав відкоша, почав усім розповідати, що не могла жінка написати такі твори, ну де там. Це він все за неї дописував і переписував. Ага, звісно. Як писав про Марко Вовчок Домонович "Куліш хотів, щоб обраниця належала тільки йому, а вона воліла належати лише собі". Їде з Тургєнєвим у Францію, отримує особисто від Жуля Верна ексклюзивне право перекладати його твори.Єдине, на що люди готові витрачати свій час — це історії. Соломія Павличко знала, що робила, коли досліджувала листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської. Так само, і коли писала статтю "Агатангел Кримський: політичний українець, арабіст і потенційна гей-ікона". Силу історії розуміє Тімоті Снайдер, коли пише Червоний князь і згадує про гомосексуальність Архікнязя Вільгельма фон Габсбурґа Василю Вишиваного. Розуміє Оксана Забужко, коли на кожному виступі переповідає чиїсь дуже особисті історії. Коли пише вірш про Лесю Українку: "Лариса Петрівна Косач-Мержинська котить дитячий візочок". Це розуміє Іван Малкович, коли пише вірш про Миколу Леонтовича:"за вікнами бежево-перламутрового кадилаканеспішно пропливає різдвяний нью-йорк святкові засніжені вулиці ілюмінованосяйливими різноколірними людьми......і раз за разом звучить "щедрик"хтось із веселого натовпу впізнає його:- дивіться дивіться - це ж сам містер леонтовичавтор carol of the bells!"Знайдіть це відео із Малковичем, це щось неймовірне. Ти одразу бачиш Один Вдома, гірлянди, і нашого Леонтовича, який насправді ніколи не був у США, бо так, його застрелив НКВДист, що напросився переночувати. До речі, поїздку на гастролі за кордон хору Кошиця, що виконував "Щедрик" ще за життя Леонтовича, проспонсорував Симон Петлюра. Звісно, увага до життя людини не гарантує, що вона залишиться в історії. Але страшно там залишитися і не бути нікому цікавим.Текст @Khrystyna MorozovaМал. О.Сорохтей. Шевченко зизом. 1922р.

❌😥🇺🇦Операція «Запад» – одна з наймасовіших і короткотермінових сталінських депортацій цивільного населення західноукраїнських земель з метою знищення «соціальної бази» українського визвольного руху. Виселенню підлягали за попередньо складеними списками члени родин оунівців та повстанців.Відправною точкою для реалізації операції став наказ міністра держбезпеки срср В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів срср від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей урср членів родин оунівців» сприяла пришвидшенню термінів виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості срср робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ урср Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.Основними організаторами і виконавцями депортації стали мгб та мвд урср. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра мвд М. Дятловим. Місце дислокації штабу – Львів. Виконання забезпечували: оперсклад мгб – 6 859 осіб, збройні сили – 46 509, радянський партактив – 15 556, армійські шофери – 1 227 осіб. У ході операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізничний транспорт.Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.Проведення операції «Запад» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів мгб довідалися про її проведення за 2-3 дні до початку, інші виконавці – у момент реалізації. Здійснювати цю каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня – 21 жовтня 1947 року.У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-ій годині ночі. З 2-ої до 4-ої обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова.У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинили складні погодні умови. Сильна віхола, що розпочалася напередодні, спричинила у деяких районах сніговий покрив до 2-х метрів. Оперативники вимушені були застосувати танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого очікуваного результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. У більшості ж випадків операцію вдалося здійснити до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, у якій виконавці злочинної акції впоралися із завданням і звезли людей на відправні пункти загалом за 3-4 години.Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6 годині 38 хвилин відправився перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 людей, відірваних від домівки, позбавлених майна. Останній ешелон вирушив у східному напрямку 26 жовтня. Операцію «Запад» було завершено.Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів срср. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Запад» у документах радянських спецслужб неодноразово уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948 року йдеться про 26 332 сім’ї – 77 791 особу. З них – 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років.Операція «Запад» стала однією з наймасовіших депортацій українців організованою комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованою польською комуністичною владою.

20 жовтня 1930 р. у Москві більшовики розстріляли oнука сестри Тараса Шевченка — Ярини, 39-річного генерал-хорунжого армії УНР Юрка Тютюнника .Нащадок кріпаків склав іспити за курс гімназії. Пройшов усю Першу світову. У березні-квітні 1917 року організатор українського "Першого Сімферопільського полку імені Гетьмана Дорошенка". Член Центральної Ради, розгромив у Бобринську 8-тисячну групу Михайла Муравйова.9 листопада 1918 Тютюнника як учасника підпільника Революційного штабу Києва заарештовано, знаходився в Лук'янівській в'язниці в камерах поруч із отаманом Палієнком та сотником Могилева Андрієм Вовком. В грудні 1918 Тютюнника мали розстріляти за наказом Головнокомандувача військами Гетьманату князя О. Долгорукова. В ніч проти 14 грудня 1918 отаман Палієнко, Андрій Вовк і Юрко Тютюнник підняли повстання у Лук'янівській в'язниці та після звільнення вирушили назустріч військам Директорії. В січні 1919 Тютюнника було вирішено розстріляти в штабі батальйону Правобережної Червоної армії, проте після промови генерала батальйон перейшов до Чорноморської дивізії військ УНР.У травні 1919 року, зрозумівши суть більшовицької політики в Україні, Тютюнник і Григор'єв повернули зброю проти більшовиків. 8 листопада головний отаман Петлюра призначив Ю.Тютюнника командувачем армії УНР. З 6 грудня 1919 року — по 5 травня 1920 року Тютюнник брав участь у Першому зимовому поході як помічник генерала Михайла Омеляновича-Павленка. За участь у Першому Зимовому поході генерал Юрко Тютюнник отримав орден "Залізного Хреста" за номером два, а його дружина, Віра Андріївна Тютюнник, яка була сестрою-жалібницею нагороджена Залізним Хрестом номер п'ять. У жовтні 1920 Тютюнник підвищений до генеральського звання. Після інтернування українських частин у Польщі Тютюнник не склав зброї.16 червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано. Для публіки повідомлено, що він здався добровільно, погодився на співпрацю з урядом УСРР. У цей час Москва наполягала на розстрілі, українське керівництво переконало в необхідності збереження авторитетного на Заході генерала, в політичних цілях. Генерал вирішив загинути, але не піти на поступки радвладі. Тому чекісти влаштували йому побачення в камері з дружиною і малою донькою з ультиматумом: або лист, або усім смерть. 15 серпня Тютюнник оприлюднив звернення "До всіх українських вояків, перебуваючих на еміграції" та написав покаянного листа В. Затонському.Юрій Йосипович Тютюнник – автор низки книг; працював у ВУФКУ сценаристом (сценарій фільму "Звенигора" (1927), спільно з Майком Йогансеном і Олександром Довженком). Грав себе в українських фільмах: у художньо-документальному "П. К. П." ("Пілсудський купив Петлюру"), у першому варіанті "Звенигори" тощо). Харківський адвокат Олександр Семененко про "ПКП" писав: "Замість історичної драми, де вони брали участь як воїни, їм довелося на баских конях перед кіноапаратами витанцьовувати образливий для їх гідності водевіль.У цій країні переможені не мають права на честь і минуле. Своє минуле вони мають самі спаплюжити і спотворити."Під час роботи на Одеській кінофабриці блискучий оповідач Юрко Тютюнник потоваришував з Юрієм Яновським, і той на основі спогадів створив роман-думу "Чотири шаблі".Після роботи на Одеській кінофабриці Тютюнник перейшов до Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) у Харкові. З колишнім комісаром Центральної Ради Надією Суровцовою працював в одному кабінеті; вона залишила спогади про редактора художніх фільмів і сценариста Тютюнника.В кінці того ж 1930 року Тютюнник-Левицька вкотре звернулася до владних органів із проханням повідомити про його долю, живий чи ні. Після тривалих звернень 1932 року отримала повідомлення про виконання вироку. Відомо, що Віра Андріївна з двома дочками (старша донька: Тютюнник Ольга Юріївна (1918 р.н.) до 1932 року проживала на станції Кущевка Північно-Кавказького краю.Реабілітований 28 листопада 1997 року постановою Генеральної прокуратури України.Ганна Черкаська

15 жовтня 1959 року агент КГБ СССР Богдан Сташинський в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайрштрассе в Мюнхені убив провідника ОУН Степана Бандеру. Дочекавшись його появи, Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив Бандері в обличчя струменем розчину ціанистого калію. Богдан Сташинський був уродженцем села Борщовичі на Львівщині й походив із родини, що активно підтримувала ОУН. Однак на початку 1950-х його завербували сталінські спецслужби. 12 жовтня 1957 року в Мюнхені він, використовуючи спеціальний пістолет з синильною кислотою, вбив одного з лідерів ОУН Лева Ребета, який був опонентом Степана Бандери. Вбивство ж самого Бандери два роки по тому давало змогу звинуватити в ньому прихильників Ребета або західнонімецькі спецслужби. Після успішного виконання завдання Сташинського відправили до москви, де нагородили орденом Червоного Прапора.Проте вбивця закохався в німкеню Інге Поль, одружився з нею і ввечері 12 серпня 1961 року, за лічені години до початку будівництва Берлінського муру, втік разом із нею в Західний Берлін. Там Сташинський зізнався у вбивстві Ребета й Бандери. 16 жовтня 1962 року Федеральний суд Карлсруе засудив Сташинського тільки до 8 років тюрми, оскільки винним у злочині вважався СССР, а Сташинський – лише виконавцем злочинних наказів. Через 4 роки його достроково звільнили й передали ЦРУ, після чого сліди Сташинського губляться. За найпоширенішою версією, він знайшов прихисток у Південно-Африканській Республіці.Історія без міфів | YouTube | Instagram | Facebook | Threads

БітокЗ самого початку всього цього кріпто-двіжа розказували, що це буде альтернатива цим вашим фіатним грошам. Геть від цієї законтрольованої фінансової системи. Купа народу інвестує, точніше спекулює в надії заробити більше ніж на класичних ринках. Іноді вдається...Іноді буває як в п'ятницю. На класичних ринках торгівля йде з понеділка до пятниці, потім остання біржа закривається і потім всі вихідні трейдери чекають на відкриття перших бірж в понеділок, і далі аж до відкриття та закриття американського ринку.Трамп видав новину про тарифи на Китай після закриття американської біржі, тому умовний креш на класичних ринках "завис" аж до понеділка. Реакція, або буде, або ні, але вона вже буде менш психованою ніж на ринку криптоактивів, який відреаугвав одразу.Фанати кріпти можуть торгуватись своїми коїнами цілодобово в режимі 24/7, тому одразу почались падіння криптоактивів. Але стоп... а чому кріпта взагалі падає? Якщо кріптани так вірять в свої коїни, то хай вираховують ціни один одного в своїх коїнах. Там скільки ETH в одному BTC. Чому їх взагалі цікавить ціна біткойна в доларах? Отож.Або чому вона падає? Або якась частина кріптанів зрозуміла, що зараз ринок можливо буде падати через китайські тарифи, тому треба на всяк випадок вийти в кеш (грубо кажучи доларовий, а не коїнський), тому давай продавати свої коїни - ціна в долларах на які поповзла донизу. Першими повалились якраз найнепотрібніші з них всілякі шіткоїни, бо такий баласт скидають першим. Але воно і так більш волатильне, тому шіткойн падатиме гірше ніж більш поважний біткойн. Якби кріптани виходили з біткойна в етереум, то біткойн би падав, а етереум зростав. Але падає все в доларовому еквіваленті, а отже вибігають кріптани в класичні фіатні нудні долари-євро. А потім закривається купа дериватних позицій, які реагують на зміни ціни коїнів і так по колу.Дуже може бути, що в понеділок класичний ринок спокійно переживе ще одну тарифну війну Трампа, але кріптонів завжди буде трусити більше, бо вони торгують цілодобово на два дні довше. Тому будь-яка херня, що була сказана-зроблена в суботу, до понеділка на класичному ринку може не "дожити", а ось кріптани будуть її страшенно переживати в цю ж суботу. Особливо, якщо рахувати ціну своїх коїнів в класичних грошах як єдине мірило хоч якогось еквіваленту вартості цих дігітальних тюльпанів.Антон Павлушко.