Двоє з чотирьох прадідових синів, в тому числі й Іван, вже були серед повстанців.Мадяри тримали Карпати до зими 1943 ( це за словами діда, факт я не перевіряв), коли раптом в Косів та околиці увійшли німці. Яка кішка пробігла між мадярами і німцями, дід не знав, але влада змінилася. Змінилися і порядки. Німці забирали вдвічі більше, ніж мадяри. І в хаті прадіда оселився офіцер Вермахту, який працював в управі.Можливо, саме це і врятувало родину від «залітних» солдат, які частенько навідувалися до селян з несподіваними візитами.Офіцер був досить ввічливим і інтелігентним ( до війни служив у банку), і не вимагав чогось особливого. Навпаки, інколи ділився з родиною прадіда своїм пайком. Татові цей німецький офіцер запамʼятався на все життя, бо вперше дав йому скуштувати шоколад.Вже в 43 році в сімʼї прадіда залишилися лише старі люди, жінки і діти. Двоє молодших братів діда теж подалися в гори до повстанців.Можливо, активізація повстанців і стала причиною приходу в гори німців.Цікавий факт щодо трьох дідових братів - всі пішли воювати в різні загони. Дід поїхав в Жебʼє, середній брат, Марко, в Кути, і двоє наймолодших - Василь і Стефан - в Станіслав та Стрий.Такий розподіл зробили на родинній раді ще до приходу німців - раптом якийсь з загонів знищать, то поляже не вся родина, а лише хтось один.До закінчення війни дожили лише Іван і Стефан. І якщо Івана схопили в 46-му, і відправили копати руду, то Стефан воював до 51-го, поки не поліг від рук енкаведистів десь під Коломиєю.Ще раз напишу, що все це дід розповідав ще за совєцької влади, тому назв загонів і імен не називав.З дуже цікавого, наведу лише один факт. В Косові в 1912 році горяни за свій кошт побудували памʼятник Шевченку.За Австро-Угорщини за ним дивилися люди, які мали хати поруч. За Польщі в управі був хлопець, який відповідав за те, щоб біля памʼятника не було сміття і росли квіти. Коли прийшли гонведи, поставили одного вояку на варту біля памʼятника, а німці цю варту подвоїли! Всі чудово розуміли, що Тарас Григорович вже тоді був символом України, і його слід було якщо не поважати, то хоча б охороняти, щоб не було якихось провокацій. І лише за совєцької влади памʼятник ніхто не охороняв, а в семидесятих роках будівельний кран, який працював поруч, зніс Шевченкові голову.. Добре, що швидко відновили.І під кінець розповіді дід сказав те, що записувати тоді було не варто - синку, так паскудно і бідно, як при совєтах, ми не жили ніколи.Коли зайшли червоні, у них відібрали все - і худобу, і землю, і запаси.Жодних податків не було. Сказали, що буде колгосп і всі будуть рівні - голодні і босі.НКВС лютував так, що в гори пішли навіть діди і жінки. За тиждень половину села відвезли до Коломиї, а потім відправили в табори.Совєти відразу взяли на службу поліцаїв, які служили німцям, бо вони знали де саме треба було шукати загони УПА.Загін, в якому воював дід Іван, потрапив в засідку в вересні 45-го. Більшість бійців загинуло, частина втекли. Втік і дід. В селі Смодному, де була їхня хата, були і прибудови - літня кухня, стайня і кілька прибудов для птиці. Там дід і ховався майже рік, поки його таки не схопили. Але це вже геть інша історія.PS. Фото бійців УПА взяте з інтернету. У діда не було фотографій з війни. Можливо, й було щось, але мені він їх не показував.Андрій Боєчко.