Я зараз скажу річ, яка комусь не сподобається, але я звик говорити прямо, навіть коли це незручно.У мене є кілька близьких друзів євреїв, з якими ми роками спілкуємось, працюємо, інколи сперечаємось до хрипоти, але це нормальні людські відносини без цього дурного поділу на «своїх» і «чужих», і за весь цей час я жодного разу не бачив, щоб в Україні була якась системна проблема антисемітизму, про яку нам зараз раптом почали розповідати з таким пафосом, ніби ми прокинулись у 30-х роках минулого століття.І от на цьому місці в мене виникає просте питання, яке чомусь ніхто не хоче ставити вголос, хоча воно лежить на поверхні.Для чого тоді цей окремий закон, якщо вже існує стаття, яка захищає всіх без винятку, незалежно від національності чи релігії, і карає за розпалювання ненависті до будь-кого?Чому ми раптом вирішили, що одна група потребує окремого захисту, а інші можуть обійтися «загальною нормою»?І головне питання, яке звучить ще неприємніше, але його не уникнути.Від кого Зеленський хоче захищати своїх одноплемінників?Серйозно, від кого?Від українців, серед яких рівень антисемітизму один з найнижчих у Європі?Від армії, де поруч воюють люди різних національностей і давно вже не міряються походженням?Чи, може, від якоїсь міфічної загрози, яку треба спочатку створити в головах, а потім героїчно з нею боротися?Бо поки що виглядає так, що ми не вирішуємо реальну проблему, а формуємо нову точку напруги там, де її майже не було.І тут починається найнебезпечніше.Коли держава починає виділяти окремі групи в «особливий статус», навіть під правильними гаслами, вона автоматично створює відчуття несправедливості в інших, і саме це, а не відсутність законів, дуже швидко може породити те, з чим начебто борються.Парадокс, але саме такі ініціативи часто і стають тригером для реальної ненависті.І поки нам розповідають про антисемітизм, у нас немає окремого закону про українофобію, хоча українців реально катують і вбивають за їхню ідентичність прямо зараз, і це не теорія, це щоденна реальність війни.Немає відповідальності за заперечення Голодомору, який для нас є питанням історичної пам’яті і виживання, і при цьому країна, яку так активно захищають окремими законами, досі не визнала цей геноцид.І от на цьому контрасті вся ця історія виглядає, м’яко кажучи, дивно.Я не бачу проблеми в тому, щоб захищати будь-яку людину від ненависті.Але я бачу проблему, коли замість рівних правил для всіх нам починають продавати вибіркову справедливість під правильними словами.Бо історія вчить дуже простій речі.Несправедливість, навіть якщо вона подається як захист, рано чи пізно б’є по всіх.Lubomir Haidamaka.