Сергій Ягодзінський

Європейська безпека зараз залежить від підтримки США… без союзу з Вашингтоном Європа поки не має достатніх сил, щоб самостійно гарантувати свою безпеку, — аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи Андреас УмландНіколи цього не розумів. Тобто, в Європі з кількома сотнями мільйонів населення немає можливості себе захищати? Це як? Проведіть мобілізацію у випадку чого і зберете армію небачених розмірів - кілька десятків мільйонів. Європа явно не бідна - виділіть 10% від ВВП Європи на закупівлю зброї і стануть 10 млн. мобілізованих ще й найбільш озброєними. Що це за нудота з «Європа не може сама себе захистити». Якщо так - то можливо вона не має існувати? Нехай розпадається на автономні держави і кожна турбується про себе сама, як роблять це сотні інших держав світу. Переконаний, що тут все простіше. Сита, багата, бюрократизована Європа не хоче морочити собі голову із якимось там захистом. Вони не вірять, що хтось типу Тамерлана чи Чінгісхана може якось прийти і завойовувати їх. Всю писану історію завойовувала (колонізувала, грабувала) Європа когось, а неї.

Бідний: Не бачу жодної юридично значущої правової підстави позбавити Бубку звання "Герой України"Міністр молоді та спорту України Матвій Бідний заявляє, що на сьогодні не бачить жодної юридично значущої правової підстави позбавити колишнього президента Національного олімпійського комітету України Сергія Бубку звання "Герой України", але хотів би, щоб той висловлювався більш зрозуміло на підтримку України."Щодо Сергія Назаровича Бубки, тут я хочу сказати, що, по-перше і головне, що ми живемо в правовій державі, і будуємо правову державу. І в правовій державі всі дії здійснюються відповідно до норм законодавства і тих процедур, які затверджують закони. Власне, процедура присвоєння і позбавлення статусу "Герой України" також передбачена законодавством. Принаймні станом на сьогодні, я не бачив жодної юридично значущої правової підстави, щоб ініціювати питання позбавлення його такого звання", – сказав Бідний на пресконференції "Майбутнє українського спорту" в четвер в Києві, відповідаючи на запитання щодо ініціативи позбавлення Бубки звання "Герой України"....https://interfax.com.ua/news/sport/1157988.html Невже ще є люди, які не підіграють молодій порослі з шоломом? Вітаю.

🔗🔗🔗 Зроблю ще один допис про ринок нерухомості в Україні (на прикладі Києва). Думаю, що схожа ситуація в багатьох великих містах - Львів, Тернопіль, Ужгород, Одеса…Проблема не в ріелторах, які нині надто збуджені і записують купу відео про те, як держава залізла їм в кишеню (ну і звісно, нібито в вашу, - покупців і продавців). 📋 Пропоную поглянути на ринок нерухомості по факту як він є сьогодні. 1. Відсотки про які всі говорять. Ріелтори беруть 2-5% за свої послуги, а при здачі квартири - половину місячної оплати. Ок - можливо ріелтор бере на себе функції за продавця і знімає певні ризики з покупця (наймача). Але чому в більшості випадків на сайтах комісія прописана саме для покупця? Найняв ріелтора продавець, а комісія з покупця? З якого це? Якщо людина найме ріелтора знайти квартиру для купівлі - тоді зрозуміло. А тут що? Я купую (винаймаю) - є ті, хто найняли ріелторів для продажу (здачі), а сплачує покупець? Питання потребує законодавчого регулювання однозначно.2. Тепер щодо процедури продажу (купівлі). Особисто мав спілкування з ріелторами під час купівлі квартири. Напишіть ваш досвід, а я поки опишу свій. На питання - як будете оплачувати - моя відповідь була - з рахунку через ІBAN. Доходи зафіксовані, податки сплачені, декларації в податкову подані - до коштів питань немає. А ні - ріелтор каже - та ні, продавець хоче долари. І тут починається найбільш цікаве - вам - покупцю - пропонують квест під назвою - знімай кошти! Ви, кажуть, знімайте гривні (а з урахуванням лімітів на день де може розтягнутись на місяць - місяць ви ходите в банк і берете по 100к за раз - НОРМАЛЬНО?), а ми вас потім (як знімете) - повеземо до своїх обмінників і ви там обміняєте. Уявіть 3 млн. грн. на руках у вас в період війни і вас кудись хтось везе міняти долари. А оскільки угода явно не в той же день - ви потім з цими доларами на руках ночуєте, коли ріелтор (і купа зацікавлених людей) знають хто ви, де ви, де проживаєте (бо до того ви вже ріелтору скинули паспортні дані, довідку про місце проживання). Уявіть, ріелтор - це насправді лєвий чувак, який навіть документи не показав і договір з якими ви не укладав, бо не ви його наймали, а продавець.Після того як ти пояснюєш - ні, або через банк або ніяк - починається нова серія - курс долара. Для покупця ж важливий курс на купівлю, а для покупця - на продаж. І різниця може бути 50-70 коп. - а на сумі в 80-100к доларів - порахуйте ваш попандос. 3. А тепер важливе. В Україні, як виявляється, є ріелтори, які навіть не роздупляються - як це - продавати нерухомість НЕ через кеш. Чому? А тому що частина спеціалізується саме на «сірих» продажах. Приходить чувак з чемоданом бабла - і у нього ніхто не запитує, звідки воно? А для чого - все ж супер - ось бабло, ось продавець, купив-продав - все ок. ❗️ А що тут поганого, запитаєте Ви. Пояснюю - погано те, що ВИ - той, хто реально СКЛАДАЄ на квартиру - не можете конкурувати з тим, хто ці гроші десь просто взяв - хабарі, відкати, розпили, несплачені податки тощо. В підсумку ціни на нерухомість постійно ростуть. Бо люди з шаленими «сірими» бабками готові вкладатись максимально швидко і їм байдуже, скільки воно коштує. Тому робота ріелторів мене не турбує. Я хочу прозорого ринку. Це вигідно всім, крім тих, хто незрозуміло де набрав чемодан доларів. Вибачте, це махінації, які лише гріють ринок. Коли у тебе шалені «лєві» гроші - ти готовий за будь-яку ціну купити все, що є. А той, хто відкладає - ніколи не назбирає. Ну і ще одне враження - моє спілкування з ріелторами внутрішньо сформувало в мені відчуття, що бізнес цей має ознаки кримінального. При всім повазі до чесних людей у цій сфері, які дійсно допомагають, є небайдужими і професійними. Але поки в цій сфері крутяться тонни «сірих» доларів криміналітет буде поряд. І держава має це врегулювати, подобається це персонально комусь чи ні. У підсумку, виграють всі. І купівля нерухомості за гривні стане нормою, а не винятком.

Є одна тема, яку я хочу підняти. Вона стосується блогерів\експертів, які давно перебувають за кордоном і системно маніпулюють емоціями глядачів. Я бачу, як сьогодні люди "ведуться" на гучну подачу, на правильну інтонацію, на слова, які приємно чути. Дуже часто за цим не стоїть ні реальна співучасть, ні готовність розділити з країною її ризики, а щось інакше.. Такі люди дуже добре відчувають, на чому можна зібрати аудиторію. Вони не завжди мають серйозний бекграунд, не завжди мають політичну чи суспільну вагу, не є творцями змін. Часто це просто люди, які вчасно зрозуміли, що емоція продається краще за зміст. Кілька років тому суспільство ще дивилося, хто є хто, яке в людини минуле, з ким вона була пов’язана, що або кого підтримувала раніше. Зараз, складається враження, багатьом уже байдуже. Головне, щоб говорили яскраво, гостро і саме те, що хочеться почути.Але питання в тому, що ці люди живуть під чистим небом. Без ракет. Без сирен. Без постійної внутрішньої напруги, яка супроводжує людину в Україні щодня. Їхньому життю прямо зараз нічого не загрожує. Вони не прокидаються від вибухів, не планують день враховуючи безпеку, не думають постійно про те, як убезпечити близьких. Тому їм значно легше бути сміливими у формулюваннях, різкими в оцінках, безапеляційними у висновках. ⚠️Вони можуть дозволити собі будь-яку подачу, будь-який градус емоції, будь-яку радикальність - бо для них це контент. А для нас це життя.Треба чесно сказати й інше: інформація, яку ми споживаємо, дуже пов’язана з нашим психологічним станом. Обстріли, виснаження, тривога, невизначеність - усе це впливає на те, як людина читає, слухає, реагує, кому вона починає довіряти. І саме на цьому дуже часто грають. Вам дають не аналіз, а емоційне підтвердження ваших думок. Вам не пояснюють складність ситуації, а просто озвучують те, що ви й так хочете почути. І тому це так легко заходить. Це психологічно комфортно.Повірте, настане час, коли багато речей можна буде говорити прямо, без натяків, без обережних формулювань, без потреби, щоб хтось читав між рядками. І я думаю, що багато з того, що ви сьогодні хочете почути дослівно, ще буде сказано. Але поки ми живемо тут, в Україні, ми мусимо бути відповідальними. Не всі люди виїдуть. Ми не можемо безкінечно жити в логіці “ну, вже було один раз” або “знову прийдуть ті самі”. Якщо ми справді хочемо іншої країни, то маємо дати шанс новим людям, новим обличчям, новим голосам. Не знищувати їх одразу недовірою, насмішкою чи втомленим “та ми вже це бачили”, а підтримувати там, де є зміст, відповідальність і здатність залишатися з країною не на словах, а в реальності.

НАН України і галузеві академії треба трансформувати, але зміни потрібно робити дуже виважено, – Курбатов, заступник міністра освіти і науки (Інтерфакс Україна)«… очевидно, що все має змінюватися та трансформуватися. Немає сфер, створених із самого початку ідеальними… Це дуже чутлива сфера – наприклад тут багато майна і багато зацікавлених людей, які прагнуть впливати на нього. Тому всі зміни потрібно робити дуже обережно та виважено" У тому й проблема, що у нас багато майна і багато «зацікавлених», «своїх», «потрібних», «тих, кого не можна чіпати». І всьому цьому принесена в жертву НАУКА та ОСВІТА. Де ще таке буває, щоб за посаду ректора боролись тому, що купа майна і землі? Де ще є таке, що ректор зі шлейфом «гопнік»? Ну де таке? І головне - чим це можна виправдати? Де держава? Чому держава не може справитись з купкою недоумків, у яких є «інтереси до майна». А держава взагалі існує як орган примусу? Ну і ще одне - Національну академію наук потрібно реформувати. Швидко, болісно і без «виважень». Те, в що перетворена Академія наук під час війни - це, на мій погляд, злочин проти держави. Хто його скоїв - не знаю, але фіксую факти. Ну і щоб не бути голослівним - пройшовся по одному з інститутів НАН, а точніше по профілям ПРОВІДНИХ наукових співробітників. І? У половини цитування їх робіт на рівні аспіранта - або немає зовсім, або мінімально. Але поки Інститут НАН - це в першу чергу земля в центрі Києва, а потім те, що звідти виходить - нічого кращого очікувати не варто.

⚔️ Мобілізація: чесна розмова🔴 Правда, яку ми уникаємоМобілізація нікуди не зникне, незалежно від того, буде ТЦК чи ні. Просто тому, що війна. Пропоную бути відвертими – люди обурені не стільки процесом мобілізації, скільки тим, що вона є як факт. Невже хтось із нас буде серйозно наполягати на тому, що громадянину Х, який проскочив блокпост на таксі, важливо, що громадянин Y не проскочив і вже прямує до бусика? Людей обурює, лякає, злить не ПРОЦЕДУРА мобілізації, а МОБІЛІЗАЦІЯ як така.❓ Реформа Федорова – що насправді?Федоров оголосив реформу! Добре. А якою вона, на вашу думку, буде? Федоров вийде і скаже – все, мобілізації більше не буде – працюйте, відпочивайте, можете навіть виїхати за кордон у відпустку. Так? Вірите в таку реформу?… отож… і я ні. Тобто, мобілізація буде, але якось інакше побудована. І що - люди скажуть - ну супер. Тепер все добре - тепер мене мобілізували чемно, прийшли, попросили, прочитали патріотичну промову і я тепер готовий. Так буде? І що - люди масово будуть мобілізуватись, якщо їх не будуть примушувати, а просто попросять? Хто з вас так думає?⚠️ Що може бути наслідком реформи? Приберуть ТЦК – зроблять цифровий слід. Замовляєш щодня таксі – система буде моніторити твої поїздки, куди ти їдеш, як системно. І одного дня на порозі офісу тебе зустріне поліція. Не ТЦК, а поліція. І не на вулиці, а в тебе ж в офісі. Купуєш піцу з доставкою? Ну далі ви розумієте…💡 Моя пропозиція – як вийти з цього положення1. Запровадити механізм самостійного бронювання (без участі роботодавця – це принизливо і по-рабському) для всіх без винятку – жодних відстрочок, броні, інвалідності, вікового цензу. Нічого! Всі – від 25 до 60 років включно сплачують 20-25% свого доходу в фонд оплати військовослужбовцям, але при цьому не більше певної визначеної суми. Щоб не було несправедливості, коли людина із заробітком 30 тис. грн платить 6-7 тис. грн, а людина з 1 млн на місяць сплачує вже 200-250 тис. грн. Умовна планка - 50к на місяць незалежно від обсягу доходів.Така модель ліквідовує ось це «війна лише для бідних». Всім доступне бронювання. Сплачуй свої 25% від доходу і все, але сплачують ВСІ - без жодного винятку. Податкова чітко слідкує всі цифрові сліди, витрати, оцінює ризики тіньового доходу. Якщо людину зловили на економічному «ухилянстві» – право на самобронювання скасовується з відповідними наслідками.2. За рахунок цих коштів запровадити максимально можливу оплату військовим на оборонних рубежах. Думаю, що 250-300 тис. грн на місяць – цілком реальна зарплата. Впевнений (але це можна визначити соціологічними замірами), що за таку зарплату бажаючих служити буде більше, ніж дає чинна примусова мобілізація. І без соціального конфлікту. 📌 ВисновокМодель, звісно, потребує доопрацювання, але вона чесно відповідає на ПРАВДУ – люди не хочуть виривались з життя, вони не хочуть бути мобілізованими – ні методами ТЦК, ні лагідно! А відтак, хто не служить – платить тим, хто воює. Ось такий буде суспільний договір. Не служу, але оплачую! За рахунок цього я спокійно живу і працюю.

Скажу за себе. Я ні разу не писав за всіх людей, які виїхали чи не виїхали, хто як вчинив і якими способами. Це рішення кожної конкретної людини, і я не беруся всіх міряти однією міркою. Але так само не треба й мене записувати в якусь зручну категорію тільки тому, що комусь так простіше.Я не готувався до війни наперед і не будував собі спеціально життя так, щоб опинитися в безпечнішій позиції. Я просто жив своє життя і працював. Багато років. Я вже 25 років викладаю, працював у державному секторі, потім у приватному університеті. Це не якась випадкова історія, яка з’явилась після 2022 року.Тому коли мені пишуть про бронь так, ніби я щось украв чи спеціально собі організував, то це дивно. Я не “зробив” собі бронь якимось особливим способом. Вона є в межах тієї системи, яка існує. І якщо вже говорити чесно, то таких людей у країні багато. Учителі, викладачі, працівники певних сфер. Це не якась унікальна історія тільки про мене.Тому я не дуже розумію, чому саме я маю зараз демонструвати якесь публічне почуття провини. За те, що працював усе життя? За те, що викладаю?При цьому я з повагою ставлюсь до людей, які воюють, і я розумію ціну того, що зараз відбувається. Я ніколи не був людиною, яка романтизує війну.І ще момент. Зараз багато хто любить говорити так, ніби в інших людей усе було легко, ніби хтось відразу народився в комфорті, зі зв’язками, з грошима і готовими можливостями. У мене цього не було. Багато років свого життя я прожив дуже бідно, в умовах, які я добре пам’ятаю. Тому коли зараз мені натякають, що я маю ще й вибачатися за своє становище, це виглядає щонайменше дивно.Я не прошу до себе поблажливості. Але й не бачу причин виправдовуватись за те, що моє життя склалося так, як склалося, і що я чесно робив свою роботу. Професор має бронь. Так, це факт.Ну і головне - якщо в мене відстрочка, то чому б мені не сидіти тихо і не радіти цьому? Для чого мені вся ця суєте? Для чого критика, ризик, публічна позиція щодо миру? Ну для чого? Я ж можу спокійно до пенсії досидіти з відстрочкою як професор. І все. Подумайте над цим і намагайтесь підтримати, а не закрити всім рота. Бо рот і так закритий у більшості. І закритий він не тому, що їм його закрили, а тому, що кожен знайшов своє місце і тихо мовчить, аби не було ЙОМУ гірше.

Я помічаю одну річ, про яку не дуже прийнято говорити прямо. Коли люди бояться втратити роботу, вони починають поводитись інакше: пишуть правильні пости, показують підтримку, не тому що підтримують, а тому що бояться втратити роботу. І справа не в тому, що вони раптом змінили позицію - просто страшно втратити стабільність.Я це добре розумію, бо сам проходив через це. У 2020 році я втратив роботу. І якщо чесно, я боявся не стільки залишитися без грошей, скільки того, що можу роками бути в системі, де тебе в будь-який момент можуть просто прибрати, і ти нічого з цим не зробиш.Я ніколи ні перед ким не схилявся і не збираюсь цього робити, навіть якщо це комусь здається «розумним рішенням». Бо як тільки ти починаєш підлаштовуватись із страху, це стає звичкою.І тут питання вже не тільки в окремих людях. Коли багато людей так роблять, формується середовище, де всі все розуміють, але мовчать.Страх сам по собі - нормальний. Він потрібен. Але якщо він змушує вас відмовлятись від себе - це вже проблема.Тому просте питання: чого саме ви боїтесь?

Сьогодні знову бачу багато новин про цивільних загиблих, особливо на прифронтових територіях. Вже важко це все пропускати читати та усвідомлювати, адже це чиєсь життя, чиясь мама, тато, дитина, дім.Фронт тримається не тільки там, де йдуть бої. Так, найбільше тримають його ті, хто воює за нас. Хтось пішов ще з перших днів. Хтось, можливо, взагалі не мав вибору. І ми всі розуміємо, яку страшну ціну вони платять. Який хаос відбувається на вулицях.Але ж і цивільні щодня помирають. Чому про це так мало розголосу? Складається враження, що ЄС уже звик, що світ уже звик? Україна більше не на перших сторінках, ми самі виборюємо те, щоб про нас говорили. Ми стали просто ще однією складною темою, яка довго тягнеться і яку вже не дуже хочеться відкривати зранку в новинах, і не вигідно розміщувати на обкладинках. В медіа є таке поняття - втома від конфлікту. Але якщо вони втомилися, то що тоді говорити про нас? Про людей, які живуть у цьому не заголовками, а днями, ночами, втратами, тривогами, очікуванням, страхом.І на цьому тлі мені неприємно чути, коли розмови про мир одразу знецінюють. Бо хотіти миру - це нормально. Говорити про мир - це правильно. Думати про те, як зберегти життя,- це перший пріоритет.Бо якщо ціна - ще сотні тисяч або мільйон життів, то хіба це можна назвати виходом? Для мене - ні.

Зараз активно обговорюють ініціативу щодо заборони використання телефонів дітьми у школах. І, чесно кажучи, мені незрозуміло, що саме мається на увазі: йдеться про телефони лише під час уроків, чи діти взагалі мають їх здавати, чи що саме пропонують під цією «забороною». Але в мене є інша пропозиція. Можливо, варто було б обмежити не дітей, а депутатів, які перетворюють політику на безкінечний медійний блог. Менше показовості, менше самолюбування, менше публічного нарцисизму і більше реальної роботи. Займайтеся державними справами, а не власним образом у стрічці новин. І, будь ласка, залиште освіту в спокої.Щоб наука в Україні розвивалася, її не треба постійно тиснути новими заборонами й реформами. Їй потрібні умови, підтримка, фінансування, повага і нормальний вектор розвитку. Бо коли замість розвитку людям постійно нав’язують обмеження, виникає відчуття не порядку, а контролю і несвободи.І найцинічніше в цій історії те, що про доброчесність часто найголосніше говорять саме ті, хто роками існував у системі подвійних стандартів і покупляв дисертації.