Коли мені було 24 роки, я зіштовхнувся з першими майданами. Відтоді це переслідує все життя. Події змінюються, обличчя змінюються, гасла змінюються, але одне лишається незмінним — українці знову і знову змушені платити занадто високу ціну за право просто жити нормально.Я не хочу такої долі нашим людям і нашим дітям. Не хочу, щоб ціле свідоме життя проходило між протестами, тривогами, втратами й війною. Не хочу, щоб нове покоління з дитинства знало різницю між видами сирен краще, ніж між мріями та можливостями.Мир — це не слабкість. Мир — це найвища цінність для тих, хто знає ціну війни. Це можливість будувати міста, а не відновлювати руїни. Це шанс вкладати гроші в освіту, медицину, науку, дороги, а не рахувати чергові втрати. Це коли батьки спокійно чекають дітей додому, а діти ростуть без страху.Українці заслуговують не лише на героїзм у важкі часи. Українці заслуговують на спокійне, гідне, заможне життя. На державу, де чесна праця дає результат, де закон захищає, а не лякає, де людина є цінністю, а не ресурсом.Я хочу, щоб у майбутньому ми згадували ці роки як урок, а не як нескінченний сценарій. І щоб наші діти знали Україну не через біль, а через можливості, красу й мир.