Сергій Ягодзінський

Території важливі, але життя українців важливіші: треба підписувати мирну угоду, бо вже всі виснажені, — Віталій Кім.📍 Мирна угода щодо України має ставити людей вище за території, — попереджає ключовий союзник ЗеленськогоВіталій Кім, якого Зеленський особисто обрав на посаду голови Миколаївської обласної військової адміністрації, в інтерв’ю The Independent сигналізує про зсув у бік компромісу. ❗️Під час виборів 2019 року Кім очолював миколаївський осередок партії Зеленського «Слуга народу», а в листопаді 2020 року був призначений президентом України на посаду очільника регіону.«Для мене особисто перемога — це кордони 1991 року, де люди щасливі й не гинуть. Але всі дуже втомилися.Тому для українського народу, на мою думку, перемога — це просто зупинити війну та отримати певні гарантії безпеки на майбутнє, щоб наші діти мали життя, яке ми мали до вторгнення.Я думаю, що для більшості наших людей перемога — це повернути життя таким, яким воно було до вторгнення. І це надзвичайно важливо для нас, адже минуло вже багато часу».Хоча багато хто вважає, що російській економіці залишилося близько двох років до колапсу через санкції, запроваджені у зв’язку з війною, Кім сумнівається, що Україна здатна протриматися так довго.

Ми рано чи пізно повернемося до мирного життя. Жодна війна не триває вічно. Але мене дедалі більше хвилює не тільки факт повернення до миру, а й те, яким буде це мирне життя і чи дадуть нам узагалі можливість його прожити.Є відчуття, що після війни багато медіа - і державних, і напівдержавних, і цілком комерційних - не зможуть або не захочуть відпустити тему конфлікту. Вона зручна, тримає увагу, мобілізує, поляризує, радикалізує. Ненависть продається простіше, ніж складна розмова про відновлення, відповідальність і тишу. І є ризик, що замість реального миру ми отримаємо його симуляцію - без вибухів, але з постійною напругою.⚠️Так, ми знаємо, хто напав. Ми знаємо, що Росія є агресором. Ми знаємо, що обрали інший шлях, але якщо ми говоримо про майбутнє, ми не можемо ігнорувати й інше: рішення конкретних політиків, роки популізму, корупції, відкладених реформ, медійних маніпуляцій теж привели нас у цю точку. І якщо після війни ці теми будуть витіснені з публічного простору заради «зручної» ворожнечі, ми просто законсервуємо проблему.❗️Мене насторожує, що наступним етапом емоційної мобілізації можуть стати нескінченні дискусії про мову, віру, «правильну» ідентичність, «справжніх» і «несправжніх» українців. Не як спосіб осмислення, а як нескінченний конфлікт. Коли формально мир уже є, але внутрішньо люди живуть у режимі вічної оборони. Коли замість відновлення психіки, економіки, довіри ми отримуємо нескінченну драму, в якій людина не має права просто жити.Мирне життя - це не лише відсутність обстрілів та повернення державних свят. Це можливість не бути постійно втягнутим у медійну війну. Це право не реагувати щодня на черговий «скандал», який підтримує високий градус ненависті, але не дає жодного конструктиву.Я боюся не тиші після війни. Я боюся, що нам не дадуть до неї дійти. Що ми з однієї надзвичайної реальності плавно перейдемо в іншу - менш криваву, але таку ж виснажливу. Можливо, найскладніше після війни - це навчитися не жити в режимі постійної катастрофи. І це завдання не менш важке, ніж вистояти.Можливо мене десь там читають і почують..

Публічність як новий тренд вчених?Видання Times Higher Education опублікувало статтю про те, що епоха «вчених у вежі зі слонової кістки» минає. Тепер успішний кейс - це коли твоє дослідження потрапляє не лише в Scopus (це такі круті журнали для вчених), а й у порядок денний міністерства, корпорації чи на громадське обговорення. Чому я про це пишу? Як людина, яка щодня поєднує науку з політикою, я бачу цей розрив. В Україні порядок денний часто формують люди випадкові, які набули популярності не через експертність, освіту чи особистий успіх. Саме їх вважають лідерами думок при тому, що справжні експерти, лідери, інтелектуали сидять в норках і спостерігають - як то воно вирулиться в суспільстві. А самі сидять тихо-тихо за принципом - не буди лихо, поки воно тихо. Це погана позиція, на нашу думку. Адже доктори наук, процесори, академіки могли б бути реальним голосом людей. Одна справа - блогер, який не зрозуміло де взявся і кого представляє, а інша - вчений, дослідник, експерт. Його важко звинуватити, йому неможливо предʼявити претензій. Він виражає думку людей і робить це професійно. 📹Світовий тренд показує, що публічність - це вимога до вчених, інакше нішу соціального впливу займають люди з меншими знаннями, але гучнішими голосами.👍👎А як ви вважаєте: професор має бути публічною фігурою чи це лише відволікає від основної роботи? 👇

Ми якось обійшли тему Сирії. Далека від нас, але все ж геополітично цікава територія.1. Після того, як всі гуртом повалили Асада в грудні 2024, нова влада в Дамаску намагається підпорядкувати собі всю країну і всю територію.2. Але найбільша проблема - це відносини з курдами, які контролюють біля чверті території Сирії. Пікантність ситуації в тому, що саме там основні запаси нафти і газу. Без цих ресурсів нова влада не витягує економіку підконтрольної їй території. Тому в хід йдуть гасла - «ми єдина країна» і т.п. Курди, звісно, проти.3. Роль Туреччини. Туреччина вимагає від влади Сирії вирішити проблему з курдами. Спроби офіційного Дамаска інтегрувати курдів в армію провалились та в цілому спровокували збройні сутички.4. У результаті з кінця грудня 2025 року тривають бої (з елементами стримування, зупинки, перемирʼя). Урядові війська отримали під контроль деякі міста (або їх частини), родовища, частину Ракки, Табку тощо. Курди спочатку відступали, потім мобілізувались.Станом на 19 січня оголошено перемир’я. Якщо максимально коротко по ситуації: боротьба за владу, гроші, ресурси, вплив. Головні сили проти курдів - урядова армія + Туреччина. Американці, росіяни, ізраїльтяни зараз майже не впливають на ситуацію. Спостерігають. 🔴🔴🔴🔴 Чи стосується ситуація України? Прямо ні. Навіть опосередковано ні. США не втягнуті в конфлікт. Європа впливу в регіоні майже не має. РФ відсторонена від процесів і ресурси свої на Сирію не виділяє.

Це Нобелівська премія миру від венесуельської опозиціонерки - Трампу.⌛️ Урок логікиПитання 1. Хто присуджує Нобелівську премію - США чи Європа? А може пані опозиціонерка самостійно без погодження передарувати Трампу Премію?Питання 2. А з якою метою Європа присуджувала Нобелівську премію опозиціонерці у Венесуелі?Питання 3. Якщо Європа явно демонструвала опозиційність до Мадуро - то чи вигідною є для Європи операції США проти Мадуро?Питання 4. Якщо США та Європа явно і неявно погодились взяти під контроль нафтопромисли Венесуели - чи свідчить це про бажання Європи злізти з російської нафтотруби?Питання 5. Якщо Європа переорієнтує ринок нафти з Венесуели (замість РФ), а США отримує контроль над ціноутворенням нафти, - то який сенс США вступати в перемовини з РФ щодо України? Який сенс США порушувати баланс, який вони сьогодні мають? 💭 Запропоную свою відповідь: Єдина можливість РФ повернути собі увагу США з метою вибити преференції - це продовження війни в Україні з подальшою ескалацією в Європі. Війна в Україні вичерпала переговорний ресурс. Для РФ потрібна війна з однією з країн Європи. Імовірно, це буде Латвія.

З’явився повний текст декларації України, Британії та Франції щодо гарантій безпеки. Вони включатимуть наступні компоненти:1) моніторинг припинення вогню. Запуск механізму під керівництвом США з постійним міжнародним моніторингом і спецкомісією для розгляду порушень;2) підтримка ЗСУ. Продовження військової допомоги, довгострокові оборонні пакети, фінансування закупівель зброї, доступ до резервів та допомога у зведенні фортифікацій;3) багатонаціональні сили для України. Формування сил коаліції для посилення стримування та розвитку ЗСУ з окремим військовим плануванням на суші, морі й у повітрі;4) гарантії на випадок нового нападу РФ. Обов’язкові зобов’язання щодо військової, розвідувальної, логістичної підтримки, дипломатичних дій і додаткових санкцій;5) поглиблення оборонної співпраці. Навчання, спільне оборонне виробництво та розширення співпраці у сфері розвідки;6) створення групи «США–Україна–коаліція» при Оперативному штабі в Парижі.Якщо коротко - пункт 1 - тут без Європи США впораються; пункт 2 - ну таке собі, особливо в частині зведення фортифікацій - самі будуть це робити, чи обіцяють моніторити? пункт 3 - ну тут все зрозуміло, як воно буде насправді; пункт 4 - гарантії, гарантії… бачили, чули, знаємо; пункт 5 - поглиблюємо, розширюємо, говоримо, висуваємо глибоке обурення; пункт 6 - нормальна тема, щоб зайвий раз до Парижу змотатись. У цілому - все добре. Без жартів і сарказму. Європі дали можливість інкорпоруватись у домовленості та зберегти обличчя, відмінне від того, яке формується, коли ти - насправді - гарний спонсор війни проти України за рахунок сотень мільярдів євро, переданих РФ в рахунок газу, нафти, корисних копалин.

Коли хтось отримує дуже велику популярність, Зеленський зміщує цю людину з її посади. Це сталося із Залужним, я думаю це сталося із Будановим, і тепер це стається з Малюком, — Олексій Гончаренко (Європейська солідарність). Це той випадок, коли всі засоби гарні, аби мочити одне одного. Я не проти - будь ласка - влаштовуйте розборки - нам, людям - цікаво. Але бажано не качати суспільство на темах кадрових перестановок. Ще вчора СБУ було погане для Євросолідарності, бо притискало НАБУ, а сьогодні вчорашні опоненти СБУ плачуть за Малюком. Серйозно? Та й Малюка ніхто нікуди не дів - як був ефективним, так і буде. Політичних амбіцій ніколи не виявляв. Спроби зробити з Малюка «жертву режиму» - це не більше, ніж підстава для самого пана Василя з одного боку, а з іншого - гарний спосіб так званій «опозиції» заявити свій політичний протест. Дивний, але все ж таки протест. Вступатись за Малюка, якого ще вчора готові були з лайном зʼїсти, - це майстер-клас політичної гнучкості. Безперечно, причини кадрових перестановок, є. Але будь-які домисли залишаться лише домислами. Скажу більше - не виключаю, що зміни, які ми спостерігаємо, підуть на користь українцям. Але умовній «опозиції» цього ой як не хотілось би. Адже українець, який вийде з війни, може втратити інтерес до політичного життя, до критики влади, до хейту персон, до стрімів з Верховної ради. І що тоді? Як довести - що ти кращий?Тому шановні люди, обережно як з критикою, так і підтримкою від політиків. Їх мета - влада і боротьба за неї. Все інше - засоби. Не будьте засобами для політиків!

Зеленський призначив очільника військової розвідки керівником Офісу президента - The WPВибір українського президента на посаду нового ключового помічника робить акцент на бойовому досвіді та суспільній популярності, а також має на меті розвіяти занепокоєння щодо корупційного скандалу, який призвів до усунення попереднього керівника Офісу.❗️Єрмак, який не мав політичного досвіду і був призначений у 2020 році після роботи з Зеленським у продюсерській студії, викликав значне несприйняття серед багатьох українців. Його звинувачували в надмірному впливі та жорсткому стилі управління. У Вашингтоні його також вважали конфліктним і надто контролюючим, що ускладнювало співпрацю. Після відставки він майже зник з публічного простору.🙃Буданова також вважають політично амбітним, хоча його діяльність була зосереджена на фронті та протидії російському впливу за кордоном, зокрема через операції в Африці проти російських найманців. Важливо, що його ім’я не фігурувало в жодному корупційному скандалі.Опитування компанії Ipsos для новоствореного американського Центру миру і свободи Detente показало, що українці вважають корупцію більшою загрозою для країни, ніж обстріли, мобілізація чи бідність.Водночас колишні українські посадовці застерігають, що Буданов може стати потенційним наступником, а його стиль управління та роль у цивільних питаннях ще потребують перевірки на практиці. Аналітики сходяться на думці, що загальна стратегія переговорів України не зміниться, але особиста довіра до Буданова може посилити позиції влади.

Ми розуміємо, РФ не має особливого бажання зупиняти війну. Удар по Києву, який був буквально півтори доби тому, імовірно отримав деякий симетричний удар по деяким обʼєктам на території РФ.Те, що РФ може використати такі удари для виправдання чергових нападів, - було очевидним. Звісно, РФ може завдавати такі удари і без преамбули про те, як вони образились. Але на те і є голова на плечах, щоб максимально убезпечити себе від звинувачень.Під час переговорів Трампа із Зеленським, американський президент дав чітко зрозуміти, що їм відомі напрями ударів з обох боків. Трамп сказав прямо - я бачу, що ви стріляєте одне в одного навіть попри запевнення про мир. Я цього не засуджую, але хтось явно має зупинитись. Якщо ми цього не робили (як кажуть наші чиновники) - терміново телефонуйте Трампу. Якщо робили (як каже РФ) - терміново телефонуйте Трампу. 🔴🔴🔴🔴 Стиль розмови оберіть залежно від того, що є правдою. Нам можна не казати - просто зробіть все, щоб обстріл не відбувся. Від нього загинуть люди!

Рецепт професійного політика в Україні зрозумілий1. Говори, обіцяй, обʼєднуйся, зраджуй — всіх, вся і все. Головне — бути на людях. Не важливо — з Кучмою, з Ющенком, з Майданом, не проти Петра, не проти Володимира — але будь на людях. Не пропадай з радарів.2. У Верховній раді голосуй так, щоб не пропасти з радарів. Але голосно кричи, що ти проти — ти за людей. Але голосуй так, щоб бути на радарі у людей.3. Дочекайся моменту, коли від ненависті до Путіна люди згадають, що колись ти з ним «міцно тисну руку» або «Ющенко — хі-хі, ха-ха». Дочекайся — змучений народ вами всіма просто прийде до тебе тому, що його попередні замучили — він обере тих, хто мучив, але попередні рази. Це вже забулось. Головне — не пропадай з радару. Українець все одно буде незадоволений і настане момент, коли навіть твоє фото з Путіним може стати одним із позитивних факторів на виборах. 35 років українці штовхаються між тими, хто не пропадає з радарів. Вони — ці так звані досвідчені політики — між собою сваряться, чубляться, голосно кричать. Але то не більше, ніж гра. А мета одна — Українець повинен знати — НІКОГО, крім цих політиків немає. До когось потрібно приєднатись. Немає і не буде альтернативи. А тому1991 рік - екс-комуніст1994 рік - екс-комініст, директор заводу2004 рік - колишній член КПРС, банкір2010 рік - людина з дуже дивною біографією2014 рік - політик, дуже крупний бізнесмен2019 рік - не політик, лідер групи медіа-компанійВам завжди є до кого притулитись. Вони мають весь набір того, що вам може сподобатись — від комуністичних гасел до особистих фото з Путіним. Ви ніколи не помилитесь. І вони ніколи не схиблять. Бо всі вони однакові. Вони різні лише у вашій уяві!