СхідГЗК

Загиблим Героям-комбінатівцям – вічна пям’ять і шана!29 серпня відзначається День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.Серед цих Героїв – понад 80 наших колег-комбінатівців, які працювали на ДП «СхідГЗК» у різні періоди. Наймолодшому з них було всього 22 роки, а найстаршому – 58… Через кляту війну дехто з наших захисників навіть не встиг створити власну сім’ю, а хтось не зміг потішитися з довгоочікуваними онуками…Ці люди були поряд із нами – трудилися, ділилися планами, мріяли про майбутнє. А коли наша Батьківщина зазнала нападу підступного ворога, вони, не вагаючись, стали на захист рідної землі, своїх родин і всієї України. Вони пішли на небо заради тих, хто лишився жити на землі…Ми пам’ятаємо кожного! Імена загиблих воїнів назавжди залишаться в історії підприємства. Колективи підрозділів дбайливо бережуть спогади про своїх загиблих колег.Кожна сумна звістка – це глибокий біль для всього колективу. Кожна нова втрата залишає в серцях порожнечу… Наш обов’язок – завжди пам’ятати про Героїв, які віддали життя, захищаючи український народ та рідну землю.Світла пам’ять нашим колегам, вічна шана й безмежна вдячність. Низький уклін та щирі співчуття кожній родині, яка зазнала втрату. Герої-комбінатівці, ми ніколи вас не забудемо…https://www.facebook.com/share/1JZkUcRRh1/

Вічна пам’ять та слава Герою Олексію Ліваку22 серпня, виконуючи бойове завдання в Ізюмському районі Харківської області, загинув 43-річний захисник України Олексій Лівак, в минулому – працівник ДП «СхідГЗК».Він народився 27 лютого 1982 року у Жовтих Водах. Навчався у СШ № 8, у 2012 році закінчив Жовтоводський педколедж за спеціальністю «вчитель початкових класів».Працював охоронником 4-го розряду у ВВО ДП «СхідГЗК», згодом – на інших підприємствах Жовтих Вод.На захист України став у вересні 2023 року. Пройшов шлях від штурмовика до командира відділення радіоелектронної боротьби. Виконував бойові завдання на Харківському, Донецькому та Луганському напрямках. Тричі отримував контузії та осколкові поранення. Проходив навчання у Німеччині та Великій Британії. Мав статус УБД.За мужність і відвагу нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та медаллю «За військову службу Україні».«Він мужньо воював та вів за собою людей, був справжнім лідером та універсальним воїном. Розумівся та володів майже всіма видами зброї. Його поважали побратими та командування. Попри посаду, завжди сам виводив хлопців на нуль і не боявся впритул наблизитися до позицій ворога. Якщо потрібно було – евакуйовував поранених із поля бою», - розповідають побратими.Колеги з ДП «СхідГЗК» згадують: «Олексій був дуже грамотний, розумний, принциповий, справедливий. Завжди аргументовано доводив свою думку, був готовий взяти на себе відповідальність. Сильний, мужній чоловік з твердим характером, але водночас добрий, щирий, привітний. Він любив спорт, футбол, риболовлю, роботу на землі, був справжнім другом та душею компанії».У захисника залишилися мама Світлана Никифорівна, брат Роман, який наразі теж мужньо боронить Батьківщину у лавах ЗСУ, наречена Анна.Прощання з Олексієм Ліваком відбудеться 29 серпня о 09:00 біля пам’ятника славетним козакам.Вічна пам’ять та слава Герою! Щирі співчуття рідним та близьким!

Сьогодні важливий день – день однієї з наших найбільш сильних емоцій – відчуття, яке буває, коли ти вдома або коли ти впізнаєш своїх і своє. І де б ти у світі не був, у яку б країну ти не приїхав, коли помічаєш український прапор, розумієш, що поруч із тобою, може, і незнайомі тобі особисто люди, але це точно знайомі серця.Саме цей прапор – це відчуття спасіння для людей, яких ми повертаємо з російського полону. Коли вони бачать українські кольори, вони розуміють: зло минуло. Цей прапор – це мета і мрія для багатьох наших людей на тимчасово окупованих територіях України. І вони бережуть цей прапор, вони бережуть його, бо знають: ми свою землю не подаруємо окупанту. Цей прапор символізує найдорожче для сотень тисяч наших воїнів – чоловіків і жінок з усієї нашої України, які захищають не лише той чи інший окремий напрямок, не тільки Вовчанськ чи Добропілля, а всю нашу Україну і, ризикуючи своїм життям, виборюють право на життя для всієї нашої держави.І хай кожен, хто зробив свій власний внесок у таку силу українських кольорів, сьогодні почує ці слова. І ці слова передусім слова вдячності. Це абсолютно заслужено. Хай живе Україна! Хай завжди гордим буде наш синьо-жовтий прапор! З Днем прапора, шановні українці! Слава Україні!

🇺🇦Історія СхідГЗК в цифрах і фактахКомбінатівці завжди були першими в спортіТренер з мотоспорту, організатор секції мотоспорту Спортивного клубу «Ювілейний» СхідГЗК – Лайманс Альбертович Бергфелдс – легенда спортивного життя комбінату. Сьогодні своїми спогадами про одного з легендарних спортсменів СхідГЗК ділиться ветеран підприємства Микола Меркушев.Як і у більшості його однолітків, дитинство Лайманса опалила війна. Йому, як самому молодшому (в сім’ї зростало ще восьмеро дітей), доводилося разом із мамою ходити по селах, обмінюючи речі на харчі. У тринадцять років хлопчина відчував себе цілком дорослою людиною: міг зранку до вечора працювати на городі, досягав успіхів у слюсарних і столярних справах. На рахунку була кожна вільна хвилина, але юнак знаходив час і для занять спортом.Непомітно підійшов час служби в армії. Вона була не з легких – в суворому Заполяр’ї. У 1954 році їхній автомобільний полк було переведено до Жовтої Ріки на будівництво уранового комбінату. Тут і демобілізувався Л.А.Бергфелдс, але додому, в Латвію, не повернувся - сподобалися йому Жовті Води. Обзавівся сім’єю. Працював в автобазі СхідГЗК водієм вантажівки, потім пересів на легкове авто – возив директора комбінату. У вільний час захоплювався спортом – боксом, футболом. Але весь час тягло до техніки.Зараз вже ніхто не пам’ятає, як потрапили до автобази кілька старих мотоциклів – «ІЖ», «Ірбіт». Разом із М.Хлівним і С.Окатим організували мотосекцію. Було це в далекому 1964 році. Починали на голому ентузіазмі. За власні кошти купували запчастини та бензин, готували мотоцикли до тренувань. Важко було уявити, що усього через кілька років секція стане однією з кращих в Україні, а мотоциклетні кроси - найулюбленішими та найпопулярнішими змаганнями серед мешканців Жовтих Вод. Тисячі вболівальників збиралися на трасі в дні проведення змагань.Роки через два почали брати участь в офіційних змаганнях. «Ковровці», на яких виходили на старт перших своїх змагань наші хлопці, часом викликали іронічну посмішку у глядачів – на таких допотопних мотоциклах вже ніхто не змагався. Але це не засмучувало молодь. Згодом прийшли перші перемоги.На стадіоні для секції було виділено просторе приміщення, почали купувати сучасні мотоцикли та дефіцитні запчастини, обладнали одну з кращих в Україні мототрас. Суперниками комбінатівців у ті роки були тільки грізні армійські команди Києва та Львова. У 1970 році на нашій трасі відбувся перший Всесоюзний мотокрос, а з 1973 року започатковано проведення фірмового кросу – пам’яті Почесного громадянина міста Івана Ульянова. Цікаво, що за двадцять років його проведення, вісімнадцять разів головний приз вигравали господарі. Сім разів наші мотокросмени ставали володарями Кубку України, двічі – Кубку Радянського Союзу, а ще вісім разів вигравали чемпіонат колективів фізкультури Міністерства середнього машинобудування.До того ж, понад п’ятсот разів наші мотокросмени підіймалися на п’єдестал пошани міжнародних, всесоюзних і республіканських змагань, а п'ятнадцять вихованців тренера Л.А.Бергфелдса стали майстрами спорту.Ось імена наших кращих мотокросменів: М.Куриленко, С.Журавльов, В.Головін, М.Головін, В.Артюхов, Л.Толстік, С.Калін, В.Разиграєв, В.Гапоненко, М.Сеньков, П.Пирогов, В.Стешенко, В.Бордінських, Ю.Трегуб.Справа, розпочата Л.А.Бергфелдсом, не забута. Щорічно, в день міста проходить захоплююче спортивне видовище - мотокрос за участю кращих кросменів України.

Комбінатівці – серед організаторів та учасників Кубка Жовтих Вод з крос-триатлону1 км – плавання, 15 км – велосипед, 4 км – біг… Непросте випробування, яке не подолає непідготовлений. Яскрава подія спортивного життя - п’ятий відкритий Кубок Жовтих Вод із крос-триатлону зібрала близько 70 учасників. Невтомний спортивний активіст, працівник ГМЗ ДП «СхідГЗК» Ростислав Міщенко – серед найактивніших організаторів та учасників заходу.Представники різних підрозділів підприємства, діти та онуки комбінатівців завзято змагалися на дистанціях разом із учасниками з інших міст України: Запоріжжя, Нікополя, Дніпра, Кам’янського, Кривого Рогу, Кропивницького, Житомира. Змагання викликали великий інтерес не лише учасників, а і чисельних вболівальників. Справжнє свято спорту, здоров’я, активності подарувало безліч позитивних емоцій.Спортсмен-комбінатівець Дмитро Нобєлєв традиційно порадував цікавими світлинами зі змагань.Більше фото - за посиланням https://www.facebook.com/share/p/1B7HRqTEJC/?mibextid=wwXIfr

💙💛 Таткові принцесиОлександр Повстяний працює на ГМЗ електрогазозварювальником. Він батько трьох донечок – п’ятнадцятирічної Вероніки, чотирирічної Мирослави та маленької Мії, якій лише рік. І дуже щасливий від того, адже завжди мріяв лише про донечок.«15 років тому я навіть і не здогадувався, що буду батьком трьох дітей, – зізнається Олександр, – тепер радію, що маю такий скарб. Старша, звісно, допомагає. Але зараз у неї такий вік, коли вона має особисті важливі справи. І я з повагою до цього ставлюся. Я ж батько, і на старшу донечку не повинен покладати всю відповідальність за них. Фізично мені легше з підлітком, а морально – з малечею. Але домовитися можу з усіма донечками, вивчив їхні характери, і все проходить на одній ноті.Кожного дня проводжу з дітьми час – вечірні прогулянки, ігри. Улюблена гра – в м’яча, разом дивимося мультики, але до гаджетів ставлюся відповідально. У старшої доньки перший гаджет з’явився у вісім років. Двом меншим планую купити їх не раніше. Зараз вони читають, малюють, ліплять.Головна задача мами – наварити їсти, і вона може спокійно йти по своїх справах та бути впевненою, що донечки в надійних руках татка. Бантики я їм не в’яжу, бо вони нині не в моді, а от хвостики роблю вправно. Нагодувати, покупати та покласти спати – це взагалі без проблем.Чим більше дітей у родині, тим легше, досвід робить свою справу. Не так хвилюєшся, коли хворіють. Згадую першу температуру, це був взагалі жах, а зараз знаю, що робити».У родині Повстяних вважають, що три дитини – достатньо. Тому більше розширюватися не планують – дуже важко фінансово. Голова сім’ї працює на двох роботах, але коштів все одно не вистачає. Родина виступає за здорове харчування, тому основний сектор витрат – це продукти. Але і ці труднощі долаються, коли всі разом.🔹Порада від Олександра Повстяного: «З дітьми завжди можна домовитися, шукайте свій дієвий спосіб».

Будівництво – це завжди рух впередЩорічно у другу неділю серпня в Україні відзначається День будівельника. Серед працівників ДП «СхідГЗК» є чимало представників будівельних професій, які роблять вагомий внесок у розвиток нашого підприємства.Будівництво – це завжди рух вперед. Своє майбутнє СхідГЗК пов’язує з Новокостянтинівською шахтою, розбудова якої дозволить збільшити обсяги виробництва готової продукції і, відповідно, частки власної уранової сировини у виробництві ядерного палива для українських АЕС. Цей потужний стратегічний напрям, окрім фінансової складової, потребує знань, професіоналізму та відданості комбінатівців, які представляють і будівельну сферу на підприємстві.Проведення поточних та капітальних ремонтів будівель та споруд на різних майданчиках підприємства, виконання будівельно-монтажних робіт та інших виробничих завдань… За всім цим стоїть сучасне покоління комбінатівців-будівельників, які продовжують традиції, започатковані ветеранами підприємства.Шановні друзі! Адміністрація, профком, рада ветеранів ДП «СхідГЗК» щиро вітають вас із професійним святом з побажаннями міцного здоров’я, успішного втілення в життя нових проєктів, Перемоги та Миру!На фото з архіву СхідГЗК – будівельники-комбінатівці, які працювали на підприємстві в різні рокиБільше фото – за посиланням https://www.facebook.com/share/p/1FhjoUTH4p/

Світла пам’ять Миколі Гульченку02.08.1974 – 06.08.20256 серпня 2025 року на 52-му році передчасно пішов з життя Микола Гульченко, апаратник з розділення рідкоземельних елементів ГМЗ.Микола народився 2 серпня 1974 року у Жовтих Водах. У ВПУ-70 здобув професійну освіту та пов’язав своє життя зі Східним гірничо-збагачувальним комбінатом. Починав працювати у відомчій воєнізованій охороні підприємства, а з 2001 року і до останніх днів життя трудився на ГМЗ. Свій шлях на заводі розпочав чистильником, через кілька місяців опанував професію апаратника. Постійно підвищував свою кваліфікацію, мав 6 розряд. Працював у цеху основного виробництва на дільниці сорбції та екстракції. Микола – представник славної трудової династії Гульченків. Дуже любив свою роботу, колектив, на завод завжди йшов з гарним настроєм. Працював завзято, допомагав молодим працівникам розбиратися у тонкощах виробництва.Колеги тепло згадують М.Гульченка як справжнього професіонала, відповідального працівника з відкритою душею: «Наш Микола був дуже позитивною людиною. Роботи не боявся, із задачами будь-якої складності справлявся успішно. Запам’ятався випадок, коли під час блекауту на початку повномасштабної війни підприємство було знеструмлене, і М.Гульченко брав безпосередню участь у відновлювальних роботах. Було приємно працювати поряд з таким колегою. Він не панікував, зосереджено і вправно виконував свою роботу, випромінюючи спокій та впевненість в тому, що все буде гаразд, і всіх підбадьорював. Він був душею компанії – щирий, веселий, з відмінним почуттям гумору. Таким і залишиться у нашій пам’яті. Шкода, що доводиться говорити про Миколу у минулому часі». Колектив ГМЗ, колеги, друзі висловлюють щирі співчуття родині М.Гульченка. Нехай світлий спомин про нього назавжди залишиться в серцях усіх, хто його знав, любив та шанував.

Вічна пам’ятьЛарисі Добровольській(06.03.1969 - 04.08.2025)4 серпня 2025 року передчасно пішла з життя Лариса Добровольська – колишня працівниця ДП «СхідГЗК», яка протягом десяти років очолювала канцелярію підприємства.Народилася вона в с.Ляшківка Царичанського району Дніпропетровської області. Вищу освіту здобула у Полтавському державному педагогічному інституті, у 1992 році отримала кваліфікацію вчителя історії.Лариса Добровольська щиро любила Україну, її історію, культуру та щедро ділилися знаннями з учнями під час роботи у закладах освіти. Працювала на відповідальних посадах у виконкомі Жовтоводської міської ради: очолювала відділ молоді, службу у справах дітей.У 2007 році стала до роботи на ДП «СхідГЗК» та до 2021 року працювала у канцелярії управління, протягом десяти років – завідуючою, потім – інспектором. На початку повномасштабного вторгнення виїхала за кордон, але не втрачала зв’язку з рідним колективом.Колеги згадують: «Про Ларису Миколаївну у нашій пам’яті залишилися найтепліші спогади. Вона гармонійно поєднувала в собі відповідальне ставлення до роботи, вимогливість зі щирістю та людяністю. Зажди доброзичливо спілкувалася з працівниками різних служб та підрозділів підприємства, була життєрадісною, доброю, небайдужою. Турботлива донька, любляча матуся та бабуся, надійна подруга, вправна господиня, творча рукодільниця, яка захоплювалася в'язанням… Лариса Миколаївна пишалася своїм рідним краєм – місцевістю, відомою унікальним Петриківським розписом, привозила у подарунок цікаві сувеніри та з теплотою дарувала друзям та колегам… Шкода, що підступна хвороба обірвала життя цієї квітучої жінки так рано…»Колектив ДП «СхідГЗК» висловлює щирі співчуття родині Лариси Добровольської. Світла пам'ять про неї залишиться в серцях друзів, близьких, колег.

2 серпня відбувся турнір з паркового волейболу на Кубок міста Жовті Води, в якому традиційно взяли участь працівники гідрометалургійного заводу СхідГЗК. Проведення змагань було ініційовано відділом молоді і спорту виконкому Жовтоводської міськради, організаційні питання вже другий рік поспіль успішно вирішував Яків Скоробагатько, начальник виробничого відділу ГМЗ. Цього разу Яків зібрав чотири змішані команди волейболістів. До складу збірної СхідГЗК «Old School» увійшли працівники гідрометалургійного заводу: Яків Скоробагатько, Андрій Бердес, Олександр Тихончук, колишні заводчани та молоде покоління волейболістів. Три інші команди об’єднали молодих гравців від 17 до 25 років.Команда «Old School» грає на високому рівні, неодноразово захищала честь СхідГЗК та міста Жовті Води, тому її першість була прогнозованою. Основна боротьба розгорнулася за друге та третє місця. Гра була цікавою та видовищною. Всі учасники змагань і глядачі отримали позитивні емоції.«Радий, що багато підлітків і молоді нашого міста ведуть здоровий спосіб життя, займаються волейболом на вуличних майданчиках, намагаються підвищити свій рівень, щоб конкурувати з більш досвідченими гравцями. Сподіваюся, що з кожним разом наші турніри будуть потужнішими, а гра ще гострішою», – говорить Я.Скоробагатько.Більше фото – https://www.facebook.com/share/p/15vbMHkzAc