Не заперечуючи висновків ВРП про те, що суддя знала результат розгляду дисциплінарної справи, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/132391396 від 27.11.2025 у справі № 990SCGC/26/25 зауважила, що скарга як дієвий механізм захисту порушеного права має містити належне правове обґрунтування позиції скаржника з урахуванням мотивів прийнятого рішення, а не формальну незгоду з рішенням дисциплінарного органу. Обґрунтовуючи наявність підстав для поновлення строку на оскарження, ВРП мала оцінити з урахуванням висновків ЄСПЛ про те, що обмеження щодо реалізації права на оскарження (доступ до суду) не можуть бути встановлені у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права [справа «Белле проти Франції»; 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту [справа «Станьо проти Бельгії». Суворе застосування ВРП темпорального обмеження на оскарження рішень дисциплінарних органів без урахування зазначених суддею причин пропуску строку на подання скарги було визнано непропорційним щодо мети - забезпечення правової визначеності. ВПВС взяла до уваги пояснення скаржниці, що з урахуванням дати отримання нею справ про адміністративні правопорушення, які були необхідні для підготовки скарги, кількості цих справ (20), завантаженості судді та часу, необхідного для підготовки скарги на рішення обсягом 37 аркушів, скаргу на рішення Дисциплінарної палати суддя підготувала у максимально стислий строк і подала протягом 8 днів після отримання необхідних матеріалів. Відповідно звернення судді зі скаргою через 29 днів після ухвалення оскарженого рішення, не може розцінюватися як недбалість і надмірне зволікання з урахуванням наведених вище строків оприлюднення повного тексту рішення, дат вручення його копії судді та отримання нею необхідних для підготовки скарги матеріалів справ про адміністративні правопорушення.