Освітня Криївка

❗Сергій Корольов: Людина, яка дотягнулася до зірок❗ Сергій Корольов — ім'я, яке назавжди залишилося в історії як символ космічної епохи. Він був більше, ніж інженером і конструктором. Його мрії і рішучість зробили можливим те, що раніше здавалося недосяжним. Людина, яка народилася на землі, наповненій українським духом, стала творцем дороги до зірок.✅Мрійник, який змінив світ. Корольов з ранніх років захоплювався небом. Його прагнення зрозуміти і підкорити космос стало головною метою життя. Він був лідером команди, яка запустила перший штучний супутник Землі і відправила Юрія Гагаріна в космос. Але за цими досягненнями ховається драматична історія боротьби, втрат і відновлення. Його робота не просто змінила хід науки. Вона стала викликом для людства, доводячи, що ми здатні перевершити самих себе.✅Українське коріння та любов до Батьківщини. Сергій Корольов народився в Житомирі, на українській землі, яка дала йому силу і натхнення. Хоча більшу частину свого життя він провів у межах совєтської системи, його зв’язок з Україною був глибоким і щирим. Він неодноразово згадував своє дитинство і юність, проведені в Україні, як джерело своїх мрій і ідей. Його любов до рідної землі відчувалася навіть у найменших деталях.✅Протиріччя генія. Життя Корольова не було простим. На початку своєї кар'єри він став жертвою совєтської репресивної машини. У 1938 році його заарештували за необґрунтованими звинуваченнями, і він провів кілька років у таборах, де його талант і мрії ледь не були знищені. Проте навіть після звільнення він ніколи публічно не говорив про пережите, залишаючи біль у серці. Система, яка одного разу намагалася його зламати, згодом зробила його своїм символом, але це не стерло суперечностей у його житті.✅Смерть, яка обірвала політ. У 1966 році Сергій Корольов помер під час операції, яка мала бути рутинною. Його смерть стала шоком для космічної програми, але спадщина, яку він залишив, не могла зникнути.✅Спадок для майбутніх поколінь. Корольов залишив після себе більше, ніж інженерні досягнення. Він залишив людству мрію — досягти зірок. Його життя нагадує нам, що навіть найбільші перешкоди не можуть зупинити людину, яка мріє. Для України Корольов залишається символом того, як талант і мрії можуть змінити світ. Його українське коріння, сила духу і прагнення до величі показують, що навіть найвищі вершини доступні тим, хто вірить у себе і своє покликання. Сергій Корольов — це людина, яка навчила нас не боятися мріяти і довела, що навіть земляни здатні підкорювати космос.

❗8 січня – день народження Василя Симоненка, видатного українського поета-шістдесятника❗ Народившись у селі Біївці на Полтавщині 8 січня 1935 року, Василь Симоненко став символом незламного українського духу. Його життя було коротким, але яскравим – поет прожив лише 28 років, але за цей час залишив спадщину, що й досі надихає. Симоненко ріс у важкий повоєнний період. Батько покинув родину, тож хлопця виховувала мати та дід. Саме мати привила йому любов до книги та слова. Після закінчення Київського університету Василь працював журналістом у Черкасах, проте його серце завжди було в поезії. Його вірші зачіпають найглибші струни душі. Один із найвідоміших – «Ти знаєш, що ти — людина?», став маніфестом унікальності кожної особистості. Він писав про любов до України, свободу, справедливість, засуджуючи безликість і жорстокість системи. Симоненко був частиною покоління «шістдесятників», які боролися за збереження української культури у часи совєтських репресій. Його громадянська позиція викликала підозри влади, і через це поет зазнав тиску. До сьогодні існують припущення, що його смерть у 1963 році була пов'язана з побиттям представниками кдб. Попри коротке життя, Василь Симоненко залишив величезну спадщину – його вірші, проза та щоденники. Вони не лише розкривають його внутрішній світ, а й передають дух часу, коли Україна боролася за своє самовираження.Сьогодні 8 січня – це день, коли ми згадуємо не лише поета, але й вільну душу, яка обрала шлях правди, навіть якщо він виявився небезпечним.

6 січня виповнюється 87 років від дня народження Василя Стуса - видатного поета, прозаїка, перекладача, правозахисника, Шевченківського лавреата, Героя України (1938-1985).Ім'я Василя Стуса для більшості українців є символом боротьби за національну ідентичність, українську культуру і мову, символом нескореності України, гідності Людини, яка виборола право лишатися нею в нелюдських обставинах." "…Бути радянським громадянином - значить бути рабом…" - так про комуністичний тоталітарний режим висловився свого часу Василь Стус. СРСР відплатив йому аналогічним ставленням. Поет з с.Рахнівка на Вінниччині, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті.", - Архів національної пам'яті. "У ньому рідкісно гармонійно поєднується неприйнятність фальшу, нетерпимість до зла в будь-яких виявах - і якась беззахисна оголеність душі, непрактичність у буденному житті.", - Надія Світлична про Василя Стуса. "Ганебний зек, державний злодій був дуже популярним за кордоном: його друкували, перекладали, обрали членом Пен-клубу. Поповзли чутки, що Стус має отримати Нобелівську премію, можливо, це й була причина його вбивства…", - Ганна Черкаська.

❗Пантелеймон Куліш: Творець, який змінив українське слово❗ Пантелеймон Куліш — ім’я, що стоїть поруч із найбільшими постатями української культури. Його перо було гострішим за меч, а його праця — фундаментом, на якому стоїть сучасна українська література і мова. Куліш — це людина, яка не лише писала, а й переконувала своїм життям, що Україна варта найвищих зусиль.✅Революціонер у літературі Куліш був першим, хто наважився створити український правопис, який ми тепер знаємо як «кулішівка». Його праця змінила те, як звучить і виглядає наша мова на письмі. Але це було більше, ніж мовознавство. Це був акт віри у те, що Україна повинна мати свою мову, культуру і літературу, які не просто копіюють, а стоять окремо, на рівних із будь-якою іншою нацією. Його роман "Чорна рада" став першим історичним романом українською мовою, і він досі залишається тим твором, який відкриває красу і силу українського слова для нових поколінь.✅Любов до України Україна була для Куліша більше, ніж ідеєю чи темою для творів. Це була його душа. Він вірив у те, що нація може стати великою, тільки якщо знатиме своє коріння і буде плекати свою мову. Але його любов до Батьківщини була непростою: він бачив недоліки і відкрито говорив про них, сподіваючись, що це стане поштовхом до змін.✅Суперечливий геній Куліш був неординарною і складною особистістю. Його ідеї часто викликали суперечки, навіть серед друзів і соратників. Його погляди змінювалися, інколи здавалися надто різкими або навіть зрадливими. Наприклад, його критика Тараса Шевченка після смерті Кобзаря викликала хвилю обурення. Але ці суперечності не применшують його величі. Навпаки, вони роблять його людяним і ближчим до нас.✅Останні роки і смерть Наприкінці життя Куліш віддалився від політики і літературних баталій. Він жив на хуторі, де займався перекладами Біблії українською мовою, вбачаючи в цьому свою головну місію. Саме тут, у тиші природи, його серце зупинилося. Він помер у 1897 році, залишивши світ тихо, але залишивши після себе спадок, який звучить і досі.✅Його спадок Пантелеймон Куліш — це не лише творець, а й революціонер у культурі. Він довів, що українське слово може бути потужним інструментом змін. Його праця нагадує нам про те, як важливо любити і берегти свою мову, свій народ і свою культуру. Куліш був людиною з помилками, але його внесок у становлення України є беззаперечним. Його життя — це приклад того, що навіть у найскладніші часи одна людина може змінити націю.

У 1971 році побачила світ друга поетична збірка Івана Низового «Провесінь». В 1972 році його прийняли до Національної спілки письменників України. Третя книга Низового «Стебло» вийшла друком у 1977 році. У 1979-1980 роках поет навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О. М. Горького в Москві.У 1980- 1990-тих роках виходять численні збірки митця. У 1988 році в обласній газеті «Молодогвардієць» було опубліковано статтю Івана Низового «Бути – народом», яка стала яскравим прикладом патріотизму та рушійним складником національного відродження на Луганщині:«...Ніколи ще жодної статті не писав з таким пекучим болем, з таким душевним сум’яттям і з такою непохитною вірою в свою правоту. Адже йдеться про українську мову – найбільше і найдорожче багатство мого народу, про мову, яка сьогодні, як ніколи, потребує захисту: мого, нашого, всенародного. Про мову, яка має глибочезне коріння, яка за свою кількасотрічну історію зазнавала розквіту і занепаду, зневаги, утисків і заборон, яка в перші пореволюційні роки зазвучала вільно й гордо в багатоголосому хорі мов і наріч народів Радянського Союзу, а сьогодні, на сімдесят першому році новітної історії нашої країни, знову опинилася в становищі мови другорядної чи й навіть третьорядної, до неї ставляться зверхньо, як до чогось не зовсім серйозного і повноцінного: поблажливо, зневажливо, з презирством, а то й вороже» Саме за цю статтю Івана Низового було занесено до «чорного списку».В період з 1992 по 1998 рік Іван Низовий був відповідальним секретарем і головою Луганської організації Національної спілки письменників України. У 2000 році безпартійний у всі часи поет стає членом УНП «Собор», яка пізніше об'єдналась з Українською Республіканською партією, його обирають заступником голови обласної організації. Іван Низовий тісно спілкується з Левком Лук'яненком, Костянтином Ситником, Володимиром Шовкошитним. 45 років Іван Низовий присвятив Луганщині. Він багато часу приділяв просвітницькій роботі. Охоче брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед школярами, студентами, робітничою та сільською молоддю, прагнув пробудити в душах людей жагу до національного відродження, пропагував творчість українських письменників Бориса Грінченка, Олександра Олеся, Ліни Костенко, Василя Стуса. Поет дарував слухачам як свої авторські видання, так і сотні книг зі своєї особистої бібліотеки, та продовжував творити.Як писав Левко Лук'яненко, «поети-громадяни своєї країни — це ті, хто порушує у своїх віршах серйозні національні проблеми… публіцистика потрібна сьогодні і вона не йде разом з людьми у завтрашній день, бо завтрашній день потребує іншої публіцистики, тобто публіцистичного висвітлення й розв'язання проблем. Чи має право на існування віршована публіцистика? Має право. Ба, більше: вона необхідна. Вона втручається у бурхливий потік щоденного життя і щось у ньому картає, а щось хвалить. Висміюючи старі звички, поняття й забобони, вона спонукає людей відмовлятися від них і приймати нові цінності. Позаяк перехід українців від промосковського комуністичного світогляду пов'язаний із переоцінкою ідеологічних, літературних, художніх, моральних та інших цінностей, то вірші, подібні віршам Івана Низового, є способом боротьби за повернення українців до українства…».Загадом літературній творчості Іван Низовий присвятив 50 років свого життя – в його творчому доробку понад сто збірок поезії, публіцистики, перекладів, творів для дітей.У 2009 році відбулась остання зустріч Івана із сином. В передчутті, поет кликав своїх рідних з Харкова та Львова побачитись в нього вдома. Осінь 2009 року Іван Низовий прожив разом зі своїми дітьми: сином Ігорем і дочкою Лесею. Незабутня зустріч із сином стала вже останньою.Здолати важку хворобу не вдалося. 30 вересня 2011 року Іван Данилович Низовий відійшов засвіти в Луганську.

12 грудня 1900 року відійшов у Вічність Олександр Кониський - український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч, автор слів «духовного гімну України» «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».Олександра Кониського історики вважають одним з провідних діячів українського національно-визвольного руху другої половини 19 століття. Він перший на той час серед української інтелігенції заявив, що українцям варто відкинути російську культуру та концентруватись на творенні власної. Російська імперія звинуватила Кониського у поширенні "малоросійської пропаганди". У 1863 році його без слідства і суду заслали до Вологди. Після кількох років заслання Кониський був одним засновників Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ), яке розвивало українську літературу на Галичині. Для потреб Всеукраїнської спільної організації він заснував у Києві видавництво «Вік», що, проіснувавши 15 років, опублікувало понад 100 книжок українською мовою.Кониський був один із фундаторів Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873), а пізніше — ініціатор перетворення його у Наукове товариство ім. Т. Шевченка (без права комерційної діяльності).Кониський — автор першої ґрунтовної біографії поета Шевченка (у 2 томах), яка не втратила свого значення і нині: «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» (тт. I—II, Львів, 1898—1901). Цю працю високо оцінили І. Франко, А. Кримський. Створення гімну «Молитва за Україну», покладеного на музику Миколою Лисенком, також припадає на період його плідної праці над дослідженням життя та творчості Т. Шевченка.Олександра Кониського називають першим українським самостійником, адже він виступав за ідею Самостійної України. Молитва за УкраїнуРедакція О. А. КошицяБоже великий, єдиний,Нам Україну храни,Волі і світу проміннямТи її осіни.Світлом науки і знанняНас, дітей, просвіти,В чистій любові до краю,Ти нас, Боже, зрости.Молимось, Боже єдиний,Нам Україну храни,Всі свої ласки-щедротиТи на люд наш зверни.Дай йому волю, дай йому долю,Дай доброго світу,Щастя дай, Боже, народуІ многая, многая літа.

12 грудня ми згадуємо людину, чия діяльність стала невід'ємною частиною історії українського кіно – Леоніда Бикова. Його творчість була просякнута любов’ю до України, а його герої – живим відображенням справжніх людських цінностей: відданості, щирості та сміливості.Народившись у селі Знаменське Донецької області, Леонід провів дитинство у робітничому середовищі, що навчило його цінувати простих людей. Ще змалечку він виявляв неабиякий талант – ставив вистави, читав гумористичні історії Чехова, що збирали сміх і оплески навіть у строгого батька. Але його дитяча мрія була пов’язана не зі сценою, а з небом – він прагнув стати льотчиком.Війна зруйнувала його плани, але не зламала. Попри численні спроби потрапити на фронт чи до льотного училища, доля все ж привела його до театру, а згодом – у кіно. Його «Гамлет» на вступних іспитах викликав у комісії сміх, але пізніше він довів, що зможе стати унікальним голосом українського кіно.Леонід Биков завжди підкреслював своє українське коріння. Його герої співали українські пісні, дотримувалися національних традицій і показували любов до рідної землі. Актор мав мрію – зняти фільм «У бій ідуть лише «старі» у кольорі, щоб показати всю красу українського пейзажу. Та навіть у чорно-білому виконанні цей шедевр випромінює тепло і любов до Батьківщини.«Мій батько хотів показати, яка красива наша Україна», – згадувала донька Мар’яна. І це йому вдалося – кожен кадр фільму наповнений глибоким символізмом і гордістю за рідну землю.Биков ніколи не кричав на своїх колег і акторів, вважаючи це проявом неповаги. Він був людиною, яка вміла створювати довіру та теплоту в роботі, а також не боявся ставити на перше місце людяність. Його рішення відмовитися від нагороди на фестивалі в Баку, аби підтримати Василя Шукшина, говорить про те, що для нього творчість була насамперед засобом розповісти правду, а не засобом здобути славу.Творчість Бикова – це пам’ять про те, ким ми є як народ. Його герої – це звичайні люди з великим серцем, які готові до самопожертви заради інших. Його фільми – це нагадування про те, що навіть у найважчі часи залишається місце для людяності, гумору і любові до життя.Цей актор і режисер уособлював дух України, який він так вірно ніс у своєму мистецтві. І хоча життя Бикова обірвалося трагічно, його творчість досі надихає, зворушує і нагадує про важливість збереження власної культури та любові до рідної землі.

Сьогодні виповнюється 161 рік з дня народження видатного українського письменника, мовознавця – Бориса Грінченка. Найвідомішим його твором став «Словарь української мови». Правопис цього Словника був прийнятий по всіх українських редакціях та виданнях. Робота над чотиритомником була непростою через організаційні питання, непевність із фінансами, конфлікти всередині колективу авторів. Лише коли дедлайни почали тривожити всіх причетних до цього видання, Борису Грінченку таки дозволили докласти руку до редагування. Але він зробив значно більше: додав тисячі слів до запланованих на початку проекту 52 тисяч. У 1907-1909 роках славнозвісний словник обсягом 68 тисяч слів був таки надрукований.- Кожна нація має свою мову, звичаї, історію, культуру і взагалі свій світогляд, одним словом, власне психічне я. Значить, ми, яко космофіли, що любимо усіх людей і бажаємо всій людськості однаково добра і широкої волі, повинні бути націоналами, бо того вимагає від нас моральне почуття наше», – так було написано у програмному документі «Profession de foi молодих українців», який розповсюдило Братство тарасівців. Цю таємну організацію символічно створили на могилі Шевченка, де зібралися Борис Грінченко, Микола Міхновський, Михайло Коцюбинський, Іван Липа та інші інтелігенти з ідеалами. Вірш Грінченка «Землякам, що збираються раз на рік на Шевченкові роковини співати гімн «Ще не вмерла Україна» (1898), схоже, залишиться актуальним ще довго:Ще не вмерла Україна,Але може вмерти:Ви самі її, ледачі,Ведете до смерті!Не хваліться, що жива щеНаша воля й слава:Зрада їх давно стоптала,Продала, лукава!Ваші предки торгувалиЛюдськими правами,Їх продавши, породилиВас на світ рабами…

12 листопада виповнилося б 88 років Миколі Сингаївському - відомому українському поету, перекладачу, публіцисту, автору слів славнозвісних "Чорнобривців", лавреату чисельних літературних премій (1936-2013).Ще студентом Микола Сингаївський вперше потрапив до Франції. У Парижі він побачив величезну клумбу з різними квітами, осадженими чорнобривцями. Це справило на нього величезне враження - це ж були квіти його рідної землі. Саме там, у Франції, і були написані перші рядки славнозвісних "Чорнобривців". Натоді він дружив з композитором Володимиром Верменичем, з яким вони пізніше створили кілька пісень. Микола Сингаївський, повернувшись з Франції і розповів про свій задум пісні про матір і чорнобривці композитору. А у нього вже була мелодія. Так з'явилися невмирущі "Чорнобривці". То був 1957 рік.Пісня вперше прозвучала в шістдесятому році. Це сталося в Київській філармонії на творчому вечорі видатного співака Костянтина Огнєвого. Співак згадував, як прозвучала пісня в Канаді: "Літня естрада. Сила-силенна народу. І починаю я співати про чорнобривці. На другому куплеті дивлюсь, із задніх лавиць піднімаються люди і виходять, просто-таки вибігають. Мені аж холод по серцю війнув. Однак за кілька хвилин всі ті люди повертаються і несуть оберемками квіти, чорнобривці. І поки я доспівав, то вся сцена була в тих чорнобривцях.".Багато мелодій, написаних композиторами на вірші Миколи Сингаївського, знайшли дорогу до сердець слухачів.У 2013 р. було засновано Міжнародну літературно-мистецьку премію імені Миколи Сингаївського.Як на ті чорнобривці погляну,Бачу матір стареньку,Бачу руки твої, моя мамо,Твою ласку я чую, рідненька.

14 жовтня виповнився б 81 рік Раїсі Кириченко - берегині української пісні, співачці, педагогині, народній артистці України, лавреатці Шевченківської премії, Герою України (1943-2005).Її називали берегинею української пісні. У її репертуарі не було другорядних пісень. Усі пісні ставали популярними і входили мало не до кожної домівки. "Не співай пісні, які ні про що. Вибирай ті, що западають в людську душу!..", - говорила Раїса Кириченко.Вона народилася на Полтавщині. Працюючи в колгоспі, співала в сільському хорі, пізніше - в хорі Кременчуцького автозаводу. Не отримавши спеціальної музичної освіти (закінчила Харківський інститут мистецтв лише наприкінці 1980 рр.), співала в ансамблі Полтавської філармонії, де познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, баяністом Миколою Кириченком, Співала у Житомирському ансамблі "Льонок", у Черкаському народному хорі, а в 1987 р. Раїса Кириченко повертається до Полтави. З 1994 р. працювала викладачем відділу співу Полтавського музичного училища, в 2000 р. переїхала до Києва.У співачки були мільйони шанувальників в Україні й за її межами. Українська пісня у її виконанні підкоряла світ. "А коли звучить українська пісня – є й Україна", - вважала Раїса Кириченко.Коли співачці необхідно було зробити дороговартісну операцію (хворі нирки), кошти збирали всією країною, вболіваючи за улюбленицю. Після цього Раїса Кириченко, дякуючи всім, співала: "Я вдячна всім, хто вимолив мене у Бога". Операція додала співачці декілька років життя.Щороку 14 жовтня Землянківська школа гостинно запрошує шанувальників творчості Раїси Кириченко на пісенне свято "Не журися, Україно, в тебе добрий рід!".Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.