Національний заповідник "Хортиця" official

10-11 квітня 2025 року у приміщеннях Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький арсенал» і Goethe-Institut в Україні відбулася Міжнародна конференція та воркшоп «Культурний сектор України в умовах війни: виклики – потреби – заходи», організована німецькою некомерційною організацією Центр допомоги установам культурної спадщини України | Ukraine Art Aid Center (UAAC),  Міжнародним альянсом захисту культурної спадщині в зоні конфліктів ALIPH Foundation (Женева) та Goethe-Institut в Україні, за підтримки Міністерства культури та стратегічних комунікацій України й Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. На конференції розглядалися найбільші виклики, з якими стикається український культурний сектор на четвертий рік повномасштабної агресії російської федерації.В роботі конференції взяли участь представники Національного заповідника «Хортиця».Учасників заходу привітали перша заступниця Міністра культури та стратегічних комунікацій України Галина Григоренко, Уповноважений з питань культури при Міністерстві закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина Штефан Рьоссель, представники делегації ЄС та ЮНЕСКО.У перший день конференції пройшла панельна дискусія «Ретроспектива та прогнози» і розпочалася робота 12-ти експертних груп з актуальних питань збереження культурної спадщини України (музеї, бібліотеки, архіви, музика, література, кіно, театр тощо) в умовах війни. Напрацювання експертів були заслухані на пленарній сесії.На фото: заступник директора Національного заповідника "Хортиця" Світлана Охріменко та т.в.о. директора Запорізького обласного краєзнавчого музею Вікторія Водоп'ян

403 роки тому у Києві від отриманих поранень у битві під Хотином відійшов у засвіти славетний гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний. «Був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був проворний, діяльний, у таборі сторожкий, мало спав і не пиячив… на нарадах був обережний і в усяких розмовах неговіркий», - так характеризував його один із сучасників.Його постать є втіленням образу гідного лицаря, мудрого політичного діяча й дипломата. Мужність, стійкість та справедливість – головні чесноти, що визначали його життєвий шлях. Серед пріоритетів у його діяльності було досягнення політичної самостійності українського народу, розвиток освіти, захист віри Православної та відновлення права українців на свою церкву, розбудова війська.Гетьман Сагайдачний до останнього подиху залишався вірним запорозькому товариству й Україні, чим заслужив великий авторитет і повагу серед козацького народу. У церкві Покрови Пресвятої Богородиці історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» відбувся захід із вшанування пам’яті благовірного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного за участі ветеранів російсько-української війни та військовослужбовців ЗСУ, представників громадських організацій та козацької спільноти м. Запоріжжя, федерації «Спас», працівників Національного заповідника «Хортиця». Військові капелани ЗСУ звершили молебень на честь гетьмана Сагайдачного, після чого присутні згадали його славні справи. Завідувач науково-просвітницького відділу Національного заповідника «Хортиця» Сергій Дударенко виголосив промову про роль і значення постаті Петра Сагайдачного в історії України.Образ благовірного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного й досі вражає своєю актуальністю і залишається яскравим прикладом служіння козацькому народу і любові до своєї Батьківщини.

21.03.2025 року в історико-культурному комплексі «Запорозька Січ» відбулася зустріч шанувальників української історії та культури з представниками Київського кобзарського цеху.На Січ завітали кобзарі Віталій Кобзар (музикант, поет), Микола Товкайло (археолог, кандидат історичних наук), Ігор Безвербний, ветеран російсько-української війни.Учасники зустрічі почули цікаві історії про традиції кобзарства, виготовлення музичних інструментів та відродження цього мистецтва в незалежній Україні. Музична частина була присвячена пісенним творам козацьких часів. Майстри кобзи виконали стародавні псалми, плачі, думи, козацькі пісні і створили для слухачів неймовірну атмосферу нашої минувшини, відтворюючи її через пісенні образи та емоції. Про таких людей здавна кажуть - «люди з корінням» - ті, хто несуть генетичний код нації.Національний заповідник «Хортиця» дякує нашим гостям за їхній щоденний внесок у збереження й популяризацію української культурної спадщини. Ваша праця зміцнює українську ідентичність й любов до України.

50 років тому, 21 березня 1975 року, фонди Державного історико-культурного заповідника поповнились унікальними предметами з кургану, зруйнованого під час будівництва промислового підприємства на правому березі міста Запоріжжя (Хортицький район) наприкінці грудня 1974 року. На жаль, в той час наукових досліджень поховальної пам’ятки проведено не було. Проте, згідно акту приймання артефактів можна дізнатись багато цікавих подробиць про цей об’єкт. З’ясувалося, що курган мав два поховання. Головне поховання відносилось до ямної культури: похований лежав скорчено на правому боці, біля голови зліва стояв ліпний горщик з круглим дном та двома ручками. Поверхня посудини була орнаментована насічками та відтисками мотузчатого орнаменту. Друге поховання – це скіфський воїн, біля якого було виявлено трилопатеві вістря стріл із залишками дерев’яних древок. Збереглися залишки рідкісного металевого скіфського захисного панциру, який був зроблений з бронзових лусочок невеликого розміру (20х14 мм), що кріпились до шкіряної основи. Цей предмет є унікальним свідченням високої якості та оздоблення військових обладунків скіфів. Ми не маємо інформації, чи було це поховання пограбоване, як більшість скіфських поховань того часу. Поховання датується третьою чвертю 6-го – поч. 5 ст. до н.е., коли на території Нижнього Подніпров’я проживали скіфи. Всі ці предмети стали окрасою музею і яскравою частиною музейної експозиції «Хортиця Скіфська». (За матеріалами Тетяни Шелеметьєвої)Ілюстрація:Відреставровані фрагменти бронзових лусочок від скіфського панцира.

В попередньому дописі https://www.facebook.com/share/p/1E7LZUjCps/ ми розповідали про вимірювання часу козаками у XVI ст. А що ж було в пізніші часи? Про це можна дізнатися із багатьох писемних джерел, передусім, щоденниках та описах майна.Годинники зустрічаються під назвами: дзигарок, дзегар/дзиґар, зигарок, часи. На жаль, не простежується зв’язку між різними найменуваннями годинників та їхніми типами. У XVIII ст. у Європі були поширені наступні типи годинників: наручні, кишенькові, настінні, підлогові, консольні, каретні, камінні.В козацько-старшинському повсякденні вживали кишенькові та настінні. Кишенькові годинники були доволі різноманітні: «статусні» – золоті та срібні; годинники з портретами; годинники кишенькові у футлярі; і, вірогідно, звичайні кишенькові – про це свідчить різна вартість годинників. Не повністю дослідженим є питання існування кишенькових годинників з боєм, щодо існування таких годинників є непряма інформація в Щоденнику Я. Марковича.Козацька старшина носила кишенькові годинники кількома способами: в кишені в футлярі (один бік якого міг бути скляним); в кишені з додатковим кріпленням стрічкою чи ланцюжком. Настінні годинники також були доволі різноманітні: з боєм і без, з гирьками і без них, в футлярах і відкритого типу, відкриті або закриті (мається на увазі доступ до годинника). В описі майна померлої Параскеви Сулими (дружини полковника Семена Сулими) вказано, що в кімнаті розміщувалися настінні «часи» з курантами. Сам годинник був у футлярі, ймовірно, дерев’яному, який до того ж був розфарбований. Футляр зачинявся на замок. В описі конфіскованого у Полуботка майна також згадуються годинники: у чернігівському дворі Полуботків, де побудовані кам’яні палати, в одній із горниць був настінний годинник. Ще один настінний годинник розміщувався у кімнаті при світлиці. У письмових джерелах також міститься перелік проблем, з якими часто зіштовхувалися власники годинників. Найпоширенішою була постійна необхідність корекції показу часу. Тобто, годинники починали спішити або відставати. Крім того, вони потребували періодичного чищення механізму. Доволі частим було загублення ключів, якими заводили годинники, тому, відповідно до попиту, у вільному продажу за помірну ціну були наявні ключики. Постійна необхідність обслуговування потребувала спеціально навчених професіоналів. У першій половині XVIII ст. обслуговуванням годинників займалися здебільшого ченці в монастирях, проте з часом з’являються майстри-годинникарі. Годинники купували на базарах, замовляли у купців та годинникарів. На ринку були поширені як місцеві годинники, так і імпортні, головним чином із Західної Європи. У М. Ханенка є згадка про купівлю англійського годинника. Тож козацька старшина була провідною верствою українського народу, через яку українці отримували найновіші на той час технологічні новинки та загальносвітові тенденції. (за матеріалами заввідділом музейних комунікацій Національного заповідника «Хортиця» О.Кравцової)Ілюстрації:1-2. Англійський годинник ХVІІІ ст. «Spencer Perkins» з Чернігівського обласного історичного музею ім. В.В.Тарновського

Чи вміли козаки визначати час? чи мали для цього якісь прилади?Виявляється, так, і то вже, як мінімум, у XVI столітті!Про це свідчить один з предметів, який зберігається у фондах Національного заповідника “Хортиця”. Це - гномон, знайдений під час розкопок “замку” Дмитра Вишневецького у 1998 році. Козацьке укріплення існувало на острові у 50-х роках XVI століття і було першою Запорозькою Січчю чи, краще сказати, Протосіччю (тобто такою, що лише формувалася, на первинному етапі розвитку). Гномон - це частина сонячного годинника, що відкидає тінь (див. фото). Предмет було знайдено у північно-західному куті башти на долівці поряд з іншими речами. Він має вигляд шестигранного кістяного стрижня, загостреного з одного кінця. З більш широкого кінця предмет має наскрізний отвір. Також є отвір у торцевій частині предмету. На кожній з граней гномону розміщується подвійні концентричні кола із заглибленням у центрі. На двох гранях нанесено по дев’ять кіл, на одній – вісім, на інших – по сім. Між кожною парою кіл розташовано від трьох до п’яти насічок. Загальна довжина предмету становить 14,5 см, товщина – 1,4 см, діаметр отворів – 0,6-0,25 см. Інша частина сонячного годинника – кадран (циферблат) – знайдена не була. У 2006 р. на цій же пам’ятці було знайдено аналогічний предмет. Слід зазначити, що сонячні годинники були відомі і поширені задовго до будівництва замку Д. Вишневецького, і цілком вірогідним є його використання козаками XVI ст. Даний предмет могли використовувати не тільки для визначення часу, але й для встановлення напряму на північ та географічної широти, а отже – місцезнаходження. Цілком ймовірно, що описаний предмет належав заможній людині, пов’язаній із козацтвом і Дмитром Вишневецьким. Це не говорить про масове використання сонячних годинників у козацько-старшинському середовищі. Проте доводить існування і використання приладів вимірювання часу у козацькому середовищі XVI ст.(за матеріалами заввідділом музейних комунікацій Національного заповідника «Хортиця» О.Кравцової)Ілюстрація:Гномон XVI ст. з Фондів Національного заповідника “Хортиця”

Щороку 3 березня мешканці планети Земля святкують Всесвітній день дикої природи (World Wildlife Day). Цьогоріч він проходить під гаслом «Об'єднуючи людей і планету: дослідження цифрових інновацій у збереженні дикої природи».Вперше це молоде свято відзначили у 2013 році. З того часу цей день регулярно нагадує нам про вразливість світу фауни та флори та нагальну потребу в його захисті. 20 грудня 2013 р. на 68-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, де розглядалися проблеми дикої природи та шляхи їх розв’язання, було підписано Резолюцію з метою інформування людства про види тварин і рослин, які потребують захисту. Дата 3 березня була також не випадковою, адже саме в цей день в 1973 році була прийнята Конвенція СІТЕС (Конвенція про міжнародну торгівлю природними видами фауни і флори), що регулює міжнародну торгівлю рідкісними видами флори та фауни. Дика природа є невід’ємною частиною нашої планети. Адже неможливо уявити собі світ без неповторних диких тварин та неймовірних рослин, що не підвласні людині. Та нажаль, проблема збереження довкілля і його окремих складових загострюється з кожним роком. Хортиця – одне з небагатьох місць, де можна спостерігати за життям рідкісних видів тварин і рослин в умовах дикої природи.Завдяки особливому розташуванню на острові утворився унікальний природно-ландшафтний комплекс де зібрано майже всі види ландшафтів, що є характерними для півдня України: різнотравно-ковилові степи, луки, дубові і хвойні ліси, поля, плавні, скелі, берегова лінія річок, русла та схили балок. Ландшафти Хортиці щільно розташовані на відносно невеликій території та стрімко змінюють один одного, у кожному з них ви зустрінете свій неповторний рослинний світ. Кожен з них став домівкою для сотень різноманітних видів рослин та тварин.Така видова різноманітність обумовлена наявністю на острові незайманих людиною природних ландшафтів, в яких сформувалися відповідні умови для комфортного життя багатьох видів. Ділянки першостепу, що збереглися, розподілені по всій площі острова. В основному степ зберігся поблизу берегової лінії, на верхів'ях схилів балок, біля скель. Степи острова Хортиця здавна були легендарними й шанувались людиною як унікальна пам'ятка природи, символ України.У будь-яку пору року і у будь-який час доби, прогулюючись по Хортиці, ви неодмінно зустрінете безліч її мешканців. У теплі сонячні дні ліси острова наповнюються співом птахів а повітря п’янким запахом степу. Царство рослин і тварин тут всюди. Так, на Хортиці мешкає дуже красивий хижак – орлан-білохвіст, один з найбільших хижих птахів в природі. Цей вид птахів занесений до Червоної книгуиУкраїни. Також можна зустріти найбільшого мешканця острова – плямистого оленя. Активно відновлюється популяція дикого кабана. Часто зустрічаються зайці, фазани, лиси, білки, козулі і безліч плазунів – ящірки, полози, вужі.На території заповідника налічується 1092 види рослин, що становить 72 % від загальної кількості видів флори Запорізької області. Кожній порі року притаманні власні цікаві види рослин. у рослинному світі острова багато ендеміків (рослин, що притаманні лише цій території). Хортиця є справжнім природним дивом, що прихистив на своїх землях величезну кількість чудових живих істот. Оберігаючи Хортицю від негативного впливу, ми зберігаємо справжнє диво природи посеред величезного промислового міста.Сьогодні, коли наші військові зберігають кожен сантиметр нашої країни, ми зобов’язані зберегти ці унікальні куточки живої природи, яка створює незабутні емоції та слугує елементом ментальної реабілітації.Ми успадкували безцінний скарб — і важливим завданням є його збереження.

Під час обстеження острова Хортиці нашими науковими співробітниками, найчастішою знахідкою є кераміка. Керамікою називають матеріал, який утворений внаслідок теплової обробки суміші глини з мінеральними додатками. Найчастіше цей матеріал використовували для виробництва різного посуду – глечиків, горщиків, тарілок, друшляків тощо. Керамічні вироби знайдені в Національному заповіднику «Хортиця» датуються від періоду неоліту до ХХ століття.Впродовж століть керамічні вироби зазнавали багатьох впливів та змін. Чим старіше датування знахідки, тим важче знайти неушкоджену, цілу посудину. Тому найчастіше вдається віднайти лише фрагменти давніх виробів. Після розфасування за приналежністю до різних часових періодів, наступає найважчий етап – реставрація, спроба відтворити повнішу частину зруйнованого керамічного виробу.Знайти ідеальний збіг серед фрагментів кераміки є надскладним завданням. Краї посудини за століття ерозійних впливів деформуються, розсипаються або просто відламуються. Відсутність маленької частинки може ускладнити задачу з ідентифікації уламків. Але наші фахівці, які досліджують це "керамічне море" в пошуках тієї самої частинки, складають те велике ціле, що відкриває важливі, а і іноді неочікувані історичні цікавинки.

ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ГЕРОЇВ КРУТ 29 січня в Україні відзначають річницю бою під Крутами.Ця битва стала символом патріотизму, стійкості і самопожертви української молоді в боротьбі за державність. Цього дня, у 1918 році, на станції Крути, кілька сотень відважних юнаків та чоловіків виступили проти російської військової агресії, стали на захист України. Вони були різного походження: діти селян, робітників, священників; військові, студенти, гімназисти. Хтось мав бойовий вишкіл, а хтось уперше взяв до рук зброю. Але всі вони розуміли головне – Україна потребує їхньої дії, вчинку.Українські частини, до яких підійшло підкріплення – учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного студентського куреня Січових стрільців – на чотири дні зупинили московсько-більшовицький наступ на Київ. Чотири важливі дні для становлення молодої української держави – УНР.Герої Крут стали для сучасних захисників України прикладом мужності і успішної боротьби проти численного ворога.Українці продовжують справу Героїв Крут – з честю боронити Українську Державу.Слава Захисникам України!

27 СІЧНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУВ цей день 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау.6 млн євреїв стали жертвами нацистської політики гітлерівської Німеччини. З них близько 1,5 млн були вихідцями з території сучасної України.У Резолюції Генасамблеї ООН від 2005 року сказано: «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження», Пам'ять про Голокост сьогодні – це не тільки історія про минуле, а й важливий урок та пересторога людству тепер і на майбутнє. Авторитарні режими, порушуючи права людини, у своєму розвитку завжди приходять до продукування людиноненависницької ідеології, що передбачає знищення народів і груп, які диктатура визначає «загрозою» або «неповноцінними» і запускає механізми соціальної агресії.Прикладом цьому є збройна агресія авторитарної Росії проти України. Одним із найважливіших завдань московська диктатура визначила тотальне знищення українців як нації. Ненависть до українців і брехня про український народ – основа політики геноциду агресора. Якщо з боку міжнародної спільноти не буде рішучого і справедливого засудження та покарання організаторів і виконавців цього злочину сьогодні, то людство очікують нові «голокости». Пасивна пам'ять – безпорадна. Людство має розпізнавати зло і не допускати його поширення.Цивілізований світ має боротися із людиноненависницькими ідеями тоталітарних режимів, що знову пропагують ненависть і ксенофобію, культивують ідеї національної «виключності». Вічна пам'ять безвинним жертвам Голокосту.