Муза&Селінджер

Сьогодні в рубриці #графікроботи Аня Білоус — співзасновниця комунікаційної агенції ahentsiia, піарниця та підприємиця, у минулому авторка подкастів та журналістка. Лекторка у Skvot, KAMA та Майстерні.Про робочий деньУ мене немає стабільного розкладу з однаковими ранками, але є чітке розуміння пріоритетів. Зазвичай я прокидаюся близько 8 або трохи раніше та маю кілька годин на час для себе. Ранок люблю починати з йоги та прогулянки за кавою у якесь з кафе поряд з домом – Липу або Перший поверх.Робочий день починаю о 10:00. Я керую агенцією, яка працює з багатьма проєктами одночасно, викладаю й постійно перебуваю в комунікації. Тому головний лайфхак для мене – не намагатися “встигнути все”, а чітко відрізняти важливе від шуму. Я завжди знаю 2-3 ключові задачі дня. Якщо вони зроблені – день уже не зафейлений.Зазвичай у мене 3-5 дзвінків або зустрічей на день: з командою, клієнтами, партнерами або медіа. Часто це обговорення стратегій, ідей, запусків або кризових моментів, які потрібно вирішувати швидко й з холодною головою. Між дзвінками я залишаю собі час для мовчазної роботи – планування й стратегування, структурування, вигадування ідей для клієнтів або над мерчем ahentsiia. Робочий день триває десь до 19. Два рази на тиждень я читаю лекції з піару, після них зазвичай просто валяюся та дивлюся TikTok. Це, без жартів, моє велике джерело професійного натхнення й спостережень за трендами.В інші дні мене тішить після роботи повечеряти десь у красивому місці. У компанії чи наодинці – не так важливо. Також часто ходжу на навколоробочі або культурні події: виставки, покази, презентації, концерти.На вихідних люблю проводити час на природі. Частина моєї родини родом з Півночі Київщини. Це неймовірно мальовнича місцевість з дикою, ще не до кінця захаращеною людьми, природою. Там древні хвойні ліси та піщані береги річки Тетерів, яка впадає у Київське море. Я маю будиночок в селі, який збудував мій тато. Люблю туди приїжджати на вихідні й іноді залишаюся попрацювати ще на кілька будніх днів. Багато гуляю, готую їжу на вогнищі, кидаю палки у річку, гладжу кота та складаю плейлисти.Про натхненняМене надихають прості речі – похід у театр або галерею, класний фільм, смачна їжа, келих хорошого вина, гарні квіти, приємні парфуми, ліпка з глини, м’який мох у лісі чи прикольна калюжа на вулиці біля дому. Люблю створювати гарні події, прикрашати простір та робити щось своїми руками. Також я завжди помічаю дрібні деталі під час прогулянок містом – саме з них часто народжуються цікаві ідеї або несподівані думки.Але найбільше мене надихають люди навколо. Особливо жінки – мої колеги, подруги, знайомі, які у складні часи продовжують запускати бізнеси, керувати компаніями, писати й видавати книжки, створювати мистецтво та культурні або просвітницькі проєкти.Ще одне джерело натхнення – нон-фікшн література. Роботи Джона Сібрука про музику та попкультуру, “Нью-Йорк у нестямі” Рема Колгаса, “Марсіани на Хрещатику” Віри Агеєвої, а також книжки з історії, урбаністики й культурології. Вони допомагають краще розуміти контекст, у якому ми живемо й працюємо, та дають відчуття довшої перспективи, ніж щоденна стрічка новин. 〰️ Муза&Селінджер

«Люблю, щоб усе було по порядку, – зізнавався Лінч в інтерв'ю 1990-го.«Ось уже сім років я обідаю в Bob's Big Boy, приходжу о 14.30 після години пік, коли схлине натовп. Шоколадний мус і чотири, п'ять, шість, сім чашок кави з великою кількістю цукру – таке меню. І в мусі теж багато цукру. Густий такий мус. У срібній чашці. Багато цукру дає поштовх, з'являється стільки ідей! Я записую їх прямо на серветках. Все одно що власний письмовий стіл, паперу вдосталь, тільки ручку не забути принести з собою, проте офіціантка дасть мені свою, аби я тільки повернув її перед виходом. У Bob's до мене приходять найкращі думки».Має в своєму розпорядженні Лінч інші способи приманювання ідей: з 1973 р. він практикує трансцендентальну медитацію. «Я жодного разу за 33 роки не пропустив медитацію, – підсумовує він у книзі «Впіймати велику рибу». - Я виділяю для неї час вранці та після вечері, щоразу по двадцять хвилин. Потім продовжую займатися звичайними щоденними справами».Коли Девід знімає фільм, він зазвичай додає ще й третю медитацію наприкінці дня. «Ми витрачаємо так багато часу на марні речі! – вигукує він. – Варто просто додати медитацію до свого щоденного розкладу, і ви здивуєтеся, як органічно вона його доповнює».20 січня 1946 року народився американський кінорежисер, художник та актор - Девід Лінч.#графікроботи 〰️   Муза&Селінджер

Люблю читати у ванні, доливаючи гарячої води, люблю робити коктейлі ввечері або на вихідних.Я часто думаю про те, що у мене немає конкретно відведеного для роботи часу - все трапляється по ходу дії, хіба що треба щось сконцентровано пропрацювати, тоді я на пару годин на день закриваюсь у повній тиші у кабінеті і працюю. В такі миті навіть муха не літає, бо я люблю абсолютну тишу. І взагалі, навіть музику не можу слухати фоном, хіба що у машині на довгі відстані, а краще послухаю якийсь подкаст або аудіокнигу.Я абсолютно всеядна у книгах, у мене стоси книг всюди - у ванні, у спальні, на всіх поверхнях оселі, дуже дуже люблю купувати і читати книги, тягну їх додому з усіх куточків світу.У дитинстві, я «каталогізувала» свою домашню бібліотеку, за прізвищами авторів, а сусіди приходили брати книги для своїх дітей на уроки літератури, як у бібліотеку, мене це дуже тішило))Ну і, звісно, переїзди займають велику частину мого життя зараз, ми відкрили європейський офіс, далі працюємо у всьому світі. Правда, наші замовники в основному люди, яких не цікавить публічність, але я захоплююсь як багато вони працюють у справжніх великих бізнесах, витрачають гроші на емоції, досвід, красу. У європейських поїздах народилось, мабуть, 80% моєї першої книги - обожнюю одягати звукопоглинаючі навушники і працювати в дорозі на самоті. Я взагалі обожнюю бути одна у поїздках (крім рутини логістики, де я зовсім безпорадна, тут мені потрібне сильне плече мого back office). Завжди думаю про те як перевернувся світ. Наскільки багато світських заходів ми робили навіть у просвітках пандемії і наскільки зараз розумний світ став по-справжньому інтровертним.Попри все те, що відбувається навколо нас, попри страшну війну, я визначила свою життєву місію, попри все дарувати тепло і надихати, намагатися плекати справжнє, щире, рідне.〰️ Муза&Селінджер

Сесіл Бітон та Грета ГарбоОдного разу на одній із богемних вечірок Сесіл Бітон познайомився з популярною актрисою Гретою Гарбо, але враження на неї не справив. І тільки через 14 років з моменту першого знайомства, закоханість, яка була лейтмотивом його життя, отримала взаємність. Вони гуляли в парках, вели нескінченні бесіди, він фотографував і захоплювався її красою.Стояла прекрасна осінь. Бітон приносив Греті осінні квіти - жоржини, айстри, хризантеми. Останні яскраві квіти з гіркуватим ароматом. Сесіл якось сказав, що ці квіти схожі на їхнє кохання. Грета посміхнулася - їй сподобалося це порівняння.Фотограф зробив їй пропозицію і вони почали планувати весілля. За розвитком їхнього роману стежила вся світська тусовка, але, на жаль, союз так і не відбувся. Через те, що Сесіл відправив заборонені Гретою фотографії в журнал Vogue для публікації, у них сталася сварка. Актриса зажадала забрати знімки, але Бітон не встиг цього зробити. Наступного дня світ побачив чудові світлини Грети та розвал стосунків творчої пари. Сесіл намагався відновити довіру і неодноразово повторював свою пропозицію руки і серця, але Грета була непохитна.Півтори року він марно домагався примирення. А коли, зневірившись, залишив свої спроби, Гарбо несподівано сама з'явилася в його номері в готелі Plaza. Як завжди вона не пояснила свого вчинку. Але Сесіл і не вимагав пояснень, він був щасливий.Щоправда, Грета вже не погоджувалася вийти за нього заміж, хоча Сесіл неодноразово повторював свою пропозицію. Востаннє він запропонував Гарбо руку і серце 1956 року - у відповідь вона знову пригадала йому вчинок із фотографіями.Усі ці переживання стали причиною інсульту, після якого Бітона частково паралізувало. Але й тоді Гарбо не зглянулася над ним. Лише у 1980 році, коли Бітон помирав від другого інсульту, Гарбо, якій було вже за сімдесят, приїхала до нього в лікарню. Вона увійшла, сіла на край ліжка і сказала: «Бітті, я повернулася». "Я щасливий! - простогнав Бітон. - Можливо, тепер ти пробачиш мене?" Через чотири дні він помер. І всі ці чотири дні акторка не відходила від його ліжка.Решту життя Грета Гарбо провела самітницею. Вона померла у 1990 році у віці 85 років, залишивши статок у 32 мільйони доларів та спогади про себе як про прекрасну актрису і про найзагадковішу жінку XX століття.14 січня 1904 року народився Сесіл Бітон - легендарний фотограф, дизайнер інтер'єрів, художник по костюмах і декораціях.Фото | Сесіл Бітон і Грета Гарбо, 1951. Грета Гарбо в об'єктиві Сесіла Бітона, 1946.#щетаісторія 〰️   Муза&Селінджер

Сьогодні в рубриці #графікроботи Надія Харт - київська художниця та популяризаторка української культури, співавторка книги «Столиций Київ». Працює у техніці аналогової графіки (чорнилом на папері). Про звичайний робочий деньСтабільно це — творчість, японська (вчу лише перший рік), силові тренування в залі, час на себе та родину.Я з тих ноктюрних осіб, що люблять працювати вночі, але в короткі світлові години мій ранок починається приблизно о 8-й (так, мій внутрішній вампір зітхає). Влітку та весною — пізніше.Не вмію мирити хаос творчості з чітким графіком, але вмію з повагою ставитись до дедлайнів. Тож дозволяю собі працювати у вільному темпі, але все здавати вчасно. Окремою віхою проходять в моєму житті книги та київські музеї. Інколи їх роль на уявних вагах схиляється до робочої рутини, але частіше це про натхнення.Про натхненняЦим духом осяяння насправді може стати будь-що…Незвичне та красиве слово з іноземної мови, цитата з поточної книги в моїх руках (а це зазвичай укрліт), красива спідниця незнайомки, що стоїть на дві сходинки вище від мене в київському метро. Втім, найбільше я черпаю з історії. Певно, ніяка уява не зрівняється з тим, що дає нам як казав Михайло Бойчук «правда життя». Моя стара душа тяжіє до цієї старої правди, до давніх мистецтв і мертвих імен (а тут мій внутрішній вампір посміхається). Навіть кожна моя творча робота починається з історичної розвідки, бо поверхневість — ворог розвитку. Наприклад, в малюнку з поцілунком на ескалаторі я зобразила старий плафон. Такі раніше прикрашали балюстради, до того як їх замінили сітілайтами. Пам’ятаєте такі? Скажіть, було красиво? І так з усім.〰️ Муза&Селінджер

"Мемуари слухняної доньки" вийшла друком у Франції 1958 року, коли Бовуар виповнилося п'ятдесят. Книжка розпочалася з початку, з її народження в ранкові години 9 січня 1908 року над Cafe de la Rotonde на Монпарнасі. У квартирі, де вона росла, над вітражними дверима висіли червоні шовкові завіси, зі стелі звисали люстри, а мама, що по-прустівськи цілувала її на добраніч перш ніж вирушити на вечерю, зодягнена була в чорний оксамит. Улітку сім'я відвідувала маєток діда по батькові, Меріньяк, неподалік від Тюля. Там були магнолії, струмок із водяними ліліями та золотими рибками, павичі та гліцинії. Дівчинка була улюбленицею, хоч батьки хотіли хлопчика, і їхнє бажання стало тільки очевидним після народження сестри Елени, яку називали "лялечкою". Під впливом матері, двічі на тиждень вона відвідувала приватну католицьку школу Le Cours Desir, а під впливом батька понад усе любила читати.Одного дня, витираючи посуд, який мила її мама, вона помітила, як жінки у вікні навпроти роблять те саме, і домашнє життя постало перед нею, як жаский міз-ан-абім. "Було стільки людей, які робили щось суттєве, - сказала вона собі. - Так робитиму і я". Джо з "Маленьких жінок" і Меґґі з "Млина на річці Флосс" допомогли їй з'ясувати, що саме вона збирається робити (Санд і Колетт вона відкрила для себе пізніше).Фрагмент з книги «Власне життя. Дев'ять письменниць починають усе спочатку», Джоанна БіґґзТут авторка намагається знайти сміливі й подекуди контроверсійні відповіді на питання, як жінки впродовж століть виборювали власну інтелектуальну свободу і право голосу, через життя та творчість Сильвії Плат, Сімони де Бовуар, Елени Ферранте, Вірджинії Вулф.#щопрочитати 〰️   Муза&Селінджер

Історія, що надихаєЖиття непередбачуване: ніколи не вгадаєш, що ховається за черговим поворотом. Американка Анна Мері Мозес важко працювала з раннього дитинства на фермі, пізно вийшла заміж, народила десять дітей, половина з яких померли в дитинстві, овдовіла у 67 років. Але незважаючи на таке непросте життя, вона й не думала сидіти склавши руки — втративши улюблене хобі (вишивання) через хворобу, Анна взялася за пензель у 78 і через 10 років прославилася на всю країну.Своїми роботами місіс Мозес радувала на свята близьких, а деякі виставляла у місцевій аптеці. Одного дня милі та наївні сюжети привернули увагу нью-йоркського колекціонера Хузіка-Фоллса. Поціновувач живопису заплатив за кілька картин понад 200 доларів, щоб представити їх у своїй галереї. Не минуло й року, як малюнки талановитої бабусі здобули увагу творчої публіки.За 20 з лишком років художниця створила понад 1600 малюнків, картин та ілюстрацій!Незважаючи на важку життєву дорогу, Анна Мозес завжди залишалася оптимісткою і прожила 101 рік.Більше про Бабусю Мозес читайте на vogue.ua 〰️   Муза&Селінджер

Сьогодні в рубриці #графікроботи Маша Вайнер — персональна стилістка, авторка медіа-спільноти «Настрої», кураторка майбутніх стилістів у школі Modeton. Про робочий деньЯ не людина 6-7-8 ранку, тож даю собі змогу виспатися. Ранок намагаюся проводити у повільному темпі: улюблена кава та незмінний з року в рік сніданок. З 2026 планую додати у цей період доби басейн!З кінця тижня планую графік на наступний, тож кожного дня рухаюся по плану: робота над клієнтськими гардеробами, написання дописів для Настрої, допомога студенткам, підготовка статей, погодження співпраць з брендами. Намагаюся не фокусуватися на задачах довше двох годин. Близько 15.00 зазвичай виходжу пройтися: гірські краєвиди стали рутиною і дійсно впливають на мій емоційний стан. Це точно улюблена частина дня. Після прогулянки сідаю у кавʼярні і намагаюся закрити решту справ на день. Якщо всі зірки складаються, то вечір проводимо за вечерею вдома. Чоловік готує найсмачнішу у світі карбонару, тож ці моменти ціную особливо. Люблю свій темп на Закарпатті, але і щомісячні поїздки у Київ балансують цей ритм. Про натхненняЗавжди люди. Рідні, клієнти, знайомі і тих, кого обрала у підписки у соціальних мережах. Надихаюся думками та баченням інших, відслідковую свої відчуття ще краще. Я дуже емпатична людина і постійно приймаю на себе різні емоції. Спостерігати за людьми без шаблонів, трендів та стереотипів (не лише у стилі) — мій guilty pleasure.〰️ Муза&Селінджер

Американський письменник, журналіст і редактор журналу Rolling Stone Джонатан Котт записав відверту й інтелектуально наповнену бесіду із Сьюзен Зонтаґ у Парижі та Нью-Йорку 1978 року.12 годин цієї розмови оформлені в книгу "Сьюзен Зонтаґ: повне інтервʼю для журналу Rolling Stone". Тут Зонтаґ ділиться роздумами про власну хворобу, про ідеї Пруста й Ніцше, музику Патті Сміт і Чака Беррі, а також про розбіжності між Нью-Йорком і Лос-Анджелесом. Вона розповідає, як рок-н-рол змінив її життя, як філософські тексти формують сприйняття культури, і чому для неї розриву між розумом і почуттям не існує.Ось невеликий фрагмент з книги:"Візьмемо за приклад письменника, яким я справді захоплююся. Про Жана Кокто розповідають, що він у віці під 20 чи трохи за 20 пішов до Пруста - той уже мешкав у своїй обшитій корком кімнаті. Кокто приніс йому свої твори, на що Пруст сказав: "З вас справді може вийти видатний письменник, тільки остерігайтеся товариства. Потрошку в люди можна виходити, але не перетворюйте це на головну частину життя". І це Пруст, який у юності вів дуже соціальне життя в Парижі - ми б сказали, що він був завсідником трендових кафе і водив товариство з людьми на стилі. Але він знав: настає момент, коли потрібно обирати між життям і роботою. І питання не лише в тому, чи даватимеш ти інтерв'ю, чи розповідатимеш про себе, - питання в тому, скільки часу ти проводитимеш у суспільстві - суспільстві у вульгарному значені слова. Скільки часу витратиш на дурнички, які здаються гламурними тобі й іншим людям".До речі, книга "Сьюзен Зонтаґ: повне інтервʼю для журналу Rolling Stone" від видавництва "Основи" перемогла у конкурсі "Найкращий книжковий дизайн 2025" у категорії "Текстова книга".#щопрочитати 〰️   Муза&Селінджер

Ернест Гемінґвей ніде не почувався таким щасливим, як на природі. Він був пристрасним туристом та чудовим лижником. Гірськолижний спорт тільки зароджувався, лижники були змушені підніматися пішки, каталися на хитких дерев'яних лижах, із ранцем на спині.Ми з Хедлі захоплювалися лижами з тих пір, як вперше спробували цей вид спорту у Швейцарії, а потім у Кортіна-д'Ампеццо в Доломітових Альпах, коли мав народитися Бамбі і міланський лікар дозволив їй кататися на лижах, якщо я пообіцяю, що вона не впаде. Для цього потрібно дуже ретельно вибирати спуск, весь час стежити за дружиною, але в неї були дуже красиві, напрочуд сильні ноги, і вона чудово володіла лижами, тому жодного разу не впала. Нам дуже подобалося у Форарльберзі та у Шрунсі. Ми виїжджали туди наприкінці листопада та жили там майже до Великодня. Там завжди можна було кататися на лижах, хоча для лижного курорту Шрунс і розташований занадто низько, - в його околицях снігу буває достатньо лише у снігові зими. Однак підійматися вгору було задоволенням, і в ті дні через це ніхто не бурчав. Ти встановлював для себе певний темп, значно нижчий за твої можливості, так що підніматися було легко, і серце билося рівно, і ти пишався, що у тебе на спині важкий рюкзак. Підйом до Мадленер-Хауса був місцями дуже крутий і важкий. Але вдруге підніматися було вже легше, і під кінець ти легко підіймався, несучи на спині подвійний вантаж.Фрагмент з книги "Свято, яке завжди з тобою"〰️   Муза&Селінджер