Думки Диванного Експерта

Мілан і Комо вже майже точно зіграють матч Серії А в Австралії. УЄФА дозволив.Авжеж, існує колосальна спокуса поскиглити про віроломне втручання в сакральність ідеї національних чемпіонатів і слушно запропонувати італійцям, перш ніж виїжджати на гастролі за океан, побудувати нормальні стадіони вдома (хоча навіщо їх будувати, якщо зрештою на них однаково не гратимуть?), але конкретно це рішення виглядає непоганим, зважаючи на обставини.Це якраз той випадок, коли комерційні та практичні інтереси зійдуться в одній точці.Сан-Сіро на початку лютого (саме тоді запланована зустріч) буде зайнятий в урочистостях Олімпіади. Якби грали в сусідніх Монці чи Берґамо, то зібрали б 17-24 тисячі глядачів. У містах із більшими стадіонами (Рим, наприклад) навряд зібрали б навіть щось близьке до аншлагу.А в Перті (саме там повинні зіграти), поза сумнівом, прийдуть. Є свіжий емпіричний досвід: минулого року Мілан і Рома там провели товарняк — на трибунах юрбилися 56 тисяч людей; цього літа «россонері» ще й поверталися туди, аби зіграти з місцевою командою.Тож буде свого роду дійсно домашній матч. Тож бодай вони мають хоч якийсь привід. Інше питання — аналогічний «дозвіл на виїзд» для іспанців (Вільярреал проміняв домашній матч на гру перед 60 тисячами вболівальників Барселони). Яка там була невідкладна необхідність (окрім як забрати мішок доларів) летіти до Маямі напередодні Різдва? УЄФА з наївністю, гідною найвищих кабінетів ЄС і НАТО, безкомпромісно терпить: «Матчі чемпіонату повинні проводитися вдома; будь-яке інше рішення позбавить найвідданіших фанів права відвідувати матчі та може внести спотворювальні елементи у змагання. Наші консультації (знайоме словечко, еге ж?) підтвердили глибину цих побоювань».Тепер остаточне схвалення, пишуть, має дати ФІФА — організація, яку очолює блазень, що ледь не власноруч шкрябає своє ім'я на самотужки спроєктованих трофеях і готовий за конкурентну плату зробити вхід на ЧС вільним розширити ЧС до 64 учасників. Цікаво, що ж там вирішать?Зі свого боку Александер Чеферін незламно застерігає [губами]: «Прикро дозволяти проведення цих двох матчів за кордоном, але це виняткове рішення, яке не слід вважати прецедентом».Добре, Александере, не будемо.❤FootballDyvan

Відклав на потім два останні чвертьфінали Копи Лібертадорес – найгіршого й найкращого міжнародного клубного турніру.Найгіршого – бо він грається тоді, коли всі вже сплять. Найкращого – бо він грається тоді, коли всі вже сплять. А отже в цих широтах ним цікавляться мало. А отже шанс, що тобі підло повідомлять результат отих «прострочених» матчів, є мінімальним. Навіть якщо цих прострочень аж два.Їх я й досі не подивився. І досі не знаю результатів. Хоч минув уже тиждень. Джулай не стрімить. То куди поспішати?Най стоїть, буде на потім.***Ліга чемпіонів – інша річ. От забаглося тобі не знати результат гри Ювентуса, аби потім подивитися в записі (бо паралельно — чарівливий winning ugly від Конте, його не можна пропускати в лайві). Завдання не просте, але ти ретельно готуєшся. Ти превентивно ховаєш усі футбольні тг-канали в архів. Ти попереджуєш усіх колєґів (усіх трьох!), щоб не казали тобі рахунок. Ти тимчасово забуваєш дорогу на флешскор.Ти впорався — ризик знівельований. Його нема. Взагалі.І раптом у другому таймі режисер трансляції вирішує показати один цікавий ракурс, на якому чудово видно табло неаполітанського стадіону. А на цьому таблі по черзі демонструють рахунки решти матчів...Добре, коли в тебе відмінна реакція і ти, ліниво матюкнувшись, устигаєш відвести погляд, зачіпаючи лише емблеми Дортмунда й Атлетіка.***У розширеній платній версії сайту La Gazzetta dello Sport рідко буває щось аж надто цікаве, але вже вчетверте, за звичкою, купую річну підписку. Про всяк випадок.Цього разу вийшло так, що передплата автоматично не продовжилась і кілька днів був без підписки. Нарешті оплатив — за 29,99 євро на рік.Через день знову відкриваю сайт. Бачу акційну пропозицію: тепер на честь перемоги волейбольної збірної Італії на ЧС той самий пакет продають за 11,88 євро/рік.Взяти чи шо?***Ювентус я таки подивився (і результату таки не знав).Перед матчем із Вільярреалом здавалося, що нічия буде за щастя. Нічия відбулась (учетверте поспіль), але тепер здається інакше.Проти «б'янконері», які могли й мали (Девід!!!) закривати гру раніше, наприкінці зіграли відразу два закони жанру:1) випускаєш зайвого додаткового ЦЗ – тобі заб'ють;2) і заб'ють, звісно, головою твого колишнього гравця (теж ЦЗ – Вейґи, котрий хотів залишитись і за котрого ви не поборолися як слід на ринку), поки той «додатковий ЦЗ» обабіч зацікавлено дивитиметься футбол.***Крізь грандіозні кадрові та [не такі грандіозні] ігрові проблеми здобути вольову перемогу над сильним і незручним суперником. Ще й за допомогою замін тренера, якого всі охрестили фізруком (бо він виглядає і поводиться, як соліст гурту «ДДТ»; до того ж минулого сезону «провалився» на двох роботах, ну!)І вони ще ж у чемпіонаті досі не програють.Браво, Аталанта. Браво, Юріч!***А минулої суботи Аталанта з Ювентусом в очному протистоянні з'ясовували, в кого гірша піжама. З'ясувати не вдалось.❤FootballDyvan

Виявляється, є любителі футболу, що в понеділок увечері замість того, аби дивитись футбол, дивились одну церемонію, де обирали найкращого серед персонажів, майже кожен із котрих (і їхні клуби теж) мерзенніший за попереднього.***Минулого тижня було трохи дивно, що букмекери дають на перемогу Аталанти проти Брюґґе коефіцієнт 1,5. Під час перегляду першого тайму Брюґґе-Монако стало вже не дивно, а смішно.Після матчу перевірив – коефіцієнт підріс до 1,7. А нині вже дають 1,9.***Вкотре високий рівень винахідливості продемонстрував Антоніо Конте — тренер Наполі примудрився потішити порцією відбірного ниття навіть після перемоги над новачком Серії А.Ось найкраще: «Ми багато витратили? Витратити 150 млн на 9 гравців – це не те саме, що придбати одного чемпіона за 50-60 млн. Наприклад, Гойлунд був у Манчестер Юнайтед, але не грав. Такі факти».Мотивація? Захист? Зняття тиску з новачків? Що ж, зняв. Особливо з Гойлунда, якого придбали якраз за 50 млн (загальна сума оренди й майбутнього викупу). Він, виходить, не «чемпіон». А 39 появ у стартовому складі в усіх турнірах минулого сезону – це називається «не грав».«Це не невдоволення, а єзуїтська стратегія», — заспокоює Луїджі Ґарландо і фантазує на тему «Що б сказав Антоніо Конте на місці Арне Слота в Ліверпулі після рекордних витрат у 510 мільйонів?»:«Ми заплатили 270 мільйонів за Ісака та Вірца, які навіть не потрапили в топ-28 Золотого м’яча. А нападники наших суперників — Палмер, Голанд — там є... Ми маємо лише Салаха, котрий бачив, як будують піраміди. Буде важко знов перемогти».***Мілан, кажуть, уже просить прокуратуру пом'якшити обмеження щодо ультрас, бо Аллеґрі жаліється — мовляв, команді потрібен справжній шум трибун. На переговори з владою відрядився сам секретар Фурлані.Натомість Інтер поки що подібних кроків робити не поспішає.Тим часом «нерадзуррі» сенсаційно обіграли Сассуоло на Сан-Сіро. А в трансляції ще й було чути, як тіфозі Сассуоло скандують. Тіфозі Сассуоло. Скандують. І їх чути. На Сан-Сіро...Дійсно, поспішати не варто.***Шість тенденційних епізодів із 4-го туру «легкої ліги пенсіонерів»:• Тавареш (прийшов з АПЛ) біля лінії власного штрафного пливе під пресингом Роми → за 3,5 секунди Рома забиває;• Влашіч (прийшов з АПЛ) неподалік від власного штрафного пливе під пресингом Аталанти → за 8 секунд Аталанта забиває;• Ювентус у власному штрафному пливе під пресингом Верони → Келлі (прийшов з АПЛ) у паніці вибиває м'яч на кутовий → Верона забиває, але гол скасовують;• Ді Лоренцо (АПЛ прийшла до нього) у власному штрафному пливе під пресингом Пізи → за 4 секунди Піза забиває;• Бьокема неподалік від власного штрафного пливе під пресингом Пізи → за 2 секунди суперник завдає удару майже з лінії штрафного по центру (щастить, що не влучає в площину воріт);• Де Брюйне (прийшов з АПЛ) привозить пенальті в матчі проти Пізи, але його не ставлять через гру рукою гравця Пізи за мить до того (це рішення опісля офіційно визнають помилкою суддів).***А на прикріпленій нижче картинці — вирізки цитат керівника італійських арбітрів Джанлуки Роккі з місцевих видань за останній тиждень (!)Робоча назва — «VAR. Ітоґі».❤FootballDyvan

Відроджувати подкаст наразі бажання нема, зате є спроба повернути оту графоманську рубрику-дайджест.***Інтер і Ювентус люб'язно нагадали про вагомість такого курйозного показника, як «очікувані голи». Їхня лютнева зустріч (справді яскрава, із багатьма гольовими моментами, із понад 3 xG) завершилася з рахунком 1:0. Натомість свіжа суботня (у якій ледве набрали 1,5 xG) – 4:3... Дозвільна публіка, котра тільки й «очікує голи», дочекалася. І збуджено штампує відгуки, як-от: «Це вже якась Бундесліга, а не Серія А!» Давно Серію А так не ображали.***Напередодні Дербі Італії у своїй колонці поетично скиглив Луїджі Ґарландо. Виступав проти суддівської камери. Скрєпи, мовляв. Про Джачінто Факетті й монетку на Євро-68 навіть спам'ятав!Заради справедливості, влітку на Кубку Інфантіно refcam дійсно іноді відсилав до історії про зайця і стоп-сигнал, але в Європі його використовують ліпше. Враження тільки позитивні. Не кажучи вже про невичерпний мемний потенціал епізодів взаємодії арбітра з гравцями.Рідкісний випадок, коли слово «інновація» хочеться використати не в матюкливому значенні.***Фіорентина-Наполі дивився на казахстанській Сетанті (так, на російськомовній доріжці). Спочатку дивувався, чому це коментатор раптом звертається сам до себе на ім'я і ще й постійно сам собі підтакує, але, на щастя, згодом з'ясував, що їх (коментаторів) двоє — просто голос і темперамент абсолютно ідентичні (почуття гумору того, хто вирішив поставити їх у парі, не викликає сумнівів)...Змучені цією тяжкою долею та дуеллю Понґрачіч-Гойлунд, вони стали жваво ділитися вкрай важливими і свіжими думками про те, що в Італії грати легше, ніж в Англії. Кадри постапокаліптичного Артеміо Франкі (там уже другий рік розбирають трибуну за лівими воротами; колись її розберуть остаточно!) лише додавали цьому усному бенефісу легітимності.Відразу пригадалася серпнева робота Владислава Шалоти на матчі Вулвз-МанСіті. Там на початку гри запресингували Рейндерса біля його штрафного і оратор видав щось типу «Це тобі не Серія А!»... Шкода, не вдалося (бо не хотілося) дізнатися, як автор відгукнувуся про подальші події, коли Рейндерс — формулюючи більш зрозумілою для Влада мовою — затащив катку в одне рило.Репортажі нині дедалі рідше схожі на репортажі – тепер це переважно лекції сповнених тлумачів, що збагнули життя футбол.***Поки найсвітліші уми футбольної астрології впевнено пророкують Аталанті кінець, Іван Юріч змушує пройнятися до нього ще сильнішою симпатією: «Лукман? Бл*, ми ж Аталанта! [...] Мені не потрібно когось благати грати».***Удінезе має 7 очок у 3 турах. Як і торік. Як і чотири роки тому. А три роки тому взагалі мав 6 перемог у 8 турах. У всіх трьох випадках фінішував на 12-му місці, кількість балів — 44, 47 і 46.Тож дивіться, поки грають, бо в березні їм знову стане нецікаво.***Два випадкові факти з життя Юнуса Муса:– у 2-му турі зіграв проти Лечче;– у 3-му турі зіграв проти Лечче.***Що гірше: суддівство в матчі Мілан-Болонья, атмосфера в матчі Мілан-Болонья чи футбол у матчі Мілан-Болонья?Правильна відповідь: Рома в матчі з Торіно.***Про магію сприйняття. Подивився в прямому етері повний матч Мілан-Болонья. Словом, як можна зрозуміти з попереднього розділу, жахливий.Потім подивився розширений огляд на 10 хвилин – і вже ніби й не так усе погано, і Мілан он скільки моментів створив, та й атмосфера не така жахлива...А Болонья все ще жахлива. Треба дивитись третій раз?***Тим більше, що є ще один вид оглядів — 2-хвилинний! Серія А щодуху кульгає в ногу з часом, тому активно його використовує на своєму ютубі. Ось і матч Рома-Торіно скоротили до двох хвилин. І гол Сімеоне показали коротко і сучасно, обрізавши зайве – те, як Сімеоне обдурив Коне на фланзі: те, без чого гол не стався б; те, що було гарнішим за сам гол.Не показали навіть на повторах. Не показали навіть у спеціальній вирізці у твіттері.Зате сучасно.❤FootballDyvan

Потішно-прикро спостерігати, як під дописами приблизно кожного першого загальнофутбольного пабліка статево недозрілі фахівці, керуючися стадним інстинктом, зі змагальним азартом наввипередки плюються від коментаторських репортажів Ігоря Циганика.Його сучасне бездоганне реноме конструктора кумедних пліток та жорстоке поводження з логікою в безкінечних і безглуздих етерах на ютубі сильно затьмарили дещо старішу регалію.Втім, звинувачувати цю завзяту юрбу плювальників важко. Навряд чи серед них набереться помітний відсоток тих, хто бачив напис «Мегаспорт» не лише на фасаді магазину у своєму обласному центрі, а й у правому горішньому куті ввімкненого CRT-телевізора. І слухав Циганика ще тоді, у 2006-му. У часи, коли, аби потрапити в професію, потрібно було трохи більше, аніж просто мати рот.Циганик — відмінний коментатор. Навіть зараз, у 2025-му. І річ не тільки в ностальгії. Тепер він коментує занадто рідко. Звідси і яскраві ляпи – його генеральний недолік. Страждає зміст, однак форма залишилась. Можна жбурлятись найрозумнішими й найрозважливішими тезами, але без міцного каркасу, без вибудуваного власного стилю в результаті вийде Євген Смертенко (є такий тенісний коментатор на Сетанті)... У цій справі головніша саме форма, а не зміст. Зміст – ніщо без форми. Особливо в сольному варіанті.Циганик цю форму зберіг. Один його «Ой момент!», «Ой здорово!» чи навіть «Вітаю вас, шановні друзі!» в поєднанні з неповторним тембром змушує здригнутися і ясно зрозуміти: там, на екрані, відбувається щось важливе.Навіть зараз, у 2025-му, Циганик елементарно на щабель сильніший за всіляких лук'яненків, яких недолугий загал помало проголошує «топами». Які вантажать глядача купою непотрібної інформації. Язик котрих на світлові роки випереджає думку. І котрі ніяк не збагнуть, що логічні й інтонаційні павзи — це не розкіш, а засіб пересування.Проте зараз, у 2025-му, людям вони подобаються. Адже ж людям дають НЕ те, до чого вони звикли, а те, до чого їх привчили.Контенту (себто й роботи) стало так багато, що середній рівень неминуче гепнувся на землю. Школи ж нема. Зате є знання слова «скілсет» та досконала вимова іноземних прізвищ, що замінили знання рідної мови (воно часто відверто жахливе). Розвиток кожного залежить винятково від нього самого, а справді чудові коментатори (на кшталт Джулая, Бойка, Іванова, Михайлюка, Вацка) рідко працюють на матчах, які мене цікавлять. Тому вже просто намагаюсь не дивитися футбол з українською озвучкою. Але коли коментує Циганик, я його вмикаю. Я цей футбол знову впізнаю.❤FootballDyvan

Перед кожною домашньою грою Лаціо лунає пісня, що завершується проникливими рядками:«Давайте, орлята, ми не можемо помилитись —Там, згори, Маестро дивиться на нас»«Маестро» — це Томмазо Маестреллі, легендарний тренер першого скудетто. На початку 70-х він прищепив знеславленій та вбогій команді розбишак «барвистий футбол», елементи якого згодом упізнавали в збірній Нідерландів Міхелса, повернув її до Серії А, через сезон зробив чемпіоном, невдовзі смертельно захворів, але до останніх хвилин перебування у свідомості подумки продовжував керувати своєю лю́бою бандою маргіналів...Культовий образ алленаторе і його «погляд» ніби завше мотивують усі наступні покоління «б'янкочелесті» гідно долати різноманітні перепони. У 2025-му Лаціо їх собі вигадує сам.Президент Лотіто обзиває власного футболіста ідіотом — за місяць його продають. А потім виявляється, що Лаціо не може купувати. Не тому, що нема грошей, а через те, що стали жертвами бюрократичного ліміту, який узагалі за пів року припинить існувати.Лаціо виганяє свого багаторічного сокільничого. Не тому, що той раптом розівчився запускати орлицю на стадіоні, а через те, що він зробив операцію на пенісі й на радощах цей процес (і його результати) усім показав. Бідолашний не здається: звинувачує керівництво в переслідуванні (бо він «забагато знає»), замикається у себе вдома (тобто на клубній базі) та гордо реєструється на онліфанс.Тренер-андердог проводить добрий сезон — його Лаціо виганяє також. Повертає Саррі, який ще не знає про трансферний бан. Саррі дізнається. Буркотить, але залишається. Лотіто потрапляє в лікарню. Саррі, за компанію, теж.Новітня ікона команди Педро демонструє фото з малим сином, одягненим у плаття й корону принцеси. Тіфозі матюкаються — Педро закриває коментарі. Тіфозі вибачаються. А ще тіфозі вже 21-й рік активно протестують — бо Лотіто. Замкнене коло. Принадливий безлад. Симпатичний дурдом.На противагу дедалі популярнішим на півострові корпоративним, комерціалізованим, вилизаним, занадто правильним клубам, Лаціо пропонує нам справжню розраду. Тут не обтяжать остогидлими ідеями про вихід із зони комфорту, не замилять очі дратівливими лекціями про «стагнація = регрес» та не розжують на дрібні пункти свій план десятилітнього розвитку.Тут старий-добрий італійський власник-меценат (не дуже щедрий, щоправда) та ще й політик (і, як політик, смачно годує обіцянками про новий стадіон). Тут регулярні скандали і спортивний директор, котрий більше схожий на мафіоза, ніж на нинішніх денді-ділків. Тут наставник-курець, який божиться, що став правовірним лаціалем, а гравці стають жертвами крадіїв (дехто – не один раз), наче це якийсь Неаполь Париж, а не Рим...Публіка, звісно, для вигляду, розлючено покричить, проте після цього проголосує ногами «за» — продаж абонементів на Олімпіко, попри все (чи завдяки всьому?), суттєво зростає: зараз упевнено йдуть на рекорд ери Лотіто.Молитва – це єдине, що вони мають. Але це все, що їм потрібне. Як у тій цитаті Мухаммеда Алі.Дуже легко уявити сценарій, за якого в них знову нічого не вийде. А якщо вийде (теж знову)? Хіба можна написати кращий?Усе заздалегідь так погано (хоча насправді ні, бо склад і тренер — чудові), що провалитися вже неможливо, а будь-яке місце, вище за сьоме, вважатиметься ледь не успіхом. Уболівальникам Лаціо залишається тільки позаздрити, і теж повболівати.Разом із Маестро – він, як завжди, дивитиметься.Daje aquilotti nun se po' sbaja'Su c'è er Maestro che ce sta a guardà❤FootballDyvan

Під час матчу-відкриття вдалося хутко пройти весь шлях – від заперечення до прийняття. Оминувши решту стадій. Але наступного ж дня стартував торг. Він триває й досі.Здається, я так і не вирішив, як ставитись до Кубку Інфантіно. Існує тисяча й одна (справедлива й не дуже) причина ставитись погано, кожна дитина в коментарях каналу Андрія Колісника назве їх без труднощів. Зневажати та оббріхувати цей турнір ще до його початку стало настільки мейнстрімом, що інстинктивно бажаєш його захистити.Отой китаєць з Окленда, який майже на колінах благає лікарів і тренера не міняти його після травми голови. Японці, які плачуть на трибунах, бо їхня команда щойно не втримала перевагу над фіналістом європейської ЛЧ. Гол Мерентіеля у ворота Баварії. Бездушний маямський стадіон, що перетворюється на Бомбонеру. Свято на матчах латиноамериканських клубів. Гра латиноамериканських клубів. Вони всі приїхали туди за престижем.«В очах частини світу, де ми знаходимося, КЧС виглядає просто величезною бізнес-махінацією, фарсом, у котрому на вівтарі доларів відправляється фальшива меса. І все ж у Південній Америці ідея війни світів, що зрештою була головним рушієм старого доброго Міжконтинентального кубка і яка трохи згасла після зміни формату змагань, тепер відродилась», — пишуть в UltimoUomo.Полотно цього турніру зіткане з протиріч. Є Палмейрас-Порту, який неможливо вимкнути. Бо і футбол, і атмосфера. А є Челсі-Лос-Анджелес, який навіть умикати не хочеться. Бо ні футболу, ні атмосфери. А є взагалі Юве-МанСіті – автентичне тренування, товарняк.Уболівання – непосильний якір, який неодмінно тримає інтерес до всякої події. Ігри італійських команд (будь-яких) проти неіталійських (будь-яких) для мене давно залишились єдиним провокатором того неповторного психологічного стану «наші-ненаші» (колись його провокували Динамо і збірна України). Тож усвідомлення, що матчі Інтера і Ювентуса проігнорувати не вийде, було заздалегідь.Проте хто ж знав, що не вийде проігнорувати і Рівер Плейт із Монтерреєм? О четвертій ночі. Чи ранку?Далі – плей-оф. Гнів і депресія не доженуть, сподіваюсь.❤FootballDyvan

У матчі проти Молдови збірною Італії керував тренер, який ще за день до гри сам повідомив, що його звільнили (мабуть, тепер його переведуть на посаду пресаташе)...Пошуки наступника вже перетворились на психоделічну драму: прізвища кандидатів варіюються від Раньєрі (проте він, на жаль, рятувати чергову команду відмовився) до, прости господи, Ґаттузо (на жаль, навряд чи відмовиться).Після поразки 0:3 від Норвегії шанси Сквадри Адзурри на прямий вихід на чемпіонат світу, схоже, стали суто теоретичними. Кімнатний футбол, який намагалися демонструвати люди в біло-синій формі (бадьоре, але марне володіння м'ячем без реальних моментів), поки Голанд і компанія втікали й забивали, влучно означив Фабіо Капелло: «Ми перейняли найгірше від «ґвардіолізму». Наші півзахисники ніколи не повертаються обличчям до воріт суперника».Італійський Вацко Коментатор Фабіо Каресса («вигравав» для Італії ЧС-2006 і ЧЄ-2021) закликав повернутися до коренів (ставка на надійну оборону, катеначчо і оце все), назвав гру проти норвежців найгіршою в XXI столітті, але не погодився з традиційною піснею про неймовірно слабке покоління: «На Євро-2016 у нас узагалі були Дзадза, Пелле та Едер».Вранці, після розгрому в Осло, з належної ноги нарешті встав Луїджі Ґарландо і художньо-лаконічно (цінне поєднання) описав ситуацію:«Перед телевізором сидить італійський хлопчик. Назвімо його П'єтро. Йому 15 років, і напередодні останнього дня навчання він насолоджується грою своєї національної збірної, яка розпочинає шлях до наступного мундіалю. Йому пояснили, що Італія на чемпіонаті світу – це дивовижна казка. Батько й дідусь розповідали йому про три голи Пабліто бразильським богам, вогняні очі Тото Скіллачі, а також про Буффона й Каннаваро, про Берлінську стіну... Тоді П'єтро ще не народився. У 2014 році йому було лише 4, тому він був позбавлений спогадів про поразку в Бразилії. 2018-й та 2022-й він міг би згадати, але Італія не приїхала ні до росії, ні навіть до Катару.Спогади П'єтро сповнені травматичних плей-оф: двох матчів зі Швецією і передусім — проти Македонії. Настільки, що відтоді він ледве їсть фруктові салати... Та цього разу ніхто не відбере в мене мундіаль, обіцяє собі П'єтро зі стартовим свистком. А натомість Норвегія невимушено забиває Італії тричі за один тайм.Але як можна так грати після двох пропусків ЧС, через рік після європейського приниження зі Швейцарією? А гідність? А почуття відповідальності, якого щодня вимагають від мене в школі? Це ніби я прийшов на випускні іспити у шльопанцях. Що це за Італія? П'єтро хутко підраховує: якщо ми програємо ще один плей-оф, можливо, я побачу Італію на мундіалі-2030. Мені буде 20 років. Минуло двадцять років, а я ще жодного разу не бачив «адзуррі» на чемпіонаті світу. П'єтро перемикає канал. Замість другого тайму він дивиться на Янніка Сіннера: талант, серце, волю, самопожертву. Дайте мені одинадцять таких, будь ласка».❤FootballDyvan

Учора на Ґадзетті вийшов огляд дуже смішної статті з якогось французького журнальчика — ті неборáки за мотивами всім відомої події наробили висновків, що Ліга 1 тепер, м'яко кажучи, краща за Серію А. Серед безлічі доказів, які надали автори, зокрема, зазначалась оренда (втеча!) Валентіна Карбоні (чули про такого?) до Марселя...Те, що сталося в суботу, не лише прогнозовано справило п'янкий ефект на переможців, а й занепадницький — на тих, хто програв. Після 0:5 у фіналі Ліги чемпіонів у багатьох вискочила сезонна амнезія.Луїджі Ґарландо написав обурену колонку, в якій констатував, що в Мюнхені «бункер» Інтера знищили (немов Інтер цей «бункер» мав), та підсумував: «Ганьба для всього італійського футболу». Промайнув навіть термін «мінейрасо» — як аналогія з іншим знаменитим розгромом (Бразилія-Німеччина 1:7).Арріґо Саккі звично потішив безжалісною аналітикою, з якогось переляку взагалі охрестивши оборону найсильнішою ланкою цього Інтера. І, бідолашний, схоже, так повівся на популярну в певних колах промокампанію під назвою «ПСЖ більше ніякий не мішок» (700 млн на трансфери за останні 2 роки – звісно, не мішок!), що взяв і захопився тонким ходом парижан — «продажем» Мбаппе — та поставив їх за приклад італійським клубам: «Передусім — гра, а не гравці!»Хтось, укотре перевзуваючися, знов почав зазирати в паспорти (перед матчем вік називали досвідом і козирем, після — обзивають старістю й недоліком), а соцмережі неминуче пригадали слова Алессандро Бастоні, сказані кілька тижнів тому, про Стамбул-2023: «Я б ліпше програв 0:10, ніж отак, як ми програли від МанСіті». Що ж, трохи недотягнули...Не налаштував, не підготував, не відчув, не замінив — претензій до Сімоне Індзаґі услід такого фіналу можна вигадати купу. Є й ті, хто вважають, що «Інтер дав йому більше, ніж він дав Інтеру». Проте без Індзаґі (ну й Маротти, зрозуміло) фіналу, напевно, взагалі б не було. Навіть такого.За кілька днів до ПСЖ на Rivista Undici намагались захистити тренера. Писали, що за наступні 90-120 хвилин він може змусити скептиків замовкнути раз і назавжди.Не змусив. І в статусі найкращого наставника в історії клубу за відсотком перемог (із ненайкращими в історії ресурсами) тихо пішов. Саккі й тут виліз із повчанням – про саудівські гроші, похвалившись: «В перший рік у Мілані я заробляв менше, ніж у Пармі».Це була чудова команда і був грандіозний цикл, без усяких «але». Але масовий глядач найбільше запам'ятає оті 0:5. Різні йолопи, які після Барселони стогнали про незаслужений прохід Інтера, допомогу суддів і «В НАС УКРАЛИ ФІНАЛ МРІЇ!1», зараз отримали сатисфакцію та стогнуть іще гучніше. Нині їхній зірковий час.Досягнення Інтера Індзаґі не лежать у площині трофеїв чи зароблених призових (хоча їх теж вистачає). Ця команда повернула загублене (з часів Ювентуса першої каденції Аллеґрі) відчуття близькості великого тріумфу.Вони не виграли цього сезону ніяких брязкалець, зате подарували щонайменше 2 (щонайбільше – 4) монументальні вечори в Європі. Вони переконали, що ямалям, кейнам і голандам подекуди можна протистояти навіть із Карлосом Ауґусто та Мехді Таремі. З Давіде Фраттезі в ролі джокера. З дідом Франческо Ачербі в порваній бутсі на вістрі атаки. І з Сімоне Індзаґі, котрий із зірваним голосом за межею технічної зони (як його підопічні — за межею власного потенціалу) повсякчас ніби готовий відкритися під передачу на фланзі.Не співчувати їм і цьому тотальному футболу було неможливо. Це був справді Pazza Inter.❤FootballDyvan

Інтер у фіналі Ліги чемпіонів зіграє в жовтому. Пишуть, так вирішили самі футболісти. Крім очевидної причини (ПСЖ, як номінальний господар поля, вибрав домашній синій комплект), можливо, є інша — забобони. «Нерадзуррі» спокійно могли вибрати виїзний білий комплект, але в ньому зазнали єдиної поразки в цій ЛЧ (від Баєра), тоді як у резервному жовтому виграли обидва матчі (Спарта й Феєнорд).Досі Інтер лише одного разу в історії вдягав третю форму на фінал єврокубка — переможний проти Лаціо в Кубку УЄФА-1997/98 (пам'ятна футболка із сіро-чорними горизонтальними лініями і жовтим «Pirelli»). Ще один аргумент для шанувальників збігів і прикмет: той матч відбувся на Парк де Пренс, стадіоні ПСЖ.***Італійські команди 13 разів одягали неосновну форму на фінал ЛЧ/КЧ:• Інтер: 1 раз — 1 перемога (білі футболки проти Бенфіки в 1965-му);• Рома: 1 раз — 1 поразка (біла форма проти Ліверпуля в 1984-му);• Сампдорія: 1 раз — 1 поразка (так, кольори були домашні, але технічно форма дійсно була виїзна, дзеркальна до домашньої — білі футболки із синіми шортами — проти Барселони в 1992-му);• Ювентус: 2 рази — 1 перемога (синя форма проти Аякса в 1996-му), 1 поразка (синя форма проти Дортмунда в 1997-му);• Мілан: 8 разів (так, вони дуже забобонні), біла форма — 6 перемог (Бенфіка-1963, Стяуа-1989, Бенфіка-1990, Барселона-1994, Ювентус-2003, Ліверпуль-2007), 2 поразки (Аякс-1995, Ліверпуль-2005).***Загалом в історії команди 33 рази вдягали неосновну форму* на фінал ЛЧ/КЧ, 20 випадків були фартовими.Якщо ж вести мову окремо про період із сезону-1992/93 (коли відбулись ребрендинг і реформа турніру), на вирішальний матч у виїзному/резервному комплекті виходили 14 разів — 7 перемог, 7 поразок.*можлива незначна похибка, адже іноді поняття основної/неосновної форми є відносним; до уваги також брались епізоди, коли обидва фіналісти грали в неосновній формі❤FootballDyvan