Нотатки Лікаря🇺🇦

Око-серцевий рефлексОко-серцевий рефлекс, також відомий як рефлекс Даніні-Ашнера або офтальмокардіальний рефлекс, – це фізіологічний рефлекс, який характеризується уповільненням частоти серцевих скорочень (брадикардією) при натисканні на очні яблука.Рефлекторна дуга цього рефлексу починається з подразнення рецепторів у м'яких тканинах очного яблука та орбіти, яке передається через трійчастий нерв (V пара черепно-мозкових нервів) до стовбура головного мозку. У стовбурі головного мозку імпульси передаються до ядер блукаючого нерва (X пара черепно-мозкових нервів), який є головним компонентом парасимпатичної нервової системи, що відповідає за уповільнення серцевої діяльності. Збудження блукаючого нерва призводить до вивільнення ацетилхоліну, який впливає на синоатріальний вузол серця, викликаючи зниження частоти серцевих скорочень.Зазвичай при натисканні на очні яблука спостерігається помірне уповільнення пульсу на 4-8 ударів за хвилину. Реакція з'являється через кілька секунд після початку натискання і зникає протягом 20-60 секунд після його припинення.Проба Ашнера раніше використовувалася в клінічній практиці для оцінки функціонального стану вегетативної нервової системи, зокрема тонусу блукаючого нерва. Однак на сьогоднішній день існують більш специфічні та інформативні методи дослідження вегетативної нервової системи.Рефлекс має значення під час офтальмологічних хірургічних втручань на очному яблуці або орбіті, а також при травмах ока. Надмірна стимуляція рефлексу може призвести до вираженої брадикардії або навіть асистолії (зупинки серця), хоча це трапляється рідко. Анестезіологи та хірурги враховують цей рефлекс під час операцій для запобігання небажаних серцево-судинних реакцій.

Ви коли-небудь думали, що останній погляд людини перед смертю можна "увіковічнити"? Хочу розповісти вам про одну із найзагадковіших ідей в історії криміналістики – оптограму.Ця ідея виникла в XIX столітті, коли вчені відкрили родопсин – речовина в сітківці ока, чутлива до світла. Німецький фізіолог Вільгельм Кюне почав проводити експерименти у 1870-х роках, використовуючи кроликів та жаб. Він піддав їх яскравому світлу, а потім видаляв очі, намагаючись розпізнати зображення, яке бачили тварини перед смертю. Використовуючи хімічні розчини для фіксації пігменту родопсину, Кюне домігся того, що на сітківці одного з кроликів відобразилися грати вікна, на яке тварина була змушена дивитися.Кюне був у захваті! Він запропонував використати цей метод у криміналістиці для розкриття злочинів. Але, на жаль, оптограми працювали лише з тваринами. У людей отримати чітке зображення не вдавалося через маленький розмір центральної ямки сітківки, де фокусується зображення.Тож оптограми так і залишилися нереалізованою мрією криміналістів. Але хто знає, можливо, в майбутньому вчені знайдуть спосіб "читати" спогади по очах.

Розп'яття на хрестіЦицерон цю страту називав найжахливішою з усіх страт, які придумали люди. Суть її полягає в тому, що людське тіло повисає на хресті таким чином, що точка опори опиняється на грудях.Засудженому на смерть прибивали цвяхами руки й ноги до кінців хреста чи фіксували кінцівки за допомогою мотузок. Цвяхи при цьому вбивали не в долоні, а в зап'ястя, оскільки вбиті в долоні цвяхи не утримали б тіло на хресті: під вагою засудженого цвяхи прорізали б тканини кінцівок і засуджений упав би з хреста.Основною причиною смерті при розп'ятті є асфіксія, викликана набряком легенів і стомленням міжреберних м'язів, що беруть участь у процесі дихання, та м'язів черевного преса. Основною опорою тіла в цій позі є руки, і при диханні м'язи черевного преса й міжреберні м'язи повинні були піднімати вагу всього тіла, що призводило до їх швидкого стомлення. Також здавлювання грудної клітини напруженими м'язами плечового поясу й грудей викликало застій рідини в легенях та набряк легенів. Додатковими причинами смерті служили зневоднення та втрата крові.Можливість опори на прикріплений до хреста виступ під ногами дещо полегшувало дихання, але це лише затягувало процес смерті. Для прискорення страти засудженим перебивали гомілки, що позбавляло їх додаткової опори.Розіп'ятий гинув довго та болісно, іноді протягом 5-6 днів.Страта ця була відома у Вавилоні, Греції, Палестині, Карфагені, але особливого поширення отримала в Стародавньому Римі, де стала основним видом болісної страти. Так страчали особливо небезпечних злочинців (бунтівників, зрадників, убивць тощо). У Стародавньому Римі в разі вбивства господаря будинку всі раби, які проживали в будинку, незалежно від статі й віку підлягали розп'яттю. Згідно з християнським віровченням – Ісус Христос був розп'ятий за нас,– це зробило хрест символом християнської релігії.

У Британії 36-річна жінка, якій пересадили матку сестри, народила донькуГрейс Девідсон народилася з рідкісним захворюванням, через яке у неї від народження була відсутня матка. Водночас яєчники у жінки працювали та виробляли яйцеклітини.Перед тим, як записатися на операцію з трансплантації органу, подружжя пройшло лікування безпліддя. Лікарі відібрали у жінки сім ембріонів і заморозили їх для подальшого штучного запліднення.У лютому 2023 року Грейс Девідсон пересадили матку від її 42-річної сестри – Емі Перді, яка на той момент вже мала двох доньок. Через кілька місяців один із заморожених ембріонів підсадили за допомогою техніки штучного запліднення (ЕКЗ).Для того, аби організм жінки не відторгнув пересаджений орган, упродовж всієї вагітності вона приймала імунодепресанти.Це перший випадок у Британії, коли виносити дитину змогла жінка з пересадженою маткою. Загалом у світі перший такий випадок стався у 2014 році. Відтоді хірурги провели близько 135 таких трансплантацій у різних країнах, зокрема США, Китаї, Франції, Німеччині, Індії та Туреччині.Загалом 65 жінок, яким пересадили матки, змогли виносити та народити дітей.

Ви вже не та людина, якою були 10 хвилин тому.Наше тіло постійно регенерує себе. Нові клітини утворюються, а старі відмирають. Кожні 7-10 років ви отримуєте абсолютно нове тіло з новим набором органів і тканин. Ваш шлунок регенерує себе кожні 4 дні. Клітини шлунку, які допомагають перетравлювати їжу, замінюються кожні 5 хвилин. Ви отримуєте нову печінку кожні 150 днів. Весь зовнішній шар вашої шкіри, який називається епідерміс, оновлюється кожні 4 тижні. Підшлункова залоза, яка допомагає регулювати рівень цукру в крові, оновлюється кожні 50 днів.А кожні 4 місяці ви отримуєте новий набір еритроцитів по всьому тілу. Навіть після того, як ви здасте кров, знадобиться лише 12 тижнів, щоб повністю замінити еритроцити, які ви здали. Ваші смакові рецептори, які допомагають насолоджуватися різноманітною їжею, оновлюються кожні 10 днів. Хоча клітини завжди регенерують, проте в деяких частинах тіла цей процес може бути повільнішим. Наприклад, кісткам для повної регенерації потрібно до 10 років. З віком регенерація кісток сповільнюється, і наші кістки стають слабшими.Проте, попри цю неймовірну здатність людського організму до регенерації, деякі частини тіла ніколи не відновлюються, наприклад, клітини, що утворюють внутрішній кришталик ока, і нейрони в корі головного мозку. Також не відновлюється й зубна емаль. Єдине, що не змінюється – це ваша свідомість, самосвідомість і спогади. Як було згадано вище, ваші смакові рецептори змінюються кожні 10 днів, але пам'ять про смачну їжу, яку ви куштували раніше, все ще залишається, і нові смакові рецептори готові її відчути.

У Нідерландах 54-річний чоловік випив 44 літри молока за два дні і потрапив до відділення інтенсивної терапіїЗа два дні до цього чоловік відвідав свого постійного лікаря, який виявив у нього високий рівень цукру в крові і запідозрив діабет. Виписав ліки. Але вони не допомогли зняти симптоми і пацієнт, втамовуючи спрагу, вийшов на новий рівень споживання молока – буквально розчинившись у ньому. Лікарі швидкої допомоги потім писали, що виглядала молочною навіть кров, яку взяли на аналіз. Аналізи виявили неймовірно високий рівень тригліцеридів в крові (аналіз на тригліцериди визначає вміст жирів в крові).Швидку він викликав зі скаргами "на задишку та черевну порожнину".Якщо відштовхуватися від поживної цінності молока, то за два дні він спожив 1540 грамів білка, 1980 грамів цукру і 1496 грамів жиру.Його врятували. І далі в статті медичного видання йде розлога доповідь, як лікарі викручувались, щоб привести до норми пацієнта, показники аналізів якого зашкалювали. Ця історія з хепіендом: "під час спостереження через шість тижнів після виписки пацієнт все ще перебував у гарному стані".

СинестезіяСинестезія – це явище, при якому один тип сприйняття (наприклад, візуальне) викликає автоматичну і незалежну реакцію в іншому типі сприйняття (наприклад, слуховому, тактильному, смаковому або нюховому). Людина зі синестезією може бачити літери у певних кольорах, а слово може бути солоним на смак чи головний біль може пахнути сиром. Синестезія ненавмисна та послідовна. Люди зі синестезією не уявляють усі ці речі свідомо – вони їх відчувають як реальність. Людина може бачити певний колір, коли вона дивиться на літеру абетки, наприклад, червоний – у відповідь на літеру А. Більшість людей зі синестезією мають її від народження – проте вона може іноді розвиватися після травми мозку чи вживання наркотиків.Мерилін Монро, знаменита голлівудська актриса, була однією з тих, хто відчував синестезію. Вона могла бачити музику у вигляді кольорів.  Наприклад, при прослуховуванні музики вона стверджувала, що кожна нота викликає у неї певний відтінок кольору. Лікування від цього стану не існує. Причому фахівці стверджують, що більшість людей з синестезією не хотіли б її втратити. Дехто описує її, як дар, який збагачує їхні сприйняття, ніби додатковий орган чуття, а багато людей зі синестезією, що займаються мистецтвом, використовують таке своєрідне сприйняття у роботі.Синестезія – рідкісне явище , яке може проявлятися в різних формах. Дослідники вважають, що синестезія пов'язана з особливостями сприйняття та обробленням інформації мозком, але точні механізми її виникнення до кінця не вивчені. Синестезія вважається цікавим аспектом сприйняття і вивчається в галузях психології та нейронаук.

Парурез, або синдром сором’язливого сечового міхураПарурез – це психічний розлад, що полягає в страху або неможливості сечовипускання в присутності інших людей. Можливі ситуації, коли людина вже перебуває в туалеті, вона розпочала сечовипускання і різко припинила його, почувши, що до приміщення хтось зайшов.Іноді спостерігається так званий селективний парурез – тобто акт сечовипускання є неможливим у присутності певних осіб.Парурез є одним із різновидів соціальної фобії, він частіше спостерігається у чоловіків, але буває і у жінок.Він відноситься до психічних розладів невротичного спектру, оскільки при обстеженні сечового міхура і в цілому сечовидільної системи не знаходять патології. У спокійній обстановці, в домашніх умовах або в громадських туалетах, але в повній самоті, процес деуринації проходить нормально.Парурез значно знижує якість життя. Людина з цим різновидом соціофобії зазнає складнощів з навчанням, з роботою і навіть у спілкуванні з друзями, оскільки не може сходити до туалету у громадських місцях. Вона змушена вигадувати момент, коли гарантовано зможе усамітнитися. Крім того, при парурезі людина може відчувати інтенсивне занепокоєння, що сягає рівня панічної атаки, навіть при думці про необхідність відвідати громадський туалет.Історія вивчення паруреза не дуже тривала. Згадки про цей розлад під назвою «сечове заїкання» зустрічається у англійського фізіолога Джеймса Педжета і під назвою «страх мочитися» – у французького уролога Жана Гуйона.Як і інші невротичні розлади тривожного спектру, парурез розвивається внаслідок поєднання біологічних та соціальних факторів, а саме – у людей, які генетично схильні до тривожних реакцій, яким у якийсь момент довелося зазнати негативних переживань, пов’язаних з відвідуванням туалету. Це могли бути жарти з боку однокласників, неприємна подія у громадському туалеті або примус до сечовипускання.Головним методом лікування парурезу є дозована експозиційна терапія. Її суть полягає в тому, що людині, яка страждає від синдрому сором’язливого сечового міхура, поступово пропонується помочитися в дедалі більш некомфортному для нього місці. Перед цим пацієнт разом із психотерапевтом чи психологом навчається ефективним технікам розслаблення, і навіть подумки «програє» епізоди сечовипускання у громадському туалеті, доки це перестане викликати почуття страху.Як проміжний етап лікування іноді використовуються катетери, які людина, яка страждає від паруреза, навчається застосовувати самостійно. Додатково пацієнт освоює техніки управління м’язами, залученими до процесу сечовипускання.Іноді для зняття загальної тривожності людині із синдромом сором’язливого сечового міхура можуть бути призначені протитривожні чи седативні засоби, але основним методом лікування залишається психотерапія.

🩸В Австралії помер 88-річний Джеймс Гаррісон, чия "золота" кров врятувала близько 2,4 мільйона дітейДжеймс Гаррісон став донором ще у 1954 році, щойно досяг повноліття. Так він вирішив ще в 14 років – після того, як йому зробили переливання крові під час серйозної операції на грудині.Через кілька років у його крові виявили рідкісний імуноглобулін (anti-D), який використовують для створення особливої сироватки. Її вводять вагітним з негативним резус-фактором, щоб не допустити резус-конфлікту матері та дитини.Інʼєкція цієї сироватки запобігає розвитку гемолітичної хвороби плода та новонародженого. Під час резус-конфлікту імунна система вагітної жінки сприймає компоненти крові ембріона як чужорідне тіло і виробляє антитіла, що його атакують. Це може серйозно нашкодити здоровʼю дитини, спричинити серйозну анемію, серцеву недостатність і навіть смерть.Поки в середині 1960-х років вчені не розробили цих ліків, кожне друге немовля із гемолітичною хворобою плода помирало.Досі невідомо, чому кров Гаррісона була так насичена цими імуноглобулінами. Деякі дослідники припускають, що це повʼязано з переливанням крові, яке йому зробили в підлітковому віці.За своє життя Гаррісон здав кров 1173 рази і врятував понад 2,4 мільйона немовлят. В Австралії його прозвали людиною із золотою рукою. Таких донорів в Австралії трохи менше ніж 200, вони допомагають близько 45 тисячам матерів та їхнім дітям щорічно.Гаррісон продовжував здавати кров кожні два тижні доти, доки йому не виповнився 81 рік. У 2005 році він встановив світовий рекорд за кількістю пожертвуваної плазми – і доки 2022 року цей рекорд не побив чоловік зі США, залишався найщедрішим донором у світі. Він помер уві сні 17 лютого 2025 року, але про його смерть родина повідомила тільки 3 березня.

У 1958 році в Ель-Мохоні, Тегіз, на острові Лансароте було зафіксовано унікальну сцену: дитина смоктала молоко прямо з кози. Цей випадок відображає довгу історичну традицію, коли кози використовувалися як "медсестри". Подібна практика виникала в ситуаціях, коли у матері не було молока, або послуги людської годувальниці були занадто дорогими.У минулому кози часто вважалися надійною альтернативою через доступність їх молока та його безпечність. Особливо в XVI столітті, коли страх перед передачею хвороб, таких як сифіліс, змусив багатьох матерів відмовлятися від годувальниць.Медики того часу, зокрема П'єр Брузе, відзначали, що діти, яких вигодовували козячим молоком, росли здоровими та сильними. І це твердження було не безпідставним, оскільки козяче молоко має у своєму складі менше казеїну порівняно з молоком інших тварин, воно краще засвоюється немовлятами. Таке молоко чудово підходить для годування дітей, що часто зригують або мають непереносимість лактози.Навіть наприкінці XIX століття, коли практика використання кіз як годувальниць почала втрачати популярність, вона знову отримала увагу в деяких дитячих лікарнях Парижа. Особливо для немовлят із важкими захворюваннями, такими як сифіліс. Це відродження підкреслило історичну цінність козячого молока в дитячому харчуванні, яка формувалася під впливом медичних і культурних переконань для збереження здоров'я майбутніх поколінь.