Книжкова жаба

Лєна Лягушонкова, Мирослав Лаюк, Катерина Штанко. Книга року ВВС 2025 оголосила переможцівBBC News Україна оголосила переможців 21-ї літературної премії Книга року BBC 2025.Книгою року ВВС 2025 став роман Лєни Лягушонкової "Мій прапор запісяв котик".У номінації Книга року BBC-Есеїстика 2025 переміг Мирослав Лаюк зі збіркою репортажів і есеїв "Списки".Переможцем Дитячої книги року BBC-2025 став роман Катерини Штанко "Вершники дощу".Конкурс "Книга року BBC" проходить у партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).Книга року - Лєна Лягушонкова "Мій прапор запісяв котик"Це дебютний прозовий роман української драматургині й сценаристки. Її пʼєси перекладені кількома мовами й лунали зі сцен театрів в Норвегії, Німеччині та Польщі.У романі "Мій прапор запісяв котик" письменниця розповідає про своє життя в невеличкому селі біля Луганська.Але попри те, що "це історія про виживання в похмурому совку та постсовку... це – життєдайна книга", - сказала редакторка BBC News Україна і член журі Марта Шокало."Ця книга сповнена неповторного гумору, який зазвичай називають "чорним". Але саме таким чорним гумором ми пробиваємо дорогу до світла", - додала вона."Те, як авторка змальовує своє життя в луганському СМТ, а згодом і в Луганську, захоплює дух і викликає подив. Тут жива мова, багато лайки та жорстких сцен, тому цей твір для дорослих", - підсумувала у своїй рецензії журналістка BBC News Україна Наталія Патрікєєва.За головний приз "Книги року BBC-2025" у фіналі, окрім переможця, змагалися:Богдан Журавель "Букурія. Історія одного плавання",Мирослава Кирильчук "Микольцьове щастя",Євгенія Кузнєцова "Вівці цілі",Марія Олекса "Кімнати Естер".Підписатися на Книжкову жабу

Став відомий лонгліст номінантів на Шевченківську премію у 2026 році. Що читали з цього? ПрозаПавло Белянський – роман «Битись не можна відступити»Надія Вальчук (Вальчук-Остряниця) – роман «Остання відьма»Віктор Васильчук – книга «Шалена Богдана»Ольга Воробйова – збірка оповідань «Голоси пам’яті. Буча – місто-герой»Серафим Гордієнко, Олександр Мєняйлов – книга «Метаромантика. Кров, степ і вічність»Олександр Данильчук (Соф’є Хрумтьє) – трилогія «Пригоди кумбреків та гом’ячків»Любко Дереш – роман «Погляд Медузи. Маленька книга пітьми»Наталія Доляк – роман «Як її не любити»Анатолій Жарук – роман «Коли третій… не зайвий»Оксана Зубковська, Михайло Огарьов – книга «Філософія воїна»Василь Іванина – історичні романи «Поціловані Богом»Юлія Ілюха – збірка короткої прози «Мої жінки»Роман Киселюк – книга «Світ потребує радости. Гуцульські приповідки, прислів’я, коломийки»Василь Нагірняк – книга «Орфей Собору Нації»Леонід Петровський – книга прози «Переддень вічності»Степан Процюк – роман про Євгена Чикаленка «ПАН»Валентина Розуменко – книга «Вільні Полонянки»Каріна Саварина – роман «За маму, за тата»Леонід Тома – книга «Мандри Небесного чоловіка»Юрій Щербак – книга «Мертва пам’ять. Голоси і крики»ПоезіяОлексій Бик – книга поезій «#Приголосніголосні»Микола Гриценко – книга поезій «Волокна»В’ячеслав Гук – книга поезій «Кримський літопис»Михайло Жайворон – книга поезій «У всі дзвони»Павло Коробчук – книга поезій «Навій»Валерій Кулик – книга сонетів «Дніпро рятує Україну»Дар’я Лісіч – книга поезій «Один великий вірш і декілька маленьких»Леонід Логвиненко – книга поезій «Поклик срібного вовка»Василь Махно – книга поезій «Схима»Василь Мойсишин – книга віршів «Бо йде війна»Юлія Мусаковська – книга поезій «Каміння і цвяхи»Станіслав Новицький – книга поезій «За Господнім плечем»Віктор Оліфіров – корони вінків сонетів «Істини Буття», «Мови, віри, власті»Ігор Павлюк – книга поезій «Танець Мамая»Зореслава Пилипишак (Стасюк) – збірка поезій «Я з тобою»Андрій Сем’янків (MED Goblin) – книга поезій «Тонка коричнева лінія»Богдан Стельмах – книга «Лірика»Станіслав Стриженюк – драматична козацька дума «Судний день»Сергій Чирков – книга поезій «Сюжет для миті»Ірина Шувалова – книга поезій «Кінечні пісні»Літературознавство і мистецтвознавствоОлеся Авраменко – серія мистецтвознавчих книг «Accent»: «Білокур», «Приходько», «Тістол», «Паркомуна»Валерій Бітаєв, Юрій Мосенкіс – книга «Багатовікова літературно-мистецька зброя української перемоги»Петро Іванишин – книга «Націософська герменевтика: нариси»Олександр Клековкін, Юлія Бентя, Світлана Кулінська – двотомник «Театральна культура України: матеріали до історичного словника»Людмила Лисенко – мистецтвознавчий роман «Світотворення від Марії»Євген Матвієнко, Євген Букет, Олексій Дєдуш – книга «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки»Надія Нікітенко, Світлана Чорна – книга «Софія Київська – тисячолітній символ Української держави»Лариса Семенко – книга «Наш тихий геній Леонтович»Павло Ткачук – книга «Голосом серця»Сергій Тримбач – книга «Іван Миколайчук. Містерії долі»Борис Філоненко – книга «Культура під тиском 000/0000»Анатолій Шкуліпа – книга есе «Над рівнем моря»Підписатися на Книжкову жабу

Що ми знаємо про Харків? Це сучасне прогресивне місто, яке частіше за Київ було двигуном усіх культурних змін і технічних прогресів. У видавництві IPIO вийшла нова крутезна книжка про Харків. Авторка Марія Сердюк пише так, ніби веде особистий блог про своє рідне місто. Тут немає нудних дат і сухих фактів. Натомість – жива мова, особисті спогади, інтерактивні QR-коди, які дозволяють побачити Харків на власні очі, і щира любов до міста, яке навіть під обстрілами продовжує жити, творити і надихати.Це книжка про те, що справжній Харків – це люди. Прекрасні, талановиті і сміливі, які навіть у найтемніші часи висаджують квіти, малюють на стінах і говорять: "Ми тут. Ми живемо. Нас не зламати."Це «інакша» історія міста-двигуна, міста-героя, міста незламного духу. Не суха подача фактів, а жива розповідь про Харків крізь призму дружньої бесіди, де місто постає як друг, учитель і перша любов. Книжка для тих, хто хоче відкрити справжнє обличчя одного з найбільших і найкрутіших міст України.Тільки для наших підписників видавництво надало знижку на книжку — до 7 листопада 2025 року – ви можете замовити книжку за 480 430 грн! Посилання на сайт видавництва.Підписатися на Книжкову жабу

Говорили днями з колегою й зійшлися на тому, що нам немає про що писати. Зміст втратив свою актуальність. Те, що нас усіх дивувало у перший і навіть другий роки великої війни тепер стало буденністю щоденних новин. Неймовірні історії, непересічні біографії, кульбіти долі, перетини надзвичайного. З кожної такої історії можна було побудувати роман. Кожного героя подібної історії можна канонізувати головним протагоністом української літератури. Нині все це втратило сенс. У літературному розумінні. Ми це вже чули, читали, бачили в прямому ефірі. Українці наповнили культуру змістом по вінця, і зміст втратив актуальність.Залишилася форма. Вправи у стилі. Весела гра в слова. Навіть якщо вона печальна і трагічна – вона весела як процес. Цікава як результат. Мені не вистачає в нашій літературі гри. Я зараз не про невміння намалювати голову коня, але з хворобливим бажанням бути Поллоком, Краснером або Ротко. Я про освоєний академізм і – далі – пошук себе в нових формах. І тут мова не про жанрову літературу. В ній і не має бути експериментів. Точніше, в ній не має бути радикальних змін в подачі.А от. Забагато солодкого в нашій трагедії. Забагато правильного в тих словах, які ми пишемо. Або писали. Стає нудно від одноманітного. Стає гірко від того, що ми вже четвертий рік говоримо про війну тими самим фразами. Досвід, трагедія, сенси, осмислення, ідентичність. Нас не почують. Вже не чують. Ми більше не цікаві. Ми вже й собі не надто цікаві з цими завченими фразами й одноманітними (але такими неймовірними та непересічними) історіями.Новий світ прагне вражень. Наша мета задовольняти цей новий світ аби нас почули. І мова не про прикрий формалізм, а про спроби виходити на інший рівень, говорити іншими словами. Загортати наші неймовірні та непересічні історії в обгортку, яка викликатиме бажання купити цю історію, а значить – чути нас надалі.Два дні тому після виступу мене спитали, чому я більше не пишу у фейсбуці. Я не пишу, бо немає про що писати. Мені – немає про що. Все сказано. Нічого нового. Нічого цікавого. Все зрозуміле, все очевидне. І я зосередився на літературі. Часом одна книжка має менше читачів, ніж допис у фб. Але для мене це чесніше. І моє життя не надто цікаве, аби про нього писати. А про інших писати я не хочу і не маю права. Тому і не пишу. Немає про що. Немає про що писати колонки та есе. Немає про що писати у фб. Я вірю, що колись українська література стане великою літературою. Але станеться це тоді, коли ми вийдемо за межі, які самі собі встановили. За межі правильного, зручного й типового. За межі літературної очевидності. Гадаю, наша література в найближчі роки, а може й десятиліття не відійде далеко від актуального. Скоро у нас з’являться дуже хороші тексти про цю війну. Можливо навіть світового рівня. Та за якийсь час це стане скучно. Для нас – уже. Для них – трохи згодом. І от я найбільше бажаю, аби ми могли дивувати. Не лише сенсами та змістом. А ще й формою. Умінням. Грою. Здатністю показати війну не через війну. Ми надто правильно говоримо про неї, надто завчено. Ми дуже моральні. І це взагалі нецікаво. А поки – немає про що писати. Тому і не пишу. Й не буду. (с) Артем ЧехПідписатися на Книжкову жабу

Був такий чудовий автор фентезі, як Террі Гудкайнд, яский помер у 2020 році. В нього є цикл книжок під назвою "Меч Істини". У ньому прописані головні правила чарівників, але насправді політиків. Перша книга відповідно називається "Перше правило чарівника". Я його зараз процитую. Воно багатьом не сподобається. Але це правило вірне по відношенню до багатьох моїх співвітчизників, які не хочуть бачити правду, заплющують очі на брехню, ідеалізують мерзотників і схильні вірити аферистами та шарлатанами, які уподібнившись Гамельнському щуролову примушують їх танцювати під свою дудку. "Люди дурні, і, якщо правдоподібно пояснити, то майже всі повірять у будь-що. Люди дурні і можуть повірити брехні, тому що хочуть вірити, ніби це правда, або тому, що бояться знати правду."Українська влада використовувала це правило багато разів. Наприклад "травневі шашлики" та "3000 ракет до кінця 2025 року". І люди вірили в це, попри всі попередження. Висновків не буде. Читайте книги. Якщо не для того, щоб більше знати, то, як мінімум, для того, щоб робити менше помилок і щоб вас менше дурили.Підписатися на Книжкову жабу

Українська користувачка соцмереж опублікувала в Х допис про високу вартість нової книги Джоан Роулінг. У відповідь письменниця запропонувала відправити один примірник їй у подарунок. І це не жарт.Свіій допис українка Julie Astry поширила в соцмережі Х (Twitter) 4 вересня. «В Україні, коли виходить нова книга Роберта Ґалбрейта (Джоан Роулінг), вона коштує утричі дорожче, ніж приблизно за рік потому. Поки решта світу насолоджується The Hallmarked Man, ми, якщо не готові заплатити шалені гроші, змушені чекати», — йдеться в дописі.Як приклад українка наводить книгу “The Running Grave”. Коли книжку тільки випустили, вона коштувала майже 1300 гривень, зараз видання можна прибрати за 600 гривень.Серед інших коментаторів, у дискусію втрутилась і сама письменниця Джоан Кетлін Роулінг, яка відома за книгами про Гаррі Поттера. Вона попросила адресу українки і написала, що надішле книгу особисто. Мова йшла про нову книгу "Людина з клеймом" — це восьма книга серії «Детектив Корморан Страйк» у жанрі кримінального детективу Джоан Роулінг, який письменниця випускає під псевдонімом Роберт Ґалбрейт. Сюжети обертаються навколо приватного детектива Корморана Страйка і його помічниці Робін Еллакотт, які розслідують заплутані кримінальні справи.Підписатися на Книжкову жабу

Книга, яка спричинила публічну інформаційну тишу (окрім місцевих медіа), але яка точно навела шороху в атомних кулуарах - «Атомна війна», книга-сповідь Павло Павлишин, екс-генерального директора РАЕС.Як сказала моя мама: ти не могла не прочитати цю книгу, бо ти жила в цьому. Так. Я жила в цьому. Майже 8 років.Книгу я читала поволі. Не подумайте, вона не товста і не важка, і причина не в обмеженому часі. Причина у тому, що вона змусила мене само рефлексувати, аналізувати та переосмислювати деякі речі.Впевнена ніхто із нині працюючих в ЕА не наважиться її публічно коментувати, бо це одразу потрібно йти в кадри і писати заяву на звільнення. Як я вже писала раніше - я щиро люблю атомну енергетику. Вона мене надихає і люди, які працюють в цій сфері мене щиро захоплюють. Павла Яремовича я знаю особисто. Ми декілька разів пересікались по роботі. Від першого нашого знайомства і до сьогодні моє особисте відношення до нього не змінилось: це висококваліфікований фахівець та порядна людина. Коли ми їздили із проєктом Професійний розвиток жінок в атомній енергетиці по всім АЕС, то після заходу я спілкувалась із кожним ГД та ЗГД з персоналу (СЕО та HR). Памʼятаю як сьогодні, я тоді сказала Павлу Яремовичу: “Ваша станція єдина, яка прогресує у питаннях гендерної рівності”. Окрім того, саме за сприянням Павла Павлишина в Україні Дарія Папежук єдина жінка, яка працює оператором в реакторному цеху. Перебуваючи на РАЕС я не почула жодного кривого слова в його бік, а навпаки учасниці нашого заходу відмічали скільки всього змінилось за всі роки керування станцією Павлом Яремовичем.Ще багато роздумів відносно того, що написано в книзі… Можливо колись публічно ними поділюсь. (с) Рената ЯреськоПідписатися на Книжкову жабу

Опівнічна бібліотека Метта Гейга - то наче життєвий аудит, де на порозі переходу в інший світ людині надається можливість викреслити деякі помилки з життя, або ж виправити їх, отримавши другий шанс саме в тих ситуаціях, чи моментах, де було й проминула думка, що якби я/ти/він/вона повели себе певно інакше - світанки видавались би яскравішими, їжа смачнішою, а життя вдалим. І начебто основна ідея роману вже доволі заїжджена популярними книжками та фільмами з підґрунтям Ефекта метелика, тим не менш це не заважає Опівнічній бібліотеці утримувати увагу читача до останньої сторінки. Бо принаймі в цьому романі, хай й не головною ідеєю, а десь на фоні, прозвучала доволі свіжа думка про те, що особливої ролі формат болю, через який проходить людина по життю, не відіграє. За задумкою автора, у людини в принципі нема вибору, чи то опції прожити свій шлях без втрат, шрамів, скорбот. Бо ж без болю нема й виходу з зони комфорту. І в цьому місці, власне, та й стається той поштовх, завдяки якому людина долає власні страхи й стрибає на наступну сходинку власного розвитку. Ці умовні стрибки автор і взявся уособлювати, аби наочно продемонструвати, де ми вертаєм не туди та як можна тому запобігти. За великим рахунком, вельми вдала спроба перевести в художній формат стоси психологічних книжок, метою яких є допомогти широкому колу віднайти себе, власні цінності й повернути віру в завтра. Традиційно:Щасливі моменти можуть обернутися болем - це тільки питання часуІноді зробити по-іншому щось одне - це приблизно те саме, що зробити по-іншому абсолютно все Людина - як місто. Не можна дозволяти, аби окремі, менш привабливі райони псували тобі загальне враженняНіколи не можна недооцінювати дрібниць Я ніколи не зустрічав такого товариша, чиє товариство може зрівнятися з самотоюЯкщо надто довго сидіти на місці, то можна забути, наскільки широкий насправді світТе, що інколи здається пасткою, насправді є тільки витівкою розумуНам не треба зіграти в усі ігри, щоб дізнатись, як це - перемагати. (с) Еля МіхайленкоПідписатися на Книжкову жабу

Ну а тим часом Дрогобицький осередок спілки журналістів виступив за позбавлення Іздрика Шевченківської премії🤪. Все через нецензурну лексику в його віршах. На черговому зібранні голова осередку Степан Яким закликав рішуче поета засудити як «ворожий елемент». Про це пише інший член осередку і військовий Андрій Юркевич. Він каже, що лише двоє людей було проти такого брєдового рішення.Тепер найголовніше, щоб до рук Степана Якима не потрапила збірочка Іздрика Naked One. Бо там не лише матюки, а і фотки голого мужика! Обрала для вас найпристойнішу. Чекаємо тепер на позицію представників Шевченківської премії🥳Нагадаю, що цьогорічних лавреатів оголосили аж у березні, тому припускаю, що дорогобицькі колеги лише зараз прочитали вірші Іздрика і охуїли. Ой, даруйте. Збентежилися.Також цікава позиція колег з Калуша (Іздрик звідти) і чи буде махач між осередками цих двох славетних міст!Ну а оскільки у Іздрика є вірш із назвою «Лєна», то ви вже розумієте на чиєму я буду боці. (с) Лєна ЧиченінаПідписатися на Книжкову жабу

Щойно дійшли руки та очі до цієї книжки. Свідчення європейців про Росію та оцінки її від 1477 року і далі. Вкотре визнаю провину: був проти грунтовного дослідження російського калу, бо ми ж тут про них усе знаємо. Ні. І це визнав генерал Залужний. Ставка на те, що їм болітимуть втрати, не спрацювала і не спрацює. Їм по хую. Бо вони давно не люди і навіть не тварини. Люди і тварини бояться і жаліють. Тобто, є інстинкт самозбереження та емпатія. Істотам, які живуть за поребриком, ці якості не були притаманні вже в часи Бориса Годунова та обох Лжедмітріїв. Ще до Івана Грозного. Так, перенести війну на їхню територію - важливо. І так, ЗСУ, СБУ, ССО, ГУР, партизани - мої персональні герої, і я ще хочу встигнути втілити їх у книжках, кіно, серіалах. Але поки в кацапів є умовно жива сила (насправді ходячі мерці), вони будуть завалювати нею нас. Їхні баби рожают, як кролі, і ці народжені вже готові вбивати. З ними неможливо домовитися. Навіть якщо перейти на їхній бік, вони вб'ють не сьогодні, так завтра. Нищити по 1 тисячі на день можна і наші роблять. Але це лише 365 тисяч на рік. Аби ще не гинули наші люди, де один вартий цілої їхньої орди, тоді років за не знаю, скільки, кацапів би якось перемолоти. Проте українці гинуть. Чоловіки, жінки, діти. Не встигаючи народитися й пожити. А ця підорасня радіє і не боїться нікого й нічого. Їм усім давно зробити лоботомію. Ще тоді, коли цього слова не знав ніхто. Як їх винищити - не знаю. І да, Росія не розвалиться. (с) Андрій КокотюхаПідписатися на Книжкову жабу