Книжкова жаба

Скандал з книгою «Зміна режиму: Всередині імперського президентства Дональда Трампа» (Regime Change: Inside the Imperial Presidency of Donald Trump), яку написали кореспонденти The New York Times Меггі Габерман та Джонатан Свон, нарешті дістався і України. Правда, не тому що хтось у нас її прочитав, а тому що про українські фрагменти написала британська The Guardian. На захист наших оглядачів скажу, що сталося це тому, що західні медіа, як це заведено, отримали сигнальні екземпляри до офіційного старту продажів. Книга потрапить в продаж 23 червня. З анотації:Ґрунтуючись на сотнях інтерв'ю та безпрецедентних репортажах з глибин нетрів найретельніше охоронюваних кімнат адміністрації, «Зміна режиму» запрошує читача всередину Ситуаційної кімнати та в таємні обговорення в Овальному кабінеті, які розпочали нову війну на Близькому Сході та стали причиною того, що Трамп закрив кордон, ввів війська Національної гвардії в міста та відправив імміграційних агентів у смертельні зіткнення з протестувальниками. Свон і Габерман вже більше десяти років пишуть про те, що відбувається в Білому домі. І ступінь їх заглиблення, навіть по тим фрагментам що мені вдалося побачити, вражає. І не мене одного. Коли в пресі почали з’являтися фрагменти книги, один з високопосадовців Білого дому заявив Axios, що в адміністрації Трампа підозрюють, що репортери New York Times отримали аудіозаписи засідань Ситуаційної кімнати: «Ми боїмося, що деякі з наших найчутливіших розмов записувалися. І ми не маємо уявлення, які саме». Що стосується українських кейсів, то тут, схоже, мова не йде про прослушку. Найбільш скандальні висловлювання належать міністру фінансів США Скотту Бессету, який називає президента України Володимира Зеленського "маленьким виродком", "дитиною з особливими потребами" та "містером Біном під креком". Журналісти розповідають про те, як Бессет, тільки-но призначений міністром фінансів США відвідав Київ, щоб змусити Зеленського підписати угоду про копалини. Пам’ятаєте? Після цього Трамп заявляв, що його міністру фактично відмовили, а Зеленський «спав і не міг з ним зустрітися». Свон і Габерман пишуть, що тоді зустріч дійсно пройшла не дуже добре.«Протягом 45 хвилин чоловіки лаяли один одного. Бессент пропрацював на посаді лише кілька днів, а вже уплутатися в перепалку на підвищених тонах із лідером країни, яка перебуває у війни. Зрештою, він подивився на Зеленського і сказав: «Якого хуя тобі треба?» (в оригіналі - ‘What the fuck do you want to do?’”) Але книга не про нас, а про Трампа. І журналісти дізналися про нього таке, що ще більше пробиває дно у сприйнятті американського лідера. Наприклад, для нього була найнята помічниця, колишня телеведуча Наталі Гарп, функціонал якої полягає в тому, аби вона постійно занурювала президента США в, як пишуть автори, «свіжий потік позитивних новин та коментарів, які вона часто читала вголос». Гарп, зазначають журналісти, «писала Трампу захоплені особисті листи, зокрема в одному з них було написано: «Ти — все, що для мене важливо»». До речі, ще у 2024 році Габерман і Свон написали про неї в NYT окремий текст, де було таке :Одного разу, коли пан Трамп грав у гольф у Шотландії, вона бігла за його візком, щоб тримати його в курсі позитивних історій та публікацій про нього у соціальних мережах. Якійсь пиздець. Пам’ятаєте, як в Давньому Римі під час святкування перемоги поруч з тріумфатором ставили раба, який, тримаючи лавровий вінок над його головою, повторював «Memento mori» («Пам’ятай, що помреш»)? Так ось тут навпаки. До речі про тріумфи… У книзі є епізод, як Трамп, міркуючи над створенням власної Тріумфальної арки, телефонує президенту Франції Емманюелю Макрону, щоб запитати його, чи є на його Тріумфальній арці оглядовий майданчик, і якщо так, то чи він безпечний: «Як ти думаєш, Емманюелю, люди з нього стрибають?»Гідна книга. Чи буде переклад українською – невідомо.

Днями у Києві презентували англомовне видання книги "Полювання на крейсер "Москва" ("Hunting for the Cruiser "Moskva"). Це ґрунтовна і дуже цікава робота Олександра Чудновця та Андрія Булавіна про історію колишнього флагмана російського Чорноморського флоту, який чотири роки тому Сили оборони України відправили на дно. Мав честь написати передмову до цієї книги.Я пригадую ті важкі дні у квітні 2022 року, коли ми ще не знали, якою буде ця війна проти Росії з її величезними ресурсами та флотом. Знищення крейсера "Москва" мало не лише суто військове значення для ситуації біля українського узбережжя. Це був ще й яскравий початок кінця міфу про могутній російський Чорноморський флот.Ця операція - результат унікальної синергії наших інженерів, військових та цивільних моряків. Вони мали єдину мету й чи не єдиний шанс. І вони його використали.Хочу подякувати авторам і видавцям книги. Завдяки вам фіксуються найяскравіші моменти нашої новітньої мілітарної історії, які тепер доступні і для міжнародної аудиторії.

А давайте я вам розповім гарну історію з позитивним фіналом, яка доводить, що не все, що нам здається "зрадою" є такою і завжди все можна вирішити завдяки коректному спілкуванню.Оксана Чорна, капітан ЗСУ, яка служить у 23-ій окремій механізованій бригаді написала допис про те, що отримала повідомлення від "Книжкової країни" про скасування презентації та автограф-сесії з приводу виходу книжки "Журнал бойових дій". Це одна з частинок літопису про 23 Окрему механізовану бригаду, який створила Оксана Чорна. Хоча раніше було підтвердження участі.Оксана написала допис. Я побачив його. Після спілкування з Оксаною пообіцяв спробувати допомогти. Зразу зателефонував керівнику національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ) Євгену Мушкину, де і буде "Книжкова країна". І він мені каже, що вже знає про цю історію і що відбулася якась дивна дискомунікація. Але вже з Оксаною комунікують організатори заходу та питання буде вирішено. Тому що повага до військових у них не на словах. Що сталося? Фестиваль попросив у бригади підтвердження участі. Ті відправили, але стався якийсь глюк чи збій і його не отримали. Звичайний робочий момент, який був швидко вирішений через особисту комунікацію і без моєї участі. Ну приємно ж коли люди готові шукати порозуміння, щоб допомогти один одному та вирішити проблему. Цитуючи Євгена Мушкіна "Відбулася ліквідація наслідків непорозуміння". От так би у всьому. Тепер всі бажаючи можуть купити цю книгу та отримати підпис її творця 25 квітня, у суботу. Сама презентація книги відбудеться о 12:00-12:45, а автограф-сесія буде на 18:00. От побільше таких би історій з позитивним фіналом.Підписатися на Книжкову жабу

Якось пізно ввечері влітку 1970 я перекинувся на бік і запитав дівчину, що лежала поруч зі мною, чи хоче вона вийти заміж.- Ми поговоримо про це вранці, - сказала вона. - Зараз мені треба поспати.Вранці вона сказала, що весілля – це не дуже хороша ідея, а насправді навіть дуже погана, але вона все одно згодна. Вона мала рацію: це була погана ідея. Молода жінка Табіта Спрюс ще не закінчила навчання. Я завершив, але не міг влаштуватися вчителем. Я працював у промисловій пральні, отримуючи зарплату, яка трохи перевищувала прожитковий мінімум. У нас був кредит на навчання, жодних заощаджень та жодних пільг. У мене було дві пари спідньої білизни, дві пари джинсів, пара туфель, та проблеми з випивкою. Ми пам'ятали це, призначаючи дату: 2 січня 1971 року.Тієї осені ми сіли в автобус, що йде зі Старого Міста, де жила Таббі, до Бангора, де знаходився відомий ювелірний магазин Дейз. Ми попросили показати найдешевший комплект із двох обручок, який був у продажу. З чудовою професійною посмішкою, в якій не було жодної краплі поблажливості, продавець показав нам пару тонких золотих смужок за 15 доларів. Я дістав гаманець, який тоді пристібав байкерським ланцюжком до джинсів, і заплатив за них. В автобусі дорогою додому я сказав: «Готовий посперечатися, вони залишать зелений слід на наших пальцях». Таббі, завжди вагаючись, відповіла: «Сподіваюся, ми проносимо їх досить довго, щоб дізнатися про це».Через десять тижнів або близько того, ми надягли ці кільця один одному на пальці. Костюм, який я одягнув, був занадто великий для мене - я взяв його в борг у майбутнього швагра, - а мою краваткою пишався б сам Джеррі Гарсія. Моя новоспечена дружина була одягнена в блакитний брючний костюм, який кілька місяців до цього служив нарядом подружки нареченої на весіллі її подруги. Вона була чудова і налякана до смерті. Ми поїхали на весільний прийом (бутерброди з тунцем і содова) на моїй машині, старому Бьюїке з коробкою передач, що дихає на ладан. Я весь час торкався великим пальцем каблучки на безіменному пальці лівої руки.Кілька років по тому – три? п'ять? – коли Таббі мила посуд, її обручка зісковзнула з пальця і впала в зливний отвір. Я вирвав заглушку зливу, намагаючись знайти його, але в темряві виявив лише шпильку. Кільце зникло. Тоді я вже міг купити замість нього нове, витонченіше, але вона все одно заливалася гіркими сльозами через втрату першого справжнього кільця. Воно не коштувало і восьми доларів - воно було безцінним.Життя добре обійшлося зі мною у питанні кар'єри. Я написав бестселери та заробив мільйони доларів. Але я жодного разу не знімав цю дешеву каблучку з лівої руки з того самого дня, як моя дружина з тремтячими губами і руками і блискучими очима вдягла його. Знаю, знаю, схоже на пісню у стилі кантрі. Але у житті так часто й буває. Кільце служить нагадуванням, як ми жили тоді: крихітна трикімнатна квартирка, погано працююча плита і галасливий холодильник, скрипучі мостини, будинок з зимовим осадом, вуличний шум ночами і плакат над раковиною з написом: ДРУГ МІЙ, У НАС ЗОВСІМ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ СИЛ. Кільце змушує замислюватися про майбутнє, пам'ятати, що в нас було (майже нічого) і якими ми були (напрочуд хорошими хлопцями). Не дає забути, що ціна речі та її цінність - не обов'язково одне й те саме.Минуло вже 42 роки, а зеленого сліду ще немає. Стівен КінгПідписатися на Книжкову жабу

Сьогодні 212 років від дня народження Тараса Шевченка. Шановні колеги та лідери громадської думки, хочете відзначити цю дату ефективно, а не ефектно? Тоді не пишіть пафосних дописів у ФБ і не розповідайте з екранів Єдиного телемарафону, як ви його любите. А просто почитайте його щоденник. А потім розкажіть про Тараса Григоровича дітям, друзям або знайомим. Як про людину, як про постать, як про того, хто реально повпливав на події, а не про міфічну особу покриту нафталином офіційного пафосу. Тільки без цього самого пафосу і пихатості. Розкажіть про нього як про живу людину зі своєю історією, повною пристрастей і подій. Тоді, можливо, люди самі захочуть почитати його вірші. Захочуть прочитати його біографію. Захочуть відкрити його щоденники й ознайомитися з тим, що писав Кобзар про своє життя і сучасників. Адже тоді стають зрозумілими мотиви написання віршів. І тоді, можливо, «борітеся — поборете» стануть не просто масово розтиражованими словами, що нав’язли на вустах і втратили свій гострий смак, а повернуть собі свій первісний зміст і будуть не лише цитатою, а й керівництвом до дії.З хеппі-бездейом, Тарасе Григоровичу!Ті, кому лінь шукати книгу, можуть знайти щоденник тут: http://litopys.org.ua/shevchenko/shev501.htmТарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. — К., 2003. — Т. 5. — С. 9–187.Підписатися на Книжкову жабу

128 років тому, 6 січня 1898 року у Дебальцеве, на Донеччині, народився видатний український поет, письменник та перекладач Володимир Сосюра. Поет, перед яким все його життя стояла дилема творчості та виживання, коли любов до України була в конфлікті з вимогами до творчості радянської влади. Любіть Україну, як сонце, любіть,як вітер, і трави, і води…В годину щасливу і в радості мить,любіть у годину негоди.Любіть Україну у сні й наяву,вишневу свою Україну,красу її, вічно живу і нову,і мову її солов’їну.Між братніх народів, мов садом рясним,сіяє вона над віками…Любіть Україну всім серцем своїмі всіми своїми ділами.Для нас вона в світі єдина, однав просторів солодкому чарі…Вона у зірках, і у вербах вона,і в кожному серця ударі,у квітці, в пташині, в електровогнях,у пісні у кожній, у думі,в дитячий усмішці, в дівочих очахі в стягів багряному шумі…Як та купина, що горить — не згора,живе у стежках, у дібровах,у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,і в хмарах отих пурпурових,в грому канонад, що розвіяли в прахчужинців в зелених мундирах,в багнетах, що в тьмі пробивали нам шляхдо весен і світлих, і щирих.Юначе! Хай буде для неї твій сміх,і сльози, і все до загину…Не можна любити народів других,коли ти не любиш Вкраїну!..Дівчино! Як небо її голубе,люби її кожну хвилину.Коханий любить не захоче тебе,коли ти не любиш Вкраїну…Любіть у труді, у коханні, у бою,як пісню, що лине зорею…Всім серцем любіть Україну свою —і вічні ми будемо з нею!Підписатися на Книжкову жабу

Допис у двох частинах. Частина друга. Перша частина у попередньому дописі. Того ж року один із найяскравіших мислителів ХХ століття написав статтю «Кінець», у якій заявив: «…Без ідеї, проти ідеї, проти всього вищого, кращого, порядного, проти свободи, правди й права. При цьому неймовірне тріумфування мас, які вірять, що вони справді цього хотіли, тоді як їх лише з божевільною хитрістю ошукали, у чому вони поки що не можуть зізнатися собі, — і впевнене знання критично мислячих людей, що все йде до жахливої загибелі. Я не стану сьогодні приховувати те, що я тоді знав: як швидко поширилися протверезіння, пригніченість, боязке сумнів, якою зухвалою фікцією дуже скоро стало… самоототожнення володарів із нацією…Апатія, фаталізм, безнадія — радше на них «тримається» режим, ніж на вірі та захваті. Усюди — приховане вичікування й перечікування, сповнене лихих передчуттів… Стан війни проти зовнішнього світу — з безнадійною ізоляцією, з воєнною автаркією, з навіяною народові божевільною вірою, що він стоїть за правду й проти брехні, що все хворе й нице у світі підступно об’єдналося проти країни, яка несе зцілення… Але будь-який стан війни, справжній чи фіктивний, згуртовує народ і уряд, призводить до вимушеного ототожнення нації з режимом. Національна катастрофа, яку режим ніс у собі від першого дня, настала… І тепер крах очевидний — небачене спустошення, безпрецедентне, всеосяжне, моральне, духовне, воєнне, економічне банкрутство…»Після падіння «третього рейху» Томас Манн не повернувся на батьківщину. «Я не уявляю, що мені робити серед людей, які кричали “Гайль”», — говорив він.У 1948 році французький соціолог П’єр Бурдьє (Pierre Bourdieu), проаналізувавши французьке літературне поле часів гітлерівської окупації, вивів закономірність, яку назвав «законом Жданова» — за іменем сталінського «чистильника літератури й філософії»: «Чим більшу вагу мали письменники у своєму середовищі, чим більше їх визнавали не публіка, а саме рівні їм колеги по перу, тим більше вони були схильні до опору. І навпаки — чим більше письменник схилявся до комерційного успіху на шкоду якості, тим більш схильним він був до співпраці з нацистами».Томас Манн, який народився 150 років тому, з усім своїм моральним та інтелектуальним авторитетом буквально ілюструє цей закон. Як і багато сучасних політичних емігрантів, що представляють «творчий цех».Підписатися на Книжкову жабу

Лєна Лягушонкова, Мирослав Лаюк, Катерина Штанко. Книга року ВВС 2025 оголосила переможцівBBC News Україна оголосила переможців 21-ї літературної премії Книга року BBC 2025.Книгою року ВВС 2025 став роман Лєни Лягушонкової "Мій прапор запісяв котик".У номінації Книга року BBC-Есеїстика 2025 переміг Мирослав Лаюк зі збіркою репортажів і есеїв "Списки".Переможцем Дитячої книги року BBC-2025 став роман Катерини Штанко "Вершники дощу".Конкурс "Книга року BBC" проходить у партнерстві з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).Книга року - Лєна Лягушонкова "Мій прапор запісяв котик"Це дебютний прозовий роман української драматургині й сценаристки. Її пʼєси перекладені кількома мовами й лунали зі сцен театрів в Норвегії, Німеччині та Польщі.У романі "Мій прапор запісяв котик" письменниця розповідає про своє життя в невеличкому селі біля Луганська.Але попри те, що "це історія про виживання в похмурому совку та постсовку... це – життєдайна книга", - сказала редакторка BBC News Україна і член журі Марта Шокало."Ця книга сповнена неповторного гумору, який зазвичай називають "чорним". Але саме таким чорним гумором ми пробиваємо дорогу до світла", - додала вона."Те, як авторка змальовує своє життя в луганському СМТ, а згодом і в Луганську, захоплює дух і викликає подив. Тут жива мова, багато лайки та жорстких сцен, тому цей твір для дорослих", - підсумувала у своїй рецензії журналістка BBC News Україна Наталія Патрікєєва.За головний приз "Книги року BBC-2025" у фіналі, окрім переможця, змагалися:Богдан Журавель "Букурія. Історія одного плавання",Мирослава Кирильчук "Микольцьове щастя",Євгенія Кузнєцова "Вівці цілі",Марія Олекса "Кімнати Естер".Підписатися на Книжкову жабу

Став відомий лонгліст номінантів на Шевченківську премію у 2026 році. Що читали з цього? ПрозаПавло Белянський – роман «Битись не можна відступити»Надія Вальчук (Вальчук-Остряниця) – роман «Остання відьма»Віктор Васильчук – книга «Шалена Богдана»Ольга Воробйова – збірка оповідань «Голоси пам’яті. Буча – місто-герой»Серафим Гордієнко, Олександр Мєняйлов – книга «Метаромантика. Кров, степ і вічність»Олександр Данильчук (Соф’є Хрумтьє) – трилогія «Пригоди кумбреків та гом’ячків»Любко Дереш – роман «Погляд Медузи. Маленька книга пітьми»Наталія Доляк – роман «Як її не любити»Анатолій Жарук – роман «Коли третій… не зайвий»Оксана Зубковська, Михайло Огарьов – книга «Філософія воїна»Василь Іванина – історичні романи «Поціловані Богом»Юлія Ілюха – збірка короткої прози «Мої жінки»Роман Киселюк – книга «Світ потребує радости. Гуцульські приповідки, прислів’я, коломийки»Василь Нагірняк – книга «Орфей Собору Нації»Леонід Петровський – книга прози «Переддень вічності»Степан Процюк – роман про Євгена Чикаленка «ПАН»Валентина Розуменко – книга «Вільні Полонянки»Каріна Саварина – роман «За маму, за тата»Леонід Тома – книга «Мандри Небесного чоловіка»Юрій Щербак – книга «Мертва пам’ять. Голоси і крики»ПоезіяОлексій Бик – книга поезій «#Приголосніголосні»Микола Гриценко – книга поезій «Волокна»В’ячеслав Гук – книга поезій «Кримський літопис»Михайло Жайворон – книга поезій «У всі дзвони»Павло Коробчук – книга поезій «Навій»Валерій Кулик – книга сонетів «Дніпро рятує Україну»Дар’я Лісіч – книга поезій «Один великий вірш і декілька маленьких»Леонід Логвиненко – книга поезій «Поклик срібного вовка»Василь Махно – книга поезій «Схима»Василь Мойсишин – книга віршів «Бо йде війна»Юлія Мусаковська – книга поезій «Каміння і цвяхи»Станіслав Новицький – книга поезій «За Господнім плечем»Віктор Оліфіров – корони вінків сонетів «Істини Буття», «Мови, віри, власті»Ігор Павлюк – книга поезій «Танець Мамая»Зореслава Пилипишак (Стасюк) – збірка поезій «Я з тобою»Андрій Сем’янків (MED Goblin) – книга поезій «Тонка коричнева лінія»Богдан Стельмах – книга «Лірика»Станіслав Стриженюк – драматична козацька дума «Судний день»Сергій Чирков – книга поезій «Сюжет для миті»Ірина Шувалова – книга поезій «Кінечні пісні»Літературознавство і мистецтвознавствоОлеся Авраменко – серія мистецтвознавчих книг «Accent»: «Білокур», «Приходько», «Тістол», «Паркомуна»Валерій Бітаєв, Юрій Мосенкіс – книга «Багатовікова літературно-мистецька зброя української перемоги»Петро Іванишин – книга «Націософська герменевтика: нариси»Олександр Клековкін, Юлія Бентя, Світлана Кулінська – двотомник «Театральна культура України: матеріали до історичного словника»Людмила Лисенко – мистецтвознавчий роман «Світотворення від Марії»Євген Матвієнко, Євген Букет, Олексій Дєдуш – книга «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки»Надія Нікітенко, Світлана Чорна – книга «Софія Київська – тисячолітній символ Української держави»Лариса Семенко – книга «Наш тихий геній Леонтович»Павло Ткачук – книга «Голосом серця»Сергій Тримбач – книга «Іван Миколайчук. Містерії долі»Борис Філоненко – книга «Культура під тиском 000/0000»Анатолій Шкуліпа – книга есе «Над рівнем моря»Підписатися на Книжкову жабу

Що ми знаємо про Харків? Це сучасне прогресивне місто, яке частіше за Київ було двигуном усіх культурних змін і технічних прогресів. У видавництві IPIO вийшла нова крутезна книжка про Харків. Авторка Марія Сердюк пише так, ніби веде особистий блог про своє рідне місто. Тут немає нудних дат і сухих фактів. Натомість – жива мова, особисті спогади, інтерактивні QR-коди, які дозволяють побачити Харків на власні очі, і щира любов до міста, яке навіть під обстрілами продовжує жити, творити і надихати.Це книжка про те, що справжній Харків – це люди. Прекрасні, талановиті і сміливі, які навіть у найтемніші часи висаджують квіти, малюють на стінах і говорять: "Ми тут. Ми живемо. Нас не зламати."Це «інакша» історія міста-двигуна, міста-героя, міста незламного духу. Не суха подача фактів, а жива розповідь про Харків крізь призму дружньої бесіди, де місто постає як друг, учитель і перша любов. Книжка для тих, хто хоче відкрити справжнє обличчя одного з найбільших і найкрутіших міст України.Тільки для наших підписників видавництво надало знижку на книжку — до 7 листопада 2025 року – ви можете замовити книжку за 480 430 грн! Посилання на сайт видавництва.Підписатися на Книжкову жабу