Багненко про війну і Херсон | Думки військових. Мене попаяло.Я зрозумів, що мені важко.Коли заринувс...

Думки військових. Мене попаяло.Я зрозумів, що мені важко.Коли заринувся в ситуацію в нашій розмові.Мене попаяло.Ти зациклений на виживанні і тебе не турбує те, що ти бачиш. Багато трупів і не було можливості їх прибрати. Довгий час. А ти виконуєш свою роботу далі. Йдеш і дивишся, як тіла чорніють.Міняються. Зуби починають виглядати. Як тварини обʼїдають. Тоді я сприймав це просто як роботу. І це було як частина світу, в якому я жив.По ходу психіка це все одно по-своєму сприйняла.Я думав, що це не беру до душі. Але зараз розумію - це все дуже травмувалоЗгадав ситуацію. Хотів вийти з бліндажа, шоб мене вже знищили.Туалет під себе там — це норм. Я прийшов і мене в перший же день затрьохсотило. Відмовився від евакуації. Бо моїх хлопців тільки 3 залишилось. І я не міг їх покинути. Нас і газом травили. І гранати закидували.Чим довше, тим більше крутилось — вийди звідси, хай вбʼють. І не будеш мучитись. -10 морозу. Це дуже важко. Я не їв ці всі дні. Бо потім в туалет іти, а вийти неможливо. Кусок галети пожував чуть-чуть. І все. І потім це все сниться. Уривками. Кров. Каски. Мертві. Я не можу це розказати нікому з близьких.Білшості кажу, що я в тилу. На позиції не ходжу. Не хочу близьким це розказувати. Бо їх реакція тільки гірше зробить. Вони не зрозуміють. Добре, що можу тут говорити.*** А ще дуже важко проживати втрату. Ми стали як брати. Перед його смертю розмовляв по телефону. Він каже: «Хочу на вихід.»Я йому «Ти там акуратно.» Він пішов. Вог прилетів.Моментальна смерть була. Півтора роки тому. Липень місяць. Досі важко. Я з ним іноді розмовляю.Ми як брати стали. Дуже багато про військову справу. Саме він мене навчив.Завдяки йому я до сих пір живий. Я впевнений. Постійно ці моменти в голові прокручую.Як ми разом. Він мене вчив. Розтяжки ставити. І просто жити. Брав за щоки отак і казав: «Який ти молодець»Зараз з його батьками общаюсь. Він був єдиним сином. Мамка у нього через це раком заболіла. Дуже важко. Дуже. Батьки не мають ховати дітей.У нас було багато планів після війни. І зараз його немає. І це важко. Я боюсь забути. Коментар В.Б.Ми продовжуємо працювати і опрацьовувати його втрати. Це непросто, бо треба занурюватись у важкі спогади. Але горювання - це природній процес опрацювання втрати і завдяки цій роботі загалом йому стає краще. Важливо дозволяти собі горювати і проживати всі емоції, які виникають в процесі усвідомлення втрати. Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових.Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки:А якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного - то ось постійна банка:🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/3YvCpzVLBVЯкщо це корисно — поставте ❤️P.S. Інформація розміщена з дозволу.@BagnenkoPsy