– Ти прокинувся, – сказав Адді, виповзаючи з нашої імпровізованої спальні, сонно потираючи очі. – Я так чекав, коли прокинуся з тобою.Я поблажливо усміхнувся.– Зараз середина дня, – вказав я. – Мені ставало занадто спекотно і пітливо. Не кажучи вже про те, що мені дуже потрібно було привести себе до ладу... Заходь до мене.Він сонно засміявся, помітивши, як мої очі простежують його оголену форму. Як мені так пощастило?Не скаржачись, він зайшов у воду, трохи здригнувшись, перш ніж повністю занурився.Я зустрів його обіймами й поцілунком, насолоджуючись відчуттям нас, під водою, коли наші вуста торкалися.– Як мені так пощастило? – дивувався він уголос.Я засміявся, і він завмер, піднявши брову.– Просто ти завжди говориш те, що я думаю, – пояснив я, і він тепло усміхнувся, притискаючись для ще одного поцілунку.– Я думав, що бути з тобою означало, що я найщасливіший насса, – задумливо сказав він, – але ти якимось чином змушуєш мене відчувати, що це взаємно.– Так і є, – рішуче сказав я. – Наші мрії збулися. “Заповітний Омега Інопланетянина” Сієнна Свей.