– Пояснюй.Він здригнувся від мого крижаного тону і заплющив очі.– Я думав… вони сказали мені, що ми лише збиралися поговорити з вами.Я на мить остовпів, не впевнений.– Що було такого важливого, щоб нас потрібно було викрадати? – вимагав я.Його насупленість поглибилася.– Я не знав, що план полягав у тому, щоб забрати вас проти вашої волі, – наполягав він. – Я знав, що ми поїдемо в те місце, щоб поговорити, проте думав, що ви всі прийдете охоче… Мені не повідомили, що ми покидаємо Діван.Його пояснення звучало настільки щиро, що я був змушений йому повірити.– Отже, вони тебе переконали.– Так, – сказав він, виглядаючи присоромленим. – Після того, як ти заснув, вони сказали, що ніхто з вас не прийде охоче. Ось чому… але я все ще був упевнений, що це має бути лише тимчасово.Холод пробіг по всьому моєму тілу, аж до кінчика хвоста.– Уже ні? – запитав я.Він похитав головою.– Ні.Я заплющив очі, починався головний біль.– Адді, – простогнав я. – Що ти накоїв, нерозумний ти йолопе?! “Заповітний Омега Інопланетянина” Сієнна Свей