Якщо чесно, я не люблю книги про собак, чи про котів, чи інших домашніх улюбленців. Майже всі книжки, які про них написані закінчуються їхньою смертю або стражданнями.Тому роман “Друг” американської письменниці Сіґрід Нуньєс навіть не розглядався для читання.Але поступово почали зʼявлятися відгуки на нього. Гарні відгуки. Ще й з запевнюваннями, що з собакою все буде добре. От я і повелась. І навіть не жалкую, бо ця книга точна ввійде в топ цього року.Про що ж книга: У новинах стверджують: тридцять два мільйони дорослих американців не вміють читати.З 1992 року потенційна аудиторія поезії скоротилася на дві третини. Жінка, яка не знає, чим платити за оренду, й хвилюється про те, як їй вижити у Нью-Йорку, вирішує спробувати написати роман («і ця ідея добре спрацьовує»). Головна героїня викладачка письменницької майстерності переживає смерть свого друга, який вкоротив собі життя. Так ще й він залишив їй свого величезного німецького дога Аполло. Героїня намагається зрозуміти вибір свого друга, порозумітися з собакою і прожити своє горе. Вона звертається до класиків, біографій, романів і … собаки.Хто ми — Аполло і я, — як не дві самотності, що вітають, доторкаються і захищають одна одну? Тут доволі незвична форма тексту. Текст виглядає як автобіографічний есе з рефлексіями, хоча є романом з автобіографічними вкрапленнями. Авторка роздумує на купу тем, цитує величезну кількість митців, дискутує з ними та періодично розповідає про життя свого друга і її власне, ну і відповідно дога. Трохи був вайб Олівії Ленґ та її “Міста самоти”, але з художніми вставками. Провідними темами в книзі є письменництво, самогубство (особливо серед письменників) та собаки (у письменників і не тільки😊). Друг, який був письменником та викладачем не витримує змін в суспільстві і тому обирає суїцид.Він з тої когорти чоловіків, які завжди мали привілеї. Він звик, що письменників боготворять, підіймають на пʼєдестал. Для нього письменництво - це щось елітарне. Не всі мають писати. Не всі вміють писати. Не всі вміють читати. Тому в еру тези, що писати може кожен - йому явно важко.Він завжди не цурався заводити романи зі своїми студентками (треба уточнювати молодими?)Їй девʼятнадцять із половиною - вона ще досить молода, щоб слова «із половиною» щось означали. Тому нова етика з культурою скасування явно для нього нова. І незрозуміла. Так він втрачає все те, що так любив і не бачить собі місце в цьому новому світі. Коли людина вкорочує собі віку, закрити для себе цю тему неможливо. Авторка згадує купу письменників та інших митців, які закінчили життя самогубством. Ця тема все ще стигматизована в нашому суспільстві. Вона замовчується, засуджується, проте залишає неймовірний слід на всіх, хто з цим стикався. Як важко зрозуміти вибір близької людини, зрозуміти чому вона це зробила і вибачити собі, що не побачив натяків на це. Поки авторка працювала над цією книгою, роздумуючи на тему суїциду серед письменників, її подруга вчинила самогубство. Як знаково…і актуально. На жаль..А ще ця книга про собак. Яке щастя вони дарують. А ще відповідальність. І біль. Біль спостерігати за тим, як домашні улюбленці старіють. Біль, коли приходить час попрощатися з ними. (Якщо що про це тут написано мʼяко, обережно, не травмуючи)Але насправді цей малюнький роман зачіпає безліч тем: сексуальне рабство, проституція, депресія, насилля щодо жінок.Ця книга (для мене) про втрату, любов, дружбу, літературу. І написано це доволі легко, іронічно, інтелектуально, глибоко, без спекуляцій. Вона залишає теплий післясмак. А ще бажання піти обняти свою собаку! Всім лизь!5⭐️#Анка_прочитала #Анка_рекомендує