Юрій Богданов

‼️У результаті проведених Координаційним штабом за дорученням Президента України заходів вдалося звільнити з ворожого полону ще 95 українських військовослужбовців.➡️ Серед них 49 воїнів ЗСУ (в тому числі учасник «повітряного мосту», який добровільно зголосився на гвинтокрилі летіти на «Азовсталь», щоби допомогти заблокованим там підрозділам, та двоє з Повітряних сил), 21 нацгвардієць, 10 військових моряків, семеро з Сил територіальної оборони, п’ятеро прикордонників, двоє з Державної спеціальної служби транспорту і один оборонець із добровольчого формування територіальної громади.Усі звільнені цього разу – чоловіки: 88 рядових та сержантів, семеро офіцерів. Серед наших хлопців, які отримали нарешті свободу, 23 людини боронили Маріуполь (з них тринадцятеро – оборонці «Азовсталі»), 41 воював на донецькому напрямку, по дев’ятеро – на луганському та запорізькому, по троє – на херсонському та харківському. Один зі звільнених моряків на момент початку вторгнення перебував у Київській області та одразу приєднався до оборони свого селища від окупантів у складі Макарівської ТрО. Під час надання гуманітарної допомоги мешканцям місцевої громади потрапив у полон до російських військовослужбовців-бурятів.Чимало українських бійців, які повертаються, потерпають від наслідків поранень та мають хронічні захворювання, які потребують тривалого лікування. Більшість з них знаходилася в полоні країни-агресорки з 2022 року. Також серед звільнених є оборонець, який вважався зниклим безвісти.Україна вдячна Об’єднаним Арабським Еміратам за сприяння та посередництво в підготовці обміну.Від початку повномасштабного вторгнення це вже 54-й обмін полоненими. Загалом з ворожої неволі Координаційному штабу вдалося повернути 3405 людей. ☝️Ми продовжуємо наполегливо працювати над тим, щоби всі українці: як військовослужбовці, так і цивільні – якнайшвидше повернулися додому, а російська федерація припинила негуманне поводження і тортури над нашими поневоленими людьми.

Про соціологію і суспільство за мотивами резонансного опитування.Суперечливість у відповідях - це взагалі соціологічна норма. Те, що люди часто хочуть і думають суперечливо - норма і для мене, і для вас, і для всіх людей. Навпаки, треба докладати зусиль і мати відповідний рівень рефлексії, щоб мінімізувати суперечливості власного мислення. Тому часто в рамках одного опитування на питання про суспільне і особисте люди схильні в першому випадку давати суспільно прийнятну відповідь (наприклад, “Корупція - зло”), а в другому залишати вигідну собі позицію (“Хочу щоб кум міг порішати). Так, соціально прийнятна відповідь - біч соціологічних досліджень. Що кількісних, що якісних. Саме тому у якісних опитуваннях завжди зашито перевірочні тест-питання.  Те, що значна частина хоче перемовин, але при цьому хоче перемовин на умовах України - абсолютна норма. Просто тому, що війна завжди закінчується перемовинами - навіть якщо це перемовини про капітуляцію однієї зі сторін. Але бажаючи перемовин все ж хочуть перемовин про поразку Росії. В залежності від динаміки в тилу, на фронті, в міжнародці настрої будуть змінюватися в той чи інший бік. Тут не треба абсолютизувати роль і значення пропаганди. Люди в принципі складно формують уявлення про реальність. І слова їх товариша, який служить впливають не менше, ніж зрада чи перемога з новин. Або особисті відчуття людини, хоча вони не менш суб’єктивні, ніж оцінка їх товариша.“Втома від війни”, яка формується з часому тій чи іншій формі у частини суспільства - це природний стан речей для будь-якої війни у будь-які часи. Особливо коли війна перестала бути просто повсякденною формою існування людських спільнот. Найбільш масштабна в новітній історії “втома”, викликана абсолютно звірячою формою війни - це Перша світова, звісно. У Франції, Німеччині, Британії 1917 року це проявилося найяскравіше: люди почали масово війну саботувати, одночасно з цим механізми державного примусу вийшли на новий рівень (ми ще навіть на 5% до того не дійшли), а на вершині цього був страх, що війна триватиме ще 30-40 років, настільки невимовний жах формувала нескінчення окопна війна і суворі (а не як у нас) обмеження в тилу. Ви чи я можемо скільки завгодно апелювати до раціонального (наприклад, пояснювати, що побутові страждання українців зараз навіть смішно порівнювати зі стражданнями французів Першої світової чи тим більше корейців Корейської), але люди не часто порівнюють обʼєктивні показники. Частіше вони оцінюють субʼєктивні відчуття. Така наша природа. Тому невдоволення буде каналізуватися або у вимогу “припините це усе”, або у опозиційність, або у внутрішню еміграцію, або просто у роздратування. Це неминуче. Просто у кожного свій поріг терплячості і своя форма адаптації. Для країни, яка зустріла війну з переважно несформованими інституціями (як державними, так і суспільними), слабкою економікою і купою внутрішніх суспільних суперечностей і конфліктів, ми добре тримаємося. І соціологія це теж підтверджує. Я не впевнений, що інші країни, з набагато кращим базовим станом витримали б краще. Підписатися на Богданова