Telegram statistics channel - @yb_ua

Історія стосунків «Трамп-Путін» - це весь шлях Путіна в мініатюрі.Путін, загалом-то, міг би стати найщасливішим правителем в історії як самої Росії, так і, мабуть, усієї першої чверті XXI століття. Волею долі, нічим цього не заслуживши, він отримав ключі від країни з колосальним ресурсним потенціалом, значним (і відносно молодим на 1999 рік) населенням та широким полем «м’якої сили» навколо.До того ж у спадок йому дісталася економіка з переважно проведеними ринковими реформами. У цьому Росія на два порядки випереджала Україну та й інших сусідів за рівнем дерадянізації.Умови були винятково сприятливі: стабільний ресурсний тренд, відкритий доступ до ринків Європи, до зростаючого ринку Китаю та ексклюзивний - до ринків сусідів. На тлі зміни вектору американської зовнішньої політики після 11 вересня 2001 року Росія отримала унікальне становище - партнера США, що водночас мав сильні позиції на Близькому Сході, в Середній Азії та Центральній Європі.Залишалося тільки будувати «Канаду+»: країну, можливо, трохи менш демократичну, але з додатковим бонусом у вигляді власної сфери культурного та економічного впливу.Проте такий шлях вимагав персональної «жертви» - відмови від ролі царя-клептократа. Як мінімум, він вимагав поваги до сусідів, уміння домовлятися, а не ламати всіх через коліно; передбачав необхідність тиснути руки й чесно вести перемовини навіть із «молодшими» партнерами.Та протягом усього шляху Путіна підводили власні комплекси й бажання стати в один ряд не з Конрадом Аденауером чи Пак Чон Хі, а з тиранами на кшталт Петра І або Сталіна - тільки з палацом у Сочі. Власне, усю цю зневагу, зверхність і прагнення отримати все одразу ми й побачили в його взаємодії з таким само одержимим власним его президентом США.Коли Путіну знову неймовірно поталанило й він отримав шанс на політичну перемогу без виграшу на полі бою, йому здалося, що він ухопив Бога за бороду.Але якщо зазвичай за спиною Путіна стояла ресурсна перевага його країни, а проти нього - вразливість демократичних механізмів до прямого тиску, то тепер ситуація змінилася. За три з половиною роки бездарної війни проти України та 25 років найкорумпованішого режиму в історії його позиції значно ослабли. А навпроти опинилася людина з не менш роздутим его.Чи пощастить йому знову? Чи вдасться «проскочити» цього разу? Адже його режим та економіка й так дихають на ладан, і може вистачити відносно невеликого поштовху.Зрештою, траєкторія його падіння очевидна. Питання лише в часі. І чим швидше цей режим занепаде, тим швидше світ зітхне з полегшенням, а Україна здобуде остаточну перемогу.Підписатися на Богданова

Протестуючі, які виступили проти 12414, врятували репутацію і НАБУ з САП (вони не заслуговували такого кредиту довіри, подивимось як використають), і влади (якій дали шанс вийти з ситуації хоч якось притомно і почути суспільство, а не тільки партнерів), і Україні в цілому (бо повернутися до зобовʼязань примусили не тільки єврочиновники, але й власні громадяни). Протести довели, що Україна лишається демократією (де влада має реагувати і задовольняти притомні вимоги акцій прямої дії) і що в Україні існує не тільки плюралізм думок, але й що цей плюралізм може бути інструментом політичної волі. Це, власне, привіт усім, кому матюки не такі (та ви блін охуїли), кому протести винні що грошей недодали чи що порядку немає під час війни. Власне, якщо по розумному це все використати, то всі вийдуть з історії з мінімумом втрат і навіть з максимумом бонусів. Крім росіян, бо вони не розуміють що таке політичний протест як такий. Для них кожен протест це бунт. Хоча насправді він майже завжди є коригуванням оптики влади. Сподіваюсь, цього разу оптику виправлено надовго.Підписатися на Богданова

Друзі, у нас великий збір. Дуже прошу долучитися! Почну з ліричного. До початку повномасштабної війни ми з Казаріним любили кудись поїхати разом, відпочити і поговорити за життя. Тоді ми багато говорили про те, ким хочемо бути коли виростимо. Це нормально навіть для хлопців за 30. Але, я б сказав, у життя було внесено стільки коректив, що плани було радикально скореговано. Тому зараз Павло сержант Інтернаціональної Ударної Роти СЕРАФИМИ 104 бригади ТРО. Паша, на відміну від багатьох з нас, виріс. І він відповідає за те, щоб матеріально - технічне забезпечення роти перебувало в належному стані. Рота - пречудова. Командир роти Сергій Костинський - пречудовий, більш відповідальної людини годі шукати. Нищать ворогів вдень і вночі. Зараз, наприклад, робить росіянам боляче на наших північних рубежах. Коли ви чуєте з того напрямку новини, що росіяни раптово більше не просуваються, а невизначена кількість їх ніг лишилас на українській землі - це заслуга в тому числі і СЕРАФИМІВ. І зараз Сергію, Павлу і всій роті потрібна наша допомога.Бо якщо бійці роти - невтомні, як би важко їм не було, то ось авто -  втомлюються і знищуються. Вчора, наприклад, ворог знищив Nissan Navara. Наші всі цілі. Але мінус одна машина. І тут є два питання: купувати ще одну нову чи привести до нормального стану решту автопарку, що компенсує втрати і забезпечує стійкість. Тому ми збираємо на ремонт авто. Всього парку. Зараз потрібна сума - 400,000 гривень, яку ми маємо закрити якнайшвидше. А потім банка лишиться для тих, хто захоче підтримувати СЕРАФИМІВ постійно.🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/Rti3WUCrt💳Номер картки банки4441 1111 2527 5390

Про інвестиційний клімат, “чесну конкуренцію” та судиГоловна мета росіян, коли вони закидують наші міста дронами і шахедами у наступному: посіяти зневіру і відчай. Зробити все, щоб українці або кидали свої домівки, або були готові змиритися з тим, що ніякого нормального майбутнього у них не може бути. В такі моменти особливо приємно спостерігати, як в Україні відкриваються нові чи розширюються вже існуючі виробництва, як в країну приходять гроші, створюються нові робочі місця. Коли українські і іноземні бізнеси інвестують, розуміючи що всі війни рано чи пізно закінчуються. Але інколи у внутрішньовидовій боротьбі вмикаються механізми, які шкодять економічним перспективам України не менше постійного психологічного тиску від руських. Місяць тому я вже розповідав про суперечку між компанією “Ковальська” і міжнародним гігантом CRH, найбільшим у світі виробником будівельних матеріалів.  CRH працює в Україні з 1999 року. Коли почалася повномасштабна війна компанія в перший же день ухвалила рішення залишити російський ринок, а 2023 наважилася розширювати свій український бізнес. 2024 Антимонопольний комітет схвалив купівлю компанією двох заводів - у Миколаївській і Рівненській областях за €100 млн, ще 80 млн компанія проінвестувала у розвиток активів. При цьому за вимогою локального гравця ринку бетону - власне, “Ковальської” - угода була обкладена купою обмежень, які мали захистити конкуренцію.  Де були прописані гарантії і для українських конкурентів, і для будівельного ринку. Але «Ковальська» не задовільнилась обмеженнями і пішла до суду, щоб усе скасувати. Бо дуже хотіла купити ті самі заводи, але дешевше. Прикривається компанія, звісно, інтересами українського споживача. І начхати на якийсь там інвестиційний клімат. Я б міг повірити у те, що все що робить “Ковальська” - з кращих мотивів. Якби не, по-перше, репутація компанії, яка навіть знесенням київських історичних будівель відзначилася - наприклад, на Жилянській. А, по-друге, специфічною поведінкою суддів. Коли розгляд справи дійшов до апеляції, засідання суду двічі переносилося. Вдруге - як раз місяць тому. Дійсно, куди поспішати, 100 млн туди, 100 млн сюди. У країні війна і щоденні російські атаки. Президент і уряд шукають по всьому світу інвесторів для відбудови. А в цей час українська компанія замість чесної конкуренції, ігноруючи позицію АМКУ і здоровий глузд, атакує конкурента, який готовий вкладати в Україну гроші, збільшуючи спільник пиріг, з якого можна заробляти. Це близорукість, яка не має адекватного пояснення. Так от. Завтра вже третя спроба розглянути справу у апеляції. Суд відповість, до якого стандарту ми ближче. До того, щоб бути європейською країною і мати шанс на адекватне відновлення. Або до того, щоб хлопці, які відхопили значну частину ринку у 90-х, просто утримували максимальний контроль над ринком, блокуючи доступ для інвестицій і технологій. Акції CRH торгуються на біржі, а серед великих акціонерів компанії та фонди, які управляють багатомільярдними активами. Як такий кейс вплине на їх рекомендації іншим портфельним компаніям, що матимуть намір інвестувати в Україну? “Ковальська”, досить вже. Вчіться конкурувати цивілізовано. А то поводите себе якось по-російські. Сіючи зневіру у майбутнє.Підписатися на Богданова

2600 кілометрів. Від Гааги до Києва. Заради тих, хто нас захистив.Уявіть собі цей шлях: 2600 кілометрів. Це відстань, яку долають військові, щоб зібрати 130 000 євро на реабілітацію українських ветеранів. Марш "Місія Київ" розпочався у Гаазі, перетнув Європу, і зараз його українську ділянку — 600 кілометрів до столиці — долають троє наших ветеранів: Юрій Цинтилевич, Олександр Мірошниченко та Ігор Романюк.Вони мали йти. Адже не всі професійні бігуни, а коліна після війни, м'яко кажучи, не в найкращому стані.Але вони біжать.Біжать, бо Україна дає неймовірну підтримку. На узбіччях їх зустрічають люди. Дорослі, діти, водії, поліція. Хтось передає воду, хтось обіймає, а хтось — доєднується і біжить поруч. Ця шалена енергія не дає втомі взяти гору і змушує рухатися швидше, випереджаючи графік.Кожен кілометр цього шляху — це не просто фізичне випробування. Це потужне нагадування про невидимі травми війни. Про ПТСР, з яким ветерани живуть щодня. Ці травми складно побачити, але вони є, і вони важкі. Цей біг — щоб їх помітили і почули.Прямо зараз Юра, Сашко та Ігор десь на трасі в районі Житомира продовжують свій рух до Києва. Вони біжать за себе і за тих побратимів, хто вже не може. Вони біжать, щоб зібрати кошти на життєво важливу психологічну реабілітацію.Давайте підтримаємо їх!Як допомогти:№ 1. Підтримайте фінансово. Кожна гривня важлива. Усі кошти підуть на програми психосоціальної реабілітації ветеранів у ГО "ДОЛАДУ".Банка для донатів: https://bit.ly/4e7KxZr№ 2. Зустріньте героїв на фініші! Вони прибувають до Києва 21 червня (субота) о 12:30. Приходьте до пам'ятника Шевченку, щоб разом пройти останній кілометр та подякувати їм особисто.№ 3. Поширте цей допис. Розкажіть друзям, колегам, родичам. Чим більше людей знатиме про "Місію Київ", тим потужнішою буде наша спільна підтримка.Кожен донат, кожне поширення, кожне слово підтримки — це наш внесок у їхню неймовірну місію.

Украинцы, конечно, поступили в высшей степени разумно. Подождали, пока патриотическая пресса и всякие пропагандоны в Орде отпишутся по поводу того, что “атака провалилась, сгорели муляжи, эти самолеты вообще не летали”, пока Соловьев предложит расстрелять срочника, снявшего видео с горящими бортами, после чего выложили новые кадры - на которых отчетливо видно поражение множества машин, в том числе минимум одного А-50. Таких “летающих радаров” у россиян осталось по пальцам, во всяком случае, полетопригодных. Что бросилось в глаза - покрышки, которыми обложены бомбардировщики. Во-первых, обложены очень на отъебись. Так всегда бывает, когда дело поручают срочникам (сказано же - всех расстрелять!) у которых главный принцип: подальше от начальства, поближе к кухне и когда неясная обстановка - ложись спать. Во-вторых! Вам приходилось видеть, как горят покрышки? Даже там, где дрон не нанесет серьезного ущерба самолету, он запалит колеса и дальше - эти жуткие черные столбы дыма над аэродромами. Так горит автомобильная резина. Итого: 12 стратегов - в пыль, точнее в пепел. Их сейчас буквально подметают со стоянок. Минимум 25 повреждены, степень повреждения неясна, но те же Ту-95, как уже было сказано, не производятся с начала 70-х. Как их восстанавливать, где брать запчасти - непонятно. Знатоки скажут - “каннибализация”. Это так, но одни машины в пользу других разбирают с начала 90-х. А главное - один самолет содержит в себе ОДИН набор запчастей, узлов и агрегатов, делением они там не размножаются и как грибы не растут.

Я розумію навіщо псевдоавторитетні ЗМІ пишуть старшилки-лякалки. Тому що РФ витратила сотні мільйонів доларів за 24 рік на формування в цих ЗМІ образу непереможного варвара. "воєвать вєчно", "зарусьсвятую" і таке інше. А планують в цьому році витратити ще більше. Хоча економіка тріщить так, що вже всюди чутно.А ще тому, бо самі авторитетні (насправді ті хто в темі) ЗМІ про війну в Україні, вони або Українські (і це не марафон, якщо що), або тримають тут журналістів/репортерів. А не висмоктують аналітику з пальця.Я розумію навіщо це РФ. Бо там реально очко в економіці, очко з виготовленням нової техніки, та й з живою силою не так все райдужно. Не кажучи вже про настрої. Вже якщо Н. Міхалков, каже що "була помилка сім'ї Ельцина привести чекіста до влади в надії, що все залишиться як було", то це ніхера собі набат. І РФ треба залякавши нас, вивести Україну на вигідні для них умови, поки там не почало все сипатися. Це теж логічно і закономірно. На війні, як на війні. "A la guerre comme à la guerre".Але навіщо тисячі українців носять цю маячню, лякаючи себе та оточуючих, мені не зрозуміло. Носять, лякають. Лякаються самі. Хоча всі ці типу аналітики і новини не впливають ні на що крім травлення. Точніше нетравлення шлунка. Чи після всіх цих псевдоновин чи псевдоаналітики, хтось пішов в сили оборони? Чи може прочитавши це все, виїхав з міста, ближче до західного кордону? Чи взагалі виїхав з країни? Чи що було зроблено після того, як самі собі срачку з переляку влаштували на рівному місці? От в прикладному значенні? Дії які?Крім розбитої і без того психіки.Будь ласочка. Перед тим як непритомніти, або лягати в обморок, просто задайте в голос одне питання - щоби що? Ну, от навіщо лякатися? Страх це емоція раціональна. Вона про виживання. Тому допомагайте організму виживати, а не руйнуйте його страхом. Лякайтесь тоді, коли це має значення саме для вас, тут і зараз. А не взагалі. Бо переляканим капєц як важко жити. Нічого від цього не зміниться. Ні після прочитання страшилок, ні після переляку.Не робіть собі нерви. Краще чимось корисним займіться.

Понти Путіна і Лаврова. Буферна зона. Для кого ці всі заяви?У Росії дві головні зброї - понти і воєнні злочини. Росія давно не може серйозно масштабувати власні зусилля на фронті, і спирається на стратегію вигризання територій ціною неадекватний втрат. Її економіка з кожним днем демонструє все більше ознак кризи, а єдиним джерелом номінального зростання є військові замовлення. Але Путін знайшов собі раптового союзника в особі американського президента і його фан-ядра. Як інструмент тиску на Україну і Європу, як божевільного трикстера, який може все наламати для його - Путіна - ворогів. Проте навіть тут все пішло не зовсім за планом. Україна не хоче капітулювати, Європа не така вже і несубʼєктна, а навіть оточення Трампа не дуже задоволено слабкою позицією свого лідера щодо Путіна. Тому настав час для войовничої риторики і погроз, які Росія переважно не спроможна реалізувати. Але спроможна знайти собі тих, хто цю риторику підтримає - і в США, і в Україні. На що розраховує Путін і якою є ціна його понтів - у відео. https://youtu.be/8eExyclNzWM

Про психологію Трампа і спроби “донести до нього правду”.В Україні (як і багато де) у спробах раціоналізації поведінки очільника Білого дурдому час від часу зʼявляються “світлі думки”, що насправді він ото верзе всю ту маячню про війну, Україну і Росію, бо в його вухо вкладають думки неправильні люди, а ми просто погано комунікуємо (знову) і не доносимо до нього правду і достовірну інформацію. Про те, коли почалася війна, хто в ній винний, який поганий Путін. І що якщо це все робити правильно, то Трамп буде казати інше, а можливо навіть і робити. Звісно, це фантазія, яка покликана раціоналізувати те, що Трампу абсолютно начхати на те, чому почалася війна, хто її почав і скільки людей гине тут чи там. Бо в його оточенні приблизно всі знають коли почалася війна, знають хто такий Путін і навіть неодноразово казали це публічно. Більше того, Бессент минулого тижня назвав Путіна злочинцем. Це рівно ні на що не впливає. В оточенні Трампа все чудово розуміють. А Трампу не треба розуміти нічого, він і так все знає про все. У питанні Росії він носій всіх можливих кліше, які багато десятиліть існували у частини американських еліт. А його відертве захоплення Путіним і детермінувало те, що він хотів з партнера України зробити США вороже - нейтральною стороною перемовин. Власне, тому і про “Зеленського - диктатора” розповідав пацієнт, і треш у Білому домі влаштував, і намагався тиснути на Україну усіма доступними засобами, і Європу виводив за дужки участі у перемовин.Я зараз не про його риторику, а про дії. Риторика Трампа по дефолту не має значення. Бо вся його риторика - це bullshit. Жодне слово не вартує нічого.Так от. Єдине, що утримує Трампа від злиття з Путіним в екстазі - це обʼєктивна реальність. Наприклад, що Путін не збирається брататися з США проти Китаю. Закінчувати війну він теж не збирається, доки може її продовжувати. Бо вихід з війни - це неймовірні ризики для його системи і його особисто. Починати війну було неймовірним ризиком, а завершувати - ще більше. А кляті українці просто не хочуть помирати чомусь.   У відносинах з Путіним Трамп виглядає слабким. Його недолуга спроба протиснути Зеленського допомогла Україні долучити до процесу взаємодії з Трампом європейських лідерів. А його оточення і республіканці дивляться на несхвалення слабкої позиції щодо Росії навіть серед своїх виборців і починають дуже мʼяко, але демонструвати це Трампу. Власне, все, оце і є єдиний шлях до його “серця”. Демонструвати, обережно, що його позиція щодо Путіна - жалюгідна, а Путін насправді його динамить і перемістив у френдзону. Як влучно писав один з іноземних оглядачів, у Трампа є три моделі подальшої поведінки: подвоїти зусилля щоб завоювати коханого, забити на все, образитись і мститися обʼєкту захоплення. Можливо, він пройде через усі три. А дипломатичні вправи Україні і Європи, адекватних респів і його оточення цьому допоможуть. Аби хоча б не заважав. А розповідати йому, що Путін вбиває дітей і жінок, що Росія агресор, він має подумати про репутацію США і оце все - безглуздо. Йому байдуже. Підписатися на Богданова

Друзі, запрошую вас на мій вебінар для компанії QELA. Власне, по моєму основному профілю. «Ваша комунікаційна стратегія припадає пилом? 5 принципів, що зроблять її ефективною». Зустрічаємось 22 травня о 18:30 у Zoom — обіцяю півтори години практики і веселих (і не дуже історій).Для кого це все? Керівники та менеджери громадських і благодійних організацій, PR-фахівці, волонтери й активісти, які хочуть, аби їх слухали, розуміли й підтримували. Поговоримо трохи про базу (для чого потрібні комунікації і їх стратегія), про сучасні технологічні і ментальні зсуви у комунікаціях і, звісно, про кейсі неідеальних, але ефективних організацій. Чому вам варто мене слухати? По-перше, бо я вже більше 10 років будую стратегічні і репутаційні комунікації інституціям - від облдержадміністрацій до громадських структур, від великого і середнього бізнесу до військових підрозділів. По-друге, готовий цим досвідом ділитися. QELA - компанія, яка створює цифрові інструменти для розвитку громадських спільнот. Вебінар — частина ініціативи Qela.Base. Після реєстрації ви отримуєте доступ до спільноти практиків, де ми регулярно ділимося кейсами, шаблонами та підтримкою однодумців. Реєструйтесь прямо зараз. Посилання в кінці сторінки вебінару.